Законодавство України про боротьбу з корупцією.

Закон України «Про боротьбу з корупцією» визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Закон «Про боротьбу з корупцією» є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади протидії корупції. При ньому така протидія безпосередньо стосується лише певних видів корупційних проявів, які у цьому Законі визначені як корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією. Регламентована цим Законом протидія корупції зводиться до кількох основних моментів, а саме до:

1) визначення діянь, які вважаються корупційними;

2) встановлення спеціальних обмежень антикорупційного характеру;

3)визначення заходів фінансового контролю, спрямованих на запобігання корупції;

4) встановлення відповідальності за вчинення зазначених корупційних діянь, порушення спеціальних обмежень та недотримання вимог фінансового контролю.

Закон «Про боротьбу з корупцією» є одним з основних нормативно-правових актів у системі антикорупційного законодавства. Разом з тим, таке законодавство не зводиться лише до цього Закону. Антикорупційне законодавство України охоплює багато різних нормативно-правових актів. Аналіз чинного законодавства України показує, що нормативно-правову базу протидії корупції становлять відповідні положення Конституції України, низки законів України, постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, відомчих нормативних актів. Всього, за приблизними підрахунками, в Україні налічується близько 100 нормативно-правових актів, які тією чи іншою мірою пов'язані з розв'язанням проблем протидії корупції. Відповідні положення антикорупційного характеру, які стосуються певних вимог та обмежень, пов'язаних із статусом особи (наприклад, положення щодо несумісності), уповноваженої на виконання функцій держави, містять, зокрема, Конституція України (статті 19, 42, 78, 103, 120, 127), закони України «Про державну службу» (статті 5, 10, 12, 13, 16, 30), «Про службу в органах місцевого самоврядування» (статті 8, 12, 13, 20), «Про статус народного депутата України» (ст. 3), «Про Вищу раду юстиції» (ст. 3), «Про Національний банк України» (ст. 65), «Про Конституційний Суд України» (ст. 16), «Про статус суддів» (ст. 5), «Про прокуратуру» (ст. 46), «Про міліцію» (ст. 14,18), «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 12), «Про дипломатичну службу» (статті 31, 32), «Про державну податкову службу в Україні» (ст. 15), «Про підприємництво» (ст. 2), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ст. 8), «Про аудиторську діяльність» (ст., 19), «Про Центральну виборчу комісію» (ст. 7), «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (ст. 8), Митний кодекс України (ст. 153).

Велику групу актів антикорупційного спрямування становлять кодифіковані та інші закони, які передбачають кримінальну, адміністративну, конституційну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність за корупційні правопорушення, встановлюють процедури розгляду справ про такі правопорушення - Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 184-Г, 185-6), Кримінальний кодекс України (статті 368, 364, 370, 372, 375, 423), Закон України «Про вибори народних депутатів України» (статті 41,42, 44, 49, 56), інші виборчі закони.

Під антикорупційним законодавством слід розуміти закони та інші нормативно-правові акти, якими встановлюються спеціальні законодавчі положення щодо запобігання корупції виявлення та припинення її проявів, визначаються ознаки корупційних правопорушень та відповідальність за їх вчинення, регулюється діяльність державних органів чи їх спеціальних підрозділів, до компетенції яких входить протидія корупції, координація такої діяльності чи контроль та нагляд за нею.

Сутність антикорупційного законодавства головним чином полягає в тому, щоб:

1) обмежити, нейтралізувати чи усунути фактори корупції, запобігти конфлікту інтересів (особистих і службових), нормативне визначити рамки правомірної й етичної поведінки особи, уповноваженої на виконання функцій держави, зробити вчинення корупційних правопорушень справою невигідною і ризикованою, а врешті-решт досягти того, щоб така особа чесно і сумлінно виконувала свої службові обов'язки;

2) чітко визначити ознаки корупційних правопорушень, передбачити адекватні заходи відповідальності за їх вчинення, належним чином врегулювати діяльність органів державної влади та їх окремих підрозділів, які безпосередньо протидіють корупції.

