Права та обов'язки власників і



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Права та обов'язки власників і



Наймачів житлового приміщення

Права власників і наймачів житлових приміщень різняться і частково регламентуються різними нормативними актами. Якщо власник житлового приміщення має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому житловим


254_____________________________________________

приміщенням, тобто має право його продавати, дарувати, заставляти, заповідати, обмінювати або поселяти в нього інших осіб без погоджен­ня з органами державної виконавчої влади, то наймач житлового приміщення має право лише користуватися ним відповідно до вимог договору житлового найму та обмінювати його. При цьому обмін житлового приміщення він може здійснювати лише на підставі згоди на це органів державної влади. У разі смерті наймача житлового приміщення, коли у квартирі не залишилися проживати члени сім'ї, квартира переходить до державних органів, які надають її у користування іншим громадянам, а у разі смерті власника житлового приміщення воно переходить до спадкоємців за законом або за заповітом.

Громадяни повинні дотримуватися вимог Типового договору найму приміщення: не порушувати правил користування житловим приміщенням, санітарних правил утримання місць загального корис­тування, не використовувати їх не за призначенням, не порушувати правил експлуатації житла, не допускати безгосподарності при його утриманні. Не псувати житло, устаткування та об'єкти благоустрою.

Держава захищає житлові права громадян — як власників так і наймачів житлового приміщення. Згідно з Конституцією ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Лише у виняткових випадках (загроза стихійного лиха, самовільне захоплення житлоплощі) допускається виселення громадянина із займаної ним площі без рішення суду за санкцією прокурора.

Об'єднання співвласників

Багатоквартирного будинку

Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 23.11.2001 передбачив право співвласників багатоквартирних будників створювати юридичну особу - об'єднання співвласників багатоквартирного буднику (далі - об'єднання) з метою захисту своїх прав, належного утримання та використання неподільного і загального майна (вестибюлі, сходові клітки, горища, підвали, відділення ліфтів та ін.) та прибуткової території, сприяти членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та за обґрунтованими цінами і, водночас, забезпеченні своєчасної сплати коштів за ці послуги.


_________________________________________________________ 255

Як юридична особа об'єднання має печатку зі своїм найменуван­ням, розрахункові рахунки в установах банків. Об'єднання може здій­снювати господарську діяльність для забезпечення власних потреб, але як неприбуткова організація не може розподіляти прибуток між членами об'єднання.

Для створення об'єднання ініціативна група у складі не менше як трьох власників квартир скликає установчі збори. Рішення зборів приймаються поіменним голосуванням і оформлюються особистим підписом кожного, хто проголосував.

Установчі збори правочинні якщо на них присутні більше п'ятдесяти відсотків власників, а рішення цих зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 2/3 присутніх осіб.

Установчі збори приймають рішення про створення об'єднання і затверджують його статут. Об'єднання вважається створеним з моменту видачі свідоцтва про державну реєстрацію.

У статуті об'єднання зазначаються:

1. Назва і місцезнаходження об' єднання.

2. Мета створення, завдання та предмет діяльності.

3. Перелік майна, що перебуває у сумісній власності
(неподільного майна), права та обов'язки членів об'єднання
щодо цього майна.

4. Порядок формування та повноваження статутних органів.

5. Порядок скликання, проведення та повноваження загальних
зборів.

6. Права і обов'язки об'єднання.

7. Порядок та умови укладання договорів між об'єднанням та
кожним власником квартир, приміщення.

8. Відповідальність за порушення статуту та рішень статутних
органів.

Вищим органом управління об'єднанням є загальні збори, які правочинні за умов присутності на них більше половини членів об'єднання. Рішення зборів є обов'язковим для всіх членів об'єднання.

Для керівництва поточною діяльністю об 'єднання збори обирають правління. Правління здійснює контроль за своєчасною сплатою членами об'єднання внесків і платежів та погашенням заборгованості; укладає договори з суб'єктами підприємництва, які виконують роботи та надають послуги; розпоряджаються коштами об'єднання відповідно до затвердженого зборами кошторису; ведуть діловодство, бухгалтерський облік та звітність про діяльність об'єднання.


