Основні ознаки (відмінні риси) судової влади

 

Будучи самостійною і незалежною гілкою державної влади, судова влада володіє цілим рядом ознак, що розкривають її зміст та дозволяють виокремлювати її від інших гілок влади. До цих ознак належать: виключність, повнота, підзаконність, єдність, самостійність та незалежність.

Найважливішою ознакою судової влади є виключність. Її наявність свідчить про те, що ніякий інший орган державної влади та управління не має права брати на себе компетенцію судової влади. Винесення рішення з конкретної справи є прерогативою суду, і це положення підкреслює виключність судових рішень. Дане положення знайшло своє відображення у ч.1 ст.124 Конституції України: “Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються”.

На реалізацію цього положення держава тільки суду довіряє право використовувати примусові повноваження державної влади по застосуванню в установленому законом порядку цивільно-правових санкцій з цивільних справ, а також визнавати особу винуватою у вчинені злочину та призначати кримінальні покарання з кримінальних справ. Рішення суду з конкретної справи є обов’язковим для виконання всіма посадовими особами.

Виключне правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативно-правовими актами України. Виключаючи можливість створення надзвичайних судів, Конституція України допускає певну диференціацію судових органів для розгляду різних категорій справ, тобто закріплює можливість спеціалізації судів. Виключність судової влади характеризується також і особливим порядком зайняття посади судді та притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судді, його обов’язки при відправлені правосуддя та у позасудовій діяльності є специфічними і чітко відображені у чинному законодавстві.

Крім цього, ця ознака охоплює також виключність правового становища особи у сфері відправлення правосуддя. Саме в стадії судового розгляду права і обов’язки учасників процесу докладно регламентовані та забезпечені відповідними гарантіями. Виходячи з положень Конституції України, визнати особу винуватою та застосувати до неї заходи кримінального покарання може лише суд. Цьому передує ретельне дослідження судом обставин справи, при якому враховуються як пом’якшуючі, так і обтяжуючі відповідальність обставини, і тим самим підкреслюється виключність правового становища підсудного.

Повнота судової влади – це, насамперед, межі поширення її компетенції, тобто обсягу, а також така ознака судових рішень, як їх остаточність і обов’язковість. У межах, визначених Конституцією та чинним законодавством України, роль арбітра у вирішенні спорів про право, розв’язанні всіх конфліктів, що виникають у суспільстві, належить тільки судовій владі. У цьому сенсі судова влада поширюється на усе коло відносин, що виникають між різними суб’єктами (як поміж громадянами, так і між громадянами і державою).

Рішення та інші акти органів судової влади, що набрали чинності, є обов’язковими для всіх без винятку органів державної влади, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян та підлягають безумовному виконанню на всій території України. У разі необхідності відповідні органи та посадові особи можуть застосовувати відповідні заходи для реалізації рішень та вимог суду. В механізмі державного апарату функціонують спеціальні органи та посадові особи, в обов’язок яких входить нагляд за виконанням або примусове виконання судових рішень (державні виконавці, кримінально-виконавчі інспекції управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції тощо).

Невиконання вимог суддів або актів, постановлених органами судової влади, що набрали чинності, призводить до встановленої законом відповідальності.

Підзаконність судової влади проявляється в двох аспектах. Перш за все дане положення реалізується через безапеляційну відповідність закону судових структур і судових процедур. Тобто судові органи і судді діють на підставі закону, підкоряються тільки Конституції та законам України. Так, процесуальний закон детально регламентує порядок розгляду справ у суді, гарантуючи тим самим дотримання прав та законних інтересів усіх учасників судового розгляду. По-друге, підзаконність судової влади проявляється у тому, що носії судової влади – судді – не мають права відступати в своїй діяльності від вимог закону. Так, судові органи, виконуючи свої функції, застосовують норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного тощо) до конкретних правовідносин і виносять на їх підставі мотивоване рішення по справі.

Єдність судової влади в Україні забезпечується сукупністю актів національного законодавства про судоустрій і судочинство, їх єдиним застосуванням судами на всій території України, єдиним статусом суддів, а також єдністю самої системи судових органів.

Законодавчою підставою функціонування судової влади є Конституція України, а також Закони України “Про судоустрій і статус суддів”, “Про Конституційний Суд України” тощо. У цих нормативних актах встановлюється компетенція, порядок створення, структура та основні функції, а також матеріально-технічне забезпечення судів, докладно регламентується статус носіїв судової влади, вимоги, що ставляться до них, містяться гарантії незалежності суддів, а також врегульовуються процедурні аспекти діяльності відповідних судів. Крім того, органи, яким належить судова влада в Україні, складають собою єдину судову систему. Так, згідно з ч.ч.1, 2 та 4 ст.3 Закону “Про судоустрій і статус суддів” судову систему в нашій державі складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.17 Закону “Про судоустрій і статус суддів” єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; обов’язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом поділу влади. Кожна гілка влади – законодавча, виконавча та судова – самостійно виконує притаманні лише їй функції, перебуваючи одна щодо іншої у непідлеглому становищі. Судова влада покликана захищати права і свободи громадян, конституційний лад України, забезпечувати відповідність актів законодавчої та виконавчої влади Конституції України. Рішення, що виносяться органами судової влади внаслідок ознаки самостійності не потребують будь-якого затвердження іншими гілками влади.

Незалежність судової влади має два рівні – зовнішній та внутрішній. Зовнішній рівень незалежності полягає у політичній незалежності, що обумовлено суспільно-політичним становищем, в якому відбувається діяльність суду. При цьому важливо зазначити, що реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, громадських рухів та їх лідерів на судову владу. Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності та політичного плюралізму, що є властивим сучасній Україні.

Забезпечення програмних перетворень юстиції потребує і соціально-економічної незалежності судової влади. Цей рівень незалежності гарантується особливим порядком фінансування суддів, їх матеріальним та побутовим забезпеченням, соціальним захистом.

Внутрішній рівень незалежності судової влади гарантується, по-перше, діяльністю власне суду по здійсненню правосуддя; по-друге, статутними гарантіями незалежності суддів. Процедура здійснення правосуддя має бути захищена від будь-якого втручання. Необхідні також належні умови для дійсно незалежного розгляду справ.

Правозабезпечуючими гарантіями режиму незалежного правосуддя є насамперед Закон “Про судоустрій і статус суддів”, чинне матеріальне та процесуальне законодавство, які передбачають відповідальність за втручання в діяльність суду, таємницю наради суддів та заборону вимагати її розголошення.

Судді, крім цього, не зобов’язані давати будь-які пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення інакше, як у випадках та порядку передбачених процесуальним законом.

Що стосується судоустрійних аспектів незалежності судової влади, то Конституція України закріпила принцип формування судової системи та визначила порядок і строки призначення та обрання суддів. Цей порядок є оптимальним, забезпечує незалежність суддів і дозволяє виключити вплив на них з боку місцевих органів влади, особливо з боку відповідних органів місцевого самоврядування.