Обряди, пов'язані з народженням дитини

( Етнографічні матеріали засвідчують, що в усіх місцевостях України велика увага приділялася традиційним звичаям і обрядам, пов'язаним з народженням дитини. Згідно з народними віруваннями, дотримання і виконання відповідних звичаєвих настанов і обрядів — необхідна передумова успішного народження, здоров'я і благополуччя матері, дитини та щасливої їхньої долі.

Цей комплекс обрядовості поділяють в етнографії на чотири групи: дородові звичаї і обряди; власне народини; післяродові; обрядові дії, що знаменують "приєднання" дитини до сім'ї, роду, громади.

Дородові охоплюють низку ритуальних, магічних дій і звичаїв, що виконувалися вже під час весілля і спрямовувались на забезпечення плодовитості подружжя, народження синів (розплітання коси молодої хлопчиком, влаштування першої постелі молодих на необмолочених снопах та ін.).

Період вагітності був обставлений низкою оберег, пересторог і вірувань. Старалися якнайдовше приховувати вагітність від посторонніх. Жінці, яка чекала дитину, радили уникати зустрічей з каліками, хворими, негарними на вигляд людьми і, взагалі, поганих вражень, щоб це не передалося, не вплинуло на фізичний розвиток плоду. Вона не повинна була дивитися на вогонь і померлого, бити тварин, взяти щось чуже, сердитися, сваритися, гніватися та ін. Вважалося, що поведінка матері, її психологічний стан безпосередньо впливають на здоров'я, розвиток, формування характеру і зовнішності дитини ще до її народження.

Звичай велів не відмовляти вагітній жінці, коли вона попросить щось допомогти чи позичити, намагалися задовольнити, коли їй хотілося (забаглося) щось з'їсти, випити. Рекомендації, обереги, норми поведінки вагітної, ставлення до неї інших людей ґрунтувалися переважно на народному досвіді та раціональних знаннях народної медицини, розумінні фізіологічно-психологічного стану жінки під час вагітності. Вони мали багато спільного з аналогічними звичаєвими традиціями в інших народів. Чимало з них продовжує побутувати і в наш час)

 

 

Основні напрями родинного виховання українців: моральне, трудове, фізичне, естетичне, розумове.

(Основні напрями виховання

Громадянське виховання

Розумове виховання

Моральне виховання

Екологічне виховання

Статеве виховання

Правове виховання

Трудове виховання

Естетичне виховання

Фізичне виховання

Громадянське виховання —формування громадянськості як інтегрованої

якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально,

соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.

Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття

любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси

громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних,

національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному

етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи.

Орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала,

людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і

способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на

саморозвиток

Розумове виховання —діяльність вихователя, спрямована на розвиток

інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової

праці.

Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до

нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення

є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими

переконаннями, духовним багатством людини.

У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового

формування особистості учня —розумовий розвиток

Моральне виховання—виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів

моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної

поведінки.

Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі

соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні

цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед

таких норм —гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної

людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої

людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до

батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя,

готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства,

інших чеснот.

Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал,

моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості

Екологічне виховання —систематична педагогічна діяльність, спрямована на

розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації,

використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і

примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його

полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини,

тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії.

Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища,

робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з

нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас

естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і

відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності,

запобігання нанесенню збитків природі.

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної

свідомості і мислення. Передумова для цього —екологічні знання, наслідок —

екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно

виховувати у дітей з раннього дитинства.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура,

яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і

соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи,

вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у

природоохоронній діяльності

Статеве виховання —процес засвоєння підростаючим поколінням знань про

взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у

стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і

дівчат, норм поведінки,відповідальності за свої вчинки, культури дружби,

кохання, інтимних почуттів.

Статеве виховання слід гармонійно пов'язувати із загальним психологічним

розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, вихователів або

ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати розмов на

інтимні теми з дітьми.

Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці,

коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах

хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до

протилежної статі. Акселерація прискорила психосоціальний розвиток, а раннє

формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів,

еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості:

інтенсивність статевого потягу; ранній початок статевого життя; сексуальна

активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням

небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фантазії та обмежених

можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуття любові.

Великий вплив на статеву поведінку підлітків здійснюють соціокультурні

чинники. Переорієнтація в останні роки громадської думки щодо норм

сексуальної поведінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною мірою

моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв'язків, проституції (звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми

тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це призводить до

духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції,

зростання кількості абортів, що загрожує здоров'ю, а іноді життю людини

Правове виховання —виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів,

спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей.

Потреба широкого правового виховання молоді зумовлена зростанням творчої,

організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному й

економічному розвитку суспільства.

Правове виховання покликане забезпечити формування у молоді високої

правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення

поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до законів і

правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх.

Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження

громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод.

Ще римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106—43 pp. до н.е.)

стверджував: “Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним”.

Правове виховання має свої завдання:

—надання учням знань про закони Держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права;

—виховання поваги до держави і права;

—вироблення умінь і навичок правової поведінки;

—виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності,

спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

—подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок

поведінки.

У процесі правового виховання учнів знайомлять з окремими положеннями

державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного

права. Важливими також є знання основних положень Конвенції про права

дитини

Трудове виховання —виховання свідомого ставлення до праці через

формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування,

самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі.

Воно покликане забезпечити:

—психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та

відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов'язку

і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей

праці, творче ставлення до трудової діяльності);

—підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань,

загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних

для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

—єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

—виявлення і розвитку індивідуальності в праці;

—високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

—залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

—постійності, безперервності,посильності праці;

—наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

—творчого характеру праці;

—єдності праці та багатогранності життя.

У трудовому навчанні учні одержують загальнотрудову (оволодіння знаннями,

уміннями і навичками з планування, організації своєї праці), загальновиробничу

(освоєння науково-технічного потенціалу основних галузей виробництва, основ

економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища),

загальнотехнічну (оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку

входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підготовку

(передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної

спеціальності).

Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного

класу. Його особливості відображають поняття “трудова свідомість”, “досвід

трудової діяльності”, “активна трудова позиція”.

Трудова свідомість особистостімістить уявлення про ставлення до праці,

участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідностітрудового

самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі

праці у виборі майбутньої професії

Естетичне виховання —педагогічна діяльність, спрямована на формування

здатності сприймати і перетворювати дійсність за запонами краси.

“Краса, —могутній засіб виховання чутливості душі, —писав видатний

український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970). —Це вершина, з якої

ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і

натхнення ніколи не побачиш. Краса —це яскраве світло, що осяває світ. При

цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти

стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним.

Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші

почуття і переконання. Краса —це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки

йому так чи інакше ставишся сам до себе ”. Метою естетичного виховання є

високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного

освоєння дійсності

Фізичне виховання —система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я

людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових

навичокі вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального

фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про

особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-

гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток

його потенціальних можливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі належать:

—теоретичні відомості(гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні

для самостійних занять фізичними вправами);

—заняття гімнастикою(вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку

школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави,

акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);

—заняття з легкої атлетики(різні види бігу, стрибки в довжину й висоту,

метання на дальність);

—рухливі ігри(розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій,

виховання дисциплінованості);

—спортивні ігри(баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);

—лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної

культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні

хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня),

позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і

спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади

здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-

юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних

товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на

пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо)