Тема 5. Когнітивний напрямок у психології розвитку

 

Основна мета цього напрямку — з'ясувати, у якій послідовності розгортаються пізнавальні структури, які забезпечують адаптацію до середовища. Саме тому його найбільший представник — Ж. Піаже зробив походження і розвиток інтелекту предметом своїх теоретичних і експериментальних досліджень.

 

Теорія Ж. Піаже

Загальні положення теорії

У1919 році Піаже був запрошений до Парижу для роботи над шкалами виміру інтелекту, працював у дитячому будинку; матеріали, отримані у цей період, лягли в основу його перших книг “Судження й міркування дитини”, “Мислення й мова дитини”, де він викладає основи своєї концепції когнітивного розвитку дитини.

Піаже говорив, що в процесі розвитку відбувається адаптація організму до навколишнього середовища, що етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту, через які поступово проходить дитина у формуванні адекватної схеми ситуації. Основою цієї схеми саме і є логічне мислення.

Також в 20-і роки він, виходячи зі зв'язку між мисленням і мовою, побудував свої дослідження розвитку мислення через вивчення розвитку мови дітей, і дійшов висновку, що процес розвитку мислення - це процес екстеріоризації, тобто мислення з'являється як аутичне, внутрішнє, а потім, пройшовши стадію егоцентризму, стає зовнішнім, реалістичним. Такий же й процес розвитку мови, яка з егоцентричної (мови для себе) стає мовою соціальною, мовою для інших. Пізніше Л.С.Виготський і В.Штерн, довели неспроможність цих висновків, але однак у цей період Піаже були зроблені відкриття, які мали величезне значення для розуміння формування інтелекту дітей. Це, насамперед, відкриття таких особливостей дитячого мислення, як егоцентризм, синкретизм (нерозчленованість), трансдукція (перехід від часткового до часткового, минаючи загальне), артифіциалізм (штучність), анімізм, нечутливість до протиріч.

Наступний етап досліджень Піаже почався в 30-х роках і був пов'язаний з дослідженням операційного боку мислення. Він дійшов висновку, що психічний розвиток пов'язаний з інтеріоризацією, тому що перші розумові операції - зовнішні, сенсомоторні, згодом переходять у внутрішній план, перетворюючись у логічні, власне розумові. Піаже також відкриває головну властивість цих операцій - їхня оберненість.

Дослідження привели Піаже до висновку, що процес розвитку інтелекту являє собою зміну трьох великих періодів, протягом яких відбувається становлення трьох основних інтелектуальних структур.

Спочатку формуються сенсомоторні структури - системи послідовно виконуваних матеріальних дій. Потім виникають структури конкретних операцій - системи дій, виконуваних подумки, але з опорою на зовнішні, наочні дані. Ще пізніше відбувається становлення формально-логічних операцій.

Формальна логіка, згідно Ж. Піаже, - це вищий щабель у розвитку інтелекту. Інтелектуальний розвиток дитини являє собою перехід від нижчих стадій до вищих. Але при цьому кожна попередня стадія готує наступну, перебудовується на більш високому рівні.

Ж. Піаже виходив з декількох основних положень. Щоб пізнати об'єкти зовнішнього світу, дитина повинна діяти з ними, трансформувати їх — переміщати, комбінувати, видаляти, зближати і т.д. Щоб усвідомити власні дії, суб'єкт потребує об'єктивної інформації. Отже джерело знання лежить не в об'єктах самих по собі і не в суб'єктах, а у взаємодії суб’єкта і об’єкта.

На початку дитина здобуває свій досвід на основі дії: вона стежить очима, повертає голову, досліджує руками, тягне, обмацує, схоплює, тягне до рота, рухає ногами і т.д. Весь цей досвід оформлюється в схеми — найбільш загальне, що зберігається в дії при її багаторазовому здійсненні в різних обставинах.

