Основні положення законодавчого регулювання публічного адміністрування в Україні

 

Основою вдосконалювання системи публічного адміністрування є неухильне виконання вимог Закону України «Про адміністративні послуги». Закон України «Про адміністративні послуги», як і подібні закони передових європейських країн, визначає, що всі установи влади служать людям; установлює принципи публічного адміністрування, області публічного адміністрування, систему суб'єктів публічного адміністрування й основи організації адміністративної процедури; гарантує право осіб на оскарження дій, бездіяльності або адміністративних рішень суб'єктів публічного адміністрування, а також право на законодавчо обґрунтований й об'єктивний розгляд клопотань, скарг і повідомлень осіб.

Закон формалізує основні поняття в сфері публічного адміністрування.

1. Публічне адміністрування – регламентована законами й іншими правовими актами діяльність суб'єктів публічного адміністрування, спрямована на здійснення законів й інших нормативних правових актів за допомогою прийняття адміністративних рішень, надання встановлених законами адміністративних послуг, адміністрування надання публічних послуг і здійснення внутрішнього адміністрування суб'єкта публічного адміністрування.

2. Адміністративне регламентування – діяльність суб'єкта публічного адміністрування по виданню положень, правил, регламентів й інших нормативних правових актів, призначених для здійснення законів.

3. Внутрішнє адміністрування – діяльність, за допомогою якої забезпечується самостійне функціонування суб'єкта публічного адміністрування (упорядкування структури, розпорядження документацією, персоналом, наявними матеріальними й фінансовими ресурсами), для того щоб він міг здійснювати публічне адміністрування.

4. Суб'єкт публічного адміністрування – орган, установа, посадова особа, державний службовець, інша фізична або юридична особа, які вповноважені законами здійснювати публічне адміністрування.

5. Орган публічного адміністрування – колегіальний або єдиновладний суб'єкт публічного адміністрування, який відповідно до законів володіє повноваженнями на видання нормативних адміністративних актів.

6. Установа публічного адміністрування – державна бюджетна установа або бюджетна установа самоврядування, відповідно до законів здійснення, що володіє повноваженнями на, публічного адміністрування.

7. Посадова особа – державний політик, державний службовець або інша особа, що виконує функції публічного адміністрування й який відповідно до законів має повноваження давати особам, що перебувають в його підпорядкуванні, установлені правовими актами обов'язкові для виконання вказівки.

8. Адміністративний акт – виданий суб'єктом публічного адміністрування правовий акт установленої форми.

9. Індивідуальний адміністративний акт – одноразовий акт застосування права, призначений для конкретної особи або для зазначеної групи осіб.

10. Нормативний адміністративний акт – правовий акт, що встановлює правила поведінки, призначений для не позначеної індивідуально групи осіб.

11. Адміністративне рішення – адміністративний акт або прийнятий у встановленому порядку інший документ установлене форми, у якому виражена воля суб'єкта публічного адміністрування.

12. Рішення з адміністративної процедури – адміністративне рішення, винесенням якого завершується адміністративна процедура.

13. Особа – фізична особа або група фізичних осіб, юридична особа, інший суб'єкт, що не володіє правами юридичної особи (комісія, загальні збори членів, постійна нарада).

14. Клопотання – не пов'язане з порушенням прав або законних інтересів особи звернення особи до суб'єкта публічного адміністрування із проханням прийняти адміністративне рішення або здійснити інші встановлені в правових актах дії.

15. Скарга – письмове звернення особи до суб'єкта публічного адміністрування, у якому вказується на порушення його прав або законних інтересів і викладається прохання про їхній захист.

16. Повідомлення – письмове звернення особи до суб'єкта публічного адміністрування, у якому вказується на порушення прав або законних інтересів іншої особи й викладається прохання про їхній захист.