Існування Закону «Про боротьбу з корупцією», у якому зосереджені спеціальні антикорупційні положення запобіжного характеру, відносить Україну до тих небагатьох країн, створених на пострадянському просторі, в яких діє спеціальний антикорупційний закон, що передбачає спеціальні обмеження для осіб, уповноважених на виконання функцій держави, інші вимоги до них, визначає ознаки корупційних правопорушень і відповідальність за їх вчинення (так званий закон прямої дії), а також встановлює процесуальні особливості розгляду справ про такі правопорушення.

Слід також зазначити, що з юридичної точки зору даний Закон є унікальним. Ця унікальність виявляється, зокрема, у тому, що за деякі корупційні правопорушення санкції цього Закону можуть одночасно передбачати кілька видів відповідальності. Наприклад, ст. 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією» за вчинення корупційних діянь, зазначених у ст. 1 цього Закону, передбачає адміністративну (штраф), дисциплінарну (звільнення з посади) і конституційну (припинення депутатських повноважень) відповідальність. Це обумовлено концепцією даного Закону і не притаманне жодному іншому вітчизняному закону.

Законодавство виділяє такі види корупційних правопорушень: кримінальні, адміністративні, дисциплінарні, конституційні. Найбільш небезпечними з них є правопорушення кримінального характеру - корупційні злочини. Відповідальність за корупційні правопорушення передбачена Конституцією України та багатьма законами, у т. ч. Кримінальним кодексом України (далі -КК), Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), законами України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», «Про вибори народних депутатів України», «Про статус судців», «Про Вищу раду юстиції» та інші. Таким чином, передбачені Законом «Про боротьбу з корупцією» корупційні правопорушення не вичерпують всього масиву такого роду правопорушень, а становлять лише їх частину.

Корупційні правопорушення не є якимось особливим, таким, що не «вписується» у класичну схему правопорушень, видом правопорушень. Корупційні правопорушення - це ті ж злочини, адміністративні, дисциплінарні, конституційні правопорушення, але вони об'єднані в окрему групу в силу специфічних ознак об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони посягання. Їм, як й іншим правопорушенням, притаманні ті ж ознаки, що, власне, і роблять їх правопорушеннями - суспільна небезпечність (шкідливість), протиправність, винність і караність (передбачення за їх вчинення юридичної відповідальності). Корупційні правопорушення є узагальнюючим терміном, який охоплює всі форми поведінки особи, що має корупційний характер.

Корупційні правопорушення можуть виявлятися у різних формах (одержанні хабара, неправомірному втручанні у діяльність інших державних органів або посадових осіб, наданні незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття відповідних рішень тощо), але вони завжди пов'язані з неправомірним використанням відповідними особами наданих їм влади або службових повноважень.

До осіб, уповноважених на виконання функцій держави, цей Закон відносить:

а) державні службовці;

б) Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце - прем'єр-міністри, міністри;

в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

г) посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).

Під діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави, слід розуміти діяльність вказаних у ст. 2 цього Закону осіб, здійснювану в межах, визначених для них повноважень, і спрямовану на практичне виконання завдань і функцій, які стоять перед державними органами, де вони працюють. Відповідно до Закону, під діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави, слід розуміти і діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування.

Повноваження, надані особам, уповноваженим на виконання функцій держави - це ті конкретні обов'язки, які, відповідно до закону та інших нормативно-правових актів, вони повинні виконувати, а також права, надані їм для повного й ефективного виконання своїх обов'язків. Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов'язків.

Пунктом «а» частини 2 ст. 1 нього Закону передбачено як корупційне діяння незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у т. ч. прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості.

Під матеріальними благами слід розуміти матеріальні умови життєдіяльності, які здатні забезпечити достаток, матеріальне благополуччя, задовольнити матеріальні інтереси. Такі умови створюються шляхом використання відповідних властивостей майна.

Матеріальні послуги - це будь-які дії майнового характеру, тобто дії, які потребують затрат певної праці для збільшення або поліпшення якості майна. Вони вимагають затрат відповідного обсягу та якості праці, а отже, мають свою грошову оцінку.

Отримання таких послуг пов'язане з втратами майнового характеру (певного майна чи праці). При вчиненні ж корупційного діяння винуватий одержує такі блага без витрати ним свого майна і своєї праці. Такими послугами можуть бути: ремонт квартири, транспортного засобу, побутової техніки, будівництво будинку, виконання робіт щодо догляду за дитиною тощо.

