Тема 7. Пренатальний розвиток і народження

1. Пренатальний розвиток

Життя починається на кілька місяців раніш фізичного народження, з моменту запліднення. Але відповісти на питання, з якого моменту зародок дійсно є людиною, принаймні, з функціонуючою психікою, не так просто.

З одного боку, з моменту запліднення і до появи на світ в материнському організмі знаходиться лише біологічний компонент майбутньої людини. З іншого боку, вже в організмі матері майбутня людина живе своїм власним життям, реагує на материнський голос, на її настрій, на стимули ззовні (голосні звуки, музику, шуми і людську мову).

Коли ненароджена дитина починає реагувати? Можливо, з моменту формування центральної нервової системи, але, не виключено, що навіть ще раніше, тому що клітини здатні вловлювати зміни в хімічному складі материнської крові, що пов’язано з будь-якими хвилюваннями майбутньої матері.

У середньому тривалість внутрішньоутробного життя складає 280 днів (40 тижнів), але бувають і відхилення: від 245 до 325 днів. В останні роки говорять про те, що акселерація (прискорення росту і розвитку) торкнулася всіх стадій розвитку, у тому числі й пренатального періоду. Так, наводяться дані, що з 1937 р. маса немовлят у всіх країнах світу в середньому збільшилася з 3200 до 3390 г, маса плаценти досягла 500—550 г (раніш була 450—500), а внутрішньоутробне життя збільшилося на 4 дні.

 

Перший місяць життя. Вже в першого часу розвитку зародка число клітин швидко збільшується. Не пізніше ніж через 30 годин після запліднення зародок людини стає двоклітинним.

 

 

 

Сперматозоїди атакують яйцеклітину. Перші години після запліднення

Всередину потрапляє тільки один із них.

 

Наступні поділи відбуваються швидше: ще через 10 годин — уже 4 клітини. Перші клітини (бластоміри) крупніші за звичайні соматичні клітини і тісно стикаються між собою. Зародок у цей час схожий на шовковичну ягоду, тому цю стадію розвитку називають морулою (від лат. morum — шовковична ягода).

 

 

Початок третьої доби. Бластомірів уже вісім. Це бластоциста. Схожа на шовковичну якоду

При штучному заплідненні (дитина з"пробірки")

в матку Жінки підсаджують саме такий зародок.

 

 

Так виглядає зародок на початку

першого тижня. Майбутня дитина - це Зародок нагадує плоский циліндр длиной 1,5 - 2,5 мм.

вертикальна смушка темного кольору.

 

Зародок на стадії 12—13 днів має довжину 1,5—2 мм, без ясних обрисів тіла. До кінця 3-й тижня він досягає 4 мм, а до кінця 4-й — 8 мм. Наприкінці 3-го тижня утворюються зачатки кінцівок без поділу їх на відділи. У шийній частині вже знаходяться зяброві щілини, різко відособлена голова має зачатки очей, ушей і рота. На кінці тіла добре помітний хвіст. Перший місяць внутрішньоутробного життя завершується тим, що зв'язок з матір'ю встановлюється за допомогою пуповини.

Перші дні зародок харчується жовтком яйцеклітини і тих живильних речовин, які можуть проникати до нього з яйцепроводу і матки. Надалі він починає добувати їх з організму матері. Утворюється система кровоносних судин, яка здійснює транспортування живильних речовин по пуповині.

Другий місяць життя. З цього моменту зародок починають називати ембріоном. Із трьох зародкових листків у нього формуються тканини і починають утворюватися органи.

У цей період з'являються зовнішні ознаки людини — обличчя, вуха, очі, ніс; у зачатках кінцівок намічається поділ на відділи, потім з'являються пальці, спочатку з'єднані плавальною перетинкою.

 

 

Ембріон. 8 тижнів

Третій-п'ятий місяці. Ріст інтенсивно продовжується, і довжина ембріона досягає 9 см. На пальцях з'являються нігті, голова випрямляється, позначається шия.

З 3-го місяця настає плодовий період, який продовжується до появи дитини на світ. Тіло плоду в цей час швидко росте, його маса збільшується і до моменту народження в середньому буває в хлопчиків близько 3400 г, а в дівчинок — близько 3250 г.

Для плодового періоду характерне певне співвідношення між розміром голови плоду і його довжиною (від тімені до куприка). На початку 3-го місяця голова величезна — біля половини росту. На 5-му місяці вона складає біля однієї третини, а в немовляти приблизно одну чверть росту.

