Розвиток архітектури в україні в др. Пол. XVII – XVIII ст.

кінці XVI ст. було покладено початок характерному для української архітектури цього і подальшого періоду стилю багатокупольних церков, який поєднав у собі місцеву основу з ренесансовим, а пізніше бароковим архітектурним стилем у будівництві та оздобленні. Деякі споруди стародавнього Києва зазнали корінних архітектурних змін, зокрема давня Успенська церква Богородиці Пирогощі на Подолі. Кращим взірцем українського архітектурного стилю кінця XVII ст. є церква Всіх святих, яка добре збереглася до наших днів над Економічною брамою Києво-Печерської лаври. Українська культура хрещатих храмів мала великий вплив на будівництво католицьких костьолів. До зразків такої архітектурної пам’ятки, яка споруджена за українськими мистецько-архітектурними стилями, можна віднести кафедральний католицький мурований собор у Жовкві. Визвольна війна 16481654 рр. дещо затримала будівництво; все ж ми можемо назвати ряд характерних споруд, властивих саме для цього часу. До них належать, головним чином, оборонні споруди. Сюди в першу чергу слід віднести архітектурні ансамблі укріплених житлових і культурних споруд гетьманської столиці Чигирина і резиденції Б. Хмельницького  села Суботова. Творцем архітектури Києва XVIII ст. був Іван Григорович- Барський (17131785) та відомий італійський майстер Б. Растреллі. В 1753 р. завдяки його проекту була збудована Андріївська церква м. Києва та Маріїнський палац. Справжніми перлинами українського бароко є будинки Києво-Печерської лаври, які створив архітектор Степан Ковнір і Ковнірський корпус, дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах, Кловський палац. Будівельно-архітектурне мистецтво України в XVII ст. у будівництві оборонних споруд досягло найбільших успіхів під час визвольної війни 16481654 рр. Військово-оборонна галузь архітектурно-будівельного мистецтва продовжувала розвиватись і в наступні часи

 

Українське бароко, його етапи та особливості.

Бароко — важливий етап всієї загальнолюдської культури XVI— XVII ст. Це перехід від епохи Відродження до нової якості світовідчуття, мислення, творчості. В історії західноєвропейської культури бароко прийшло на зміну Відродженню, заперечуючи певною мірою його духовні відкриття. Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що ґрунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в те, що людина є мірою всіх речей. Як художній стиль бароко дало можливість найповнішого самовираження української людини тієї драматичної і реформаторської доби передусім завдяки своєму філософському підґрунтю, яке в українському варіанті виявило себе чи не найповніше. Реалістичне світобачення для барокової свідомості нехарактерне. У бароковому мистецтві реальність органічно поєднана з алегоріями, метафорами, гіперболами та іншими засобами асоціативної побудови образу. Представники західних шкіл виробили цілий арсенал тропів — метафор, символів, гіпербол, літот тощо — для творів персоналістського характеру, які через алегорії підкреслювали певні важливі риси явищ чи осіб. Українське бароко утверджувало також образи, що характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. Якщо говорити про особливості українського бароко, то це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, численна кількість всіляких іносказань і головне — небачена вигадливість форми. Характеристики цього періоду повністю стосуються слова М. Грушевського про такі особливості української художньої системи, як мистецький та ідейний синкретизм, органічне поєднання слова і обряду, ритміки і слова, віри й знання, прагнення творити дійсність у світлі мрії, але й високого ідеалу.

 

Пам’ятки українського бароко: І.Григорович-Барський, С.Ковнір, Г.Шедель, І.Зарудний, В.Растреллі, Меретин.

Епоха бароко (від італ. — дивний, химерний) настала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Динамізм скульптури бароко, на відміну від ренесансової скульптури спокою, викликає захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь нереальною, неземною привабливістю. Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Відродження, однак у ренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам у дворянській культурі. Особливе місце серед пам'яток українського живопису XVIII ст. займає іконостас. Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, тобто портрет, основи якого були розроблені ще на початку XVII ст.. Бернард Меритин -архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького або італійського походження. Працював на західноукраїнських землях, які у 18 столітті входили до складу Польщі. Кращі споруди — Собор св. Юра у Львові (1745-70, визначна пам'ятка рококо всього регіону), ратуша у Бучачі з баштою заввишки 35 м (1751), низка костелів та уніатських церков (костел Непорочного Зачаття Діви Марії та церкву Успіння Діви Марії у Городенці, Всіх святих у селіГодовиця та інші. Споруди Бернарда Меритина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Велику роль в архітектурі Меритина відіграє скульптура. Працював в парі з таємничим скульптором Пінзелем Растреллі Бартоломео архітектор найвизначніший представник пізнього бароко в Російській Імперії. Важливіші будови: палаци у Петербурзі (Зимовий, Воронцових, Строґанових), у Петергофі і в Царському Селі, Смольний монастир. В Україні за проектом Растреллі збудовано в Києві Андріївську церкву з ознаками стилю рококо та царський палац.Єдиний серед архітекторів Російської імерії, що дав типові і повноцінні зразки бароко водночас в палацах, церквах, соборах, монастиря

 

Барокова скульптура в Україні в др. Пол. XVIII ст. (І.Пінзель, А.Осинський, М.Філевич, М.Полейовський).

найбільшого розвитку вона набула на Західноукраїнських землях, через особливості культурних впливів та релігійної свідомості. Знаменитий дух пориву та неспокою, що такий характерний для мистецтва бароко, в скульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у мавзолеях, поставлених над покійниками по церквах та каплицях. Якраз у добу бароко іконостаси, що раніше в церквах були невисокі, розвинулися в цілу багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючися вгору аж до висоти найвищої церковної бані. Барокові багатоярусні іконостаси іноді являли собою густо різьблені високі стіни, що складалися з колон, арок, архітравів, які разом із тим служили обрамуванням ікон, але при тому пишалися іноді тонкою вибагливою різьбою. До революції вцілів розкішно різьблений іконостас в одному з бічних притворів Софійського собору в Києві з 1689 р. Самі іконостаси в добу бароко стали незвичайно вибагливими й фантастичними. Поділи на ряди чи яруси ікон ошатною різьбою часто проводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що підіймалися та спускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й сам іконостас одними частинами виступав на церкву, іншими — відступав у глибину до вівтаря. Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла враження тонкої й вибагливої мистецької праці Іван Георгій Пінзель український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Твори • Кам'яні монументальні скульптури Богородиці і святого Яна Непомука у Бучачі; Самсон роздирає пащу лева;Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші; Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута; Алегорія Звитяги; Розп'яття для костелу Святого Мартина у Львові; Благовіщення;Вознесіння.