Пільгами визнаються встановлені законодавством переваги, що надаються особі (групи осіб), порівняно з іншими особами, і полягають у звільненні тих чи інших осіб від відповідних рівних для усіх або для певних категорій громадян обов'язків. Умови і порядок надання соціальних пільг в Україні регулюються Законом «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». За змістом пільги поділяються на додаткові можливості майнового чи немайнового характеру. До майнових належать пільги, що надаються у виді додаткових виплат, повного або часткового звільнення окремих категорій громадян від обов'язкових платежів. Немайновими вважаються пільги, пов'язані з наданням громадянам додаткових відпусток, скорочення робочого часу та інших переваг немайнового характеру.

При визначенні суб'єктів існуючих в Україні пільг слід керуватися також Положенням «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117.

Інші переваги - це переваги (привілеї, додаткові гарантії), які не охоплюються поняттям «пільги», але ставлять певну особу в нерівне становите з іншими особами. Вони можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом. Наприклад, як отримання переваги може бути розцінене одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку таких осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою.

В Законі визначено що, незаконним слід визнавати таке одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, яке взагалі не передбачене для неї (на яке вона за законом не має права), або, хоча й передбачене, але було одержане нею з порушенням встановленого законом порядку (в обхід закону).

Особливою формою (специфічним, замаскованим способом) незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг є прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості. За таких обставин особа приймає (одержує) предмети чи послуги за фіктивною вартістю. В результаті цієї фіктивності одержувач предметів чи послуг виграє матеріально. Він не сплачує за предмет чи послугу ту ціну, яка є дійсною і яку за них сплачують інші особи. При цьому зменшення для нього вартості предмета (послуги) відбувається у зв'язку з виконанням ним функцій держави.

Пленум Верховного Суду України визначив необхідність враховувати, що відповідальність за незаконне одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг настає за умови вчинення зазначених дій у зв'язку з виконанням функцій держави.

Як свідчить аналіз практики застосування Закону «Про боротьбу з корупцією», за п. «а» ч. 2 ст. 1 цього Закону кваліфікувалися діяння осіб, уповноважених на виконання функцій держави, які полягали, зокрема, в: одержанні послуг по забезпеченню особистої охорони з оплатою їх за рахунок бюджету органу місцевого самоврядування; проживанні в готелі без оплати під час перебування у відрядженні; заправленні без оплати пальним приватного автомобіля; придбанні проїзних квитків за тарифом, значно нижчим від дійсної їх вартості; придбанні путівки у санаторій за пільговою ціною за відсутності відповідних пільг; безоплатному використанні працівників державного органу для виконання роботи у приватному господарстві.

А) Суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень пов'язаних з корупцією

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі Закону України «Про боротьбу з корупцією» несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:

а) державні службовці;

б)Прем'єр-міністр України, Перший віце - прем'єр - міністр, віце - прем'єр-міністри, міністри;

в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

г)посадові особи місцевого самоврядування;

ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).

Суб'єкти відповідальності за інші правопорушення корупційного характеру визначаються тими законами, якими встановлюється відповідальність за такі порушення (наприклад, суб'єкт одержання хабара, зловживання владою або службовим становищем та інших корупційних злочинів визначається КК).

При цьому ст. 2 Закону «Про боротьбу з корупцією» не встановлює вичерпного кола осіб, які несуть відповідальність за цим Законом. Виходячи з цього, під вживаним у ст. 2 цього Закону поняттям «корупційні діяння» слід розуміти діяння, передбачені ч. 2 ст. 1, а під поняттям «інші правопорушення, пов'язані з корупцією», - такі правопорушення, як:

1) порушення спеціальних обмежень щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованих на попередження корупції (ст. 5);

2) порушення вимог фінансового контролю (статті 6 та 9).

Отже, у ст. 2 цього Закону визначається коло суб'єктів саме цих правопорушень.

Крім зазначених осіб, до суб'єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.

Слід зазначити, що у ч. 1 ст. 2 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» вказується, що правоохоронні органи - це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Поняття державних службовців випливає зі ст. 1 Закону «Про державну службу», де сказано, що «державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження».