У результаті взаємодій із середовищем у схеми втягуються нові об'єкти й у такий спосіб вони асимілюються. Якщо існуючі схеми не охоплюють нові типи взаємодії, то вони переструктуюються під нову дію, тобто відбувається акомодація. Іншими словами, акомодація — це пасивне пристосування до середовища, а асиміляція — активне. На етапі акомодації суб'єкт відображає внутрішні зв'язки навколишнього середовища, на етапі асиміляції він починає впливати на ці зв'язки у своїх цілях.

Розвиток інтелекту

У дослідженнях дитячих уявлень про світ і фізичну причинність Ж. Піаже показав, що дитина на певному ступені розвитку розглядає предмети такими, якими їх дає безпосереднє сприймання, тобто не бачить речі в їх внутрішніх відносинах. Наприклад, дитина думає, що місяць пливе під час прогулянок, зупиняється, коли вона стоїть. Ж. Піаже назвав це явище «реалізмом», що заважає розглядати речі незалежно від суб'єкта, у їх внутрішньому взаємозв'язку, не відокремлює свого «Я» від навколишніх речей.

Але в міру розвитку інтелекту дитячі уявлення просуваються від реалізму до об'єктивності, коли дитина відкриває точки зору інших людей, коли вона приписує їм те ж значення, що й своїм власним. Ж. Піаже провів багато експериментів, які доводять, що до певного віку дитина не може встати на іншу, чужу точку зору. Наприклад, експериментатор запитує в дівчинки, яка має брата, є чи в неї брат. Дитина легко погоджується, що брат є. Але потім психолог запитує, а є чи сестра у її брата, і одержує негативну відповідь! Дитина виявляється не в змозі глянути на себе з позиції брата. Перехід від егоцентризму до децентрації характеризує пізнання на всіх рівнях розвитку. Загальність і неминучість цього процесу дозволили йому назвати його законом розвитку.

Для того щоб цей перехід був можливий, потрібен механізм, що рухає ним. Таким механізмом Ж. Піаже вважав усвідомлення свого «Я». Щоб перебороти егоцентризм, необхідні дві умови: 1) усвідомити своє «Я» як суб'єкта і відокремити суб'єкт від об'єкта; 2) координувати свою точку зору з іншими, а не розглядати її як єдино можливу.

Ще один важливий напрямок розвитку дитячої думки — від реалізму до релятивізму, спочатку діти вірять в існування абсолютних якостей, пізніше відкривають, що явища пов’язані між собою і що наші оцінки відносні. Наприклад, спочатку дитина думає, що в предметі, який рухається, є мотор; надалі вона розглядає переміщення окремого тіла як функцію від дій зовнішніх тіл. Так, рух хмар дитина починає пояснювати інакше, наприклад, дією вітру.

Розвиток знань про себе можливий в результаті соціальної взаємодії. Спочатку відносини взаємодії неможливі між дитиною і дорослим, тому що їхня нерівність занадто велика. Дитина намагається наслідувати дорослому й у той же час захистити себе від нього, а не обмінюватися думками. Тільки індивіди, які вважають один одного рівними, можуть здійснювати «розвиваючий» взаємний контроль. Такі відносини з'являються з моменту встановлення кооперації серед дітей.

Саме тому одне з найважливіших понять у теорії Ж. Піаже — поняття соціалізації. У термінах Ж. Піаже, соціалізація - це процес адаптації до соціального середовища. Він полягає в тому, що дитина стає здатною до співробітництва з іншими людьми, завдяки поділу і координації своєї точки зору з іншими. Соціалізація обумовлює вирішальний поворот у психічному розвитку дитини — перехід від егоцентризму до об'єктивності.

Згідно Ж. Піаже, соціальне життя починає відігравати прогресивну роль у розвитку розуму досить пізно, близько 7—8 років. До цього віку відносини дитини зі світом Ж. Піаже описує в термінах біологічного пристосування, вважаючи, що і корені розумових операцій треба шукати в біології.

