Загальні закони й закономірності менеджменту

 

Під законами й закономірностями менеджменту розуміють систему правил і вимог, що відображають найбільш істотні зв'язки й відносини різних сторін управління стосовно до соціальних, ергатичних систем, до яких ставляться організації й підприємства в будь-якій сфері діяльності. Закони менеджменту займають важливе місце в системі пізнань об'єктивного світу, хоча й створеного людиною, тому вони мають об'єктивний характер, тобто вони існують незалежно від свідомості одного індивідуума. У найбільш загальному виді формування законів менеджменту схематично покажемо на рис. 2.2.

При певній відносності, закони менеджменту все-таки відображають об'єктивно існуючі, необхідні, істотні, стійкі, повторювані відносини між явищами в природі й суспільстві. Ці закони й закономірності формують певні правила й вимоги до систем керування організаціями й підприємствами, які відображають стійкі взаємини форми й змісту, цілісності й елементного складу, цілей і коштів їхнього досягнення, зовнішнього й внутрішнього середовища керованих об'єктів та ін.

 

Рис. 2.2. Схема формування системи законів менеджменту

 

Розглянемо найважливіші закони менеджменту.

Закон відповідності соціального змісту управління, його цілей, форм і методів відносинам і формам власності.

Даний закон формує співвідношення між двома сторонами керування будь-яким підприємством: з одного боку, воно відбиває об'єктивний процес керівництва персоналом по виробництву споживчих вартостей, з іншого боку – виробничі відносини в процесі створення вартості. Перша особливість означає, що управління є історично обумовленою потребою виробництва, оскільки персонал в умовах своєї діяльності повинен вступати у відносини управління, підкорятися керівникові, його наказам і розпорядженням. Інша особливість, означає, що виникнення відносин управління обумовлено природою суспільного виробництва, рівнем розвитку кооперації праці, то характер цих відносин визначається відносинами власності, властиві даної суспільно-економічної формації. Так, приватизація підприємств торгівлі зумовила різноманіття організаційно-правових форм цих підприємств і послабила централізоване керівництво їх діяльністю.

Закон єдності й цілісності системи керування.

Даний закон говорить, що система керування повинна мати організаційну й функціональну єдність. Вона повинна містити всі необхідні елементи, що об'єктивно відповідають цілям і завданням управління. Функціональна цілісність означає, що система управління повинна реалізовувати всі функції керування, необхідні для досягнення цілей системи. Єдність системи управління означає, що вона утворить собою єдину систему, а не суму частин, фрагментів, блоків. Це означає, що вся система управління повинна бути побудована на основі єдиних принципів, підходів, єдиних інтересів, що не означає уніфікацію, однаковість ланок, рівнів і підходів у керуванні.

Закон відповідності системи менеджменту цілям організації.

Цей закон обумовлює головнішу вимогу до будь-якої системи менеджменту – її відповідність цілям, що поставлені перед керованою організацією чи підприємством. Як слідство дії даного закону в системах менеджменту здійснюють:

функцію цілеполагання, що охоплює єдиною системою цілі окремих підсистем й елементів управління;

оцінку функціонування системи, підсистеми й елементів управління на основі вимірювання ступеня досягнення мети;

безперервність функціонування системи управління, що обумовлено необхідністю постійного досягнення мети, яка змінюється.

Закон збереження пропорційності й оптимальної співвідносності всіх елементів системи керування.

Даний закон є прямим наслідком загальносистемного закону необхідної розмаїтості. Суть його складається в забезпеченні відповідності суб'єкта керування характеру діяльності керованого об'єкта. Відповідно до цього закону будь-яка система керування, незалежно від ступеня складності й місця в загальній системі керування, являє собою комплекс елементів, між якими повинна підтримуватися пропорційність й оптимальна співвідносність. Співвідносність системи керування означає, що суб'єкт й об'єкт керування повинні відповідати один одному по функціональних і структурних можливостях, рівням, напрямкам, цілям і завданням розвитку. Зокрема, передбачається встановлювати й підтримувати між ними оптимальне співвідношення, у тому числі по чисельності зайнятого персоналу, його професійній відповідності, рівню технічної оснащеності виробництва й управління, так і за іншими характеристиками.