Однак вказане законодавче положення не дозволяє чітко і однозначно визначити зміст поняття «державний службовець», що на практиці породжує істотні складнощі щодо визначення цього суб'єкта корупційних правопорушень і чисельні помилки у застосуванні Закону «Про боротьбу з корупцією». Воно лише надає можливість сформулювати три критерії, за якими до державних службовців можна віднести осіб, які:

1)займають посади в державних органах та їх апараті;

2)професійно займаються діяльністю щодо практичного виконання завдань і функцій держави;

3)одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Якщо узагальнити позицію Пленуму Верховного Суду України, то він до поняття «державні службовці» у контексті ст. 2 Закону включає:

- осіб, на яких поширюється дія Закону «Про державну службу», у т. ч. працівників апарату суду, прокуратури й інших правоохоронних органів;

- суддів, прокурорів, слідчих, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітників служби безпеки, посадових осіб податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби, працівників органів охорони державного кордону, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони;

- працівників інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (проте вичерпного переліку таких органів ні законодавство України, ні Пленум Верховного Суду України не визначають.

Під посадою в державних органах та їх апараті розуміється визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Відповідно посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату,інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій (ст. 2 Закону «Про державну службу»).

Посади можуть бути виборними чи такими, на які державні службовці призначаються. При цьому існує певний визначений законом чи іншим нормативно-правовим актом порядок обрання чи призначення на посаду державного службовця. Останні бувають постійними або тимчасовими (наприклад, посада голови окружної комісії по виборах народних депутатів України запроваджується лише на період виборчої кампанії).

Посада як службове місце відрізняється від посади як робочого місця, що займають службовці, які виконують функції по забезпеченню технічних,виробничих,інформаційних та інших процесів (друкарки, оператори ЕОМ, прибиральниці, сторожі тощо), у т. ч. обслуговуючий персонал.

Залежно від особливостей правового регулювання посад державних службовців Закон «Про державну службу» визначає чотири групи державних службовців:

- державні службовці, категорії посад яких визначені безпосередньо у ст. 25 Закону «Про державну службу»;

- державні службовці, посади яких не передбачені у ст. 25 Закону «Про державну службу», але які віднесені до відповідної категорії державних службовців Кабінетом Міністрів України за узгодженням з відповідним державним органом (прирівняні до існуючих посад державних службовців);

- державні службовці, перелік посад яких наведено у ч. 1 ст.9 Закону «Про державну службу» і правовий статус яких регулюється Конституцією та спеціальними законами України;

- державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю,служби безпеки,внутрішніх справ та інших і правове становище яких регулюється Законом «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.

Встановлення осіб, які належать до державних службовців першої групи,полегшується тим, що безпосередньо уст. 25 Закону»Про державну службу» вказується, які саме посади і в яких конкретно органах є посадами державних службовців і до якої категорії вони належать. Тобто для того, щоб з'ясувати, чи є та чи інша особа державним службовцем, достатньо з'ясувати, чи є посада, яку вона займає, в переліку посад, зазначених у ч. 2 ст. 25 зазначеного Закону.

При визначенні того, чи прирівняна (віднесена) та чи інша посада до відповідної посади державного службовця (маються на увазі державні службовці другої групи), слід виходити з того, що таке віднесення має бути здійснене згідно з ч. З ст. 25 Закону «Про державну службу» відповідним актом Кабінету Міністрів України.

У контексті з'ясування змісту поняття «державні службовці» окремо слід розглянути статус військовослужбовців. Відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях зараховується до стажу державної служби.

Військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Видами військової служби є:

а) строкова військова служба;

б)військова служба за контрактом солдат і матросів, сержантів і старшин;

в) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;

г)військова служба (навчання) за контрактом курсантів, слухачів (вищих військових навчальних закладів,а також вищих навчальних закладів, що мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки,відділення військової підготовки,інститути військової підготовки) за програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу;

д) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

є) військова служба осіб офіцерського складу за призовом;

ж) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних сил України та інших військових формувань до введення військової служби за контрактом.

Законом «Про державну службу» (статті 25, 26) передбачено встановлення в державних органах семи категорій посад державних службовців, а також присвоєння прийнятим на службу в такі органи особам відповідних рангів державних службовців.