Періодизація розвитку інтелекту

Стадії інтелектуального розвитку, згідно Ж. Піаже, можна розглядати як стадії психічного розвитку в цілому, тому що розвиток усіх психічних функцій підлеглий інтелекту і визначається ним.

Процес інтелектуального розвитку дитини, згідно Ж. Піаже, складається з чотирьох дискретних стадій.

1) сенсомоторна (від народження до 2 років). На цій стадії в дітей формується здатність зберігати в пам'яті образи предметів навколишнього світу. До завершення цієї стадії дітям здається, що предмети перестають існувати, коли вони на ці предмети не дивляться;

2) доопераційна (від 2 до 7 років). У цей час діти вчаться розрізняти символи і їхні значення;

3) стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років). У цей період діти вчаться подумки виконувати дії, які раніш вони виконували тільки руками;

4) стадія формальних операцій (від 12 до 15 років). На цій стадії підлітки опановують навичками вирішення абстрактних математичних і логічних задач, осмислювати моральні проблеми, а також міркувати про майбутнє.

На кожній новій стадії досягається інтеграція раніше сформованих структур; попередня стадія перебудовується на більш високому рівні.

Порядок проходження стадій незмінний, хоча, згідно Ж. Піаже, не містить ніякої спадкової програми. Можна спостерігати зменшення чи збільшення середнього хронологічного віку появи тієї чи іншої стадії залежно від активності самої дитини, досвіду, шкільного чи культурного середовища.

Розглянемо ці стадії докладніше

Сенсомоторна стадія

Вона охоплює перші два роки життя дитини.

На першому підперіоді (0-1 міс.) не розвинені мова й відсутні уявлення, а поведінка будується на основі координації сприймання й рухів. Народившись, дитина має вроджені рефлекси. Деякі з них, наприклад рефлекс смоктання, здатні змінюватися. Після деякої вправи дитина смокче краще, ніж у перший день, потім починає смоктати не тільки під час їжі, але й у проміжках - свої пальці, будь-які предмети. Це стадія вправляння рефлексів. У результаті формуються перші навички.

На другому підперіоді (1-4,5 міс.)- перші навички, дитина повертає голову убік шуму, стежить поглядом за рухом предмета, намагається схопити іграшку. В основі навички лежать первинні кругові реакції - повторювані дії. Дію дитина повторює знову й знову (наприклад, смикає за шнурок) заради самого процесу. Такі дії підкріплюються власною активністю дитини, що приносить їй задоволення.

На третьому підперіоді (4,5--8-9 міс.) – координація погляду і хапання, з'являються вторинні кругові реакції, коли дитина зосереджена вже не на власній активності, а на змінах, викликаних діями. Дія повторюється заради того, щоб продовжити цікаві враження. Наприклад, дитина довго стукає брязкальцем, щоб продовжити його звук, проводить по прутах ліжечка всіма предметами, які виявилися в руках, і т.п.

Четвертому (8-9-11-12 міс.) – диференціація засобів і цілей, початок практичного інтелекту. Схеми дії, утворені на попередній стадії, поєднуються в єдине ціле й використаються для досягнення мети. Коли випадкова зміна дії дає несподіваний ефект - нове враження, - дитина його повторює й закріплює цю нову схему дії.

На п'ятому підперіоді (11-12-18 міс.) – диференціація схеми дій, з'являються третинні кругові реакції: дитина вже спеціально змінює дії, щоб подивитися, до яких результатів це приведе. Вона активно експериментує.

На шостому підперіоді (18-24-міс.) починається інтеріоризація схем дій. Якщо раніше дитина виконувала різні зовнішні дії, щоб досягти мети, пробувала і помилявся, то тепер може комбінувати схеми дій подумки й раптово приходити до правильного рішення.

