Заліковий модуль 1. Публічне адміністрування як системне явище в суспільстві

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

 

«ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ»

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напряму підготовки 8.03060106 «Менеджмент організацій і адміністрування»

освітньо-кваліфікаційний рівень – «магістр»

 

Затверджено: на засіданні кафедри менеджменту організацій протокол № від р.

 

МАКІЇВКА – 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП
ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 1. ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ЯК СИСТЕМНЕ ЯВИЩЕ В СУСПІЛЬСТВІ
Змістовий модуль 1. Предмет і методологічна основа публічного адміністрування Лекція 1. Предмет і методологічна основа публічного адміністрування
Змістовий модуль 2. Публічна сфера – єдність економічної, соціальної та політичної сфери Лекція 2. Публічна сфера – єдність економічної, соціальної та політичної сфери
Змістовий модуль 3. Публічне адміністрування та влада Лекція 3. Публічне адміністрування та влада
Змістовий модуль 4. Закони і принципи публічного адміністрування Лекція 4. Закони і принципи публічного адміністрування
ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ
Змістовий модуль 5. Бюрократія в системі публічного адміністрування Лекція 5. Бюрократія в системі публічного адміністрування
Змістовий модуль 6. Антикорупційна діяльність у сфері публічного адміністрування Лекція 6. Антикорупційна діяльність у сфері публічного адміністрування
ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 3. ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ ТА ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРАХ
Змістовий модуль 7. Основні засади публічного адміністрування в соціальній сфері Лекція 7. Основні засади публічного адміністрування в соціальній сфері
Змістовий модуль 8. Найважливіші функції публічного адміністрування у сфері економіки Лекція 8. Найважливіші функції публічного адміністрування у сфері економіки
Змістовий модуль 9. Корпоративна влада та публічне адміністрування в добровільних об'єднаннях Лекція 9. Корпоративна влада та публічне адміністрування в добровільних об'єднаннях
Понятійний апарат навчальної дисципліни
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Вступ

 

Мета дисципліни: оволодіння теоретичними знаннями з питань публічного адміністрування та набуття практичних вмінь і навичок щодо застосування законів, принципів, методів, технологій та процедур в управлінні суб’єктами публічної сфери; набуття вмінь та формування компетенцій, необхідних для виконання функцій та реалізації повноважень керівника (фахівця) суб’єкта публічного адміністрування, в тому числі для органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських об’єднань.

Завдання дисципліни:

- узагальнення теоретичних засад у сфері публічного адміністрування, розуміння основних тенденцій та напрямів їх еволюції;

- визначення суті, законів, принципів і механізмів публічного адміністрування в розвитку суспільства;

- опанування основами методології, технологіями та процедурами публічного адміністрування об’єктів публічної сфери;

- оволодіння методами формування, моніторингу та контролю управлінських рішень на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також на рівні суб’єктів публічної сфери, з позицій загально-цивілізаційних цінностей світового досвіду та осмислення наукових здобутків;

- набуття навичок розроблення та впровадження заходів із забезпечення результативної та ефективної діяльності суб’єктів публічної сфери.

Предмет дисципліни: процес здійснення публічного адміністрування.

У результаті вивчення дисципліни «Податковий менеджмент» студенти мають отримати ґрунтовні знання з управління в сфері публічного адміністрування, виробити навички самостійного творчого мислення, вміння приймати рішення в умовах складного суспільного строю, а саме:

 

ЗНАТИ:	УМІТИ:
- сутність і особливості публічного адміністрування; - організацію публічного адміністрування; - особливості публічного адміністрування в соціальній і економічній сферах	- визначати предмет і методологічні основи публічного адміністрування; - поєднувати публічне адміністрування та владу; - користуватися антикорупційними заходами в сфері публічного адміністрування; - відрізняти бюрократичні бар’єри у сфері публічного адміністрування - виділяти та поєднувати публічне адміністрування та корпоративну владу

Місце дисципліни у навчальному процесі:

Дисципліна «Публічне адміністрування» віднесена до циклу нормативних навчальних дисциплін призначених для студентів галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування», напряму підготовки 8.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування», спеціалізації «Управління в сфері економічної конкуренції», «Менеджмент невиробничої сфери», «Адміністрування в бізнесі», «Менеджмент в житлово-комунальному господарстві», освітньо-кваліфікаційного рівня - «магістр», денної форми навчання, курс – І.