Оскільки відповідальність за окремими нормами Закону «Про боротьбу з корупцією» залежить від того, до якої саме категорії посад державних службовців належить посада конкретного службовця (зокрема, це має принципове значення для відповідальності за порушення вимог фінансового контролю, адже обсяг та характер інформації, яка за законом підлягає декларуванню, безпосередньо обумовлюється категорією посади державного службовця), суб'єктам, які ведуть боротьбу з корупцією, та судам у таких випадках належить встановлювати, до якої саме категорії посад державних службовців віднесена посада особи, яка притягується до відповідальності за цим Законом.

На практиці не завжди враховується цей момент, що призводить до помилок у застосуванні Закону «Про боротьбу з корупцією», безпідставного притягнення невинуватої особи до відповідальності за цим Законом чи, навпаки, не притягнення до такої відповідальності винуватої особи.

При визначенні обсягу повноважень конкретного державного службовця слід виходити з того, що згідно з чинним законодавством конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі Довідника Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців (затвердженого наказом Головного управління державної служби України від 1 вересня 1999 року № 65, з доповненнями, внесеними наказом від ЗО листопада 2001 року № 94) і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень, передбачених Законом «Про боротьбу з корупцією», є три категорії депутатів:

1)народні депутати України;

2)депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

3)депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад.

Б)Відповідальність за вчинення корупційних діянь

Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за винятком осіб, зазначених у частині другій цієї статті, будь-якого з передбачених у статті 1 цього Закону корупційних діянь, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення корупційних діянь, передбачених цим Законом, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, головою районної, обласної, районної у місті ради (у разі її створення), їх заступниками або секретарем відповідної сільської, селищної, міської ради, у разі здійснення ними згідно із законом повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Отже, положення цієї статті застосовуються:

1) у випадку вчинення корупційного діяння:

а) незаконного одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості:

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством;

2) за умови, що це діяння не містить складу злочину.

Адміністративна відповідальність за вчинення корупційних діянь полягає у застосуванні до осіб, які їх вчинили, штрафу у розмірі від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на момент підготовки роботи такий мінімум відповідно до указів Президента України від З лютого 1995 р. № 1082 та від 25 серпня 1996 р. № 762 становив 17 гривень). Отже, штраф визначається у відносно визначеному розмірі, тобто з вказівкою на мінімально та максимально можливих сум стягнення. З огляду на це, конкретну суму штрафу у межах від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян суд визначає у кожному конкретному випадку за загальними правилами накладення стягнення за адміністративне правопорушення, визначеними ч. 2 ст. 33 КУпАП (з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність).

Разом з тим, відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого корупційного діяння суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. У такому разі він не вважається притягнутим до адміністративної відповідальності, а тому до нього не застосовуються й інші види відповідальності, передбачені ст. 7 Закону «Про боротьбу з корупцією».

При вчиненні особою двох корупційних діянь адміністративний штраф мас накладатися в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Згідно із Регламентом Верховної Ради України притягнення народного депутата України до відповідальності за корупційне діяння або інше правопорушення, пов'язане з корупцією, які передбачені Законом «Про боротьбу з корупцією», можливе лише за наявності згоди на це Верховної Ради України.

Закон не передбачає імунітету від адміністративної відповідальності чи особливого порядку притягнення до неї сільських, селищних та міських голів. Відповідно до ст. 12 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, законодавством України передбачені додаткові негативні наслідки для осіб, які вчинили корупційні діяння. Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону «Про державну службу», ч. 4 ст. 43 Закону «Про статус суддів», ч. 10 ст. 50-1 Закону «Про прокуратуру», ч. 2 ст. 5 Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», державні службовці, прокурори, судді, прокурори і слідчі прокуратури, військовослужбовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, особи начальницького складу податкової міліції та особи начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України, усунуті від виконання функцій держави за вчинення умисного злочину, вчиненого з використанням свого службового становища, або у зв'язку з вчиненням корупційного діяння (саме корупційного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 1 Закону «Про боротьбу з корупцією», а не іншого корупційного правопорушення), та члени їх сімей позбавляються права на одержання пільгових пенсій, передбачених переліченими законами, і пенсії призначаються їм на загальних підставах.