Закон залежності ефективності рішення й завдань управління від обсягу використання інформації.

Закон визначає стійку залежність якістю прийнятих управлінських рішень від обсягу використовуваної для цього інформації. Чинність закону проявляється в тім, що зі збільшенням обсягу вступник інформації ефективність прийнятого рішення зростає, однак після нагромадження певного обсягу інформації подальше її збільшення може не приводити до істотного підвищення ефективності прийнятих рішень. Це порозумівається тим, що додатковий обсяг інформації вимагає додаткових витрат на її обробку, осмислення, зіставлення й аналіз. Якість же прийнятих рішень підвищується тим менш інтенсивно, чим більше вони наближаються до найкращого.

Відповідність даному закону дозволяє:

раціонально організовувати інформаційний потік, документообіг при побудові інформаційних систем;

обґрунтовувати структури інформаційного поля в автоматизованих системах керування;

планувати заходу щодо підвищення живучості, надійності й перешкодозахищеності засобів і систем зв'язку, збору, обробки, передачі й відображення інформації.

Закон відповідності часу при рішенні завдань управління.

Цей закон відбиває одне з важливих вимог до управління – його оперативності, оскільки запізнілі рішення гублять зміст.

Закон єдності й співпідпорядкованості критеріїв ефективності менеджменту.

Значимість усякого управлінського рішення залежить від того, наскільки воно відповідає поставленим цілям, а як показники такої відповідності виступають критерії ефективності. На різних рівнях управління можуть бути використані різні критерії ефективності, на нижніх рівнях керування нерідко для оцінки ступеня досягнення мети досить одного показника, тоді як на більше високих рівнях управління буде потрібно кілька показників або деяка критеріальна функція, що зводять різні критерії ефективності до єдиної шкали порівняння.

Закон вимагає єдності й співпідпорядкованості використовуваних критеріїв ефективності, а для цього, по-перше, локальні критерії (критерії оцінки приватних заходів) повинні бути супідрядні із критеріями, використовуваними на більше високих рівнях.

Закон сумісності технічних засобів управління супідрядних і взаємодіючих систем.

Цей закон відбиває одне з найважливіших умов ефективності взаємодії різних підсистем керування при спільному рішенні завдань управління – забезпечення сумісності використовуваних різних технічних засобів у єдиному контурі управління по всій сукупності найважливіших характеристик: пропускної здатності, формам і параметрам вхідних і вихідних сигналів, енергоспоживанню, транспортній базі й іншим. Вимога сумісності передбачає виключення взаємних перешкод при одночасній роботі різних засобів, використовуваних у системі управління. Значення даного закону особливо високо в умовах високого рівня автоматизації управління.

Закон відповідності змісту й форм прямої й зворотного зв'язку природі відносин між її підсистемами й елементами.

Відповідність закону дозволяє сформувати ефективну систему зв'язків суб'єкта й об'єкта управління таким чином, щоб прямі зв'язки, що відображають команди, що йдуть від суб'єкта до об'єкта управління, і зворотні зв'язки, що відбивають ступінь досягнення цілей управління, були порівнянні за формою й змістом між собою. Відсутність порівнянності форм і змісту прямих і зворотних зв'язків, приводить до некерованості системи в цілому.

Закон єдності дій законів управління.

Оскільки протікання управлінських процесів у різних підрозділах і ланках формуються відповідно до різних законів менеджменту, даний закон формує вимога досягати єдності дії всієї сукупності законів управління в кожній системі менеджменту.

Закон спеціалізації управління.

Даний закон передбачає розділення управлінської діяльності на основі застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій як фах, кваліфікація, повноваження, компетентність.

Закон інтеграції управління.

Цей закон у якості додатку до попереднього закону націлює на досягнення єдності зусиль всіх підрозділів, служб, працівників при виконання завдань організації шляхом використання процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва тощо.

Закон відповідності системи управління умовам зовнішнього середовища (або еластичності систем управління).

Дія даного закону обумовлена відкритістю сучасних організації і підприємств як систем, що диктує до їх систем менеджменту таких вимог як:

відповідність особливостям існуючої економічної формації;

відповідність державному устрою;

відповідність системі вищого рангу;

відповідність системі кооперації із зовнішнім середовищем;

екологічна відповідальність вимогам зовнішнього середовища.

