Правове забезпечення розвитку підприємництва

Процес становлення і розвитку підприємництва неможливий без відповідного організаційно-правового забезпечення. Так, зокрема, державна підтримка підприємництва здійснюється спеціально уповноваженими органами, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який безпосередньо бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який було створено Указом Президента України 29 липня 1997 року.(У грудні 1999 року цей комітет перейменовано у Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва).

Основні завдання комітету: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності; координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробкою та реалізацією заходів щодо розвитку та підтримки підприємництва в Україні; узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, підготовка пропозицій щодо його вдосконалення; сприяння розвиткові підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки; підготовка пропозицій про впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва; підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва тощо.

На місцях в органах місцевого самоврядування та місцевих державних адміністраціях утворюються відповідні структурні підрозділи, які реалізують державну політику щодо підтримки підприємництва. Органи державної влади, що здійснюють підтримку підприємництва, при виконанні покладених на них функцій взаємодіють із громадськими організаціями (об'єднаннями підприємців).

Організаційне забезпечення має велике значення для становлення та розвитку підприємництва, але визначальна роль у цьому процесі належить правовому забезпеченню.

Правове регулювання системи відносин підприємництва — актуальна проблема сучасного і майбутнього соціально-економічного життя країни. Аналіз практики підприємницької діяльності в Україні свідчить про необхідність самостійного правового забезпечення (врегулювання) підприємництва та визначення його правового статусу в системі підприємництва.

Сьогодні правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємництва, зменшення кількості зайнятих на них певною мірою свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка має бути першоосновою, фундаментом (базою — у повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб'єктів підприємництва.

Формування правової бази підприємництва — найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Аналіз нормативно-правової системи регулювання вітчизняного підприємництва свідчить, що сучасна законодавча база є неадекватним відгуком на нові умови реформування української економіки, вона значною мірою гальмує розвиток уже функціонуючого підприємництва. Разом з тим, прийняті останніми роками нормативно-правові акти, спрямовані на розвиток підприємництва, відіграли певну позитивну роль у становленні підприємництва. Так, починаючи з 1988 року, нормативно-правову базу розвитку підприємництва послідовно формували закони «Про кооперацію в СРСР», «Про індивідуальну трудову діяльність», потім Закони України «Про підприємництво» (1991 р.), «Про власність» (1991 р.), «Про підприємства в Україні» (1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.), «Про селянське (фермерське) господарство» (1991 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.) тощо.

Слід підкреслити, що формування та реалізація державної політики підтримки підприємництва в Україні — це комплексне, широкопланове завдання. З метою вдосконалення правової бази розвитку підприємництва тільки останнім часом було прийнято низку законодавчих та нормативних актів. Так, для впорядкування системи реєстрації суб'єктів підприємництва, спрощення цієї процедури затверджено і введено в дію нове Положення про реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Прийнятий порядок реєстрації позбавив чиновників безвідмовного важеля впливу на долю підприємництва — «дозволити чи не дозволити». Нині підприємець сам вирішує, бути йому чи ні. Для зацікавлення підприємств у відновленні основних виробничих фондів затверджено Положення про порядок застосування норм прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів. Щоб надалі стимулювати експорт продукції, Постановою Кабінету Міністрів України «Про лібералізацію експортних операцій» з 1 листопада 1994 p. скасовано режим квотування і ліцензування експортних товарів (крім зернових культур, вугілля, відходів і брухту чорних, кольорових та дорогоцінних металів). Внесено ряд змін та доповнень і до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо встановлення (посилення) відповідальності за дії, які порушують права або завдають збитків суб'єктам підприємництва.

Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд із чинними законодавчими актами Верховна Рада України 1996 року схвалила Закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та «Про рекламу», у травні 2000 року було схвалено Закон України «Про природні монополії», а 1 червня 2000 року Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо.

Мета концепції державної політики розвитку підприємництва — спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові підприємництва. У Концепції визначено завдання, принципи та основні напрями державної підтримки, а також регулювання розвитку підприємництва, його організаційне забезпечення.