Дисципліна «Публічне адміністрування» має зв’язок з такими навчальними дисциплінами, як «Державне регулювання економіки», «Державне та регіональне управління», «Адміністративне право», «Місцевий економічний розвиток».

 

Дисципліна	«Публічне адміністрування»
Семестр
Курс
Тип дисципліни	З циклу нормативних навчальних дисциплін
Кількість кредитів	4,5
- змістовних модулів
- залікових модулів
Форма та методи навчання	Лекції, семінарські заняття, індивідуальні заняття, самостійна робота
Загальна кількість годин
Форми та засоби контролю знань	Модульний контроль, підсумковий контроль – екзамен
Технологія їх проведення	Бальна

 

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 1. ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ЯК СИСТЕМНЕ ЯВИЩЕ В СУСПІЛЬСТВІ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

ЛЕКЦІЯ 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

Мета лекції: визначити основні підходи до явища публічного управління (адміністрування).

Навчальні завдання лекції:

- розглянути основні підходи до розуміння публічного адміністрування та його еволюція;

- дослідити публічний характер адміністрування (управління);

- розкрити визначення публічного управління (адміністрування) в матеріальному, організаційному і формальному сенсі, визнати його субєктів.

Місце лекції в модулі і загальній структурі дисципліни: дана лекція розкриває теоретичні поняття публічного адміністрування які є необхідними для подальшого засвоєння дисципліни.

 

План лекції

1.1. Основні підходи до розуміння публічного адміністрування та його еволюція

1.2. Публічний характер управління (адміністрування)

1.3. Визначення публічного управління (адміністрування) в матеріальному, організаційному і формальному сенсі, його суб’єкти

Основні поняття теми лекції

Публічне управління

Публічне адміністрування

Управління

Суб’єкти публічного адміністрування

Населення

Територіальна громада

Органи публічної влади

 

Висновки

1. Відповідно до пануючої як у соціологічній, так і в юридичній науці точкою зору «публічний» означає - «що має відношення до якісно і кількісно необмеженому колу осіб». Публічний у вузькому розумінні характеризує «політично об'єднане безліч» - народ в державі, громаду як об'єднання жителів, релігійну громаду. Відповідно, публічно управляти означає діяти в загальному інтересі, вирішувати завдання, що мають значення для всіх членів суспільства.

2. Термін управління широко вживається в багатьох державах. «Управління» («адміністрування») означає забезпечення виконання завдань, осмислену, цілеспрямовану і тому в принципі планомірну виконавчу діяльність.

3. Поняття управління (адміністрування) неможливо без з'ясування кола суб'єктів, що здійснюють даний вид діяльності. При найбільш загальному підході весь це коло можна охарактеризувати одним терміном -»адміністрація».

Субєктів публічного адміністрування можна поділити на дві частини:

1) населенням (народом у цілому чи територіальними громадами);

2) відповідні інституції, які називаються органами публічної влади. В залежності від форм публічної влади розрізняють органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Критерії засвоєння

Після вивчення і аналізу теми ВИ повинні РОЗУМІТИ, що публічне адміністрування – універсальний і необхідний елемент світу, що нас оточує. Розумія публічне адміністрування у гранично широкому сенсі, його можно виявити у самих різних відносинах.

В результаті вивчення теми ВИ повинні ЗНАТИ, що не дивлячить на глибоке пророблення поняття публічного управління (публічного адміністрування або публічного адміністративного управління) в теорії і законодавстві, його визначення доси не можна вважати однозначним.

ВАШІ знання повинні забеспечувати ВМІННЯ розпізнавати органи публічної влади, субєктів публічного адміністрування.

