Верховна рада України. Правовий статус і компетенція Верховної Ради України

Держава — це організація публічної влади, яка передбачає наявність системи органів державної влади. Органи державної влади різнорідні, тому що виконують різні функції.

Державні органи—це самостійні структурні одиниці державного апарату, створені та наділені відповідними повноваженнями для реалізації функцій держави.

Основним принципом організації органів державної влади в Україні є теорія поділу влади. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України). Принцип поділу влади передбачає, що всі три гілки влади є самостійними і незалежними, що досягається шляхом закріплення їх компетенції (повноважень) та встановлення обсягу їх прав і обов'язків.

Важливим принципом організації державної влади є так звана "система стримувань і противаг", тобто система балансу гілок влади. Суть її полягає в тому, щоб усі три гілки влади були врівноважені взаємними повноваженнями. Таким чином, жодна з гілок влади не може привласнити всю державну владу.

Єдиними органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75 Конституції). Вплив Верховної Ради на діяльність інших державних органів та органів місцевого самовряду­вання здійснюється шляхом, насамперед, прийняття відповідних за­конів, які є загальнообов'язковими на території України.

Верховна Рада представляє увесь український народ і виступає від його імені.

Верховна Рада України, як і парламенти ряду інших країн (Білорусь, Болгарія, Словацька Республіка, Греція, Фінляндія, Данія, Швеція, Португалія та ін.), складається з однієї палати. У багатьох країнах існують двопалатні парламенти. До таких держав належать як такі, що мають федеративний устрій (Росія, ФРН, Швейцарія, СІЛА, Канада, Індія та ін.), так і унітарні країни (Словенія, Румунія, Польща, Чехія, Хорватія, Великобританія, Франція, Італія, Японія та ін.).

На Всеукраїнському референдумі 16 квітня 2000 року була підтримана ідея створення в Україні двопалатного парламенту.

_________________________________________________________ 135

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів Укра­їни, які обираються загальними, рівними і прямими виборами терміном на 4 роки і працюють у Верховній Раді України на постійній основі.

Строк повноважень парламентів в інших країнах є різним. У Шве­ції, наприклад, він становить три роки, у Болгарії — чотири, у Респу­бліці Молдова—чотири, у Білорусі — п'ять років. У державах з двопа­латними парламентами строки повноважень палат, як правило, не збі­гаються. В Росії нижня палата (Державна Дума) обирається на 4 роки.

Верховна Рада працює посесійно і може здійснювати свої повноваження лише тоді, коли обрано не менше двох третин від її конституційного складу (тобто не менше 300 народних депутатів). Перше засідання відкриває найстарший за віком депутат України, який веде його доти, поки Верховна Рада не обере свого Голову.

Усі своїрішення ВерховнаРада може приймати лише на пленарних засіданнях (загальних зборах депутатів) шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допомогою технічних засобів. Депутат повинен голосувати особисто, він не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.

Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів). Лише з питань, пов'язаних із внесенням змін до Конституції України та усуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як 2/3 та 3/4 від конституційного складу Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Це означає, що на них дозволяється присутність журналістів і запрошених осіб, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, телебаченню тощо. Однак у разі розгляду питань, пов'язаних з національною безпекою, чи таких, що стосуються деяких аспектів організації та діяльності Верховної Ради, можливе проведення закритих засідань. У роботі таких засідань беруть участь лише депутати та спеціально запрошені особи.