256_____________________________________________

Обов'язками об'єднання є:

1) забезпечувати належний санітарний, протипожежний і
технічний стан неподільного та загального майна, що
належить членам об'єднання;

2) звітувати загальним зборам про виконання кошторису
об'єднання за рік;

3) виконувати свої договірні зобов'язання;

4) Забезпечувати дотримання інтересів усіх членів об'єднання
при встановленні умов і порядку володіння, користування і
розпорядження спільною власністю, розподілі між членами
об'єднання витрат на експлуатацію та ремонт неподільного і
загального майна.

Частка в загальному обсязі обов'язкових платежів на утримання і ремонт неподільного майна встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.


_________________________________________________________ 257

ТЕМА 24. СІМЕЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Міжнародні стандарти в галузі охорони сім'ї та дитинства. Конвенція про права дитини

Основними міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною у цій юридичній галузі, є такі:

1) "Загальна декларація прав людини", прийнята 10 грудня 1948
року на першій сесії ООН, що відбулася в Парижі. Це перший в історії
міжнародних відносин акт, в якому проголошено основні свободи та
права людини, що піддягають загальній повазі та реалізації.

У ст. 16 Декларації зазначається:

а) чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без
будь-яких обмежень за ознаками раси, національності або
релігії одружуватися і засновувати сім'ю;

б) шлюб може укладатися тільки у разі вільної і повної згоди
сторін, що одружуються;

в) сім'я є природним і основним осередком суспільства і має
право на захист з боку суспільства та держави;

2) "Міжнародний пакт про громадянські та політичні права",
прийнятий 16 грудня 1996 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

3) "Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні
права", прийнятий 19 грудня 1996 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

4) "Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
жінок", схвалена 18 грудня 1979 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

5) "Конвенція про права дитини", схвалена 20 листопада 1989 р.
Держави-учасниці цієї Конвенції нагадують: ООН у "Загальній

декларації прав людини" наголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу; що сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей, має бути наданий необхідний захист. Конвенцією визначається, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених Статутом ООН, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності.

17 — 5-1314


258__________________________________

Відповідно до цієї Конвенції держави-учасниці зобов'язалися забезпечити дитині такі права:

• право на життя, на виживання і здоровий розвиток;

• право на ім'я та набуття громадянства;

• право знати своїх батьків і право на їх піклування; на
збереження індивідуальності; на возз'єднання з сім'єю, що
перебуває в іншій державі;

• право залишати будь-яку країну і повертатись у свою
країну;

• право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань;
право на свободу думки, совісті, релігії; на користування
послугами системи охорони здоров'я; на охорону сімейного
та особистого життя;

• право на користування благами соціального забезпечення;

• право на освіту;

• право на захист від незаконного зловживання наркотичними
засобами і психотропними речовинами, від усіх форм
сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень;

• право на гуманне поводження, на захист від незаконного чи
свавільного позбавлення волі.

Конвенція проголошує принцип рівної відповідальності обох батьків і законних опікунів за виховання дитини, встановлює обов'язок держави щодо піклування, заохочення та забезпечення прав дитини.

Державна політика України в галузі сім'ї та дітей спрямована на соціальну допомогу сім'ям та дітям і сприяння суспільному становленню й розвитку молоді.

Зокрема прийнято такі нормативно-правові акти:

1) Закони України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"
(1992 р.), "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді
в Україні" (1993 р.);

2) Укази Президента України "Про Національну програму "Діти
України" (1996 р.) та "Про Національний фонд соціального захисту
матерів і дітей "Україна - дітям" (1996 р.);

3) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження
Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення
громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю
за умовами їх проживання у сім' ях усиновителів" (1996 р.) та "Питання
Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти" (1996 р.),
Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21
червня 2001 р.


