Поняття культура його походження і розвиток



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття культура його походження і розвиток



Поняття культура його походження і розвиток

Слово “культура” - латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Проблема структуризації культури в сучасній науці остаточно ще не розвязана,Більш сталою в культорології є концепція розподілу культурина матеріальну і духовну, однак ряд учених окремо виділяють художньоетичну і політичну сферу людей

 

Складові частини культури

Слово “культура” - латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Проблема структуризації культури в сучасній науці остаточно ще не розвязана,Більш сталою в культорології є концепція розподілу культурина матеріальну і духовну, однак ряд учених окремо виділяють художньоетичну і політичну сферу людей

 

Наступність та форми існування культури

Культура існує в таких формах:

• зовнішня форма- у вигляді предметів;

• внутрішня форма- більш важлива- це зміст культури;

• предметна- це наслідок діяльності людей, певна система матеріальних і духовних цінностей: засоби і знаряддя праці;

• особиста форма- це люди як субєкти діяльності,носії, творці певних культурних цінностей;

 

4. предмет і завдання курсу історія української культури

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.

 

5.історія української культури в наукових дослідженнях

Важливість культурології як навчальної дисципліни полягає також у тому, що поряд з науковими проблемами, які становлять основу її предмету, акцентується увага на загальнокультурному розвитку особистості, потребі в самоосвіті, на формуванні уявлень про особливості професійної діяльності та її соціальних і екологічних наслідках. Але найголовніше - це донесення до студентства сутності культуротвірного змісту обраного фаху, що реалізується через формування моральних, соціальних, естетичних орієнтирів, необхідних для досягнення особистого успіху та діяльності в інтересах суспільства. \/ Культурологія, займаючи важливе місце у блоку соціогуманітарних дисциплін, дає знання про навколишній світ та механізми його функціонування через систему ціннісних орієнтацій, сприяє самоідентифікації особистості та визначенню нею свого місця в суспільстві. Вивчення власної культури та інших культурних феноменів сприяє усвідомленню цінності людського буття та плюралізму культурних вимірів, з порівняльного аналізу яких формується стійка орієнтація на міжкультурне спілкування.

 

Виникнення первісного мистецтва

Процес поширення і утворення християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій в образотворчому мистецтві.У ході самостійного розвитку давньоруського іконопису,традиції візантійської іконографії послаблювалися.Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій і Григорій,які навчалися іконописного мистецтва у візантійських митців.Особливо славилися роботи Аліпія(1050-1114р.р.).Мистецтво масштабних мозаїчних композицій як і саме слово “мозаїка“ прийшли з Візантії.Безперечно ,мозаїка“Нерушимої стіни“ у виконанні місцевими київськими майстрами мозаїки Михайлівського ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ(1113Р)становлять первину давнього вітчизняного мистецтва

Неоліт на території україни

Неоліт– новий кам'яний вік (X-поч.III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам’яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

В середині VII тис. до н.е. починається розвиток керамічної фази неоліту. Кераміка протягом 200-300 років розповсюджується на території всієї степової і лісостепової України, а також в гірському Криму. Перші керамічні вироби були гостродонними і містили, як правило, значну домішку трави або інших органічних речовин у фактурі глиняного тіста. Керамічний неоліт можна розділити на три етапи: ранній (6500-6000 рр. до н.е.), середній (6000-5500 рр. до н.е.) та пізній (5500-3900 рр. до н.е.). В ранньому керамічному неоліті продовжує існувати кукрецька культура. Керамічну стадію кукрецької культури в Північно-Західному Приазов’ї і Дніпровському Надпоріжжі прийнято називати сурською культурою (за епонімними пам’ятками Остров Сурський 1 і 2). Кераміка сурського типу характеризується гостродонністю, S-подібною формою, використанням лінійно-накольчастого орнаменту. В середині VI тис. до н.е. починається пізній етап розвитку керамічної фази неоліту України. В цей час перестали існувати кукрецька, буго-дністровська, донецька культури, платовоставська. Натомість продовжується розвиток культур, які тільки виникли на попередньому етапі. На цьому ж етапі на територію України з території Центральної Європи потрапляють традиції культури лінійно-стрічкової кераміки, які були пов’язані з прогресивними методами ведення землеробського господарства, і з території лісової смуги Російського Подесення – культури ямково-гребінцевої кераміки, які навпаки – продовжували традиції мисливсько-рибальського господарства.

 

Скіфська культура

Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах. За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської. У середині V ст. до н.е., після підкорення лісостепу і вздовж Дніпра вже мешкали напівскіфські етноси - скіфи-орачі та скіфи-землероби. Різниця між ними полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі на продаж. Основним заняттям царських скіфів - провідного племені в скіфській державі було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідок цього, стаціонарних будівель у скіфів не було. Геродот писав, що житла у них на візках. Інші античні автори повідомляють, що найменші візки бувають чотириколіс­ними, а інші - шестиколісними. Вже на початку IV ст. до н.е., на поселеннях степового Подніпров'я фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні лави по периметру. Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами.

 

 

Освіта київської русі

Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. Y Стародавній Русі школи були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я. Школи вищого типу, для “дітей кращих людей”, давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Найпоширенішим, очевидно, було індивідуальне навчання. Багато представників привілейованих верств були знайомі не тільки з елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами.

 

Іконописання київської русі

Давньоруська держава, прийняла християнство з Візантії, а потім взагалі поглинулась у візантійську культуру. Форма, тематика і зміст давньоруського мистецтва тісно пов’язані з релігією, їх покликанням було – зосередити думки й почуття людини на неземному, вічному. Cтворюючи образ Божої Матері, зображаючи Страшний суд або події з життя Христа, майстер-іконописець намагався поринути в таємниці минулого й майбутнього світогляду, розділити добро та зло, знайти сенс особистісного існування. Треба пам’ятати, що ікона – це не просто малюнок чи картина, це – особливий витвір мистецтва. Ще в давні часи іконний образ прагнув наблизитись до першообразу, тобто володів такою ж повнотою знань про надприродний Божественний світ, що й Священне писання. Тому художник повинен був дотримуватись прийомів іконографії, яка гарантувала вірність зображеного Священному переказу та соборному досвіду Церкви. Ікона відстань й різницю між вищим світом й земним буттям. Ікони писалися на дошках: у Візантії – на важких кипарисових, на Русі – на липових та соснових. Дерево було на Русі доступним та дешевим матеріалом. Зверху дошку покривали левкасом ( від грецьк. “леукос” – “білий”) – крейдовим ґрунтом. Потім наносили контури малюнка, на якому писали фарбами. Яєчний жовток був у іконописців засобом розтирки фарб, саме тому вони були стійкими й яскравими. Зверху ікону покривали оліфою (від грецьк. “олієфа” –“мазь”,”олія”) – речовина на основі олії, що утворює плівку. Ця плівка захищала живопис від вологи й пошкоджень. У давні часи олифою користувались замість лаку.

 

Поняття культура його походження і розвиток

Слово “культура” - латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Проблема структуризації культури в сучасній науці остаточно ще не розвязана,Більш сталою в культорології є концепція розподілу культурина матеріальну і духовну, однак ряд учених окремо виділяють художньоетичну і політичну сферу людей

 

Складові частини культури

Слово “культура” - латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона “De agri cultura” (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, - засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Проблема структуризації культури в сучасній науці остаточно ще не розвязана,Більш сталою в культорології є концепція розподілу культурина матеріальну і духовну, однак ряд учених окремо виділяють художньоетичну і політичну сферу людей

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.191.104 (0.016 с.)