Конституція України закріплює широкі повноваження Верховної Ради. Найважливішими з них є:

• внесення змін до Конституції України;

• прийняття законів;

• визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

• затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного
розвитку, охорони довкілля;

136_____________________________________________

• призначення всеукраїнського референдуму, усунення
Президента в порядку імпічменту;

• оголошення за поданням Президента стану війни і
укладання миру;

• участь у формуванні ряду державних органів (надання
згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра і
Генерального прокурора України); призначення на посаду
і звільнення з посади Голови Національного банку (за
поданням Президента), Голови та членів Рахункової палати,
Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, половини
складу Національного банку, половини складу Національної
Ради України з питань телебачення і радіомовлення,
призначення третини складу Конституційного Суду,
призначення членів Центральної виборчої комісії (за
поданням Президента) та ін.;

• організація адміністративно-територіального устрою країни;

• здійснення зовнішніх функцій держави;

• бюджетні повноваження (затвердження бюджету та
ухвалення рішень щодо звіту про його виконання);

• здійснення контрольних функцій (контроль за виконанням
бюджету, діяльністю Уряду, контроль за використанням
іноземних позик, контроль за діяльністю Уповноваженого
Верховної Ради з прав людини).

Верховна Рада може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міні­стрів, що спричиняє його відставку. Така резолюція вважається прийня­тою, якщо за неї проголосували не менш як 226 народних депутатів.

Конституція України (ст. 92) визначає коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:

1) прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;
громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства;

2) засад використання природних ресурсів і освоєння космічного
простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності;
утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян;
засобів масової інформації; місцевого самоврядування;

3) територіального устрою України;

4) основ національної безпеки, організації Збройних сил
України і забезпечення громадського порядку;

5) бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної
та іноземної валюти на території України;

_________________________________________________________ 137

6) прав корінних народів і національних меншин та порядку
застосування мов;

7) правового режиму власності, правових засад і гарантій
підприємництва;

8) засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочи­
нами, адміністративними або дисциплінарними порушеннями та від­
повідальності за них;

9) амністії та низки інших питань.

Законодавчий процес

Законодавчим процесом вважається діяльність, спрямована на створення нових законів або на зміну чи скасування чинних. Консти­туція України (ст. 93) визначає коло суб'єктів, яким надається право законодавчої ініціативи, тобто право офіційно вносити пропозиції щодо прийняття, зміни або скасування законів, які Верховна Рада зо­бов'язана розглянути по суті.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України надано Президенту, народним депутатам, Кабінету Міністрів і Національ­ному банку України. Інші організації також можуть звертатися до Верховної Ради з відповідними пропозиціями, однак ці звернення не обов'язкові для розгляду в парламенті.

У більшості країн, як і в Україні, право законодавчої ініціативи належить парламентаріям, уряду і Президенту. Однак таке право може надаватися також парламентським комітетам і комісіям, вищим судо­вим і прокурорським інстанціям, певній кількості громадян, а у феде­ративних державах — законодавчим органам суб'єктів федерації.

Законодавчий процес в Україні проходить такі стадії:

1) внесення суб'єктом законодавчої ініціативи законопроекту на
розгляд Верховної Ради;

2) прийняття законопроекту до розгляду і обговорення його в
комітетах Верховної Ради;

3) перше читання — обговорення та схвалення законопроекту в
цілому;

4) друге читання — постатейний розгляд і схвалення законо­
проекту;

5) третє читання — ухвалення закону не менш як 226 народними
депутатами;

6) підписання закону Головою Верховної Ради і невідкладне
його направлення на підпис Президенту України;

138________________________________________

7) підписання та офіційне оприлюднення закону Президентом України протягом 15 днів після отримання закону.

Проте протягом 15 днів від дня отримання закону Президент може закон не підписати, а повернути його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду (тобто накласти на закон вето).

Коли після відхилення закону Президентом України при його повторному розгляді Верховною Радою цей закон підтримає не менш як 2/3 від її конституційного складу (не менш як 300 народних депутатів), вето Президента вважається перебореним. У цьому разі незалежно від свого ставлення до закону Президент зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. Офіційним оприлюдненням закону вважається його опублікування у Відомостях Верховної Ради України, у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр". За загальним правилом, закон набирає чинності через десять днів з дня його опублікування. Але якщо у самому законі вказані інші строки, то саме вони визначають дату.