Історія формування менеджменту як науки

Незважаючи на широке застосування в діяльності сучасних підприємств й організацій сам термін «менеджмент», по-перше, є досить новим, а по-друге, настільки багатогранним, що ефективне його застосування вимагає ретельного вивчення як його теоретичного змісту, так і багатьох аспектів практичного застосування.

Найбільш загальноприйнятий зміст терміна «менеджмент» [від англ. management – управління], більшість найбільш популярних словників трактує як управління, керівництво, завідування, адміністрування. У той же час, менеджмент розуміється як сукупність знань, принципів, коштів і форм управління, і як наука про управління людськими відносинами в процесі виробничої діяльності, і як мистецтво управління, і як адміністрація, дирекція й багато чого іншого. І незважаючи на те, що менеджмент як управління різними видами діяльності людини має багаторічну історію, тільки в 20-м столітті він сформувався в самостійну систему подань, принципів і методів, необхідних для його застосування на науковій основі. До цього моменту вже відбулося революційне за своїм значенням розуміння відділення всякого керівництва, управління або менеджменту від власності, бізнесу й розуміння того, що менеджмент став окремим видом професійної діяльності.

Відповідно, людину, що виступає в ролі суб'єкта менеджменту, називають «менеджером». Першим ще в 1912 році термін «менеджер» стосовно самому себе застосував сам родоначальник наукового управління Ф. Тейлор, однак знадобилося ще не менше 50 наступного років, щоб менеджмент придбав свій сучасний багатогранний зміст й одержав загальне визнання.

Інтрига формування змісту сучасного менеджменту полягала в тому, що на першому етапі мало місце розуміння розходження між «менеджментом», як системою управління організацією, і «науковим управлінням», як його розуміли його родоначальники Ф. Тейлор, Г. Форд, А. Файоль й ін. Цієї ж точки зору спочатку дотримувався й П. Друкер – учений, що до кінця свого життя (в 2005) році постійно займався узагальненням, уточненням змісту менеджменту, внесок якого у вивчення даного предмета залишається вирішальної й понині.

І хоча перші роботи самого Ф. Тейлора й звалися «Цеховий менеджмент» (1903 р.), «Принципи й методи наукового менеджменту» (1911 р.), сам термін «менеджмент» у цих роботах був використаний як запозичений із загальної сфери його вживання в розумінні «керівництво, начальствування». Тоді як зміст завдань, що розкривають у тих роботах, ми зараз із більшою впевненістю віднесли б до сфери організації виробництва на підприємствах. Протягом першої половини ХХ століття підтримувалася точка зору про те, що менеджмент, як управління в самому широкому змісті, і менеджмент, як управління бізнесом, розвивалися своїми власними шляхами. Як указує П. Друкер, перша посада, що відповідала терміну "менеджер" у його сучасному розумінні, з'явилася не в бізнесі. Це був "керуючий містом" (тобто, невиборна посадова особа) – американський винахід початку століття. Не дивно, що й сам Ф. Тейлор, що вперше назвав себе «консультант із питань менеджменту», у своїй доповіді Конгресу США в 1912 році як об'єкт менеджменту привів не комерційне підприємство, а некомерційну організацію – клініку.

 

2.2. Сучасний менеджмент як єдина платформа управління в бізнесі й суспільстві

 

Виникле протягом першої половини ХХ століття розбіжність між менеджментом бізнесу й менеджментом у суспільному секторі підсилилося тим, що останній був перейменований в "державне управління" як окрему наукову дисципліну. Однак наступний процес розвитку менеджменту показав, що його наукові основи єдині для всіх сфер управління людською діяльністю й першим визнав зміну своєї первісної позиції з цьому питання сам П. Друкер. Приведемо в скороченні цитату самого П. Друкера, що багато в чому пояснює сучасне розуміння менеджменту: «Сьогодні ми починаємо виправляти цю помилку більш ніж піввікової давнини...важливо заявити, причому якнайгучніше, що менеджмент не є лише менеджмент бізнесу... Звичайно, існують розходження в менеджменті різних організацій, оскільки місія організації визначає стратегію, а стратегія визначає організаційну структуру. Безсумнівно, управління мережею роздрібних магазинів відрізняється від управління католицькою єпархією (хоча не так сильно, як думають працівники магазина й священнослужителі), від управління авіабазою, лікарнею або компанією, що займається розробкою програмного забезпечення. Але все-таки розходження спостерігаються в основному в термінології, прийнятій в різних організаціях; інакше кажучи, розходження носять скоріше прикладний, ніж принциповий характер. Завдання й проблеми теж багато в чому схожі. Наприклад, керівники всіх організацій на рішення особистих проблем своїх працівників виділяють приблизно однакову кількість часу, і особисті проблеми працівників різних організацій теж мало розрізняються між собою. Загалом кажучи, 90% або біля того всіх проблем організацій однакові. Що стосується 10%, що залишилися, то розходжень між комерційними й некомерційними організаціями тут не більше, ніж між різними галузями бізнесу, наприклад між транснаціональним банком і фабрикою дитячих іграшок».