17. Адміністративна послуга – дії суб'єкта публічного адміністрування з видачі особам дозволів (ліцензій) або документів, що підтверджують відповідні юридичні факти, з надання встановленої законами інформації, здійсненню адміністративної процедури.

18. Публічна послуга – діяльність контрольованих державою або самокерованих юридичних осіб з надання особам соціальних послуг, послуг у галузі освіти, науки, культури, спорту й інших установлених законами послуг. У встановлених законами випадках і порядку публічні послуги можуть надавати й інші особи.

19. Режим надання публічних послуг – установлене правовими актами платне або безкоштовне надання публічних послуг у встановлений термін й у встановленому порядку.

20. Адміністрування надання публічних послуг – діяльність суб'єктів публічного адміністрування зі встановлення правил і режиму надання публічних послуг, роботи публічних установ або видачі дозволів на надання публічних послуг іншим особам, а також нагляд і контроль за наданням публічних послуг.

21. Службова допомога – діяльність суб'єкта публічного адміністрування з надання інформаційної й іншої допомоги іншому суб'єктові публічного адміністрування за клопотанням останнього.

22. Суб'єкт звернення – фізична або юридична особа, що звертається за одержанням адміністративних послуг;

23. Суб'єкт надання адміністративної послуги – орган виконавчої влади, інший державний орган;

Суб'єкти публічного адміністрування у своїй діяльності керуються наступними засадами:

1) верховенства закону. Цей принцип означає, що повноваження суб'єкта публічного адміністрування на здійснення публічного адміністрування повинні бути встановлені в законах, а діяльність здійснюватися на викладених в дійсному Законі юридичних підставах. Адміністративні акти, пов'язані зі здійсненням прав й обов'язків осіб, у всіх випадках повинні бути засновані на законах;

2) об'єктивності. Цей принцип означає, що ухвалення адміністративного рішення й інші офіційні дії суб'єкта публічного адміністрування повинні бути безсторонні й об'єктивні;

3) пропорційності. Цей принцип означає, що масштаб адміністративного рішення й засобу його здійснення повинні відповідати необхідним й обґрунтованим цілям адміністрування;

4) незловживання владою. Цей принцип означає, що суб'єктам публічного адміністрування забороняється здійснювати функції публічного адміністрування, якщо в них немає наданих законами необхідних повноважень або приймати адміністративні рішення для досягнення інших, не встановлених законами, цілей;

5) службового співробітництва. Цей принцип означає, що суб'єкти публічного адміністрування при підготовці адміністративних рішень при необхідності надають один одному необхідну інформаційну й іншу допомогу;

6) ефективності. Цей принцип означає, що суб'єкт публічного адміністрування при прийнятті й здійсненні рішень виділені йому ресурси використає ощадливо, досягає результатів з найменшими витратами;

7) субсідіарності. Цей принцип означає, що рішення суб'єктів публічного адміністрування повинні прийматися й здійснюватися на тому рівні системи публічного адміністрування, на якому вони є найбільш ефективними;

8) «одного вікна». Цей принцип означає, що надання особі інформації, прийом клопотань, скарг або повідомлень і відповідь на них надаються на одному робочому місці. Клопотання, скаргу або повідомлення розглядає, одержує та видає адміністративне рішення один і той же суб'єкт публічного адміністрування, хоча рішення приймаються іншими фахівцями. При цьому не зобов’язують осіб, що зверталися до посадової особи, звертатися до інших фахівців.

Законом установлюються основні області публічного адміністрування:

1) адміністративне регламентування, нагляд або контроль за здійсненням адміністративних актів;

2) надання адміністративних послуг;

3) адміністрування надання публічних послуг;

4) внутрішнє адміністрування суб'єкта публічного адміністрування.

Адміністративне регламентування означає, що:

тільки суб'єкти публічного адміністрування мають право видавати адміністративні акти, необхідні для здійснення законів й інших нормативних правових актів;

нормативні адміністративні акти мають право видавати тільки органи публічного адміністрування, що володіють установленими законами повноваженнями;

індивідуальні адміністративні акти мають право видавати суб'єкти публічного адміністрування на підставі встановлених законами повноважень.

