Початкові форми рефлексії. Формування самооцінки

Умовно виділяють три групи дітей з різними рівнями сформованості уявлень про себе:

1) адекватні і стійкі уявлення про себе (діти характеризуються умінням аналізувати свої вчинки, рефлексією виділяти мотиви; вони більш орієнтуються на власні знання про себе, ніж на оцінку дорослих, і швидко здобувають навички самоконтролю);

2) неадекватні і хитливі уявлення про себе (діти погано розбираються в собі, слабко аналізують свої вчинки; кількість усвідомлюваних рис і якостей особистості невелике і вони не завжди адекватні; такі діти постійно мають потребу в зовнішньому контролі і підтримці);

3) орієнтація на характеристики, дані дитині іншими, особливо дорослими (діти майже не орієнтуються у своєму внутрішньому світі; уявлення про себе розпливчасті і неадекватні, легко піддаються зовнішнім думкам; самооцінка неадекватна; вони погано орієнтуються в практичній діяльності на свої реальні можливості і здібності).

Але з віком адекватність самосприймання наростає. Це відбувається як у процесі спілкування з іншими, так і в процесі власної оцінювальної діяльності дитини. Показово, що якщо першокласники, характеризуючи себе, використовують «чорно-білу термінологію» («поганий-гарний», «добрий-злий», «сміливий-боягуз» і т.п.), то третьокласники демонструють більш багатий і диференційований психологічний словник для опису поведінки своєї та інших, якостей характеру і т.д.

Психологи відзначають також наростання тенденції підкреслити свою індивідуальність, свою приналежність до певної групи (соціальної, статевої, навчальної).

Для молодшого школяра одним з центральних моментів характеристики самого себе стає шкільна оцінка успішності. У школі стало традицією робити успішність предметом конкурентної боротьби. При цьому основним засобом навчальної мотивації часто стає страх дитини потерпіти поразку, виявитися гіршою за інших. Це значить, що в самій системі освіти закладене формування потенційно заниженої самооцінки в дітей, оскільки оцінка, висловлювана іншими, тим більше вчителем, має тенденцію перетворюватися в самооцінку.

Для дітей 1—2 класів характерні зовнішні мотиви в одержанні гарних оцінок (гуляти, порадувати батьків і т.д.), але після III класу формуються і внутрішні мотиви (інтерес, контроль за собою і т.д.). Самооцінка в одному виді діяльності може значно відрізнятися від самооцінки в іншій: наприклад, у малюванні дитина може оцінювати себе високо, а в математиці — недооцінювати; у читанні оцінка адекватна, а в співі — завищена. Критерії, якими при оцінці власної успішності користується дитина, багато в чому залежать від учителя. Виявлено, що для самооцінки дитині більш доступні ті якості, які частіше оцінюються вчителем і однолітками (охайність, акуратність, дисципліна, навчальні предмети і т.д.). Більше половини дітей здатні більш-менш адекватно підійти до оцінки своїх досягнень у цьому плані (57%). Крім того, знані якості за знаними критеріями дітьми оцінюються суворіше, ніж незнані.

У більшості молодших школярів можна знайти всі види самооцінок.

Так, стійка занижена самооцінка зустрічається набагато рідше за інші: такі діти боязкі, намагаються триматися в тіні, дуже хвилюються, коли їх запитують, хоча матеріал можуть знати не гірше за інших.

Більшість дітей мають більш-менш адекватну самооцінку, вони активні, товариські, енергійні, самостійні, ініціативні, об'єктивно підходять до своїх можливостей, критичні.

Діти з високою адекватною самооцінкою активні, ініціативні, у них яскраво виражений мотив досягнення, прагнення до самоствердження, самореалізації.

Неадекватна занижена самооцінка приводить до незручності, боязкості, сором'язливості; такі діти намагаються відмовитися від будь-якої справи, мотивуючи відмову острахом не впоратися, помилитися, зазнати невдачі. Крім того, вони схильні до переоцінки діяльності, успіхів і якостей особистості інших, що підсилює непевність у собі. Характерною особливістю цих дітей є їхня схильність «піти в себе», орієнтуватися на слабкість свого характеру, а також підвищена тривожність, підвищена самокритичність, постійні чекання невдачі, неуспіху. Унаслідок цього вони намагаються обмежити спілкування з іншими, стають боязкими і замкнутими.

Діти з завищеною самооцінкою теж викликають чимало турбот в учителя: вони переоцінюють свої можливості, результати діяльності, особистісні якості, з легкістю беруться за те, що їм явно не під силу, дають нездійсненні обіцянки і дуже некритично ставляться до неуспіху, неякісного виконання завдання. Усе це доповнюється підвищеною критичністю стосовно інших. Дуже часто такі діти неглибокі й орієнтуються на зовнішні моменти діяльності людей, і часто їх характеризує снобізм, зарозумілість, надмірна самовпевненість, безтактність, відсутність почуття дистанції.

На основі самооцінки формується і рівень домагань молодшого школяра, тобто рівень досягнень, що, на думку дитини, їй під силу. Чим адекватніше самооцінка, тим, як правило, адекватніше і рівень домагань дитини.

Для дітей із завищеними домаганнями характерні гострі афективні переживання, якщо ці домагання, зштовхнувшись із середніми можливостями дитини, не задовольняються. Такі діти можуть виявляти брутальність, агресивність, упертість підвищену дратівливість і вразливість. Завищена самооцінка важко піддається корекції убік узгодження з рівнем досягнень. Як показує психологічна практика, дитина намагається зберегти її навіть при наявності великого числа неуспіхів, і рідко погоджується з тим, що чогось не вміє, у чомусь неспроможна, некомпетентна. Збереження завищеної самооцінки пов'язане з тим, що, наприклад, на фоні постійного неуспіху час від часу спалахує іскорка удачі, випадкового успіху чи дитина позитивно оцінюється вдома за який-небудь незначний успіх (наприклад, неуспіхи в математиці, у рідній мові батьки врівноважують успіхами у фізкультурі), а також з тим, що дитина має якісь здібності, що забезпечують їй частковий чи тимчасовий успіх.

Протягом молодшого шкільного віку розвивається також рефлексія — здатність дитини глянути на себе чужими очима, з боку, а також самоспостереження і співвіднесення своїх дій і вчинків із загальнолюдськими нормами. Якщо в I класі невдачі в навчанні дитина приписує зовнішнім обставинам, думаючи, що в принципі вона могла би вчитися краще, то до III класу приходить усвідомлення, що причина невдач може ховатися у внутрішніх особливостях її особистості. Цим пояснюється відомий факт, що оцінка знань і умінь сприймається дитиною одночасно і як оцінка особистості.

Виявлено, що молодші школярі ранжують клас, відштовхуючись від думки вчителя, на відмінників, середніх, слабких, «відчайдушних» і т.д. У молодшому шкільному віці дуже значимо бути відмінником. Виявлено, що уже в 2 класі частина відмінно встигаючих дітей має завищену оцінку, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на позанавчальну, і на якості особистості.

У слабко встигаючих молодших школярів часто фіксуються занижена самооцінка, непевність у собі, сторожкість у стосунках з дорослими й однолітками. Але це коректується, якщо почати порівнювати дитину не з іншими, а тільки з нею самою — з її досягненнями на попередніх етапах. Психологами доведено, що чим менше дитину лають і принижують, чим менше захвалюють і звеличують, тим адекватніше її самооцінка і рівень домагань. Можна відзначити також, що з віком дитина стає критичніше і може перейти від конкретно-ситуативної самооцінки до більш узагальненої. Цьому допомагає наявність здатності до рефлексії і наявність еталона моральної поведінки.

Особливості морального розвитку.

Власне, моральне виховання починається задовго до школи, але саме в школі дитина вперше зіштовхується з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог, дотримання яких контролюється постійно і цілеспрямовано. Молодшим школярам указують досить широкий перелік норм і правил, якими вони повинні керуватися у взаєминах із учителем, іншими дорослими, однолітками. Діти 6-7 років психологічно підготовлені до ясного розуміння змісту цих норм і до їх повсякденного виконання. Ця готовність повинна бути використана відразу не в плані інформування про наявність цих норм, а в плані роз'яснення їх змісту і — головне — контролю за їх виконанням. Якщо вчитель і батьки не строгі в цьому контролі, то в дитини формується установка, що дотримання норм і правил залежить від настрою дорослих, від обставин, що складаються, і від власних бажань, тобто їх виконання не є обов'язковим. Поява уявлення про формальний характер правил людського співжиття має серйозні наслідки у вигляді некритичності до власної поведінки, безвідповідальності, необов'язковості. Дитина починає думати, що правила повинні виконуватися не через їх внутрішню необхідність, а під впливом зовнішніх обставин, наприклад остраху покарання.

Молодший шкільний вік — час становлення таких моральних почуттів, як почуття товариства, обов’язку, любові до Батьківщини, колективізм і т.д., а також здатності до співпереживання, емпатії.