Тому зміст сучасного менеджменту, крім власне управління організаціями, підприємствами, людьми, включає також:

уміння людини домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей;

функції, види діяльності, пов'язані з керуванням людьми в організаціях різних типів;

область людського знання, що допомагає управляти;

певну категорію людей, що здійснюють управління.

Менеджмент можна розглядати і як спеціальний інструмент для досягнення потрібних результатів. Хоча поняття менеджменту застосовне практично до будь-якого виду людської діяльності, у якому беруть участь організовані групи людей, що володіють різними обсягами знань, різним рівнем підготовки й кваліфікації, менеджмент орієнтований на одержання певного результату, досягнення поставлених цілей, забезпечення ефективності діяльності. Тому специфікою менеджменту, як способу управління організаціями, є:

визначення результатів, які досягаються організацією;

визначення, яких результатів необхідно досягти;

які необхідно мобілізувати ресурси організації для одержання необхідних результатів;

визначення того, які результати повинні бути досягнуті в зовнішнім середовищі, за межами організації.

У результаті, розглядаючи весь сукупний зміст поняття менеджменту, його можна асоціювати з безліччю понять, представлених на нижчеподаній схемі (рис. 2.1).

 

Рис. 2. 1. Основні поняття, що ототожнюються з терміном «менеджмент»

 

Відповідно схемі, представленій на рис. 2.1, менеджмент можна охарактеризувати з різних сторін.

Менеджмент у ролі управління організаціями охоплює всю сукупність засобів і методів забезпечення їхньої діяльності, впливу на їхні колективи з метою досягнення необхідних результатів. Залежно від виду керованого об'єкта усередині організації в системі загального менеджменту формуються його спеціалізовані області, такі як:

стратегічний менеджмент;

фінансовий менеджмент;

виробничий (операційний) менеджмент;

інноваційний менеджмент;

інвестиційний менеджмент;

менеджмент персоналу;

інформаційний менеджмент;

маркетинговий менеджмент й ін.

Щодо територіально-галузевих або навіть загальнонаціональних об'єктів управління можна виділити такі спеціалізовані області менеджменту, як:

галузевий менеджмент (стосовно до галузевого рівня об'єкта);

торговельний менеджмент;

туристичний менеджмент й ін.;

податковий менеджмент;

регіональний менеджмент;

державний менеджмент (державне управління);

міжнародний менеджмент й ін.

У відриві від конкретного виду, типу керованої організації або підприємства, під менеджментом варто розуміти будь-яку управлінську діяльність як сукупність необхідних для цього загальних принципів, коштів, методів і прийомів.

Менеджмент сприймається і як апарат управління, оскільки він реалізується винятково у вигляді певної ієрархічної організаційної структури, складеної з управлінських підрозділів й окремих осіб, положення про які регламентують всі необхідні повноваження для здійснення управління.Таким чином, апарат управління є складовою частиною будь-якої організації й асоціюється з поняттям менеджменту. Без нього організація, як цілісне утворення, не може існувати й працювати ефективно, оскільки винятково завдяки наявності апарата управління формується структурний склад учасників управлінського процесу й характер зв'язків між ними.

Менеджмент є й особливою професією, що поєднує категорію людей, зайнятих управлінням. Доказом того, що процес управління є професією й повинен здійснюватися професійно, є наявність спеціальних вимог до менеджера в частині вміння ставити й реалізовувати мети діяльності керованого об'єкта, знання, що має бути зробити і як зробити це найкращим і дешевим способом. Такі навички можуть бути придбані тільки в результаті теоретичного навчання й одержання практичної підготовки для здійснення управлінської діяльності.

Менеджмент є наукою, основи якої представляє сукупність концепцій, теорій, принципів, способів, методів і систем керування. Менеджмент як наука направляє свої зусилля на забезпечення зв'язків між причиною й слідством, виявлення факторів й умов, при яких спільна праця людей виявляється й більше корисним, і більше ефективним. У визначенні менеджменту як науки проявляється постійне впорядкування знань про управління, що дозволяє не тільки вчасно і якісно управляти поточними справами, але й прогнозувати розвиток подій, а відповідно до цього – розробляти стратегію й поточну діяльність організацій.

Розуміння менеджменту як мистецтва базується на тім, що керовані об'єкти: організації й підприємства – це складні соціально-економічні системи, на функціонування яких впливають численні фактори зовнішнього й внутрішнього середовища. Люди, що працюють в організаціях - головний фактор досягнення ними успіху, а максимальне залучення позитивного потенціалу людини на користь одержання загального ефекту вимагає, крім наукового підходу, практичного управлінського досвіду, також й особливих коштів впливу, які з повною впевненістю можна віднести до особливої сфери - мистецтву керування, мистецтву менеджменту. Об'єктивною підставою вважати менеджмент мистецтвом є те, що кожний працівник в організації, як виконавець, має свій особливий характер, має свою систему цінностей, мотиви до праці й особисті здатності, можливості використання яких не однакові в їхніх керівників. І ті кошти керівників, який вони домагаються найбільшого успіху у впливі й використанні потенціалу керованого персоналу, не завжди можливо пояснити чисто з наукових позицій, що й дає підставу вважати про наявність особливого виду мистецтва менеджменту.