До кінця 3-го місяця обличчя плоду чітко схоже на людське, вуха займають своє звичайне місце. Шкіра прозора, рожева; підшкірної жирової клітковини ще немає, тому крізь шкіру просвічують кровоносні судини і м'язи; сам плід зморщений і червоний. По зовнішніх статевих органах легко встановлюється стать. З'являється м'язова активність, але слабкі рухи плоду мати ще не почуває. Це відбудеться до кінця 4-го місяця, коли його м'язи сформуються.

На 5-му місяці існування довжина плоду досягає 230 мм, а маса — 500 г. Рухи його енергійні і легко помічаються. На тілі і на обличчі з'являється волосяний покрив, шкіра покрита первородним змащенням. Зовні він стає більш привабливим: утворилася підшкірна жирова клітковина, у ній починає відкладатися жир, зморшки зникають, але колір тіла продовжує ще залишатися червоним.

У плода реєструються дихальні рухи. Ці рухи є дихальними тільки зовні. Легенева тканина не розправляється, легені не поглинають кисень. При таких рухах у легені плоду можуть потрапити навколоплодні води. Але він не захлинається і не гине, це не заподіює йому ніякої шкоди.

Шостий-сьомий місяці. Довжина плоду в цей час — 300-350 мм, маса — 800-1300 г. На його обличчі позначаються брови і вії, розривається спайка між віками, можуть відкриватися очі. Збільшується підшкірний жировий шар; пушок, що покриває тіло, зникає. Коли плоду виповнюється 28 тижнів, він здатний до самостійного життя поза організмом матері, і народження 7-місячним не загрожує його життю.

Восьмий-дев'ятий місяці. За 8-й місяць маса плоду наближається до 2 кг, довжина досягає 42 см. Кількість жиру збільшується, і на 9-му місяці плід буває досить угодований, червоність шкіри зникає, на голові відростає волосся.

 

2. Розвиток нервової системи в перинатальний період

Протягом усього внутрішньоутробного періоду розвивається нервова система дитини.

У 28-місячного плоду спостерігаються мімічні реакції на різні смакові відчуття: негативні гримаси на солоне і гірке, вираження задоволення — на солодке, а також вираження, аналогічні міміці при плачі, лементі, гніві.

Строгі наукові дослідження свідчать про найважливіше значення діяльності нервової системи в розвитку плоду. Якщо мозок ушкоджений, або зменшуються його довжина і маса, він може загинути під час пологів. Усі рухи плоду в організмі матері обумовлені діяльністю нервової системи: він робить їх у міру дозрівання різних відділів. У плоду більш рухливі кінцівки, крім того, у певному віці виражені ковтальні і хватальні рухи. Хватальний рефлекс уперше виявляється у віці 11,5 тижнів внутрішньоутробного життя, смоктальний — у 13 тижнів; реакція зажмурення — у 17 тижнів, а дихальні рухи реєструються в 20 тижнів.

Реєстрація електричної активності мозку плоду на останніх місяцях внутрішньоутробного життя показала, що відбувається зміна ритмів, характерна для стану сну. Дві фази сну змінюють одна одну: «повільний сон» супроводжується спокійними повільними хвилями в енцефалограмі і «швидкий сон» із дрібними частими зубчиками, який супроводжують швидкі рухи очей. Французький фізіолог Мішель Жуве припустив, що у фазах «швидкого сну» у ненароджених дітей «програються» ті безумовні рефлекси, з якими вони з'являються на світ. Але це гіпотеза, перевірити яку досить складно.

Однак строгі наукові докази підтверджують, що якщо майбутня дитина небажана для матері чи вона в період вагітності озлоблена чи роздратована, то її негативізм відчуває плід. Гормони, які утворюються в організмі жінки, впливають на ще ненароджену дитину. Зараз уже добре відомо, що основні характеристики мозку залежать не тільки від спадковості, але й від якості контактів дитини зі своїм середовищем. Увага дослідників спрямована на аналіз тих сигналів, які мозок одержує на перших етапах розвитку.

До народження дитина може «розмовляти» з батьками. У цьому переконалися 700 майбутніх мамів і тат США, які, за повідомленням агентства Ассошіейтед Пресс, у 1986 р. пройшли програму навчання дітей внутрішньоутробного періоду життя. Навчання починалося на 5-му місяці вагітності. Спочатку двічі на день злегка поплескували по животі матері. Через 2 місяці з'явилася реакція плоду на цей сигнал. Він починав ворушитися, коли подавався знайомий сигнал. Вимову простих слів підкріплювали таким же сигналом. У результаті подібного навчання народжені діти починали раніш розмовляти, менше плакали, довго й уважно слухали батьків. Один з учнів школи періодично прикладав щоку до живота дружини і чітко вимовляв: «Маля, я твій тато!». Після народження дитини батько нагадав їй цю фразу. Судячи з реакції, син впізнав її: він перестав плакати і спробував повернути голівку на голос батька.

 

3. Психологічний аспект народження.

Акт народження дитини супроводжується сильним стресом як для матері, так і для немовляти. Проходячи через родові шляхи, дитина відчуває сильну гіпоксію і здавлювання голівки. Її організм відповідає на це надзвичайно могутнім викидом у кров гормонів стресу: дуже активних і сильних біохімічних речовин — адреналіну і норадреналіну. Рівень їх у крові немовляти вищий, ніж у дорослого в стані сильної емоційної напруги. Вважають, що велика доза цих гормонів сприяє встановленню прихильності між матір'ю і дитиною і забезпечує активність немовляти.

Питання для самоконтролю

1. Який період називають «пренатальним» і який час він триває?

2. Коли починає формуватися нервова система?

3. Які прояви нервової діяльності у плода?

4. Що відбувається в організмі дитини під час народження?

Тема 8. Новонародженість

 

1. Особливості новонародженості як критичного періоду

Розвиток дитини відкривається критичним актом народження і наступним за ним критичним віком, який носить назву новонародженості. Період новонародженості триває від моменту народження приблизно до кінця першого місяця життя. У момент пологів дитина фізично відокремлюється від матері, але в основних життєвих функціях ще довгий час залишається біологічно несамостійною істотою.

Головна особливість новонародженості пов’язана зі специфікою соціальної ситуації розвитку: дитина відокремлюється від матері фізично, але не біологічно. Унаслідок цього все існування дитини в цей час займає серединне положення між внутрішньоутробним розвитком і наступними періодами постнатального дитинства. Новонародженість, як сполучна ланка, поєднує в собі риси того й іншого, і ця подвійність характеризує все життя маленької істоти.

Так, після народження безпосередній фізичний зв'язок з матір'ю вже відсутній, але дитина продовжує одержувати їжу, що виробляється в материнському організмі (молозиво, молоко), і інакше харчуватися не може (отже, харчування дитини являє собою перехідну форму від внутрішньоутробного до позаутробного існування).

Така ж подвійність відзначається в самій формі існування дитини. Близько 80% доби вона спить (у дорослого норма складає 20%), причому сон носить поліфазний характер: короткі періоди сну чергуються з маленькими фазами просинання.

Крім цього, подвійність виявляється в тому, що дитина зберігає ембріональну позу під час сну і навіть коли не спить (приблизно до 4-місячного віку).

Протиріччя цього віку помітні й у руховій активності дитини: з одного боку, вона володіє деякими руховими реакціями на зовнішні і внутрішні подразники, а з іншого боку, вона ще позбавлена самостійного пересування в просторі і може пересуватися тільки за допомогою дорослих. Немовля майже нерухоме: в основному воно лежить на спині і не може перевернутися чи пересунутися. До 4-х тижнів воно приймає, лежачи на спині, позу «фехтувальника», обумовлену тонічними шийними рефлексами, і стискає ручки в кулачки. Приблизно 85% часу голівка дитини повернена вправо (є припущення, що це пов’язано з функціональною асиметрією півкуль). Якщо її покласти на живіт, то вона здатна відірвати носик від матраца лише на одну мить. Їй узагалі важко керувати своєю непропорційно великою головою.

 

2. Психофізичні особливості новонародженості. Рефлекси і їх значення.

Дитина народжується більш безпомічною, ніж дитинчата високорозвинених тварин. До моменту народження вона володіє лише системами спадково закріплених механізмів — безумовних рефлексів, що полегшують пристосування до нових умов життя. Ці системи включають безліч часткових рефлексів; ми зупинимося лише на деяких, найбільш важливих з них.

До народження складається система харчових рефлексів: механізм смоктання й орієнтувально-харчових рефлексів, що легко викликаються дотиком до куточків губ і язика дитини. Під час смоктання материнських грудей всі інші рухи і реакції гальмуються. Вітчизняні дослідники новонародженості і дитячого віку М. П. Денисова і М. Л. Фігурин назвали це «реакцією харчового зосередження». Смоктальний рефлекс актуалізується в немовляти завжди, коли який-небудь предмет попадає в рот (соска, палець, кінчик подушки).

Спостерігаються в дитини і деякі вроджені захисні рефлекси: вона кашляє, чхає, моргає, якщо в око щось потрапило; мружиться від яскравого світла. Але на більшість зовнішніх подразників немовля відповідає однаково: здригається, неспокійно рухає ручками і ніжками, кричить, зморщивши личко.

