ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Право власності та його захист



Майнові права громадян, як і майнові права інших суб'єктів пра­вовідносин, регулюються переважно нормами цивільного права. Про­те основи цих прав мають конституційне закріплення. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має прав володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуаль­ної, творчої діяльності. Новий Цивільний кодекс визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння — це юридично забезпечена можливість фактичного утримання речі у сфері господарювання, фізичного її утримання, можливість власника впливати на річ. Цивільне законодавство передбачає володіння законне і незаконне. Законне володіння передусім належить власнику майна. Проте таке право може надаватися на підставі договірних відносин (найму, підряду, комісії, схову), а також у силу адміністративного акта (наприклад, розпорядження органів опіки і піклування) або на підставі, передбаченій у законі (знахідка, безхазяйне майно).

Поряд із законним володінням існує володіння без правових підстав, тобто незаконне. Якщо, особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не могла знати про його незаконність, таке володіння визнається добросовісним незаконним володінням (громадянин придбав річ на речовому ринку, яку було вкрадено у власника). Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, воно називається недобросовісним незаконним володінням (наприклад, якщо особа знайшла чужу річ і не передала її відповідним державним органам).


222________________________________________

Право користування — це закріплена нормами права можливість одержання з речі корисних властивостей для задоволення потреб влас­ника чи інших осіб або одержання від неї плодів і прибутків. Еконо­мічна реформа розширює можливості власника щодо господарського використання його майна: громадяни можуть вести самостійне гос­подарство, створювати приватні підприємства, виготовляти продук­цію як для особистих потреб, так і для продажу її іншим особам. Як і володіння, користування може бути законним і незаконним. Законним користувачем може бути не лише власник, а й інші особи.

Право розпорядження — це закріплена у нормах права можли­вість визначити юридичну чи фактичну долю речі. Якщо викладені вище правомочності щодо володіння і користування можуть належати не лише власникові, а й іншим особам, то право розпорядження нале­жить, як правило, лише власникові. Власник має право на свій роз­суд у своїх інтересах продати, обміняти, подарувати чи переробити належну йому річ.

Правочинності щодо користування, володіння і розпорядження виникають у власника одночасно з виникненням права власності, разом, у сукупності, можуть належати лише власникові й нікому більше.

Законодавство деяких країн використовує й інші визначення права власності. Так, за цивільним кодексом Франції — це "користування і розпорядження речами найбільш абсолютним засобом", а за німецьким цивільним утюженням — це "право розпоряджатися річчю на свій розсуд і відстороняти інших від усякого на неї впливу".

Право власності не можна ототожнювати з поняттям власності як економічної категорії, що означає конкретні суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів щодо привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб. Економічні відносини власності у будь-якому суспільстві закріплюються за допомогою норм права і набувають характеру правовідносин. У Законі України "Про власність" зазначено, що "право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".

Найпоширенішими способами набуття права власності є право на новостворене майно (виготовлення продукції, вирощений врожай, збудовані споруди тощо), купівля, отримання у спадок, у дарунок, у порядку обміну, придбання за прибутки від трудової, підприємницької та інтелектуальної діяльності, іншими способами, не забороненими законодавством. У процесі економічної реформи громадяни України


_________________________________________________________ 223

дістали можливість набувати право власності внаслідок приватизації державного житлового фонду та майна державних підприємств.

У новому Цивільному кодексі України передбачено можливість набуття права власності шляхом набувальної давності, тобто фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє нерухомим майном як своїм власним протягом 10 років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно.

Широта повноважень, які надаються власникові, може вступати в протиріччя з інтересами і правами інших осіб і суспільства в цілому. Томузакони всіх країн, ще з часів давньоримської держави, передбачали і передбачають ті чи інші обмеження права власності. Конституцією та законами України визначається, що власник, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства, не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, порушувати інтереси суспільства, що охороняються законом, завдавати шкоди навколишньому середовищу, погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Варто зауважити, що власність — не лише право, власність накладає обов'язки. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, тобто несе фінансові та інші витрати, пов'язані з підтриманням свого майна у відповідному стані, охороною майна і сплатою податків. Власник несе також ризик випадкового знищення чи пошкодження майна.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників, будь то держава, громадянин чи юридична особа, зумовлює притягнення винних до юридичної відповідальності: цивільно-правової (майнової та моральної), матеріальної, адміністративної, кримінальної. Захист права власності полягає у забезпеченні власникові можливості нормально здійснювати правочинність щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права влас­ності є віндикація (від лат. Vindico — захищаю, заявляю претензію, вимагаю) — витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Віндикаційний позов — це позов власника про витребу­вання свого майна з чужого незаконного володіння. У незаконного


224________________________________________

добросовісного володільця (того, хто придбав майно і не знав і не повинен був знати, що особа не мала права його відчужувати), влас­ник має право витребувати майно, коли цей володілець придбав майно безоплатно (дарування, успадкування). Коли незаконний добросовіс­ний володілець придбав майно за плату, то власник може витребувати своє майно лише в тому випадку, коли це майно вибуло з володіння власника поза його волею (було втрачене або викрадене). Гроші, цін­ні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від того, хто добросовісно придбав їх.