Закон економії часу в управлінні.

Цей закон є прямим слідством загального закону економії часу і націлює при створенні систем менеджменту організацій і підприємств на підвищення ефективності керованої праці, зменшення її трудомісткості шляхом впровадження більш ефективних, сучасних методів і прийомів праці.

Закон безперервності вдосконалення системи менеджменту.

Дія даного закону обумовлює безперервність вдосконалення системи управління організацією через неминучий розвиток її виробничої системи і організації в цілому через:

неминучість науково-технічного прогресу, що зумовлює запровадження новітніх технологій та виробничих засобів, модернізацію обладнання;

зростання кваліфікації робітників, перепідготовки виробничих і управлінських кадрів;

реконструкцію – процес істотного й постійного перетворення всієї організації відповідно до зміни зовнішніх і внутрішніх умов, в результаті чого діюча система з часом перетворюється практично на іншу.

Закон оптимального поєднання централізації з децентралізацією управління.

Дія даного закону полягає в забезпеченні оптимального співвідношення форм централізованого, децентралізованого та змішаного управління при будуванні систем менеджменту організацій, делегуванні вищим керівництвом частини своєї влади низовим рівням.

Закон демократизації управління.

Цей закон зобов’язує формування систем менеджменту організацій із застосуванням участі працівників в управлінні, забезпеченням двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних навиків підлеглих.

Закон пропорційного розвитку системи управління.

Цим законом передбачається здійснення послідовної, безперервної еволюції як системи менеджменту в цілому, так і всіх її підсистем.

Закономірність переваги свідомого планомірного управління над регулюванням у процесі здійснення діяльності.

Дія даного закону є прямим слідством системного закону зворотного зв’язку і констатує, що система управління з плановою регуляцією процесів, які протікають в ній, і потенційно, і фактично є ефективнішою за системи управління із стихійною регуляцією цих процесів. Додержання даної закономірності здійснюється шляхом відтворення у системі менеджменту функції планування, яка за формою та змістом повинна відповідати складності виконуваних задач.

Закономірність посилення процесів ділення і кооперації праці в управлінні. Закономірність відображає, з одного боку, подальше горизонтальний й вертикальний розділ праці в управлінні, які пов'язані з розвитком підприємств, зміною їх галузевої приналежності, збільшенням обсягів діяльності, масштабів управлінських систем, появою нових функцій і видів діяльності. З іншого боку, подальший поділ праці обумовлює необхідність у збільшенні її кооперації.

Закономірність актуалізації функцій управління.

Дана закономірність пов’язує необхідність актуалізації і з’яви нових функцій управління та припинення інших у зв’язку зі зміною задач, які вимушена вирішувати кожна організація чи підприємство, що функціонують у мінливому зовнішньому середовищі.

Закономірність оптимізації числа ступенів управління.

Дія даної вимоги полягає в необхідності оптимізувати кількість рівнів управління, усунення зайвих ланок управління з метою підвищення його гнучкості й оперативності. Одним з проявом даного закону є додержання оптимальних діапазонів контролю, які вимірюються кількістю підлеглих у кожного керівника на різних щаблях системи управління.

Питання й завдання для самоконтролю

1. Яке основне значення терміна «менеджмент»?

2. Яку еволюцію розвитку поняття «менеджмент» пройшло у ХХ віці?

3. Назвіть прізвища перших фахівців з менеджменту?

4. Чи є, на Вашу думку, менеджмент єдиною основою управління в бізнесі та в публічному адмініструванні?

5. Дайте Ваше трактування закону економії часу в управлінні?

6. У чому сенс закону відповідності системи управління умовам зовнішнього середовища (або еластичності систем управління)?

7. Що означає закон демократизації управління?

8. Охарактеризуйте закон пропорційного розвитку системи управління.

9. В чому сенс закономірності посилення процесів ділення і кооперації праці в управлінні?

10. Що означає закон відповідності соціального змісту управління, його цілей, форм та методів існуючим відносинам власності?

11. Надайте приклад реалізації закону актуалізації нових функцій управління.