У немовляти є зіничний рефлекс — замружується від яскравого світла і повертає голівку й очі до м'якого світла: у сонячний день у кімнатах пологових будинків голівки дітей повернуті до вікон, а якщо в напівтемній кімнаті повільно водити перед очима немовляти запалену свічу, то очі починають рухатися слідом за нею. На 1-2-му тижні життя дитина здатна повертати голову за об'єктом, який повільно рухається на відстані 20—30 см. На 2—3-й тиждень з'являється конвергенція, і на 3—5-й тиждень — зорове зосередження (затримка погляду на предметі). Спочатку дитина утримує погляд не більш 5 сек., але вже на 2-му місяці вона зможе тримати погляд на ньому кілька хвилин (це згодом дозволить дитині розглядати предмет).

У немовляти відзначається і ряд атавістичних рефлексів, які знаходяться у філогенетичному зв'язку з рефлексами вищих тварин. Так, якщо вкласти в руки немовляті палець чи інший продовгуватий предмет, дитина так міцно схоплює його, що її можна підняти на цьому предметі й утримати в повітрі біля хвилини. Одно-двотижнева дитина може зависнути на шнурку, схопленому двома руками. Вона може чіплятися за шнурок і ніжками, хоча не так міцно. Інший рефлекс полягає у своєрідному «повзанні» дитини, відштовхуванні ніжками від приставленої до них опори. Якщо покласти дитину животом вниз і прикласти долоню чи дощечку до підошов ніг, вона відіпхнеться і просунеться небагато вперед. Рухаючи долоню, можна змусити дитину проповзти невелику відстань. Так само виглядає і рефлекс «автоматичної ходьби»: якщо тримати дитину ніжками на колінах, то вона може робити переступальні рухи. Нарешті, широко відомий рефлекс плавання: потрапивши у воду, немовля починає робити плавальні рухи.

Цікавою особливістю немовляти є те, що дитина часто відкриває очі, коли її піднімають і надають вертикального положення — це явище називають «ефектом лялькових очей».

Новонародженість є єдиним періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати в чистому вигляді прояв вроджених, інстинктивних форм поведінки, спрямованих на задоволення органічних потреб (у кисні, їжі, теплі). Ці органічні потреби не можуть, однак, скласти основу психічного розвитку — вони тільки забезпечують виживання дитини.

 

3. Центральне новоутворення віку. Інші новоутворення новонародженості. Границі віку

Поведінка новонародженої дитини фрагментарно, складається з невеликого числа недосконалих і ізольованих рефлексів (пошук ротом і смоктання, схоплювання, випадкові погляди на близькі предмети і т.п.). Рефлекси включаються і виключаються швидко, автоматично і ніяк не контролюються довільно. Тільки поступово завдяки повторенню реакції стануть більш надійними і скоординованими (піднесення кулачка до рота, сморктання кулачка). Немовля діє за принципом: «Геть із руки (з ока, рота) — геть із розуму!»

Центральним новоутворенням немовляти є поява індивідуального психічного життя дитини. Л. С. Виготський звертав увагу на 2 моменти, пов’язані з цим. Перший: новим, виникаючим після народження, є те, що життя стає індивідуальним існуванням, відділеним від організму матері й уплетеним у соціальне життя оточуючих людей. Другий: життя немовляти стає не тільки індивідуальним, але і психічним..

Питання про зміст психічного життя немовляти довгий час залишається дискусійним. Для психічного життя немовляти характерні два головних моменти — перевага нерозчленованих переживань і відсутність виділення себе із середовища. Головною ж особливістю психічного життя немовляти є те, що в перший місяць життя для нього не існує ні хтось, ні щось; дитина переживає тільки як суб'єктивні стани. Чуттєве й емоційне неподільно злиті; дитина не виділяє себе із середовища, не відокремлює себе від матері.

Немовля майже нічим не цікавиться, тому йому даремно купувати і показувати іграшки. У перші тижні його взагалі не цікавить зовнішнє середовище. Єдине, що турбує, — відсутність дискомфорту. А в стан дискомфорту дитина попадає дуже часто: перед і після годування, перед і після зміни мокрих пелюшок, від шуму, від раптової зміни положення. Вона постійно прагне повернутися в стан сонливості, і тільки з 2-го місяця буде активно шукати зовнішніх впливів.

Репертуар настроїв не відрізняється розмаїтістю. Немовляти, якщо воно здоровий, у принципі легко заспокоїти, узявши на руки і покачавши, давши посмоктати соску. Задоволення від заколисування і смоктання — цілковите в цьому віці.

На першому місяці життя в дитини переважають негативні емоційні реакції, що свідчать про переживання дискомфорту, вони виявляються у вигляді лементу і плачу.

Легко зрозуміти, немовля не демонструє ніяких специфічних форм соціальної поведінки, і перше спілкування дитини з дорослим лежить далеко за межами новонародженості. Адже для справжнього спілкування потрібно хоча б примітивне «усвідомлення», що хтось з дитиною бавиться. Тільки завдяки такому усвідомленню дитина буде реагувати на людину інакше, ніж на все навколишнє. Про реакції дитини на дії, мову дорослого вперше можна говорити лише за межами 1—3-го місяця життя. Немовлята в цьому плані практично цілком пасивні.

По сукупності всіх цих ознак новонародженість і виділяють в окремий критичний період. Питання ж про границі новонародженості постійно дискутується. Як ми зазначали, у вітчизняній психології критерієм вікового етапу вважається основне, центральне новоутворення, яке характеризує певну ступінь у соціальному розвитку дитини. У цьому смислі верхня границя новонародженості припадає на кінець першого-початку другого місяця життя, коли настає поворот у психічному розвитку, пов’язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку. Цей поворот знаменується появою «комплексу пожвавлення», тобто першою специфічною реакцією дитини на людину.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Коли триває період новонародженост?

2. Яка головна особливість новонародженості, з чим вона пов’язана?

3. Якими системами спадково закріплених механізмів — безумовних рефлексів володіє дитина до моменту народження?

4. Яке значення мають вроджені рефлекси?

5. Назвіть центральне новоутворенням новонародженості.

Тема 9. Немовлячий період

 

1. Загальпсихологічна характеристика дитинства. Границі віку.

Соціальна ситуація розвитку на першому році життя складається з 2 моментів.

По-перше, життя дитини цілком залежить від дорослого. Така опосередкованість дозволяє вважати дитину максимально соціальною істотою — її ставлення до дійсності з самого початку психічного життя соціальне.

По-друге, будучи уплетеною у соціальне, дитина позбавлена основного засобу спілкування — мови. Всією організацією життя дитина примушена до максимального спілкування з дорослим, але це спілкування своєрідне — безсловесне.

У протиріччі між максимальною соціальністю і мінімальними можливостями спілкування закладена основа всього розвитку дитини в немовлячому віці.

Початок дитячого віку збігається з закінченням кризи новонародженості. Поворотний пункт знаходиться між 2-м і 3-м місяцями життя дитини і знаменується виділенням дорослої людини як центрального елемента навколишньої дійсності.

 

2. «Комплекс пожвавлення» і його значення.

Перша специфічна форма реагування саме на людину (на обличчя чи голос) з'являється до 2-3 місяця. У психології вона одержала назву «комплексу пожвавлення». Він містить у собі 3 компоненти:

1) посмішку: дитина починає посміхатися спокійно, із серйозною спокійною мімікою. У розвинутому «комплексі пожвавлення» посмішка широка, з відкриванням рота і з оживленою мімікою;

2) вокалізації: дитина гукає, белькоче, скрикує назустріч дорослому;

3) рухові пожвавлення реакції: відкривається «комплекс пожвавлення» повертанням голівки, скошуванням вічок на дорослого, слабкими рухами ручок і ніжок. Поступово дитина починає підкидати ручки, згинати ноги в коліннях, повертається на бік з вигинанням спинки. У розвинутому комплексі відзначаються енергійні повторні прогини спинки з упором потилицею і п'ятами («місток) з настільки ж енергійним випрямленням, а також крокуючого руху ніжками, підкидання, розмахування й опускання ручок.

Розвиток «комплексу пожвавлення» проходить 3 стадії: 1) посмішка; 2) посмішка + гуління; 3) посмішка + вокалізації + рухове пожвавлення (до 3 місяців).

Приблизно до 5 місяців «комплекс пожвавлення» розвивається і зберігається як ціле, а до 6 місяців відмирає як єдина комплексна реакція, але його компоненти починають трансформуватися: посмішка — у міміку, гуління — у мовлення, рухове пожвавлення — у хапання.

 

3. Розвиток моторики і сенсорики дитини в немовлячому віці.

Загальний принцип, якому підлеглий розвиток дитини, такий: сенсорний розвиток випереджає моторний, і це істотно відрізняє дитину від дитинчат тварин, у яких навпаки: сенсорика відстає від моторики.

Розвиток моторики дитини підлеглий певній схемі: рухи удосконалюються від грубих, великих, розгонистих до більш дрібних і точних, причому спочатку удосконалюються рухи ручок і верхньої половини тіла, потім — ніжок і нижньої частини тіла.

