Поняття архетипіки публічного адміністрування

 

Сучасні процеси, що відбуваються в будь-якому суспільстві, у тому числі – українському, характеризуються розмаїтістю напрямків впливу, які, з одного боку, впливають на нестійкість, транзитивність, стагнацію цих процесів, а з іншого боку – сприяють їхній модернізації, реформуванню, відродженню.

Сучасна наука намагається розглядати підходи до стабілізації процесів у політичному, економічному, соціальному й культурологічному середовищі за допомогою пропозиції нових способів використання існуючого інструментарію управління, нових моделей управління як у сфері публічної влади (публічне адміністрування), так й у державному управління. Механізми, за допомогою яких реалізуються відносини «влада – громадськість», базуються на національній основі, що формує уяву про особливу специфіку національних систем публічного адміністрування, про так звану архетипіку таких систем.

Архети́п (д.-грец. ἀρχέτυπον – прототип) – це універсальні споконвічні вроджені психічні структури, що становлять зміст підсвідомого поводження, які не уявляються самі по собі, а проявляються як певні мотиви поведінки. Для суспільних груп вони проявляються у формі переважаючих моделей (паттернов) поведінки, певних уявлень, образів, ідей. Ці колективні універсальні (моделі), або мотиви, що виникають із колективного несвідомого, звичайно відбиваються в змісті релігій, міфології, легенд і казок. В окремого індивіда архетипи проявляються також у сновидіннях і мріях.

Очевидно, що національні особливості поведінки людей підпадають під вплив тих архетипів, які превалюють у суспільстві. У тому числі, публічне адміністрування також піддане дії провідних архетипів, що проявляють даним суспільством, що робить проблему з'ясування архетипіки публічного адміністрування актуальною, особливо для таких нових суспільних систем, якою є українська суспільна система.

При вивченні й формуванні системи публічного адміністрування для України враховується можливість використання стосовно до архетипів українського суспільства передових рис найбільш вивчених моделей публічного адміністрування, таких як «Old Public Management», «New Public Management», «Good Governance» й інших. Ці моделі формуються й еволюціонують у часі в різних країнах у рамках прийнятих у них основних моделей соціально-економічних систем, серед яких для Європи виділяють, насамперед, англосаксонську й континентальну.

Серед українських теоретиків і практиків не існує єдиного погляду ні на дієвість моделей, ні на домінанту конкретної моделі у вітчизняній дійсності, що базується на архетиповій парадигмі.

Інформація з Великого економічного словника дає наступне визначення терміна «парадигма»: «Парадигма (від грец. приклад, модель, зразок) – це сукупність фундаментальних наукових установок, уявлень і термінів, прийнята й поділювана науковим світом, що поєднує більшість його членів. Парадигма визначає еволюційний шлях розвитку фундаментальних положень». З урахуванням наявності різних класифікаційних ознак відзначимо, що парадигма може бути науковою, державною, персоніфікованою, загальноприйнятою й т.п.

Відомо, що архетип як колективне несвідоме або підсвідоме має характерні риси й в українському суспільстві.

Публічне адміністрування можна визначити як взаємовплив суб'єкта управління й носія влади на суспільні процеси й відносини відповідно до суспільно-значимих функцій і повноваженнями. У вузькому змісті публічне адміністрування пов'язане з виконавчою галуззю влади й розглядається як:

1) професійна діяльність державних службовців, що включає всі види діяльності, спрямована на реалізацію рішень уряду;

2) вивчення, розробка й впровадження напрямків державної політики

У широкому сенсі під публічним адмініструванням розуміють систему керування, представлену адміністративними інститутами в рамках прийнятої структури влади.

Державне управління (англ. Public administration) – діяльність органів державної влади з практичного втілення виробленого на основі відповідних процедур політичного курсу. Діяльність державних службовців традиційно ототожнюється, з одного боку, з політичною діяльністю, а з іншого боку – із законотворчою діяльністю.