Для України, яка перебуває на перехідному етапі і в якій ще панує високомонополізована економіка, становлення та розвиток підприємництва як приватного сектору економіки набуває виключної актуальності. З метою забезпечення здійснення державної політики щодо розвитку та підтримки підприємництва, ефективного використання його можливостей в умовах реформування економіки, як вже зазначалося Указом Президента України від 29 липня 1997 року, було створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до цього Указу Ліцензійна палата України підпорядковується Державному комітету України з питань розвитку підприємництва.

Як зазначалося раніше, з метою формування і реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки Президент України 12 травня 1998 року підписав Указ «Про державну підтримку підприємництва». Цим указом визначено основні напрями підтримки підприємництва, яке вважається одним із найважливіших завдань державної політики.

Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дає змогу зробити деякі загальні висновки:

- по-перше, законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, перебуває на початковій стадії, на етапі формування;

- по-друге, недостатні правові гарантії всіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;

- по-третє, немає єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.

Розв'язання існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб істотно піднести його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з огляду на це слід виходити при розробці та реалізації заходів із нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва. Втілення в життя цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, які притаманні законодавчій практиці. Серед них необхідно виділити перш за все наступні:

по-перше, немає єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку підприємництва. Вона важлива, передусім, в забезпеченні повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання часових та стійких правових норм;

по-друге, неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різних рівнів, особливо відомчих актів, нерідко викривлюючи основне законодавство, породжує атмосферу перманентного правового хаосу, є живильним середовищем правового нігілізму, який укорінюється у свідомості чималої частини підприємців. Крім того, слід підкреслити, що розгул підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює суть та букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень;

по-третє, практично нефункціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишаються лише декларацією поки не введено в дію закони, які визначають конкретний механізм, порядок і процедури здійснення їх. Безпомічність державної системи виконання законів усе більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які починають вершити суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами;

по-четверте, наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні можна трактувати як завгодно. Саме вони дали можливість формувати фінансові «піраміди», які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників;

по-п'яте, необґрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це — один із наслідків того, що не було широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Насамперед немає практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців.

Сьогодні вкрай потрібно вдосконалити систему державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, а отже — внести зміни та доповнення до Закону України «Про підприємництво», якими передбачити впровадження механізму спрощеної реєстрації і легалізації суб'єктів підприємництва; вдосконалення механізму скасування державної реєстрації суб'єктів підприємництва з урахуванням умов припинення діяльності.

З метою впровадження єдиної вертикальної системи органів виконавчої влади з питань регулювання та розвитку підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій важливо видати Указ Президента України «Про систему регулювання підприємництва в Україні» або відповідну Постанову Кабінету Міністрів України.

Одна з проблем становлення підприємництва — недосконалість системи обліку та звітності його суб'єктів. Тому слід було б прийняти закон України «Про спрощений бухгалтерський облік господарської діяльності суб'єктів підприємництва».

Систематизація законодавства з питань підприємництва — це впорядкування чинних правових актів, що регулюють підприємницькі відносини, приведення їх до певної, внутрішньо узгодженої системи. Її головна мета полягає в забезпеченні єдності та узгодженості чинного масиву розрізнених законодавчих актів у галузі підприємництва, визначенні загальних для всіх суб'єктів підприємництва правових, економічних та організаційних засад, порядку здійснення окремих видів підприємницької діяльності, особливостей функціонування малих, середніх та великих організаційно-правових форм підприємництва. Але мова йде не тільки про впорядкування названого нормативно-правового масиву, що безпосередньо або навіть не прямо стосується регулювання підприємницьких відносин, усунення суперечностей між окремими актами, а й про уніфікацію категорійного апарату, забезпечення єдності термінологічно-мовного оформлення законодавчих актів.

Головним завданням систематизації законодавства з питань підприємництва є забезпечення підвищення ефективності правового регулювання підприємницьких відносин, що виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, між ними та державою, між суб'єктом підприємницької діяльності та іншими суб'єктами майнових відносин.

Є два поширені способи систематизації законодавства — інкорпорація й кодифікація. Інкорпорація (лат. incorporatio — включення) — вид систематизації законів та інших нормативних актів, при якому вони розміщуються у хронологічному, систематичному або іншому порядку без зміни змісту. Цей вид систематизації дає можливість внести у первинний текст нормативного акта всі наступні офіційні зміни й доповнення, вилучити всі скасовані законодавцем норми та виявити повтори, неузгодженості й суперечності між різними актами. Можна сказати, що це найпростіший вид систематизації законодавства. Але, на жаль, у сфері підприємництва ще не проведено навіть інкорпорацію. Тому для впорядкування законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, необхідно в першу чергу провести офіційну інкорпорацію шляхом видання компетентними органами збірників (збірок), зводів чинних актів у цій сфері.