Обов'язкові вимоги відносно осіб, що здійснюють публічне адміністрування, установлюються тільки законами або іншими прийнятими на їхній підставі правовими актами. Зокрема, установлюються наступні обов'язки консультування чиновниками населення щодо адміністративного регламентування:

суб'єкти публічного адміністрування щодо адміністративних рішень, пов'язаних із загальними законними суспільними інтересами, повинні консультуватися з організаціями, що представляють суспільні інтереси в певній області, (представниками асоціацій, професійних союзів, інших неурядових організацій), а в передбачених законами випадках – і з жителями або їхніми групами;

способи консультування (збір зацікавлених осіб, опитування, привселюдно оголошені збори, запрошення представників, інші способи з'ясування думок), якщо законами не встановлено інакше, суб'єкт публічного адміністрування вибирає самостійно.

Законом також регламентуються наступні загальні вимоги до індивідуального адміністративного акту.

1. Індивідуальний адміністративний акт повинен ґрунтуватися на об'єктивних даних (фактах) і нормах правових актів.

2. В індивідуальному адміністративному акті повинні бути чітко сформульовані встановлені або надавані права й обов'язки й зазначений порядок оскарження акту.

3. Індивідуальний адміністративний акт повинен бути підписаний його посадовою особою, що його прийняла, або державним службовцем або керівником суб'єкта публічного адміністрування, його заступником або уповноваженою особою, і завірений печаткою.

За здійсненням адміністративних актів повинен здійснюватися нагляд або контроль. Суб'єкт і форма нагляду або контролю встановлюються суб'єктом, що видав адміністративний акт.

Управління якістю публічного адміністрування здійснюється на державному рівні й на рівні суб'єкта публічного адміністрування. Найважливішим способом управління якістю публічного адміністрування на державному рівні є моніторинг суб'єктів публічного адміністрування і їхньої діяльності. Цим способом здійснюється прагнення своєчасно помітити зміни в публічному адмініструванні, дати їм оцінку й передбачити превентивні заходи щодо запобігання негативних наслідків. Моніторинг організує Уряд або уповноважений їм орган.

Способами управління якістю публічного адміністрування на рівні суб'єкта публічного адміністрування є планування, організація діяльності суб'єкта публічного адміністрування й контроль за внутрішнім адмініструванням.

Діяльність суб'єкта публічного адміністрування планується з урахуванням Стратегії довгострокового розвитку держави й інших документів стратегічного планування. Діяльність суб'єкта публічного адміністрування організується на підставі стратегічних планів діяльності суб'єкта публічного адміністрування, затверджених й обнародуваних у встановленому правовими актами порядку. Здійснення стратегічних планів діяльності суб'єкта публічного адміністрування оцінює служба внутрішнього аудита.

Регламентується також «внутрішнє адміністрування», метою якого є забезпечення належного виконання суб'єктом публічного адміністрування функцій публічного адміністрування. Адміністративну структуру суб'єкта публічного адміністрування встановлює керівник суб'єкта публічного адміністрування або засновник суб'єкта публічного адміністрування на підставі законів або прийнятих на їхній підставі правових актів і з урахуванням установлених цілей і завдань суб'єкта, стратегічних планів діяльності й затвердженого числа посад державних службовців.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про адміністративні послуги» Кабінетом Міністрів України Постановою від 30 січня 2013 № 57 затверджений Порядок ведення Реєстру адміністративних послуг, де визначений механізм ведення Реєстру адміністративних послуг як єдиної інформаційної комп'ютерної бази даних про адміністративні послуги, наданих відповідно до закону суб'єктами надання адміністративних послуг.