Виходячи із представленого визначення, запозиченого з теорії й практики управління в США, державне управління тотожно публічному адмініструванню, але розвиток європейської наукової думки створює передумови для трактування державного управління як діяльності, що перебуває в полі компетенції державних службовців. Публічне адміністрування – діяльність більш широка, котра охоплює реалізацію функцій з метою задоволення зацікавлених сторін усього соціуму. З огляду на те, що суспільні відносини в державах формуються на тлі існуючих національних особливостей, то архетипи, що панують у суспільстві, стають неодмінними складовими публічного адміністрування в окремій державі. Таким чином, бачимо, що публічне адміністрування як поняття ввійшло в обіг у другій половині XIX в., що створило передумови до його еволюції, і як наслідок – ми маємо справу з готовим науковим продуктом, що пройшов апробацію в управлінській практиці. Однак вплив архетипів на публічне адміністрування не було відзначено дослідниками. При цьому ми наголошуємо на тім, що архетипіка знайшла своє відбиття в Християнській етиці, на якій побудована вся система бізнесу й менеджменту.

В. Вільсон уважав, що адміністративно-державне управління можна вивчати й на цій основі створити точну науку. Незважаючи на те, що дана наука була, на думку В. Вільсона, результатом розвитку політичної науки, але існувала різниця між адміністративно-державним управління і політикою, яку необхідно враховувати – якщо в політиці визначаються головні цілі держави, то управління займається реалізацією цих цілей, тобто управління залежить від політики й має свої власні закони розвитку. «Адміністрування перебуває поза сферою політики. Адміністративні питання не є політичними питаннями. Хоча політика й ставить завдання перед адміністрацією, але адміністрація не повинна страждати від маніпулювання її підрозділами. Адміністративне управління залежить від політики й у тому розумінні, що політичні органи визначають правила діяльності адміністрації в праві. Публічне адміністрування є деталізованим і систематичним виконанням. Як наслідок, конституційні й адміністративні питання розрізняються: «різниця складається із загальних планів і спеціальних засобів» [14, с. 25]. Ціль вивчення публічного адміністрування полягає в детальному дослідженні методів управління й виробленні на цій основі його принципів. Для цього варто вивчати досвід інших країн з використанням компаративного методу аналізу. Тому публічне адміністрування як відносно самостійна сфера діяльності повинна бути підконтрольна суспільній думці й не входити в суперечність із демократичним принципами організації суспільства.

М. Вебера, В. Вільсона, А. Файоля, Г. Саймона й інших учених можна розглядати як таких, які запропонували базову модель у публічному адмініструванні – Old Public Management. Сутність моделі можна розкрити наступними положеннями.

Old Public Management – класична бюрократична форма організації, описана Максом Вебером як ідеальний тип раціональної форми правління на основі принципу правотворчості; вона відрізняється високим рівнем прогностичності для політики й для громадян.

До характерних рис бюрократичної організації відносяться, насамперед наступні:

– поділ праці, заснований на функціональній спеціалізації;

– чітко зафіксована ієрархія авторитетності;

– система правил, за допомогою якої встановлюються права й обов'язки посадових осіб;

– система способів подолання робочих ситуацій (стандартизовані процеси);

– знеособлений характер відносин між людьми;

– заохочення або просування по службі на основі професійної компетентності на основі принципів службової кар'єри;

– принцип відповідності вимогам ділової документації.

Теоретичні основи New Public Management (Теорія суспільного вибору /Public Choice/ і менеджералізм) полягають у наступному. Існує два теоретичних підходи до визначення основ концепції NPM:

– теорія суспільного вибору (public choice);

– теорія менеджменту.

Автори реформаторських концепцій у руслі теорії рubliс choice намагаються обмежити вплив бюрократії на політику шляхом підвищення конкурентного тиску на сферу суспільного управління й тим самим посилення позицій громадян у політиці. У рамках реформаторського підходу на основі теорій менеджменту ставка робиться на розширення свободи дій бюрократії шляхом скасування обмежень і посилення економічних стимулів.

«New Public Management» – це сукупність адміністративно-політичних стратегій реформування, в основу якої покладене переважно тлумачення адміністративної діяльності крізь призму приватної економіки. Модель реформування NPМ не є догматичним і завершеним переліком заходів, однак найчастіше передбачає реалізацію наступних кроків:

– приватизація й усунення надлишкового рівня регулювання;

– виведення за межі єдиної структури або автономізація окремих адміністративних підрозділів;

– введення елементів конкуренції в адміністративну діяльність, а також запозичення методів менеджменту зі сфери приватної економіки в сектор суспільного управління.