Проте слід підкреслити, що сама по собі інкорпорація не розв'язує в цілому проблеми систематизації законодавства, тому що обмежується лише зовнішньою обробкою наявного нормативного масиву, його розташуванням у визначеній послідовності. За нових політичних і економічних умов необхідні також змістовна переробка та узгодження всіх норм, що стосуються одного й того самого предмета регулювання — підприємницьких відносин, унормованих різними законами і нормативними актами. Мова йде про такий вид або спосіб систематизації, як кодифікація.

При кодифікації переглядаються заново всі наявні у відповідних галузях права норми, скасовуються застарілі, виробляються нові норми. Кодифікація, на відміну від інкорпорації, дає змогу заповнити прогалини в чинному законодавстві, усунути наявні раніше розбіжності й суперечності між окремими нормами. Наслідком процесу кодифікації є видання нових систематизованих законодавчих актів. Кодифікація чинного законодавства віддзеркалює реальні потреби процесу розвитку економічної і правової систем України, інтеграційні та диференційні тенденції, що взаємодіють між собою. Діалектика такої взаємодії відбиває багатомірну природу структури системи національного права, що здатна виступати водночас і як стабільне, і як динамічне явище, яке має могутній організуючий потенціал всебічного впливу на систему економічних відносин.

Вихідними методологічними посиланнями при систематизації законодавства у сфері підприємництва, на нашу думку, мають бути, по-перше, підхід до системи національного права як до взаємодії двох відносно самостійних сфер правового регулювання: публічного та приватного права, в межах яких здійснюється регулювання процесів формування, функціонування та розвитку підприємницьких відносин, і, по-друге, розгляд цих відносин за їхньою природою як приватно-правових, що мають регулюватися нормами, котрі за своїм змістом стосуються певної правової галузі права — цивільного права.

Підприємництво в Україні, як і в інших країнах СНД, запроваджується в структуру національної економічної системи на підставі державно-правових заходів, передусім пов'язаних із приватизацією державної власності, без чого взагалі перехід до ринкових відносин неможливий. Усі ці заходи мають публічно-правовий характер. Та й на приватизовані підприємства чиниться прямий державний вплив, оскільки ринкових механізмів ще не вироблено, вони ще в стані свого становлення.

Важливо у процесі регулювання підприємницьких відносин, які підпадають під дію тих чи інших нормативно-правових актів, чітко дотримуватися принципів приватного або публічного права, які, по суті, віддзеркалюють наявні в державно-організованому суспільстві суперечності між суспільним і приватним буттям, між «загальними» та приватними інтересами. Нам добре відомі наслідки спроби розв'язати ці об'єктивні суперечності на користь «загальних» (по суті, державних) інтересів шляхом одержавлення всіх сфер життєдіяльності суспільства, ігнорування зацікавленості окремої особистості, «приватного» як в особистому житті, так і в народногосподарській діяльності. Відомий історичний досвід суспільного та державного будівництва свідчить, що формування гуманного, демократичного суспільства можливе не тільки на основі взаємодії, а й розмежування приватноправових і публічноправових засад. При цьому спосіб і міра цього розмежування та взаємодії стають визначальним чинником його результату.

Робота з систематизації законодавства у сфері підприємництва має розглядатися як один із важливих шляхів формування самостійної правової системи незалежної держави, її органічних частин — системи права та системи законодавства і напрямів реалізації державної політики розвитку підприємництва в Україні.

Висновки

Створення стабільного та ефективного законодавства у сфері підприємництва передбачає певну систематизацію наявного в цій сфері економічних відносин масиву чинних нормативних актів, здійснення кодифікаційної роботи у визначеній послідовності, тому що будь-яка цілісна система, в тому числі система законодавства, структура її елементів формуються, зокрема, за законами ієрархії. Тому і в разі паралельної підготовки окремих законів або навіть кодексів слід враховувати визначальну, початкову, принципову за змістом роль одного для іншого. Як свідчить світовий досвід розвитку сучасних правових систем, основоположними галузями законодавства, які зовні, концентровано представляють публічну та приватну сфери правового регулювання, є конституційне та цивільне законодавство.