Доопераційна стадія

Близько 2 років формується внутрішній план дій. На цьому закінчується сенсомоторний період, і дитина вступає в новий період - мислення за допомогою уявлень. Сильний образний початок при недостатньому розвитку словесного мислення приводить до своєрідної дитячої логіки.

На стадії доопераційних уявлень дитина не здатна до доказу, міркування. Дитина не бачить речі в їх внутрішніх відносинах, вважає їх такими, якими їх дає безпосереднє сприймання. (Дитина думає, що вітер дме тому, що розгойдуються дерева). Ж. Піаже назвав це явище реалізмом. Дошкільник повільно, поступово переходить від реалізму до об'єктивності, до врахування інших точок зору й розумінню відносності оцінок.

Для дитини, яка має доопераційне мислення, характерні також нечутливість до протиріч, відсутність зв'язку між судженнями, перехід від часткового до часткового, минаючи загальне, тенденція пов'язувати все з усім й ін. Така специфіка дитячої логіки так само, як і реалізм, обумовлені головною особливістю мислення дитини - егоцентризмом.

На цій стадії спочатку відбувається розвиток символічних функцій у дітей 2- 4 років: символічної гри, де один предмет може заміняти інший (кубик може бути машиною, паровозиком і т.п.), дитина може діяти «начебто», відбувається розвиток мови як символічної функції, де слово, замінює відсутні об'єкти, події, дії. Подібний розвиток символічних функцій дозволяє дитині перейти до дій подумки, що необхідно для побудови міркувань. Діти 5-7 річного віку вже здатні будувати умовиводи, які поки що відрізняються від логіки дорослої людини, у силу центральної особливості мислення дитини даного віку - егоцентризму. Дитина не здатна враховувати різні аспекти ситуації. В уявленні дитина не виділяє істотні й другорядні ознаки. Звідси своєрідність дитячих суджень на даній стадії розвитку. На питання: “Чому Сонце не падає?”, дитина відповідає: “Тому що пекуче, воно тримається”. “Як?” “Тому що воно жовте”. Тобто дитина пояснює причину явища, спираючись на синкретичність уявлень про Сонце, і однією ознакою, пояснює іншу.

Стадія конкретних операцій

Дитина здатна до логічних умовиводів, однак за умови конкретності завдання. Наприклад, дитина правильно може вирішити логічне завдання типу: «Мишко вище за Марійку, Марійка вища за Миколку. Хто вищий за всіх?», якщо умови будуть дані в конкретному варіанті, а не абстрактно.

Стадія формальних операцій

Стадія формальних операцій (11-15 років). На цій стадії діти здатні виконувати розумові операції без опори, здатні до абстрактного мислення й побудови логічних суджень за правилами індукції й дедукції.

Згідно Піаже ця стадія досягає повного розвитку до 14-15 років. Однак після Піаже в багатьох дослідженнях було показано, що тільки частина людей (25-50%) дійсно може мислити абстрактно. Очевидно, розвиток формального мислення залежить не тільки від рівня освіти людини, але також від її життєвого досвіду, мотивацій й інтересів.

Таким чином, Піаже вважав інтелектуальний розвиток дитини основою всіх інших аспектів психічного життя. Так, розвиток моральності тісно пов'язаний з когнітивними можливостями. Для того, щоб виносити якісь моральні судження, дитина винна засвоїти правила міркування в розумовому плані.

Піаже одним з перших почав досліджувати моральний розвиток, пропонуючи дітям моральні дилеми. Наприклад, Джон, допомагаючи мамі, ненавмисно розбив 15 чашок, а Анрі навмисно розбив 1 чашку. Хто більше провинився Джон чи Анрі? Діти 7-річного віку вибирають Джона, думаючи, що відповідальність за поведінку заснована на заподіяному збитку. Однак діти 9 років вибирають Анрі, тому що він вчинив навмисно.

Дослідження Піаже продовжив англійський психолог Лоренц Кольберг, використовуючи такі ж моральні дилеми.