Формування дитячого психоаналізу. Розвиток концепції 3. Фрейда в роботах А. Фрейд

Виникнувши як метод лікування, психоаналіз майже відразу був сприйнятий як засіб одержання психологічних фактів, які дозволяють прояснити джерела особистісних особливостей і проблем індивіда.

3. Фрейд вніс у психологію ідею, що психологічні проблеми дорослої особистості можуть бути виведені з ранніх переживань дитинства і дитячий досвід у майбутньому так чи інакше впливає на поведінку в дорослому віці.

Основні положення психоаналітичного трактування психічного розвитку наступні.

1. Психічний розвиток розуміється як мотиваційно-особистісний.

2. Розвиток – це адаптація до середовища, при цьому середовище завжди протистоїть індивіду.

3. Рушійні сили розвитку завжди вроджені і неусвідомлювані.

4. Механізми розвитку вроджені і основи особистості закладаються в дитинстві, у подальшому структура особистості змінюється.

5. Для розвитку особистості людини головне значення має інша людина, а не предмети, які її оточують.

Зігмунд Фрейд вважав головним джерелом і двигуном людської поведінки несвідому, сексуальну енергію. Дитяча сексуальність розуміється 3. Фрейдом широко, як усе те, що приносить тілесне задоволення - погладжування, смоктання, звільнення кишечнику й т.д. Його періодизація психосексуального розвитку виглядає так.

0 – 1 рік: оральна стадія (ерогенна зона - рот й губи). Дитина одержує задоволення, коли смокче молоко, а під час відсутності їжі - власний палець або який-небудь предмет.

1 - 3 роки: анальна стадія (ерогенна зона зміщується в кишечник). Формується охайність, скритність, агресивність. Виникає багато вимог і заборон, у результаті чого в особистості дитини починає формуватися остання, третя інстанція - " Super-Ego" як втілення соціальних норм, внутрішня цензура, совість).

3 - 5 років: фалічна стадія (вища стадія дитячої сексуальності). Провідною ерогенною зоною стають геніталії. Якщо раніше дитяча сексуальність була спрямована на себе, то тепер діти починають проявляти сексуальну прихильність до дорослих людей, хлопчики до матері (Едипів комплекс), дівчатка до батька (комплекс Електри). Це час найбільш строгих заборон й інтенсивного формування " Super-Ego ".

5 - 12 років: латентна стадія як би тимчасово перериває сексуальний розвиток дитини. Потяги, що виходять із "Id", добре контролюються. Дитячі сексуальні переживання витісняються, і інтереси дитини направляються на спілкування із друзями, шкільне навчання й т.д.

12 - 18 років: генітальна стадія відповідає власне статевому розвитку дитини. Поєднуються всі ерогенні зони, з'являється прагнення до нормального сексуального спілкування

У руслі психоаналізу здійснена величезна кількість цікавих спостережень за різними аспектами розвитку дитини, проте цілісних картин розвитку в психоаналізі небагато. Мабуть, такими можна вважати лише роботи Анни Фрейд і Е. Еріксона.

Дотримуючись традиції класичного психоаналізу, концепція А. Фрейд уявляла особистість, яка складається з Id, Ego і Super-Ego.

Id вона поділяла на сексуальну (лібідо) й агресивну (мортідо) складові. Розвиток сексуальних (лібідозних) потреб відповідає оральній, анальній, фалічній, латентній, передпубертатній і пубертатній стадіям. Відповідні стадії розвитку агресивності проявляються в таких видах поведінки, як кусання, плювання, чіпляння (оральна агресивність); руйнування і жорстокість (прояв анального садизму); властолюбство, хвастощі, зазнайство (на фалічній стадії); дисоціальні прояви (у предпубертаті і пубертаті).

Для розвитку Ego А. Фрейд намітила приблизну послідовність захисних механізмів: витиснення, реактивні утворення, проекції і переноси, сублімація, розщеплення, регресії і т.д.

Аналізуючи розвиток Super-Ego, А. Фрейд описувала ідентифікацію з батьками і інтеріоризацію батьківського авторитету.

