Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні теорії походження та сутності держави і праваСодержание книги
Поиск на нашем сайте
На сьогодні серед науковців-юристів, істориків, філософів, етнографів та ін. вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права. Здебільшого виникнення держави і права пов'язується з економічними та соціальними чинниками, з виникненням майнової нерівності, розшаруванням суспільства -появою класів. У науку така теорія походження держави ввійшла під назвою соціально-економічної класової, або історико-матеріалістичної теорії. Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первіснообщинного ладу були пов'язані з істотними змінами в економічномужиттітогочасногосуспільства,якепоступовопереходило від привласнювального господарювання (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Це зробило робочу силу людини здатною виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання життя людини. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації. Цей період характеризується трьома великими розподілами праці: відокремленням скотарства від землеробства; відокремленням ремесел від землеробства І виділенням особливого прошарку людей, зайнятих лише обміном продуктів. Перший великий поділ праці сприяв першому великому поділу суспільства на два класи - вільних і рабів; другий великий поділ _________________________________________________________ 17 спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном продуктів. Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним майновим станом і різними, подекуди протилежними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і конфлікти в суспільстві. На зміну первіснообщинному ладу приходить держава. Органи родового (общинного) управління замінюються органами державного апарату, виникає державна влада, яка виступає захисником панівних верств суспільства. Державна влада поширюється на всіх, хто проживає на визначеній кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства. Одночасно із виникненням держави відбувався процес формування права. Соціальні норми, що існували, стають непридатними у класовому суспільстві. Спочатку право складалося з трансформованих звичаїв та окремих судових рішень, яким панівний клас надавав значення загальнообов'язкової норми. Згодом, із становленням і зміцненням центральних органів державної влади, основним засобом формування правової системи стають акти (правила поведінки), які видаються цими органами і виражають інтереси домінуючих у країні верств суспільства. Згідно із класовим соціально-економічним вченням, кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особливостями. Виробничі відносини - це категорія, що характеризує відносини між людьми у процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Найчастіше визначаються такі історичні типи держави: 1) рабовласницький; 2) феодальний; 3) буржуазний; 4) соціалістичний; 5) сучасний. За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду. Рабовласницький тип держави і права характеризується такими ознаками: • поділ суспільства на вільних і рабів; • відсутність у рабів елементарних людських прав ("знаряддя, • панівна роль у середовищі вільних великих землевласників 2 — 5-1314 18 _____________________________________________ • зневажання фізичної праці, що вважалася таланом • переважно автократичний та олігархічний характер Феодальному типу держави і права притаманні такі риси: • власність феодалів на землю, яка складає основу суспільства • закріплення у праві майнової та особистої залежності від • правове закріплення поділу суспільства на стани, належність • набуття багатими містами права на самоврядування; • створення станових представницьких органів (парламенти, • закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) • вплив церковного (канонічного) права на суспільне та • найпоширеніша форма правління - монархія. • правове закріплення формальної рівності громадян перед • проголошення принципу законності; • визнання особистих і політичних прав людини; • проголошення свободи, недоторканності й непорушності • зосередження основних зусиль держави на функціях • скасування дворянських та інших станових привілеїв; • процес зрощення державного апарату з фінансовими • множинність форм правління (парламентська монархія, Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР притаманні такі риси: • проголошення диктатури пролетаріату, що поступово • заперечення принципу поділу державної влади і закріплення _________________________________________________________ 19 • офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології як • правове закріплення переваги інтересів держави над • заборона приватної власності та підприємництва; • монополія державної власності у господарстві країни; • проголошення однією з головних функцій держави охорону • юридичне закріплення обов'язку громадян працювати; • акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних Однак масові репресії, голодомори, які відбувалися за часів радянської влади, жорстке обмеження релігійної діяльності та нехтування значенням релігії в суспільстві, заборона трудової приватної власності, недооцінка культурних і