Рекомендована література до лекції

Основна:

1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

2. Публичное управление [Электронный ресурс] / http://ugolok-studenta.ru/vidy-publichnogo-upravlenija

Допоміжна:

1. Forsthoff, E., Lehrbuch des Verwaltungsrechts, 10.Aufl., 1973, S.1.

2. Wolff, H. J., Bachof, O., Stober R., Verwaltungsrecht I, Muenchen 1994, S.31;

3. Jaeckering, W., Aufgaben und Stellung der Verwaltung, in: Allgemeine Verwaltungslehre (Hrsg. von Mattern, K.-H.), 4.Aufl., 1994, S.28.

4. Damkowski, W., Die Entstehung des Verwaltungsbegriffs, 1969.

5. Wolff/Bachof/Stober, a.a.O., S.28, 38; Wolff, W., Allgemeines Verwaltungsrecht, 3.Aufl., 1999, S.23.

6. Braun, H.-D./ Kanzok, U./ Mueller, H.-L., Allgemeines Verwaltungsrecht, Verwaltungsverfahren- und Verwaltungsprozessrecht. 4.Aufl., 1997, S.19.

7. Capareto C., Fonseca F. Administracao Publica: Modernizacao, Qualidade e Inovacao. – Lisboa, 2005.

 

Питання для самоперевірки

1. Поняття публічного управління (адміністрування).

2. Публічний характер управління (адміністрування).

3. Визначення публічного управління (адміністрування) в матеріальному, організаційному і формальному значеннях.

4. Суб'єкти публічного адміністрування.

5. Адміністративний акт.

6. Органи публічної влади.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

ЛЕКЦІЯ 2

План лекції

2.1. «Публічне» і «приватне»: розуміння проблеми

2.2. Публічне в різних сферах життя

Основні поняття теми лекції

Публічна сфера

Приватна сфера

Публічна політика держави

Економічна сфера життя

Політична сфера життся

Соціальна сфера життя

Громадсько-правова сфера життя

Якщо вибірково запитати у десяти соціологів, що таке «публічна сфера» і «публічна політика», то можна не сумніватися, відповіді істотно розійдуться і діапазон відмінностей буде дуже широким. Так сталося, що наша громадська думка залишилася осторонь від гострих дискусій, які ведуться в західних країнах навколо цих понять. Тим часом вони виключно важливі для осмислення великих зрушень, що відбуваються нині в житті суспільства та їх далекосяжних економічних, політичних і соціокультурних наслідків.

 

Висновки

1. Проблема публічної сфери є сьогодні центральною проблемою, від вирішення якої багато в чому залежить хід подальшого розвитку нашого суспільства і ефективність реформ.

Публічна сфера є сфера безпосередньо суспільного інтересу, що вимагає прямого громадської участі в його реалізації.

2. Публічна сфера охоплює інтереси суспільства в цілому і включає принаймні чотири головні компоненти:

- економічний;

- соціальний;

- цивільно-політичний.

3. Світ сьогодні переживає кризу традиційної представницької демократії. Ведуться пошуки нових більш мобільних, більш безпосередніх та ефективних форм громадської участі у прийнятті політичних та економічних рішень, спрямованих на вдосконалення традиційного демократичного процесу. У цьому сенсі обмін науковою інформацією і політичним досвідом розвитку сучасної представницької демократії є найважливішим аспектом розвитку сучасної публічної сфери.

 

Критерії засвоєння

Після вивчення і аналізу теми ВИ повинні РОЗУМІТИ, що публічна сфера має пряму взаємодію з політичною, економічною і соціальною сферою.

В результаті вивчення теми ВИ повинні ЗНАТИ, що до економічних аспектів в публічній сфері належать безпека життся, збереження середовища існування, суспільний транспорт та інше. До соціальних аспектів публічної сфери належать: наука, освіта, кутура, житлово-комунальне господарство та інше. До цивільно-правових аспектів належать розвиток цивільного суспільства, цивільної культури і солідарності.

ВАШІ знання повинні забеспечувати ВМІННЯ створити систему єдності економічної, політичної і соціальної сфери з публічною сферою.