Стаття 14 Закону України «Про адміністративні послуги» визначає організаційне забезпечення надання адміністративних послуг шляхом:

1) забезпечення безкоштовного автоматизованого вилученого доступу адміністраторів у режимі реального часу до інформації в інформаційних системах суб'єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ, організацій, які належать до сфери їхнього управління, у яких утримується інформація, необхідна для надання адміністративних послуг, якщо інше не передбачено законом;

2) надання на підставі запитів адміністраторів інформації, необхідної для виконання покладених на них завдань;

3) забезпечення надання адміністративних послуг суб'єктам звернень у строки, установлені законом, на підставі відповідних документів, отриманих від адміністраторів.

У відповідності зі статтею 18 фінансове й інше забезпечення діяльності системи державних органів, органів місцевого самоврядування з надання адміністративних послуг здійснюється за рахунок Державного бюджету України й відповідних місцевих бюджетів.

Стаття 17 передбачає з 1 січня 2014 року:

можливість одержання суб'єктами обігу інформації про хід розгляду їхніх заяв;

можливість одержання суб'єктами обігу за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку результатів надання адміністративних послуг;

можливість здійснення суб'єктами обігу оплати за надання державної послуги дистанційно, в електронній формі.

Тому було б доречно звернути увагу на державному рівні на вихідну позицію надання адміністративних послуг, а саме, оснащення робочих місць суб'єктів надання адміністративних послуг, що автоматично на порядок підвищить якість надання адміністративних послуг.

 

Питання й завдання для самоперевірки

Дати пояснення наступним термінам зі сфери публічного адміністрування:

внутрішнє адміністрування;

суб'єкт публічного адміністрування;

орган публічного адміністрування;

установа публічного адміністрування;

посадова особа;

адміністративний акт;

адміністративне рішення;

особа в публічній сфері;

клопотання;

скарга;

повідомлення;

адміністративна послуга;

публічна послуга;

режим надання публічних послуг;

адміністрування надання публічних послуг;

службова допомога;

суб'єкт звернення;

суб'єкт надання адміністративної послуги;

принцип верховенства закону;

принцип субсидиарности;

принцип «єдиного вікна».

 

Література

 

1. Андрійко О. Академічні дослідження проблемдержавного управління та адміністративного права: результати і перспективи [Електронний ресурс] / О. Андрійко, В. Полюхович // Юридичний журнал,. – 2004. – № 5. – Режим доступу: http://justinian.com.ua/article.php?id=1191.

2. Мартиненко В. Питання парадоксальності сучасного державно-управлінського знання /. Мартиненко, Ю. Древаль // Публічне управління:

теорія та практика: зб. наук. праць Асоціації докторів наук з держ. упр. – Х.: Вид-во «ДокНаукДержУпр», 2011. – № 1 (5). – С. 60–65.

3. Радченко О. Компаративний аналіз моделей демократичного політичного режиму держав початку ХХІ століття / О. Радченко // Публічне управління:теорія та практика: зб. наук. праць Асоціації докторів наук з держ. упр. – Х.: Вид-во «ДокНаукДержУпр», 2011. – № 1 (5). – С. 90– 96.

4. Толкованов В.В. Посібник з питань партисипативної демократії (демократії участі) на місцевому рівні / В.В. Толкованов, А.К. Гук, В.М. Олуйко, В.Я. Прошко. – К.: Крамар, 2011. – 199 с.

5. Колодій А. Процес деліберації як складового демократичного врядування / А. Колодій / Демократичні стандарти врядування й публічногоадміністрування: матеріали науково-практичної Конференції ЛРІДУ НАДУ при Презідентові України (4 квітня 2008 р.). – Львів, 2008. – С. 106–110.

6. Большой экономический словарь / под ред. А.Н. Азраиляна. – 3-е издание стереотипное. – М.: Институт новой экономики, 1998. – 864 с.

7. Европейский Союз: основополагающие акты редакции Лиссабонского договора с комментариями. – М.: Инфра-М, 2008. – 698 с.

