Тема 25. Трудове законодавство

Конституційне право на працю і відпочинок

Праця - основа життя і багатства суспільства, джерело внутрішнього зростання духовних якостей людини. Праця — це діяльність людини, що потребує витрат фізичної або розумової енергії і має своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей. Праця є найважливішою умовою існування суспільства, його розвитку і вдосконалення.

У Конституції України (ст. 43) зазначається, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституція України проголошує, що використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством.

Конституція України забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних та шкідливих для їхнього здоров'я роботах, гарантує захист громадян від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ст. 44 Конституції України встановлює: ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Конституцією проголошується право не лише на працю, а й на відпочинок. Так, у ст. 45 зазначається, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Детальне регулювання права громадян на працю, на страйк, на відпочинок здійснюється чинним законодавством про працю.

18*

276_________________________________

§134. Трудові правовідносини

Трудові правовідносини - це врегульовані нормами права відносини щодо застосування праці громадянина в якості працівника (робітника або службовця), який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією або з фізичною особою. Ці відносини регулюються нормами трудового права, через що сторони наділяються взаємними правами і обов'язками. їх виконання забезпечується примусовою силою держави.

Отже, трудові правовідносини - це врегульовані нормами тру­дового права суспільні відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, у яких одна сто­рона - працівник - зобов'язується виконувати роботу за певною спе­ціальністю, кваліфікацією чи посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а друга - власник або уповноважений ним орган чи фізична особа - зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодав­ством, колективним договором і угодою сторін. Зміст трудових право­відносин становлять права та обов'язки їх суб'єктів.

$135, Кодекс законів про працю України (КЗпП)

КЗпП - це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин працівників і закріплюють суспільну організацію праці. КЗпП України прийнято 10 грудня 1971 р. (з подальшими змінами і доповненнями). Він складається з 18 глав: загальні положення; колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; гарантії та компенсації, гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; трудова дисципліна; охоронапраці; праця жінок; праця молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори; професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами; трудовий колектив, державне соціальне страхування; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

_________________________________________________________ 277

КЗпП України - це лише основа трудового законодавства Укра­їни. Верховна Рада України прийняла низку законів, які відіграють значну роль у вдосконаленні регулювання трудових відносин. Це Закони України: "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (зі зміна­ми і доповненнями), "Про колективні договори і угоди", "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. (зі змінами), "Про відпустки" від 15 лис­топада 1996 р. та ін.

Визначальне місце посідає Закон України "Про зайнятість населення", прийнятий 1 березня 1991 р. (зі змінами і доповненнями). За умов ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цим Законом визначаються правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Закон вперше дає визначення зайнятості як діяльності громадян, пов'язаної із задоволенням особистих і суспільних потреб і такої, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Колективні договори і угоди

Колективний договір - правовий акт, який регулює трудові та соціально-економічні відносини найманих працівників і роботодавців на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності. Колективний договір укладається також з фізичною особою, яка використовує найману працю. Представниками найманих працівників при укладенні трудових договорів можуть виступати органи профспілок чи їх об'єднань, представники (довірені особи) профспілкових організацій, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі відсутності профспілок, представники, вільно обрані на загальних зборах (конференції) найманих працівників та уповноважені ними. Колективний договір укладається відповідно до чинного законодавства (статті 10—20 КЗпП України, Закон України "Про колективні договори і угоди" та ін.) та взятих сторонами зобов'язань і має на меті регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Зміст колективного договору визначають сторони. У ньому передбачаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

278_____________________________________________

• зміни в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування й оплата праці, встановлення форм, системи,
розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат
(премій, доплат, надбавок тощо);

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участь трудового колективу у формуванні, розподілі та
використанні прибутку підприємства, установи, організації
(якщо це передбачено статутом);

• установлення режиму роботи, тривалості робочого часу і
відпочинку, умов і охорони праці; забезпечення житлово-
побутового, культурного, медичного обслуговування,
організації оздоровлення і відпочинку працівників;

• гарантіїдіяльності профспілковоїчиіншихпредставницьких
організацій трудящих.

У колективному договорі можна передбачити додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.

Колективний договір підлягає реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади. Колективний договір набирає чинності від дня підписання його сторонами або від дня, зазначеного в ньому, і діє до часу укладення нового договору або перегляду чинного, якщо інше не передбачено договором. Колективний договір поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковим як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників. Контроль за виконанням колективного договору здійснюється безпосередньо сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними представниками. Щорічно у строки, передбачені колективним договором, сторони, що його підписали, звітують про його виконання.

Угода - правовий акт, який укладається на державному, галузевому чи територіальному рівні з метою встановлення соціально-трудових гарантій для найманих працівників на відповідному рівні та регулювання трудових і соціально-економічних відносин між найманими працівниками і роботодавцем.

_________________________________________________________ 279