 

Рекомендована література до лекції

1. Публичная сфера и государственная публичная политика («круглый стол») / Ю.А. Красин, Ю.М. Розанова [Электронный режим] / http://yandex.ua

2. Политология: Энциклопедический словарь. М.; 1993.

 

Питання для самоперевірки

1. Різниця публічної та приватної сфери.

2. Надайте характеристику публічної політики держави в соціальній сфері життя.

3. Надайте характеристику публічної політики держави в економічній сфері життя.

4. Надайте характеристику публічної політики держави в політичній сфері життя.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

ЛЕКЦІЯ 3

План лекції

3.1. Ознаки, символи і функції держави

3.2. Система органів публічної влади в Україні и публичне адміністрування

3.3. Політична і економічна влада, їх особливості і суть взаємодії

3.4. Лобізм, умови виникнення та види

Основні поняття теми лекції

Держава

Законодавча влда

Парламент

Виконавча влада

Судова система

Публічне адміністрування

Політична влада

Економічна влада

Лобізм

Висновки

1. Государство - основной институт политической системы общества, организующий, направляющий и контролирующий совместную деятельность и отношения людей, общественных и социальных групп.

2. Публічне адміністрування - регламентована законами та іншими правовими актами діяльність суб'єктів публічного адміністрування, спрямована на здійснення законів та інших нормативних правових актів за допомогою прийняття адміністративних рішень, надання встановлених законами адміністративних послуг, адміністрування надання публічних послуг та здійснення внутрішнього адміністрування суб'єкта публічного адміністрування.

3. Політичні влада складається з політичних інститутів – важливих джерел соціальних і політичних змін, які створюють багатоманітність каналів політичної активності, формують альтернативи соціального і політичного розвитку.

До економічної влади можна відносити всі ті ланки влади, які так чи інакше впливають на роботу і визначають основні напрямки руху галузей народного господарства (парламент, міністерства, комісії по народногосподарських напрямках тощо).

Демократичне поєднання політичної і економічної влади сприятиме ефективному розвитку економічного життя суспільства.

4. Лобізм – це агітація представлення і «продавлювання» чиїх не будь політичних чи економічних інтересів.

 

Критерії засвоєння

Після вивчення і аналізу теми ВИ повинні РОЗУМІТИ, що публічне адміністрування та влада має пряму взаємодію в частині розподілу функцій та обовязків кожної сторони.

В результаті вивчення теми ВИ повинні ЗНАТИ, що публічна влада включає в семе вищу законодавчу, виконавчу та судову владу держави. Публічне адміністрування регламентується правовими актами та здійснюється субєктами публічного адміністрування за способами прийняття рушень, надання послуг та інше.

ВАШІ знання повинні забеспечувати ВМІННЯ створити систему взаємодії влади та публічного адміністрування.

 

Рекомендована література до лекції

Основна:

1. Реформа публічної адміністрації в Україні: Проекти концепції та законів / Упоряд.: І. Коліушко, В. Тимощук. – К., 2005. – 192 с.

2. Политология: Энциклопедический словарь. М.; 1993.

3. Политология: Учебник // под ред. Н.И. Матузова, А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1999.

4. Материалы по обществоведению: [Електронный ресурс] http://svlk-history.blogspot.com/2008/10/12.html

Допоміжна:

1. Політичний словник. – К., 2000.

2. Андрієнко І.С. Політика і економіка. – К., 2001.

 

Питання для самоперевірки

1. Що таке держава.

2. Дайте характеристику законодавчої влади.

3. Які функції парламенту.

4. Дайте характеристику виконавчої влади

5. Що таке публічне адміністрування.

6. Наведіть приклади лобізму в Україні.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4

ЛЕКЦІЯ 4

План лекції

4.1. Закони і принципи соціального управління

4.2. Закон децентралізації влади

4.3. Закон розмежування центрів влади та управління

4.3.1. Співвідношення державного управління та місцевого самоврядування: концептуальний підхід.

4.3.2. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування: взаємодія і розмежування повноважень.