В інтервалі від 2,5—3 міс. до 5,5—6 міс. стає можливим хапання, піднімання голови, лежачи на спині, повертання на бік, обмацування грудей матері під час годівлі.

Психологічно найбільш важливим є розвиток акту хапання — це предтеча предметно-маніпулятивної діяльності дитини. Динаміка формування хапання така: на 10—14-й тиждень — обмацування своїх рук; на 13—16-й тиждень — обмацування інших предметів; на 11—17-й тиждень — реакція розглядання своїх рук; на 15-18-й тиждень — реакція утримання схопленого предмета; на 17-20-й тиждень — власне хапання, на 17—23-й тиждень — хапання ніг; на 18-21-й тиждень — хапання предметів при їх наближенні; на 20—24-й тиждень — розмахування брязкальцем збоку убік.

З інших моторних реакцій першого півріччя життя відзначимо реакції, які готують до сидіння (на 22—30-й тиждень дитина здатна сидіти без підтримки) і стояння (на 19—25-й тиждень дитина стоїть, тримаючи за руки дорослого).

В другому півріччі з'являються повторні, ланцюгові реакції і реакція наслідування.

Повторні реакції — це поплескування рукою, предметом, постукування предметом об предмет, розгойдування сидячи, трясіння перильців ліжечка, поплескування ногою, проголошення повторних складів.

Ланцюгові реакції — повзання, сидіня, уставання, ходьба.

Наслідування — це рухи рук дитини, які наслідують дії дорослих («ладусі», «до побачення», «полетіли, на голівоньку сіли» і т.д.); рухи голови (погойдування); рухи ніг (переступання), а також мова і модуляції голосу.

Якщо повторні і ланцюгові реакції з'являються разом, то реакції наслідування — трохи пізніше. Новим у цих реакціях є те, що один диференційований рух йде за іншим у певному порядку. Один рух пов'язується з іншим. Усе це складає основу для розвитку більш складних рухів — повзання, сидіння, а головне — для розвитку предметно-маніпулятивної діяльності.

Розвиток моторики досить докладно описано в літературі, тому ми відстежимо лише загальну його лінію. Так, у віці 1 міс., будучи покладеною на живіт, дитина може трішки підняти підборіддя; до 2 міс. вона намагається підняти голівку, тримає її, намагається піднімати груди; у 2,5—3 міс. вона тримає голівку; до 3 міс. дитина тягнеться за предметом, але, як правило, промахується. У 4 міс. дитина може сидіти з підтримкою (буде сідати тим раніш, ніж швидше опанує умінням повертатися зі спини на живіт), у 4—5 міс починає перевертатися зі спинки на живіт (це і передумова для повзання). У 5 міс. дитина точно схоплює предмети рукою. До 6 міс. вона може сидіти у високому стільці і захоплювати предмети. До 7—9 міс. з'являється здатність схоплювати двома пальцями дрібні предмети, а звідси — з'являється інтерес до дослідження дірочок, отворів, виїмок, тріщин і т.п. У 6— 7 міс. вона здатна сидіти без підтримки, а до 8 міс сідає без сторонньої допомоги, спираючись на ручки.

З 9 до 12 міс. удосконалюється повзання, при цьому тулуб утримується в горизонтальному положенні, а голова високо піднята. З такого положення дитина прагне діставати предмети. До 7—9 мі. вона навчається стояти з підтримкою і плазувати на животі — у цей час формується реакція рівноваги. До 10 міс. може ходити, тримаючи двома руками і широко розставляючи ноги, і швидко плазувати, спираючи на руки і коліна; 11-місячна дитина може стояти без підтримки, а однорічна — ходити, тримаючись однією ручкою.

Але як би швидко не розвивалися моторні реакції, вони по темпах значно відстають від розвитку сенсорики.

Сенсорний розвиток. Хоча на нервову систему дитини діє багато різних подразників, лише незначна їх частина, і тільки поступово, починає викликати відчуття. Пізнання світу починається з відчуттів, але в дитини їх виникнення утруднені слабкою розвиненістю нервової системи, особливо коркової частини аналізаторів, а також перевагою збудження над гальмуванням (лише до 4-му місяці вони дещо врівноважуються).

До 0,5-1 міс. дитині доступне тільки короткочасне слухове і зорове зосередження.