Оскільки головним завданням менеджменту є інтеграція людей у єдине підприємство, менеджмент не можна відокремити від культури суспільства. Таким чином, одна з найважливіших проблем, з якими зіштовхуються менеджери в будь-якій країні, що розвивається, укладається в тому, щоб виявити елементи власної традиції, історії й культури, які можна використати в менеджменті. Зокрема, загальновизнане японське «економічне чудо» порозумівається тим обставиною, що японським менеджерам удалося прищепити «імпортні» концепції менеджменту на свій культурний ґрунт і домогтися того, щоб ці концепції дали багатий урожай на ниві вдосконалювання управління організаціями й підприємствами в країні.

Менеджмент необхідно розглядати і як систему особливих методів управління, відмінність яких від методів інших наук складається, насамперед, у тім, що основний зміст і виняткова відмінність методів менеджменту складається в їхній спрямованості на досягнення цілей діяльності, здійснюваної не однією людиною, а колективом людей, що володіють досить високим ступенем власного поводження. І хоча методологія будь-якої науки або будь-якого виду діяльності також спрямована на одержання певного результату, але більш, ніж методи будь-якої науки, саме методи менеджменту пронизані винятковою спрямованістю на використання всіх ресурсів досягнення цілей організацій і підприємств, що дає підставу розглядати цілеспрямованість як виняткову особливість методів менеджменту. Підприємство не досягне успіху, якщо всі його працівники не будуть прагнути до загальним цілям і розділяти загальні цінності, без чого організація залишається нежиттєздатної. У кожної організації повинні бути прості, зрозумілі й об'єднуючі цілі. Місія організації повинна бути сформульована досить чітко й зрозуміло. Крім того, вона повинна бути досить ємної, забезпечуючи єдність цілей і подань про своє призначення у всіх працівників. Мети, що втілюють цю місію, повинні бути зрозумілими, відкритими й голосними; крім того, їх потрібно постійно підтверджувати. Головне завдання керівництва (або менеджменту) підприємства укладається в тім, щоб продумати, сформулювати й пояснити на доступних прикладах ці цінності й цілі (як на близьку, так і на далеку перспективу).

Одним із проявів менеджменту, що відрізняє його від інших сфер керування різними об'єктами, є спрямованість на забезпечення ефективності діяльності керованого об'єкта. Управління різними системами може мати й різні цілі:

у воєнній операції, наприклад, – оточення супротивника;

у конструюванні нового автомобіля – досягнення його найвищої швидкості;

у здійсненні комерційної справи – одержання максимального прибутку й т.д.

Але тільки в менеджменті кінцевою метою діяльності керованого об'єкта є забезпечення ефективної діяльності або подальше підвищення її ефективності, вимірюваної на основі якоїсь шкали цінностей, загальних для різних учасників цієї діяльності: для колективу працівників, для одержувачів продукції, для власників підприємства, а те й суспільства в цілому. Ні обсяги виробництва, ні які-небудь інші економічні показники (підсумкові результати) самі по собі не можуть розглядатися як адекватна міра ефективності менеджменту й підприємства в цілому. Становище на ринку, інновації, продуктивність, підвищення кваліфікації працівників, якість продукції, фінансові результати – всі ці показники є важливими складової ефективності організації й факторами, що визначають його життєздатність. Ефективність – це невід'ємна складова діяльності підприємства і його керівництва, яку потрібно регулярно вимірювати й безупинно підвищувати. При цьому необхідно враховувати, що реальні результати діяльності будь-якого підприємства проявляються не тільки усередині, але й поза самим підприємством, оскільки найважливіший результат його діяльності – задоволений споживач.

Менеджмент є також й інструментом впливу й влади в рамках керованого об'єкта будь-якої сфери діяльності, причому, використання впливу й влади в менеджменті:

по-перше, спрямовано винятково для досягнення загальних цілей;

а по-друге, здійснюються винятково власними унікальними коштами, що виключають приниження, поневолювання, фізичне вплив, примус, шантаж, провокації й тому подібні кошти, застосовувані в інших системах взаємини людей у позиціях вищестоящого й нижчестоящого.

Менеджмент одночасно є й процесом ухвалення управлінських рішень. Будь-яка ситуація, яка виникла в процесі управління, є завданням для керівника-менеджера і вимагає від нього ухвалення рішень щодо зміни цілі, або програми дій. Будь-яке управлінське рішення є результатом зворотного зв'язку з ринком і другими елементами зовнішнього середовища. Ухвалення рішень – прерогатива менеджерів всіх рівнів, які мають відповідні повноваження. Аналіз інформації й ухвалення на її основі управлінських рішень складають одну з найважливіших технологій менеджменту, теоретичною основою якої є особлива теорія прийняття рішень (ТПР).