_________________________________________________________ 259

Крім того, низка важливих питань щодо державного захисту сім'ї, материнства, батьківства, дитинства тощо регулюється нормами цивільного, житлового, трудового, пенсійного законодавства та законодавства про освіту, охорону здоров'я тощо.

Сімейний кодекс України

Сімейне законодавство України складається із законів і підзаконних актів. Основні принципи цього законодавства закріплено у ст. 51 і 52 Конституції України:

"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та еімї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

"Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей".

Визначальним нормативно-правовим актом сімейного законодавства є Сімейний кодекс України, який прийнятий 10 січня 2002 р. і набрав чинності з 1 січня 2003 р. Кодекс є систематизованим законодавчим актом, в якому містяться норми права, що регулюють суспільні відносини в галузі сімейного права. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям; між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Відповідно до Сімейного кодексу України держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування, охороняє сім'ю, материнство, дитинство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин

17*


260_____________________________________________

здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.

Слід зазначити, що новий Кодекс максимально розширює предмет регулювання. Він деталізує правове регулювання сімейних відносин у найрізноманітніших сферах, регулює не тільки сімейні особисті і майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновителями і усиновленими, матір'ю і батьком дитини, але й між дідом і бабою, прадідом, прабабою і внуками, рідними братами і сестрами, мачухою, вітчимом і падчеркою, пасинком та іншими членами сім'ї. Нове законодавство дозволяє суду враховувати при вирішенні сімейних спорів місцеві звичаї, а також звичаї національної меншини, якщо це не суперечить законодавству і моральним засадам суспільства.

Сімейний кодекс, порівняно з попереднім законодавством, посилює захист прав дітей, як того вимагають діючі міжнародні договори України.

§126. Порядок укладення шлюбу і створення сім ї

Поняття шлюбу та сім'ї.Шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Шлюб є основою продовження людського роду, основою сім'ї - у цьому його суспільне значення.

Сім'я — це союз людей, права та обов'язки яких виникають зі шлюбу, родинних відносин, усиновлення (удочеріння) та прийняття дітей на виховання в сім'ю. Сім'я - це первинний основний осередок суспільства, в якому реалізуються дітородна, культурно-виховна та інші функції суспільного життя.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має і одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім'ї має і одинока особа.


_________________________________________________________ 261

Умови укладення шлюбу.Сімейним кодексом України визначається, що для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлюється такий: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану (ОРАЦС) за їхнім вибором. Жінка та чоловік зобов'язані при цьому подати паспорт чи інші документи, що засвідчують їх особу та вік. Релігійний (церковний) обряд шлюбу (вінчання) не дає йому правового значення, тобто не породжує прав і обов'язків, передбачених шлюбно-сімейним законодавством. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до ОРАЦС, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їхні представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими, але заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої (нареченого), прихованням нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжкої хвороби, наявності дитини, судимості тощо).

Шлюб реєструється у присутності нареченої та нареченого після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. Реєстрація шлюбу відбувається у приміщенні державного органу реєстрації актів цивільного стану, але за заявою наречених реєстрація може відбутися і за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу реєстрації актів цивільного стану.


262_____________________________________________

Перешкоди до укладення шлюбу.Не допускається шлюб: між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; між родичами прямої лінії споріднення; між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків; неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька); між двоюрідними братами і сестрами. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні тітка, дядько та племінник, племінниця, усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстрований лише в разі скасування усиновлення. Крім того, особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного. Шлюб з особою, яка визнана недієздатною, визнається недійсним.

У паспортах осіб, що уклали шлюб, робиться відповідний запис про реєстрацію шлюбу і видається свідоцтво про шлюб. З цього часу особи, які уклали шлюб, стають подружжям - чоловіком І дружиною, сім'єю.

Шлюбний договір.Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також особами які вже перебувають у шлюбі. Цей договір укладається в письмовій формі і нотаріально засвідчується.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може також зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина (чоловік) передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. У договорі може бути передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, не стає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а вважається особистою приватною власністю одного з них.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб, включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.


_________________________________________________________ 263

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.22.242 (0.041 с.)