Зір і зорово-рухова координація. У 2—3 тижні з'являється конвергенція очей, але на предметі зупинити погляд дитині ще дуже важко. У 3—5 тижнів виникають дуже короткочасні затримки погляду на предметі. У 4-5 тижнів дитина може стежити за предметом на відстані 1-1,5 м, а в 2 міс. навчається стежити за предметом, що рухається, на відстані 2-4 м, у 3 міс. — на відстані 4-7 м. У період від 6 до 10 тижнів дитина може простежити за предметом, що рухається по колу (тому корисні карусельки з яскравими предметами чи картинками).

Надалі встановлюються різні функціональні зв'язки ока з органами руху й інших органів чуття. До 4 міс. акт стеження стає вже досить сформованим. У цьому віці рухи предмета викликають рух очей, але рухів очей по предмету ще немає, тому маля не може нічого розглядати і не здійснює зорового пошуку предметів. Ці функції більш тісно пов’язані з моторикою і розвиваються пізніше, з одного боку, у зв'язку з рухами рук, з іншого боку - у зв'язку з наростаючим розумінням мови. Ми вже говорили про появу до 4 міс. обмацувальних рухів ручок. Принциповий зміст цієї реакції полягає в тому, що рука рухається не за предметом, а по предмету. До 5 міс. формується хапання, що пов’язане з утворенням зорово-рухових координації, які знаменує формування маніпуляцій із предметом.

До 7 міс. координація між зоровим сприйманням предмета і рухом до нього установлюється швидко. Предмети, що рухаються, особливо яскраві, помітні, легко привертають до себе погляд дитини і фіксуються більш тривалий час, ніж безбарвні і нерухомі.

Чутливість до кольору розвивається досить рано. Експериментально встановлено, що 3-місячна дитина розрізняє червоний колір. У другій половині першого року життя стає помітно, що дитина здатна розрізняти червоний, жовтий і синьо-зелений кольори.

Певні види зображень мають для дитини велику привабливість. Так, діти до року будуть більше дивитися на зображення концентричної форми, приділяти більше уваги зображенням з вигнутих елементів, ніж із прямолінійних, більше зацікавляться переходом прямої лінії у вигнуту.

Слух. Термін появи слухової чутливості в дитини установити дуже важко. У перші 2-3 дні життя дитини порожнини її середнього і внутрішнього вуха заповнені навколоплодним слизом, євстахієва труба не наповнена повітрям, а просвіт барабанної перетинки майже закритий набряклою слизуватою оболонкою. Першими реакціями, які свідчать про те, що немовля відчуває звуки, є здригування вік, рук, мимовільні рухи лицьових м'язів і тулуба у відповідь на сильний звук біля самого вуха, стукіт дверей, шум від упалого поруч з ліжечком дитини ключа і т.д.

Нюх, смак, тактильна чутливість. Дослідження показують, що вже до кінця 1-го міс. у дитини виробляється позитивний рефлекс на запах. До кінця 3-го міс. діти чітко диференціюють приємні і неприємні запахи. Настільки ж рано своєю мімікою дитина реагує на солодкий, гіркий і кислий смак (на солоний — значно пізніше).

Відчуття дотику в дитини дуже тонкі і проявляються дуже рано. Найменші складки на пелюшці й одязі здатні викликати негативну реакцію — плач, рухи всього тіла.

На 3-му міс. проявляється чутливість до розрізнення температури: наприклад, на температуру води у ванні в 33 градуси дитина реагує позитивно, а вже на 32 — негативно.

Пасивність, з яким немовля ставилося до світу, у немовлячому віці поступається місцем активному інтересу, і ця активність уможливлює розвиток сприймання, пам'яті, уваги і т.д. Багато авторів вважають, що моторика афективного типу в немовлячому віці змінюється сенсомоторною активністю. Л. С. Виготський пише, що до початку цього періоду в дитини виникає можливість вийти у своїй активності за межі безпосередніх потягів і інстинктивних тенденцій. Для неї виникає зовнішній світ.

Між 5-м і 6-м міс., за спостереженнями багатьох психологів, з'являється наслідування, а до 10 міс. — перші застосування знарядь і вживання слів, що виражають бажання. Виходячи з цього весь немовлячий період умовно поділяють на 3 стадії; період пасивності (до 2—3 міс.), період рецептивного інтересу (до 5—6 міс.) і період активного інтересу (останній починається з 5—6 міс., а закінчується далеко за межами дитинства). З 10-го міс. можна чекати проявів кризи 1-го року, що служить сполучною ланкою між немовлячим періодом і раннім дитинством.

 

4. Розвиток говоріння й розуміння мови

На 10-12-й день у дитини з'являється реакція на звуки людського голосу. На 2-му міс. звук голосу, музичні звуки (наприклад, скрипки) можуть викликати навіть гальмування харчового і рухового рефлексів: дитина завмирає, почувши голос матері.