У недобросовісного володільця (того, хто знав або повинен був знати, що не має права на це майно) власник має право витребувати не лише своє майно, а й усі прибутки, які цей володілець одержав або міг одержати.

Порушення прав власника можуть полягати не тільки у позбавленні його володіння річчю. Коли хтось чинить перешкоду власникові у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав (негаторний позов), хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, а також вимагати відшкодування завданих цими порушеннями збитків. Такі перешкоди можуть виявитися, наприклад, у спорудженні будівель, які обмежують доступ світла у вікна сусіднього будинку, створення постійного понад допустиму норму шуму та ін.

Цивільне право передбачає й інші форми захисту майнових інтересів власника: вимагати відшкодування завданих йому невиконанням договору збитків, а також компенсувати заподіяну власникові шкоду за умов відсутності договірних відносин та ін.

Форми та види власності

Відповідно до Конституції України існує державна, комунальна та приватна власність, право власності українського народу.

Суб'єктом державної власності є держава в особі уповноважених на це державних органів. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. У цілому об'єкти державної власності законодавством не обмежуються.

Суб'єктом комунальної власності, яка належить територіальній громаді, є відповідний орган місцевого самоврядування та уповноважений ним виконавчий орган. Згідно .з Конституцією України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або


_________________________________________________________ 225

через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності, утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

Об'єктами комунальної власності можуть бути житлові будинки,підприємства міського транспорту, водопостачання, теплопостачання, побутового обслуговування, культурні заклади, заклади народної освіти, охорони здоров'я та ін.

Суб'єктом права приватної власності є громадяни України, іно­земці,особи без громадянства, а також створені громадянами юри­дичні особи. Об'єктом права приватної власності можуть бути речі(майно), природні ресурси, які допущені до цивільного обігу, а також результати інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі твори науки, літератури і мистецтва, винаходи і відкриття, сценарії кіно­фільмів, радіо- і телевізійних передач, інші результати інтелектуаль­ної творчої діяльності. Вартість та кількість майна, яке може бути у приватній власності, законом не обмежується.

Суб'єктом права власності українського народу є народ України.Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Об'єктом цієї форми власності є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Колективна власність передбачена в Законі України "Про власність". Суб'єктом колективної власності є певний колектив, права якого як власника здійснюють вищі органи управління юридичної особи (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Господарський кодекс України до підприємств колективної форми власності відносить: виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських і релігійних організацій.

Кожна з вищеназваних форм власності може поділятися на види, що більш конкретно розкривають їх сутність і зміст. Так, приватна форма власності поділяється на особисту, спільну подружжя — майно, нажите під час шлюбу, спільну власність громадян набуту внаслідок спільної господарської діяльності. При цьому розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Виподіляють і такі види власності: власність кооперативна — внески, будівлі, споруди, продукція, доходи, що передбачені статутом кооперативу; власність громадських об'єднань (професійних спілок, благодійних фондів,

15 — 5-1314


226_____________________________________________

політичних партій та організацій), релігійних об'єднань (культові споруди, предмети релігійної обрядності, житлові будинки, кошти, майно, необхідне для забезпечення їх діяльності),

Інтелектуальна власність

У Конституції України визначається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Суб'єктами цієї власності можуть бути громадяни, юридичні особи, держава, а об'єктами — літературні, мистецькі твори, наукові відкриття, винаходи, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та інші результати інтелектуальної праці.

Усі результати творчої діяльності поділяються на дві групи: перша охороняється авторським правом, а друга (так звана промислова власність) — патентним правом та ін.

Майнові права, що належать суб'єктам інтелектуальної власності, якщо інше не передбачене законом, можуть передаватися повністю чи частково іншій особі за договором, а також у порядку спадкування. Передача майнових прав у цих випадках не має наслідком передачу чи обмеження прав авторства та інших невідчужуваних прав. Умови договору про передачу або обмеження таких прав є недійсними. Так, наприклад, художник, який намалював картину, може продати чи подарувати її, але нікому не може передати право авторства на неї.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.247.17 (0.009 с.)