8. Желюк Т.Л. Публічне управління: сучасні реалії та перспективи для України / Л. Желюк // Збірник матеріалів доповідей за матеріалами Науково-практичної конференції з міжнародною участю «Публічне управління та регіональна політика в країнах Центральної і Східної Європи» (22 жовтня 2012 року). – Тернопіль: ТНЕУ, 2012. – 202 с.

9. Pollitt C. Public Management Reform: A Comparative Analysis / C. Pollitt, G. Bouckaert. – Oxford: University Press, 2004. – 240 p.

10. Шарій В.І. Характеристика світових тенденцій розвитку місцевого самоврядування [Електронний ресурс]/ В.І. Шарій // Публічне адміністрування: теорія і практика: електронний збірник наукових праць. – 2012. – Випуск 1(7). – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Patp/2012_1/12svirms.pdf.

11. Лахижа М. Адаптація державної служби України до стандартів ЄС: регіональні аспекти / М. Лахижа // Європеїзація публічного адміністрування вУкраїні в контексті європейської інтеграції: матеріали наук.-практ. конф. (17 груд. 2009 р., м. Дніпропетровськ) / за заг. ред. Л.Л. Прокопенка. – Д.:ДРІДУ НАДУ, 2009. – С. 22–24.

12. Адміністративні послуги місцевих органів державної виконавчої влади: монографія / [А.О. Чемерис, М.Д. Лесечко, А.В. Ліпенцев та ін..]; за заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2004. – 152 с.

13. Державне управління регіональним розвитком України: монографія / [за ред. В.Є. Воротіна, Я.А. Жаліла]. – К.: НІСД, 2010. – 288 с.

14. Wilson W. The Study of Administration / W. Wilson // Discipline and History. Political Science in the United States / J. Farr and R. Seidelman (eds.). – AnnArbor: APSA, 1993. – 315 p.

15. Амосов О. Модели публичного администрирования (архетипическая парадигма): электронный ресурс / Олег Амосов, Наталья Гавкалова // Публичное управление: теория и практика. – Режим доступа: arhetip.tsy/es/pr_5/2013_R_ogl.html.

16. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

17. Про адміністративні послуги: Закон України: від 06.09.2012 р., № 5203-VI // Урядовий кур’єр. – 2012. – № 184.

18. Про державну службу: Закон України: від 17.11.2011 р., № 4050-VI // Урядовий кур’єр. – 2012. – № 8.

19. Афонін Е.А. Експортоорієнтована сфера послуг – новий вектор економічного зростання України / Е.А. Афонін, С.Л. Благодєтєлєва-Вовк // Український соціум. – 2012. – № 4 (43). – С. 141–160.

20. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: учебное пособие / И.А. Василенко. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Изд. корп. «Логос». – 2001. – 200 с.

21. Державна служба статистики України. Кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на 31 грудня 2011 року // Статистичний бюлетень. – Київ, 2012. – 35 с.

22. Державний комітет статистики України. Кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на 31 грудня 2010 року // Статистичний бюлетень. – Київ, 2011. – 45 с.

23. Енциклопедія державного управління: у 8 т.: Т. 1. Теорія державного управління / наук.-ред. колегія: В.М. Князєв (співголова), І.В. Розпутенко (співголова) та ін. – 2011. – С. 157.

24. Оболенський О.Ю. Державна служба: навчальний посібник / О.Ю. Оболенський. – К.: КНЕУ, 2003. – 344 с.

25. Пірен М.І. Конфліктологія: підручник / М.І. Пірен. – К.: МАУП, 2003. – 360 с.

26. Райт Г. Державне управління / Г. Райт; пер. з англ. В. Івашка та ін. – К.: Основи, 1994. – 109 с.

27. Стратегія реформування системи державної служби в Україні // Офіційний вісник України. – 2000. – № 16. – С. 63. – Ст. 665.