4.4. Принципи публічного адміністрування

Основні поняття теми лекції

Соціальне управління

Децентарлізація

Дерегулювання повноважень

Делегування

Демократія

Адмінстративні повноваження

Службові повноваження

Інвестиційні повноваження

Регуляторні повноваження

Закон децентралізації влади

Згідно із загальним визначенням, децентралізація - це процес розширення і зміцнення прав та повноважень адміністративно-територіальних одиниць або нижчих органів та організацій при одночасному звуженні прав і повноважень відповідного центру з метою оптимізації та підвищення ефективності управління суспільно важливими справами, найповнішої реалізації регіональних і місцевих інтересів. Децентралізація - це специфічний метод управління, який є важливим для місцевої демократії та розвитку.

Відрізняють два типи децентралізації: адміністративну (бюрократичну) і демократичну. Децентралізація адміністративна (інститут намісництва) означає розширення компетенції місцевих адміністративних органів, які отримують право на самостійну діяльність по відношенню до центральної влади, хоч і призначаються центральним урядом. Такий спосіб децентралізації по суті означає не децентралізацію, а деконцентрацію влади. Децентралізація демократична передбачає створення розгалуженої системи місцевого самоврядування, за якої вирішення місцевих справ покладається не на представників центрального уряду, а на осіб, обраних населенням відповідних громад чи регіонів.

Форми децентралізації

Існує декілька різних форм децентралізації, які можуть існувати у країні (певні сектори можуть навіть мати риси різних форм децентралізації):

• Деконцентрація означає розширення компетенції місцевих адміністративних органів, які діють в межах цієї компетенції самостійно і до певної міри незалежно від центральної влади, хоча і призначаються центральним урядом. Це найпростіша форма децентралізації, оскільки вона не включає жодної передачі повноважень органам місцевого самоврядування. В Україні міністерства фінансів, освіти, захисту навколишнього середовища, економіки та інші практикують такий спосіб передачі повноважень регіональним та місцевим органам, які є, по суті, їхніми структурними підрозділами (управління, відділи, департаменти) в областях, районах та містах обласного значення.

• Делегування повноважень - тимчасова передача своїх повноважень одними органами державної влади іншим органам державної влади або органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям. За даної форми децентралізації немає постійної передачі повноважень. Організація - ініціатор зберігає за собою повноваження та несе повну відповідальність за виконання вказаної функції. Вона має право повернути делеговані повноваження. Подібне делегування повноважень може включати майже всі аспекти певної функції. Проте, як правило, відбираються тільки певні аспекти функції.

Наприклад, в Албанії готівкові надходження від соціальних послуг контролюються відділами місцевих органів влади. Тимчасом, в Україні, відповідно до Конституції України (стаття 143) органам місцевого самоврядування можуть бути делеговані окремі повноваження органів виконавчої влади. Разом з тим обласні і районні ради відповідно до закону делегують ряд своїх повноважень місцевим державним адміністраціям.

• Деволюція є більш інтенсивною формою децентралізації, за якої центральний уряд передає повноваження у прийнятті рішень, фінансуванні та управлінні органам місцевого самоврядування. Останні мають свою визначену законом юрисдикцію на виконання повноважень, в межах котрих вони виконують суспільні функції для своїх виборців, яким вони підзвітні. Деволюція - це та форма децентралізації, яка може призвести до реального самоврядування. На неї покладаються найбільші надії, але з нею ж пов'язаний найбільший ризик. В Україні ця форма поки що не знайшла свого реального втілення.

• Делегування надання послуг означає, що певні послуги органи місцевого самоврядування вимушені надавати та оплачувати зі свого бюджету. Це значить, що центральний уряд доручає органам місцевого самоврядування надавати певні послуги без фінансування з державного бюджету. Так, наприклад, у деяких країнах органи місцевого самоврядування платять за утримання закладів освіти та надання первинних медичних послуг.

Існують такі види децентралізації: політична, адміністративна та фінансова. Вони мають різні форми та комбінації у різних країнах, всередині країни і навіть всередині окремого сектору.