До того ж, незважаючи на положення про пряму дію норм Конституції, цілий ряд демократичних цінностей (свободи власності, підприємництва тощо) проголошуються в Конституції у загальному плані. Для того, щоб вони набули реальної основи відносин у приватній сфері життєдіяльності громадянського суспільства, тобто у сфері соціальної поведінки приватної особи, ще необхідно створити спеціальний додатковий правовий механізм, систему приватного законодавства, в якій юридичним регламентом має стати новий Цивільний кодекс України як кодекс приватного права. При цьому основоположні конституційні норми щодо прав і свобод людини, відносин приватної власності, права підприємництва, свободи договорів тощо мають визначати зміст тих спеціальних норм і правил, які увійдуть до Цивільного кодексу або застосовуватимуться у практиці приватноправового регулювання субсидіарно до нього. У протилежному разі ми приречені кружляти по колу законотворчого процесу, розробляючи та ухвалюючи нові правові акти, які суперечитимуть один одному і, зрештою, заперечуватимуть попередні. А тому ні про яку стабільність і результативність законодавства, а отже, й ефективність демократичної трансформації українського суспільства, не може йти мови.

Сьогодні підприємництво в Україні, в тому числі й мале підприємництво, має досить визначені конституційні засади. Принципове значення для правового регулювання підприємництва, його нормативно-правового забезпечення мають положення Конституції України про право на підприємницьку діяльність, захист конкуренції у підприємницькій діяльності, обмеження монополізму (ст. 42), про право приватної власності, яке є непорушним (ст. 41). Конституція закріплює забезпечення з боку держави захисту прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, визначає, що всі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13), встановлює право власності громадян та юридичних осіб на землю тощо. Вихідні конституційні положення про підприємництво знайшли свій розвиток у проекті Цивільного кодексу України.

Формування відповідної нормативно-правової бази розвитку підприємництва — складний і довготривалий процес, але головне тут полягає в тому, щоб ця правова база гарантувала, з одного боку, сталість проголошених принципів підприємницької діяльності, а з другого — дала можливість проведення державою певної політики розвитку підприємництва.

Критерії засвоєння

Після вивчення і аналізу теми ВИ повинні РОЗУМІТИ, що концепція державної економічної політики ґрунтується на чотирьох елементах:

1.Аналіз стану економіки.

2. Аналіз цілей.

3. Аналіз відповідності інтересам системи.

4. Аналіз застосування інструментів державного регулювання.

В результаті вивчення теми ВИ повинні ЗНАТИ, що формування й реалізація державної економічної політики зазвичай здійснюються в чотири етапи; цей процес іще називають політичним циклом:

1 етап— визначення суспільних проблем і цілей політики (ініціювання політики).

2 етап— розроблення й легітимація державної економічної політики (формування політики).

3 етап — здійснення та моніторинг державної економічної політики (здійснення політики).

4 етап — оцінювання і регулювання державної економічної політики (оцінка політики).

ВАШІ знання повинні забеспечувати ВМІННЯ оцінити підприємницьке середовища як суспільної економічної ситуації, що включає ступінь економічної свободи, наявність (або можливість появи) підприємницького корпусу, домінування ринкового типу економічних зв'язків, можливість формування підприємницького капіталу і використання необхідних ресурсів.

 

Рекомендована література до лекції

Основна:

1. Основы предпринимательского дела \ под ред. Осипова Ю.М., М.,2008.

2. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. Посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 350 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

3. Варналій З.С. Мале підприємство: основи теорії і практики. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 302 с.

4. Закони України «Про підприємництво» (1991 р.)

Допоміжна:

1. Державне управління та державна служба: словник-довідник\ О.Ю. Оболенський.-К.: КНЕУ,2005.-208с.

 

Питання для самоперевірки

1. Перелічити чотири елемента концепції державної економічної політики.

2. Назвіть етапів формування та реалізації державної економічної політики.

3. Чотири етапи формування й реалізація державної економічної політики.

4. Два способи систематизації законодавства — інкорпорація й кодифікація.

5. Назвіть три моделі розроблення державної економічної політики.

6. Нормативно-правові акти, які регламентують підприємницьку діяльність.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 9