На 4-му міс. дитина не тільки чує звуки, але і може локалізувати їх у просторі: повертає очі і голову вбік звуку.

Після 4-5 міс. виробляється реакція диференціювання звуків: дитина розрізняє голоси близьких людей. В другій половині першого року життя ця диференціювання стає більш тонким і точним: дитина розрізняє інтонації, з якими до неї звертається дорослий. У 7-9-місячних дітей можна спостерігати чітко різну реакцію на веселу і сумну музику, на різний темп і ритм.

У другому півріччі інтенсивно розвивається розуміння дитиною мови навколишніх дорослих, тому в цей час треба створювати спеціальні умови для такого розуміння. До цього мова вже була включена у догляд за дитиною, була своєрідним супроводом взаємодії дорослого з дитиною. Значення звертання дорослого надзвичайно велике: дитина прислухається до мови, розуміє її загальний емоційний тон, а пізніше — виділяє в ній окремі слова. Тому на етапі домовленнєвого спілкування, формується особливе ставлення до звуків мови внаслідок їх нерозривного зв'язку з дорослим.

Особливий інтерес як передумови майбутнього розвитку мови мають вокалізації. Спочатку вони короткі, а пізніше співучі звуки, у яких виражається стан дитини, починаючи від захвату, радості, задоволення (зойки, скиглення) до напруженого зосередження (гукання). Вокалізації дитин — домовленнєві, хоча деякі можуть нагадувати знайомі слова. Так, дитина може белькотати «дя-дя», але цей звукокомплекс не відрізняється фіксованим звучанням, не має предметної співвіднесеності і не несе номінативного навантаження — дитина ще не називає брата одного з батьків. Вокалізації часто виникають як супровід активних дій дитини, служать головним чином голосовим акомпанементом предметних дій. До кінця 1-го року вокалізації використовуються для спілкування з дорослими з метою утримати їх біля себе.

Слухання мови дорослих і вокалізації М. І. Лисіна назвала голосовим спілкуванням — особливим різновидом особистісного і ділового ситуативного спілкування. При розвитку голосового спілкування формується мовленнєвий слух і відпрацьовуються мовні артикуляції. Дитина виділяє словесну мову з усіх інших звуків і більш емоційно реагує на неї.

Розвиток мовленнєвого слуху йде по шляху збільшення вибірковості до мовних звуків. Це перша ступінь мовленнєвого розвитку.

До кінця першого року життя в дітей спостерігається поглиблення аналізу самих мовних звуків: виділяються два різних параметри — тембровий і тональний. Для мовних звуків головними утворюючими і константами є специфічні тембри. Мовний слух європейця — слух у своїй основі тембровий.

У другому півріччі дитина переходить до більш складної взаємодії з дорослим, тому з'являються і нові засоби комунікації. Таким засобом стає мова, спочатку пасивна (розуміння), потім активна (говоріння).

М. Л. Фігурин і М. П. Денисова спробували описати етапи розвитку говоріння: 1) етап гуління, 2) етап лепетного говоріння, 3) етап появи перших псевдослів, слів-речень.

На першому році дитина може активно використовувати (після 10 міс.) від 1-5 до 7-16 слів. Перші слова Д. Б. Ельконін вважав одним зі свідчень переходу дитини від немовляти до раннього дитинства. Перші слова чудові ще і тим, що дитина, вживаючи їх, робить найбільше за змістом, найважливіше для її подальшого розвитку відкриття: вона довідується, що всяка річ, взагалі все має своє ім'я. Точніше кажучи, з цього моменту їй відкривається зв'язок між знаком і значенням, починає розвиватися знаково-символічна функція свідомості.

Перші слова називаються псевдословами, які відрізняються такими особливостями: 1) слова, не схожі на слова дорослих; 2) дитячі слова характеризуються багатозначністю, так, «ака» може позначати цукерки, ягоди, фішки мозаїки; «ука» може означати ціле речення «Качки плавають у воді» і т.д.

Виходячи з зазначених особливостей, дитячу мову цього періоду називають автономною. У цей час спілкування виявляється можливим тільки між дитиною і тими людьми, що розуміють значення слів дитини у конкретній ситуації, коли предмет знаходиться перед очима.

Автономна дитяча мова — необхідний період у мовленнєвому розвитку кожної нормальної дитини. По ній можна навіть провести ранню психологічну діагностику рівня мовленнєвого розвитку. Наприклад, недорозвинення дитини часто проявляється в зміні періоду автономної мови. Для нормальної дитини автономна мова завжди є мостом, по якому дитина переходить від безмовного