Децентралізація може призвести до більш креативних, інноваційних та ефективних програм, дозволяючи собі місцеве експериментування. Вона може зміцнити політичну стабільність та національну єдність, надаючи можливість громадянам краще контролювати державні програми на місцевому рівні.

Адміністративна відповідальність може передаватися на місцеві рівні без відповідних фінансових ресурсів, що може ускладнити справедливий розподіл або надання послуг. Це спільна проблема для багатьох країн. Органи місцевого самоврядування мають окремі повноваження на стягнення місцевих податків та зборів, але їх не завжди вистачає на виконання поставлених завдань. Крім цього, іноді органам місцевого самоврядування не вистачає кваліфікованого та підготовленого персоналу, і тому вони не в змозі функціонувати належним чином, навіть коли є фінанси. Часто, коли органам місцевого самоврядування передаються широкі повноваження від центральних органів влади, недостатність ресурсів, як фінансових так і кадрових, набирає загрозливих розмірів. Тобто необхідно, щоб обсяг повноважень був збалансованим і підкріпленим відповідними ресурсами.

Успіх децентралізації, тобто дійсне самоврядування, залежить в значній мірі від наявності достатніх ресурсів та можливостей автономно використовувати ці ресурси. Це означає наступне:

• право органів місцевого самоврядування запроваджувати та стягувати місцеві податки та збори;

• право отримувати від уряду необхідні фонди для виконання переданих (делегованих) від нього повноважень та завдань;

• право використовувати ці фонди (кошти, інші ресурси) без надмірного контролю з боку органів влади вищих рівнів;

• право вирішувати питання місцевого значення, включаючи реалізацію проектів з місцевого розвитку, без надмірного втручання центральних органів планування та міністерств;

• достатня кількість висококваліфікованих кадрів та право призначати та звільняти працівників; а також технічна підтримка та консультативне і методичне забезпечення з центру.

Централізація та децентралізація не є умовами «або - або». У більшості країн відповідний баланс централізації та децентралізації є необхідним для ефективної діяльності органів місцевої та центральної влади.

При обговоренні питання децентралізації проблема справедливого розподілу є основною. Деякі регіони мають більше ресурсів, ніж інші, завдяки, можливо, своєму розташуванню чи природних особливостей або розміру. Ось чому існує необхідність у розробці державної, національної програми щодо передачі ресурсів від багатих регіонів у бідніші для того, щоб всі громадяни отримували мінімальний рівень послуг, визначених державними стандартами, незалежно від місця проживання.

Хоча політика не є рушійною силою децентралізації у більшості країн, децентралізація може бути одним з тих напрямків, де добра політика і добра економіка можуть слугувати одній кінцевій меті. Політичні цілі щодо посилення політичної відповідальності влади і підвищення ролі участі громадян у реалізації програм місцевого розвитку можуть співпадати з економічними цілями прийняття кращих рішень щодо використання суспільних ресурсів.

Чому місцеве самоврядування?

Серед важливих причин, що зумовлюють тенденцію передачі більшого обсягу повноважень та відповідальності органам місцевого самоврядування, можна виділити такі:

• краща ефективність та підзвітність органів місцевого самоврядування;

• ефективніший місцевий розвиток;

• впровадження демократії та захист прав громадян.

Слід відзначити той факт, що найвизначнішим наслідком зміцнення місцевого самоврядування є те, щодержава в цілому краще виконує свої функції. Коли громадяни довіряють своїм посадовцям і більш активно залучаються до покращання стану справ у своїх громадах, їхнє ставлення до держави також змінюється на краще. Таким чином, хоча обсяг повноважень центрального уряду внаслідок децентралізації може звужуватися, легітимність держави в цілому зміцнюється. Тому децентралізацію можна розглядати як спосіб, від застосування якого виграють усі рівні влади і громадяни одночасно.

Доцільність його полягає в тому, що рішення про суспільні витрати приймаються на місцевому рівні, що є більш наближеним до місцевих реалій і населення, і тому такі витрати в більшій мірі відображатимуть потреби в місцевих послугах, аніж прийняті на центральному рівні рішення. Ще одним результатом цього є те, що громадяни демонструють більше бажання платити за послуги, які відповідають їхнім пріоритетам, особливо якщо вони були залучені до процесу прийняття рішень щодо надання послуг.