Кожна фаза розвитку дитини, за А. Фрейд, є результат вирішення конфлікту між внутрішніми інстинктивними потягами й обмежувальними вимогами зовнішнього соціального оточення. А. Фрейд вважає, що, з огляду на фази, можна побудувати лінії розвитку для нескінченної кількості сфер дитячого життя. Так, її великим внеском у психоаналіз є опис лінії розвитку годування — від дитячої стадії до розумних звичок харчування дорослих; лінії розвитку охайності — від первісної виховної програми дорослого до автоматичного оволодіння функціями виділення; лінії розвитку фізичної самостійності, ставлення до старшого і т.д. Особлива увага нею приділяється лінії розвитку сексуальності від інфантильної залежності до дорослого статевого життя.

Важливим моментом розвитку самої психоаналітичної концепції є поширення А. Фрейд ідей 3. Фрейда свідомості на інстанцію Ego (а не тільки на несвідоме, як в ортодоксальному психоаналізі). Вона розглядає розвиток як процес поступової соціалізації дитини, який підкоряється закону переходу від принципу задоволення до принципу реальності.

Немовля, на її думку, знає лише один закон — принцип задоволення, якому підлеглі всі його прояви. Однак у задоволенні основних потреб дитина повністю залежна від дорослого. І якщо пошук задоволення — «внутрішній принцип дитини», то процес задоволення бажань залежить від зовнішнього світу.

Мати виконує чи не виконує бажання дитини і завдяки цій ролі стає не тільки першим об'єктом любові, але також і першим законодавцем для дитини. Спостереження А. Фрейд за дітьми підтверджують, що пристрасті й антипатії матері є найважливішим чинником розвитку: швидше розвивається те, що подобається матері і підтримується нею; процес розвитку сповільнюється там, де мати залишається байдужою чи приховує від дитини своє схвалення.

Дитина, незважаючи на безпорадність, дуже рано навчається виявляти ставлення до матері. Вже в досить ранньому віці можна розрізнити дітей слухняних, «гарних», легко керованих, і дітей нетерпимих, свавільних, «важких», які буйно протестують проти кожного обмеження.

Чим самостійнішою стає дитина, тим скоріше тілесні потреби відступають на задній план, поступаючись місцем новим бажанням. Але дитина як і раніше зіштовхується з обмеженнями з боку реального світу. Навіть ліберальний і люблячий дорослий змушений ставити обмеження прагненням дитини до негайного задоволення будь-яких її бажань. У результаті цієї невідповідності між внутрішнім і зовнішнім, прагненням до задоволень і врахуванням реальності всі діти цього віку, за А. Фрейд, «заплутані» у постійних складнощах зовнішнього світу і, звичайно, неслухняні, нечемні і вперті.

Шанси дитини вирости психічно здоровою багато в чому залежать від того, наскільки її Ego здатне виносити заборони, тобто переборювати невдоволення. Для деяких дітей будь-яка відстрочка чи обмеження в задоволенні бажань зовсім нестерпні. Вони відповідають реакціями гніву, нетерпіння, люті, і будь-які заміщення бажаного відкидаються ними як недостатні. В інших дітей обмеження не викликають протесту. Подібні установки, виникаючи дуже рано, зберігаються на довгі роки.

А. Фрейд характеризує дитину як незрілу доти, поки її інстинктивні бажання і їх здійснення розділені між дитиною і оточенням так, що бажання залишаються на боці дитини, а вирішення про їх задоволення чи незадоволення — на боці зовнішнього світу. Зрілість пов’язана зі здатністю контролювати свої наміри, піддавати їх аналізу і навіть іноді відмовлятися від задоволення спонукань заради чогось іншого, слідуючи принципу реальності. А. Фрейд припускає, що принцип задоволення й а(анти)соціальна поведінка сплетені так само тісно, як принцип реальності і соціалізація.

За спостереженням А. Фрейд, майже всі нормальні елементи дитячого життя, особливо такі, як жадібність, ревнощі, побажання смерті, штовхають дитину в напрямку асоціальності. Соціалізація — тільки захист від падіння в асоціальність. Тому організація психологічних захистів — важлива і необхідна складова частина розвитку Ego.

Просування дитини від принципу задоволення до принципу реальності тісно пов’язане з розвитком мислення, пам'яті і т.д. Так, тільки після того, як почне функціонувати пам'ять, дії дитини зможуть здійснюватися на основі досвіду і передбачення.

Становлення принципу реальності і розвиток розумових процесів відкривають шлях для таких механізмів соціалізації, наслідування, ідентифікація, інтроекція. Усі вони сприяють формуванню інстанції Super-Ego.