національних традицій народів, обмеження свободи слова, зародження в надрах державного і партійного апарату номенклатурної буржуазії та інші негативні явища значною мірою дискредитували ідею соціалістичної держави. У цьому аспекті варта уваги думка видатного філософа XX століття М. Бердяєва: "У комунізмі є здорове, правильне і цілком збіжне із християнством розуміння життя кожної людини як служіння надособистісній меті, як служіння не собі, а великому цілому. Але ця правильна ідея спотворюється запереченням самостійної цінності і гідності кожної людської особистості, її духовної свободи". Найдетальніше соціально-класова теорія розроблена у творах Л. Моргана, Ф. Енгельса, К. Маркса, В. Леніна. Радикальні теоретики цього напрямку дотримувались тактики зміни буржуазного ладу шляхом збройної революційної боротьби. Визначаючи саме таким метод досягнення мети - побудови справедливого соціального ладу, вони проігнорували як історичний досвід (криваві наслідки французької 1789 року та інших революцій), так і наслідки нехтування принципами християнської моралі. В Україні, більшою або меншою мірою, прихильність до цієї теорії виявляли: видатний політичний діяч та історик М. П. Драгоманов, вчений-мислитель С. Л. Полонинський, Леся Українка, відомий письменник і політик В. К. Винниченко та ін. М. П. Драгоманов вважав, що "політична форма держави є річчю цілком другорядною порівняно із соціально-економічними відносинами", а "певні форми колективізму, навіть комунізму рішуче насуваються на життя всіх цивілізованих народів". С.Л. Подолинський 2* 20 ____________________________________________ ставив за мету знищення революційним шляхом існуючого ладу, завоювання політичної влади трудящими і утворення соціалістичної республіки, в основі якої мала стати община, яка сама вершитиме "суд і правду". У XX ст., а особливо в другій його половині, у буржуазних державах і буржуазному праві відбуваються зміни: зростає чисельність державного апарату і збільшується його вплив на життя країни; посилюється роль партій і громадських організацій у політичному житті країни; зростає роль держави у перерозподілі прибутків на користь соціально незахищених верств населення: за громадянами визнаються не лише політичні, але й певні соціально-економічні права. До держав, де відбуваються такі зміни, нерідко застосовується поняття "сучасні демократичні держави". Окрім викладеної вище соціально-економічної класової теорії походження держави і права, поширені також теорії: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства, конвергенції, космічна теорія. Теологічна (релігійна) теорія пояснює походження кожної держави і права божественною волею. Це обґрунтовує її вічність, непорушність і святість. Відомими представниками цієї теорії у середньовічній Європі були богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський, у XVIII ст. прихильник королівського абсолютизму філософ Жозеф де Местр. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький філософ і професор Жак Марітен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж. Марітеном, - це духовний світ, а держава - це реальність другого порядку, підпорядкована духовному світові й залежна від нього. Ця теорія багатоаспектна, за наших часів поширена також і в багатьох мусульманських країнах. Згідно з теологічною теорією, існує вищий божественний закон, який має лежати в основі позитивного права, створюваного державою. Прихильники цієї теорії пов'язують розвиток держави і права з діяльністю релігійних діячів, дотриманням релігійних канонів або орієнтацією держави і права на божественні начала (В. Соловйов). Заперечення цієї теорії фактами існування як у минулому, так і на сучасному етапі антигуманних, несправедливих, з погляду віри, режимів не є доказом, бо релігія не заперечує існування добра і зла у земному бутті. Теологічну теорію не можна ні довести, ні спростувати, але в оцінці її істинності не можна не враховувати визнання існування _________________________________________________________ 21 Бога не тільки більшістю мислителів багатьох поколінь, але й такими всесвітньо-відомими вченими як Д. І. Менделєєв, Т. Едісон, А. Ейнштейн, І. П. Павлов, М. І. Пірогов, Я. І. Сікорський, В. фон Браун, А. Швейцер, В. Войно-Ясенецький та ін. Патріархальна теорія. Сутність цієї теорії полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї, є результатом розростання сім'ї. Сім'я як початковий осередок суспільного життя розростається у плем'я, а плем'я - у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми підданими. Піддані мають підкорятися своєму монархові, монарх - проявляти щодо них батьківську турботу. Представниками цієї теорії були Аристотель і Платон. Розглядаючи суспільні відносини у державі як аналогію сімейних відносин, Платон виступав проти поділу суспільства на бідних і багатих, проти права приватної власності. Проте, як має бути мудрим глава сім'ї, так і мудрими мають бути правителі держави. У цьому аспекті Платон схиляється до елітарного характеру держави, стверджуючи, що до тих пір, поки філософи не стануть царями у державі або царі й законодавці не стануть філософами, тобто поки обидві сили — політика і філософія - не зіллються, до тих пір не буде кінця бідам держави. Прихильне ставлення до патріархальної теорії було у Росії в одного із теоретиків народницького руху М. Михайловського, в Україні - історика, філософа і громадського діяча М. Драгоманова. Договірна теорія. Згідно з цією теорією держава виникає внаслідок укладення між людьми суспільного договору-добровільної угоди між правителем і народом для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати безпеку громадян та охорону їхньої власності. Таким же шляхом створюється і право, яке з погляду прихильників цієї теорії, має природний характер: кожна людина має невід'ємні права, набуті від природи. У разі порушення правителями умов договору і природних прав людини народ має право цих правителів замінити. Представниками цієї теорії були Т. Гоббс в Англії, Г. Гроцій у Голландії, Ж.-Ж. Руссо у Франції, О. Радищев у Росії, ректор Київського Університету св. Володимира К. Неволін та ін. Психологічна теорія. За цією теорією, яка з'являється у XIX ст., причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Суть цієї теорії в тому, що в людях закладена психологічна потреба жити в умовах організованого співтовариства, в умовах колективної взаємодії. Психіці переважної частини людей притаманна потреба підкорятися видатним особистостям, залежати від еліти суспільства. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом 22 ____________________________________________ закріплюється у праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва. Засновниками цієї теорії були французький криміналіст Габріель Гард і професор Київського університету св. Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький. Теорія насильства. Ця теорія пояснює виникнення держави завоюванням одними племенами, народами інших. Переможці перетворюються на панівні касти, стани, класи, а переможені- на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, управління ними необхідна держава як апарат, створюваний переможцями для керування переможеними. Отже, держава, за цією теорією, - не результат Божого провидіння, а породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підвалинами цієї теорії певною мірою можна вважати філософію Ф. Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів і т. п. Представниками цієї теорії були австрійський правознавець І соціолог другої половини XIX - початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких проявляється природній закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого відносини між індивідами з'ясовуються шляхом насильства, так званої "робінзонади". Прихильно ставилися до цієї теорії прибічники нацизму і расизму, які проголошували насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм - виправданням слабовілля. Теорія конвергенції. У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави і права чимало дослідників другої половини XX ст. звертаються до так званої теорії конвергенції (від лат. соnye-rgentio - зближення, сходження). За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності, Представники цієї теорії — російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Со-рокін, американський соціолог, економіст, історик X. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігалися погляди відомого українського вченого і політичного діяча, професора М. Павловського, який в книзі "Шлях України" обґрунтовував ідею "соціалізованого капіталізму". Космічна теорія. Поява держави за цією теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій. _________________________________________________________ 23 Анархізм (від грецьк. "безвладдя"). У XIX - XX ст. набувають поширення теорії анархізму. Представники цієї теорії виступали і виступають за негайне знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерації дрібних автономних асоціацій (об'єднань) виробників. Різновидом анархізму є анархо-синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам. Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н. Махно. Слов'янофільська теорія розвитку держави. 6 основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку суспільної думки в XIX - XX ст. засновувалися на протиставленні ідеології слов'янських народів, яким притаманні релігійність, "єдність духу", відчуттів і розуму, колективізм, любов до ближнього, народам Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов'ян, яка обумовлює характер їх державності, слов'янофіли вважали "соборність", що означає поєднання свободи і єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців. Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію з її "фабричними відносинами" та "формально-логічною законністю". За поглядами слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі -внаслідок "природнього розвитку національного життя". Слов'янські держави оминули період жорстокого рабовласницького суспільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя. Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський (буржуазний) шлях соціального розвитку. Теоретики слов'янофільства в західному світі вбачають культ індивідуалізму під виглядом "загальнолюдських цінностей", пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм і раціоналізм. Водночас ними не заперечується необхідність запозичення кращих надбань країн Заходу. Державна влада, на їхню думку, має бути централізованою, а народу необхідно надати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя. Політичні свободи, вважають вони, 24_________________________________________ є відносним і негативним явищем, а справжнім завданням держави є: творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці і, таким чином, послуговувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного управління. Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, зараховуючи до слов'ян всіх не за ознаками походження по крові, а за умовами сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що необхідно застосовувати заповідь Ісуса Христа "Люби ближнього, як самого себе" також і до спілкування націй "Люби всі інші народи, як свій власний". Слов'янофільські ідеї були характерними для О. Хом'якова, братів І. Киреєвського та П. Киреєвського, К. Аксакова й І. Аксакова, М. Данилевського, Ю.Самаріна, Ф. Достоєвського, С. Соловйова, В. Зеньківського, М. Бердяєва та ін. У сучасний період прихильними до ідей слов'янофільства в Росії є відомі письменники О. Солженіцин і В. Распутін. Певні ідеї слов'янофільства в Україні поділяють академік П. Толочко, філософ О. Базилюк, громадський діяч О. Свистунов та ін. Першочерговими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистояння глобалізації "ринкової психології"", віддання переваги виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва слов'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі. У 2003 р. було створено партію "Слов'янський народно-патріотичний союз" (СНПС). Яка задекларувала будівництво громадського суспільства на засадах соціальної справедливості відродження слов'янської духовності, християнських традицій, зміцнення економічних та культурних зв'язків між суверенними слов'янськими державами. До керівництва СНПС увійшли політичні діячі: академік П. Толочко, О. Ременюк, С. Сафронов, С. Правденко. _________________________________________________________ 25 ТЕМА 2. ДЕРЖАВА §4. Поняття й ознаки держави. Держава є одним з найважливіших суспільних явищ. Протягом століть вчені юристи, філософи, політики прагнули дати визначення поняття держави та розкрити її сутність. Універсальне правове визначення держави для всіх епох і всіх країн дати важко. Залежно від історичних умов на перший план можуть виходити або класове начало, або загальносоціальне (діяльність в загальнонаціональних інтересах). Проте, узагальнюючи спільні ознаки держав, різних за класовою сутністю, формою правління і функціями, можна зробити висновок, що держава - це певний засіб організації суспільства, основний елемент політичної системи. Отже, держава - це особлива політико-територіальна організація влади, що має суверенітет, володіє спеціальним апаратом управління і примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили і здійснювати керівництво суспільством. Держава характеризується низкою ознак, що, по-перше, відрізняють її від суспільної влади у до державний період і, по-друге, підтверджують її особливість як основного знаряддя здійснення політичної влади. Найсуттєвішими з них є: територія. Якщо у первісному суспільстві влада поширювалася на людей залежно від належності їх до того чи іншого роду, племені, то з появою держави вона діє на них залежно від території їх проживання. Поширення державної влади лише на виокремленій кордонами частині земної кулі зумовлює адміністративно-територіальний поділ: уся територія держави розбивається на адміністративно-територіальні одиниці, на яких організуються державна влада та управління. В різних країнах адміністративні одиниці називаються по-різному: області, округи, краї, провінції, штати тощо; суверенітет. Це політико-правова властивість державної влади, яка виявляється у: • верховенстві державної влади на території країни, • єдності державної влади, - тобто наявності в державі лише 26 ____________________________________________ будь-яких не передбачених законом паралельних структур влади; • незалежності державної влади, що означає незалежність її Слід зауважити, що суверенітет держави може бути частково добровільно обмежений, коли кілька держав об'єднуються у федерацію або конфедерацію. У суспільно-політичній літературі застосовуються також поняття "національний суверенітет" (право націй на створення власної держави) і "народний суверенітет" (здійснення народовладдя в державі); наявність особливого апарату управління, який забезпечує виконання функцій держави; наявність публічної політичної влади, що виявляється в існуванні груп людей, які здійснюють владні управлінські функції, впливають на суспільні відносини шляхом авторитету або примусу; наявність загальнообов'язкових правил поведінки — правових норм. Держава видає закони та інші акти які є загальнообов'язковими для всього населення країни; система податків. Це збір коштів, які держава у певній пропорції збирає з населення, підприємств, організацій для утримання державного апарату, армії, поліції, здійснення загальнокорисних цілей —фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, природоохоронних заходів тощо; зовнішня атрибутика: гімн, прапор, герб, столиця. Держава є універсальною політичною формою організації суспільства, центральним елементом політичної системи тому, що: • у кожній країні може бути багато політичних організацій, а • лише держава може вирішувати будь-які загальносуспільні • лише держава має право виступати від імені свого народу; • лише веління держави, втілені у правові норми, є Термін "держава" може вживатись і в інших значеннях. Так інколи поняття "держава" ототожнюють з поняттям "країна", тобто певною територією, що становить єдність населення, історії, природних умов тощо. _________________________________________________________ 27 §5. Внутрішні та зовнішні функції держави Функціями держави є основні напрямки (сторони, види) діяльності держави всередині країни і на міжнародній арені для досягнення певних цілей. Під цілями діяльності держави мається на увазі бажаний результат її внутрішньої та зовнішньої політичної, економічної та іншої діяльності. У функціях проявляється соціальне призначення держави. Функції держави класифікуються по-різному. За ознакою часу їх здійснення розрізняють функції постійні (підтримання правопорядку, освіта) та тимчасові (ліквідація стихійного лиха), за сферами суспільного життя - економічні, соціальні, політичні, а також здійснювані у духовній сфері. Залежно від напрямів державної діяльності щодо меж країни функції поділяють на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх функцій належать напрями діяльності держави, в яких конкретизується її внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших сторін життя суспільства. Внутрішніми функціями Української держави є такі: а) економічна (планування і прогнозування економічного б) культурно-виховна; в) соціального обслуговування (фінансування охорони здоров'я, г) охорони та захисту всіх форм власності; ґ) охорони правопорядку, прав та свобод людини і громадянина; д) екологічні (охорона, відновлення і поліпшення природного e) інші. Зовнішні функції- це основні напрямки діяльності держави за її межами у зносинах з іншими державами, міжнародними громадськими організаціями і світовим суспільством загалом. Зовнішні функції Української держави такі: а) організація співробітництва з іншими державами, зарубіжними б) захист від нападу ззовні, охорона державних кордонів; в) підтримка миру і мирного співіснування держав, запобігання 28 ____________________________________________ г) економічного і культурного, співробітництва; д) участь у вирішенні інших світових глобальних проблем Внутрішні і зовнішні функції кожної держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика держави значною мірою залежить від внутрішніх умов існування цієї країни. Основні методи здійснення функцій держави: а) переконання — метод, суть якого зводиться до виховання у б) заохочення - метод, суть якого зводиться до пропаганди позитив в) примус - метод, що полягає у можливості застосування або Основними формами здійснення функцій держави є: законодавча (створення законів та інших правових норм); виконавча (реалізація правових норм, їх втілення в життя та контроль за їх виконанням); судова (скасування незаконних актів, припинення неправомірних дій, відновлення законності та ін.). Механізм держави. Держава як велика і універсальна організація складається з численних менших організацій, які є ланками цієї великої системи. Об'єднує їх те, що всі вони беруть участь у здійсненні функцій держави. В сукупності всі ці організації називаються механізмом держави. До нього входять три групи державних організацій: 1). державні органи (апарат держави)-наділені чітко визначеними владними повноваженнями з управління конкретними сферами суспільного життя. За характером здійснюваних функцій вирізняють: • представницькі законодавчі органи; • органи виконавчої влади; • органи судової влади; 2). державні установи-державні організації, які під керівництвом державних органів здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності; 3). державні установи-державні організації, які під керівництвом державних органів здійснюють функції держави у сфері діяльності, пов'язаної з наданням послуг та створенням нематеріальних цінностей (освіта, медицина, культура, наука, спорт). _________________________________________________________ 29 §6. Форми держави Форма держави - сутність трьох елементів: форми правління, форми державного устрою і політичного (державного) режиму. 1. Форм а правління - це організація верховної державної влади, тобто порядок утворення вищих державних органів, їх компетенція та взаємовідносини між ними. Для з'ясування форми правління слід встановити, як формуються вищі органи державної влади, яка їх структура і обсяг владних повноважень, як вони взаємодіють з народом і один з одним. Відомі дві форми правління: монархія і республіка. Монархія - це така форма правління, за якої верховну зладу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор, негус та ін.) і одержує її (владу), як правило, у спадок і на все життя, а не на певний строк. Монарх не несе юридичної відповідальності за свої діяння. Монархія буває необмеженою та обмеженою. За необмеженої монархії монарх ні з ким не ділить верховну владу і сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, здійснює вищий суд і управляє державою на свій розсуд. Необмежена монархія була характерна для держав минулих епох, але як виняток збереглась і до наших днів, наприклад в Саудівській Аравії, Омані. Король Саудівської Аравії та султан Оману створюють при собі лише дорадчий орган - раду (ашура). Обмежена парламентська монархія - це монархія, за якої влада монарха суттєво обмежується конституцією. Реальна влада у країні належить парламенту та уряду, члени якого (міністри) підпорядковані парламенту. Монарх є символом єдності нації, народу, держави, він забезпечує стабільність суспільства, виконує представницькі функції. Таких монархій чимало в сучасному світі: Англія, Швеція, Норвегія, Нідерланди, Бельгія, Данія, Іспанія, Люксембург, Японія та ін. Серед обмежених монархій виокремлюють дуалістичну монархію, якій притаманна подвійність (дуалізм) верховної влади: монарх зосереджує всю повноту виконавчої влади (він формує уряд, призначає і звільняє міністрів, які несуть відповідальність перед ним). Законодавчі повноваження в цих країнах розподіляються між виборним представницьким органом (парламентом) і монархом з підпорядкованим йому урядом. У сучасному світі така монархія зустрічається дуже рідко (Марокко, Йорданія, Князівство Бутан). зо _______________________________ Ідеологом монархізму на Україні був відомий історик, соціолог, політик і публіцист В. К. Липинський, який в еміграції створив політичну організацію - український союз хліборобів-державників (УСХД). Метою УСХД було відновлення української держави у формі трудової монархії зі спадковою гетьманською владою. Найвідоміша праця В. К. Липинського - "Листи до братів-хліборобів". Республіка - це така форма правління, за якою державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк. Республіки були відоми ще з рабовласницьких і феодальних часів (Афіни, Венеція, Псков, Новгород), але найбільш характерна ця форма для сучасних держав. У наш час у республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними, чиї права не обмежені на підставах, передбачених законом. Республіки бувають: парламентські, президентські та змішані. У парламентських республіках: а) глава держави (президент), як правило, обирається б) уряд формується з представників партій, що мають більшість в) уряд підзвітний парламенту і несе перед ним колективну г) парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за Такими республіками є Італія, ФРН, Молдова, Австрія. У президентській республіці: а) президент обирається населенням країни або за особливою б) уряд призначається президентом і затверджується в) уряд підзвітний президенту, а не парламенту; г) законодавча влада належить представницькому органу ґ) президент є головнокомандувачем, має право відкладного вето на рішення парламенту та деякі інші права (наприклад, право розпустити парламент). До таких республік належать США, Аргентина, Казахстан, Білорусь, Узбекистан, Замбія та ін. Республіки, в яких поєднуються у тому чи іншому співвідношенні елементи як президентської, так і _________________________________________________________ 31 парламентської республік, називаються змішаними: парламентсько-президентськими (з перевагою владних повноважень парламенту) і президентсько-парламентськими (з перевагою владних повноважень президента). Такі форми державного правління існують в Україні, Росії, Франції, Португалії, Болгарії, Польщі та ін. 2. Форма державного устрою - визначається адміністративно-територіальною організацією держави, ступенем самостійності адміністративно-територіальних утворень (областей, країв, округів, земель, комун, повітів, штатів, провінцій, графств, воєводств, ленів та ін.) в управлінні своїми справами та їх залежністю від центральних органів влади. Унітарна держава - це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету (Україна, Білорусь, Франція, Польща, Болгарія, Македонія, Куба, Угорщина, Чехія, Словаччина, Данія, Швеція, Норвегія та ін.). Для таких країн характерною є наявність єдиної системи державних органів, єдиного законодавства, єдиної системи судових і правоохоронних органів, єдиного громадянства. За рівнем залежності місцевих органів влади від центральних органів влади, унітарні держави поділяються на централізовані І децентралізовані. У складі унітарної держави допускається існування автономій, які можуть вирізнятися характером самоврядування, мовними та культурними особливостями (наприклад, у складі Великобританії - Шотландія і Північна Ірландія, у складі Данії- автономні утворення - Фарерські острови та Гренландія, у складі Іспанії - Країна Басків, Федеративна держава є об'єднанням кількох держав або державних утворень - суб'єктів федерації (автономні республіки, штати, землі), які мають свої законодавчі, виконавчі, судові органи, а інколи й своє законодавство. Територія федерації складається з територій її суб'єктів. Федеративними державами сучасного світу є Росія, США, ФРН, Індія, Бразилія, Нігерія, Австралія та ін. Конфедерація - це форма союзу держав для за
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 321; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.255.67 (0.022 с.) |