Основи методології публічного адміністрування

Методологія науки, у традиційному розумінні, це навчання про основні принципи, методи й процедури наукової діяльності. Також під методологією розуміють просто сукупність методів певної науки. Під науковим методом розуміють певну, найбільш раціональну, заздалегідь розроблену послідовність виконання певних наукових завдань, робіт, рішень.

У системі менеджменту методи займають особливе положення, оскільки вони мають сугубо практичне застосування. Саме за допомогою методів менеджер впливає на керований об'єкт для його перетворення з деякого вихідного стан у бажане.

Методи менеджменту – це способи здійснення управлінської діяльності, що являє собою, з однієї сторони процес реалізації функцій управління, а з іншої, процес впливу на персонал організації з метою активізації його роботи й додання їй творчого, зацікавленого, активного характеру для досягнення поставлених цілей управління.

Зрілість будь-якої науки досягається тоді, коли сукупність досліджуваних нею явищ описується певними законами та іншими видами закономірностей із застосуванням власних методів. Сучасний стан методології менеджменту відповідає рівню розвитку молодої науки, яка динамічно збагачується, але поки що не має у своєму розпорядженні надійних методів здійснення управлінської діяльності таким чином, що б гарантувати досягнення цілей і завдань підприємства в умовах сучасного мінливого ринкового середовища.

Виникає питання, чи можуть застосовуватися у менеджменті методи й прийоми, які мають загальнонаукове застосування або притягнуті з інших областей знань? Відповідь на це питання – так, тому що так прийнято в більшості наук і що є проявом загальності науки як такої. Визнанням цього забезпечується розвиток самої методології менеджменту, яка для пояснення нових явищ у діяльності підприємств правомірно використовує весь необхідний методичний апарат, який склався як власно в сфері управління, так і в загальнонауковій сфері, у суміжних спеціальних науках та й сфері творчої інтуїцій і культури людини. Загальну схему формування методології публічного адміністрування можна представити наступною схемою (рис. 3.2).

З огляду на багаторівневу структуру організаційних методів варто орієнтуватися на зображене на рис. 3.3 співвідношення понять методології (як сукупності методів певної науки – друге значення терміна), методу й методики (як заходів з конкретизації методу). Сучасні уявлення про методологи публічного адміністрування дозволяє всю їхню сукупність розділити за характером впливу на економічні, організаційно-адміністративні, соціально-психологічні. За змістом прийнятих за допомогою цих методів рішень їх можна підрозділити на якісні й кількісні у відповідності зі схемою, наведеною на рис. 3.4.

 

 

 

Рис. 3.2. Джерела формування методів публічного адміністрування

 

 

Рис. 3.3. Співвідношення методології, методу й методики стосовно

публічного адміністрування

 

Рис. 3.4. Загальна класифікація методів управління

 

Економічні методи управління засновані на дії економічних законів і впливають на майнові інтереси організацій, власників і персоналу. До них відносять: планування, прогнозування, економічний аналіз, економічне обґрунтування рішень, господарський розрахунок, економічне стимулювання й т.д. Ці методи становлять основу економічного керування організаціями.

Організаційно-адміністративні методи управління базуються на об'єктивних законах організації спільної діяльності людей і управління нею, на природній потребі людей взаємодіяти в певному порядку. Такі методи підрозділяють (згідно мал. 1.11) на наступні три групи:

організаційно-стабілізуючі – встановлюють довгостроковий зв'язок у системах керування між людьми (концепція керування організацією, організаційна структура керування, штати, інструктування, нормування, регламентування, контроль і нагляд);

організаційно-розпорядницькі – забезпечують оперативне управління спільною діяльністю людей і підрозділів (дані методи реалізуються у формі договорів, наказів, розпоряджень, вказівок, постанов);

організаційно-дисциплінарні – призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків і відносин, а також відповідальності персоналу за виконання обов'язків; до них відносяться правила й норми поводження працівників і системи контролю за їхнім поводженням, а також розробка й застосування заохочувальних заходів (за виконання працівниками встановлених правил) і мер покарання (за виконання працівниками встановлених правил).