Більш ефективна та відповідальна адміністрація

Досвід багатьох країн свідчить, що органи місцевого самоврядування мають потенціал функціонувати ефективніше, ніж центральні органи.

Слід також враховувати те, що краще врядування не є автоматичним результатом децентралізації. Шанс покращити ефективність врядування шляхом децентралізації збільшується тоді, коли органи місцевого самоврядування достатнім чином підготовлені до виконання своїх завдань,.

Децентралізована влада у порівнянні з національним урядом може бути більш доступною, викликати більшу прихильність людей та швидше реагувати на місцеві потреби. На місцевому рівні програми та послуги можна легше адаптувати до особливих місцевих умов та потреб, тому що органи місцевого самоврядування краще ознайомлені з місцевою ситуацією, аніж влада, яка є далекою від реалій громад. Місцева влада краще володіє інформацією, необхідною для планування та виконання програм та послуг, вона є більш повною та доступною. Потенційно близькі стосунки між громадянами та владою сприяють кращій звітності. Вже доведено, що прийняття рішень за участю населення є прекрасним механізмом запобігання зловживанню владою, оскільки важче приховати корупцію посадовим особам, яких громадяни знають, порівняно з тими, якиі знаходяться далеко і є недоступними. Тому у посадових осіб органів місцевого самоврядування, як правило, менше можливості приховати корупційні наміри, ніж у посадових осіб в центральному уряді. Крім цього, посадових осіб органів місцевого самоврядування та вибраних політиків легше тримати підзвітними за їхню діяльність, ніж отримати звіт від політиків вищих рівнів влади. Працівники органів місцевого самоврядування є, як правило, менш «захищеними» політично, ніж посадові особи в центральному уряді.

Разом з тим, як наявність інформації, необхідної для прийняття відповідних дій та рішень, так і потенційно вищий рівень звітності місцевої влади призводить до ефективнішого використання ресурсів. Це також сприяє тому, що реалізація місцевих програм досягається за більш ефективного використання обмежених ресурсів. Урядові ресурси можуть використовуватись ефективніше, якщо відповідальність за кожний вид суспільних витрат несе той рівень влади, що найближче представляє споживачів відповідних послуг. Таким чином, можна зробити беззаперечний висновок, що децентралізація фінансових ресурсів сприяє суттєвому зменшенню витрат.

Ефективніший місцевий розвиток

У багатьох країнах одним із основних мотивів децентралізації є кращі перспективи місцевого розвитку. Це в повній мірі стосується й України. Розвиток, звичайно, можливий і без децентралізації, але перевага сильних органів місцевого самоврядування в більш ефективному управлінні, про що йшлося раніше, сприяє покращанню місцевих проектів розвитку. Місцеве самоврядування може усунути інституційні та юридичні перешкоди і заохочує інноваційні форми вирішення місцевих проблем. Заходи з розвитку за участю громадян дозволяють планувати діяльність у відповідності до специфічних потреб місцевого населення.

Світовий досвід свідчить, що більшість громадян готові робити свій внесок у місцеві проекти розвитку, коли вони можуть брати участь у прийнятті рішень і відчувають, що проект покращує конкретні умови проживання. Дозволяючи місцевим громадам визначати, як потрібно планувати ту чи іншу програму розвитку, органи місцевого самоврядування цим самим зміцнюють їхні почуття власності та відповідальності за проект. Це також створює персональну зацікавленість конкретного громадянина в успішному завершенні програми. Тому громадяни витратять більше часу та ресурсів на досягнення цілей проекту, що, в свою чергу, допоможе досягти кращих результатів, аніжу випадку, коли рішення про заходи програми приймаються далеким центральним урядом. Органи місцевого самоврядування можуть зробити розвиток більш сталим шляхом безпосереднього залучення громадян до реалізації проектів. Зацікавлені сторони, що є «власниками» проекту, візьмуть на себе відповідальність за утримання проекту. Можливість брати участь у плануванні проектів розвитку на ранніх стадіях, в свою чергу, заохочує місцеве населення належним чином контролювати і захищати результати проектів.