Соціально-психологічні методи управління становлять способи впливу на поводження особистості й колективу; на стан і настрій організації; активізації клімату в організації на базі високої моральної культури, глибокої поваги людини й колективу. У менеджменті соціально-психологічні методи є не тільки моральною категорією управління, але й матеріальної, що дає прибуток або збиток, тому що в господарських організаціях соціально-психологічні процеси, явища й дії прораховуються з погляду витрат і прибутку, одержуваної від їхнього застосування. В основі цих методів лежать об'єктивні закони соціального розвитку й закони психології. Дані методи управління підрозділяються на дві групи:

1) соціальні, до яких відносяться:

соціальне нормування (правила внутрішнього розпорядку, внутріфірмового етикету, організаційну культуру й т.д.);

соціальне стимулювання колективів й окремих працівників; соціальне регулювання (договори, взаємні зобов'язання, системи відбору, задоволення соціальних потреб) і ін.;

2) психологічні – використаються з метою гармонізації відносин між членами організації й установлення найбільш сприятливого психологічного клімату. До них відносяться методи комплектування малих груп, гуманізації праці, професійного відбору й навчання працівників й ін.

Під категорію якісного методу підпадає кожний з вищенаведених їхніх видів, застосування якого ґрунтується на заздалегідь певні й чітко сформульованих нормах, правилах, рекомендаціях. Кількісні жметоди, на відміну від якісних, є результатом кількісного обґрунтування прийнятих управлінських рішень, з використанням математичного апарата, логіки, моделювання й т.д.

Як загальнонаукові підходи при здійсненні вище наведених методів публічного адміністрування використаються такі, як системний, інституціональний, поведінковий, порівняльний й історичний підходи.

Системний підхід припускає розгляд публічного адміністрування як деякої цілісності, системи, що володіє складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення й виконує специфічні функції. Управлінська діяльність як би запрограмована загальною структурою організації. Основна увага приділяється структурі й функціям публічних органів. Державні установи вивчаються насамперед як механізм прийняття рішень. Головне в цьому вивченні – як навколишнє середовище впливає на процес вироблення державних рішень і наскільки ці рішення відповідають потребам системи й очікуванням оточення з урахуванням вимог про розподіл дефіцитних ресурсів.

Інституціональний підхід вимагає приділяти увагу формальним структурам уряду й органам місцевого самоврядування, заснованим на приписаннях і формулах конституції. У рамках даного методу підкреслюється роль адміністративного й конституційного права, у сукупності визначальні основні формальні правила діяльності органів публічної влади й апарата публічного адміністрування. Іноді значимість такого підходу піддається сумніву через посилання на практичну розбіжність дій державних службовців і правил, записаних у законах. Однак правила ігри важливі завжди – не тільки тоді, коли їм випливають, але й тоді, коли їх порушують. При цьому важливо знать, чому це відбувається.

Поведінковий підхід вимагає приділятиувагу дослідженню поведінки керуючої й керованих, їхньої мотивації. Суть методу дослідження виражається в наступному:

• управління має особистісний вимір, а колективні дії так чи інакше сходять до поведінки конкретних особистостей, що є головним об'єктом управлінського дослідження;

• домінуючими мотивами поведінки є психологічні мотиви, які можуть бути як соціально обумовлені, так і мати специфічну індивідуальну природу;

Порівняльний підхід припускає зіставлення однотипних явищ, наприклад, держави, бюрократії, різних способів реалізації тих самих управлінських функцій з метою виявлення їхніх загальних рис і специфіки, знаходження найбільш ефективних форм організації або оптимальних шляхів рішення завдань. Цей метод сприяє плідному використанню досвіду інших держав, що особливо актуально для російського публічного адміністрування.

Історичний підхід вимагає вивчення систем керування в їх послідовному тимчасовому розвитку, виявлення зв'язку минулого, сьогодення й майбутнього.

Крім названих дослідницьких підходів при вивченні публічного адміністрування широко використаються й інші методи. Наприклад, моделювання виступає як метод первинного аналізу шляхів підготовки можливих управлінських рішень.