Зміцнення демократії

Поняття демократії не повинно обмежуватись виключно участю в національних виборах. Хоча право обирати органи влади є дійсно частиною демократичних принципів, демократія включає також і здатність впливати на рішення, що безпосередньо впливають на життя людини. Органи місцевого самоврядування здатні забезпечувати ці аспекти демократії у такий спосіб, який неможливий для центрального уряду. Як згадувалося раніше, органи місцевого самоврядування є більш доступними для пересічного громадянина, ніж віддалені та могутні центральні адміністрації.

Хоча державна повага до демократії та індивідуальних прав не залежить від децентралізації, така форма влади уряду може посприяти утвердженню цих двох фундаментальних цінностей. Право і можливість громадянина брати участь у процесі прийняття рішень на місцевому рівні і забезпечує справжню демократію.

Децентралізація може краще формувати почуття громади і дозволяє її більш значущу участь в місцевому самоврядуванні. Але це, звичайно, за умови, що органи місцевого самоврядування організовані таким чином, щоб уможливити справжню участь. Розподіл повноважень між різними гілками влади і конкуренція між ними дозволяє контролювати дії уряду і обмежувати його владу у ситуаціях, коли він намагається перевищити свої повноваження. У такий спосіб місцеве самоврядування становить також специфічне вираження основного конституційного принципу розподілу влади.

Більше того, обрані органи місцевого самоврядування та децентралізовані територіальні органи дають можливість більшій кількості людей брати участь у державних справах. Досвід також свідчить, що робота в органах місцевого самоврядування є більш доступною для жінок, молодих людей, а також для різних за фахом спеціалістів.

 

Висновки

1. До законів управління відносяться найбільш загальні, істотні і необхідні зв'язки, які вивчаються наукою управління. До них відносяться закони необхідної різноманітності, інтеграції та спеціалізації управління, пріоритетності соціальних цілей, зростання суб'єктивності і інтелектуальності управління, домінування глобальної мети системи, доктринального, розвитку самодіяльної активності кожної підструктури.

2. На основі пізнання і використання законів управління формуються принципи управлінської діяльності як керівні ідеї, вихідні положення, що дозволяють формувати систему управління і підбирати сукупність методів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

3. Будучи певною мірою мистецтвом, живим творчістю, ефективне раціональне управління неможливо без пізнання його основних законів і принципів, які дозволяють скоротити соціальне час для прийняття та реалізації управлінських рішень.

4. У зв’язку із загальним розвитком суспільства, його демократизацією, практично в усіх державах спостерігається певний конфлікт між відносно сталою та консервативною організацією публічної влади та еволюційними тенденціями, які призводять до формування інститутів громадянського суспільства. Найбільшого значення у цьому плані набуває розвиток інституту місцевого самоврядування, наділення його дієвими механізмами функціонування, що призводить до загальної демократизації суспільства та запровадження в державі громадянського суспільства.

В процесі здійснення децентралізації публічної влади обов’язково виділяються відповідні рівні організації публічної влади – центральний і місцевий. Останній розділяється на безпосередньо місцевий і регіональний - проміжний між місцевим рівнем організації публічної влади і центральним. У процесі децентралізації публічної влади кожен рівень характеризується сферою виключних повноважень та компетенцій, а також системою гарантій, зокрема, державних, від несанкціонованого втручання інших рівнів у законну реалізацію сфери виключних повноважень.

5. Суб'єкти публічного адміністрування в своїй діяльності керуються такими принципами: верховенства закону; об'єктивності; пропорційності; незлоупотребленія владою; службового співробітництва; ефективності; субсидіарності; «одного вікна».

 

Критерії засвоєння

Після вивчення і аналізу теми ВИ повинні РОЗУМІТИ, що публічне адміністрування має свої принципи і закони які поєднують