Поняття та ознаки правосуддя

 

Судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Розкриваючи сутність правосуддя, як механізму реалізації судової влади, зазначимо, що правосуддя – це складне багатогранне явище у громадському житті. Поняття правосуддя, як виду людської діяльності, повинно відповідати на такі запитання: ким, яким чином і з якою метою воно здійснюється?

Якщо суть права складається з того, щоб створити юридичне забезпечення вирішення завдань, які стоять перед суспільством, шляхом нормативного, загальнообов’язкового регулювання суспільних відносин, то суть правозастосування полягає в реалізації права шляхом переведення загально-правових вимог в індивідуально-правові розпорядження.

Одним із головних суб’єктів, серед органів держави, наділених владними повноваженнями з правозастосування є органи правосуддя.

Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Це Конституційне положення виключає можливість віднесення до правосуддя юрисдикційної діяльності будь-яких інших органів держави чи посадових осіб.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Суд є єдиним і виключним носієм функцій правосуддя, входить в систему державних органів, при цьому не розчиняючись в ній, а займаючи специфічне місце в цій класово-історичній організації.

Діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на всемірне зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням і має завданнями охорону від усяких посягань:

1) закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та економічної систем;

2) соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України;

3) прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадських об’єднань.

Функція правосуддя є визначальною, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті всі правові конфлікти, що виникають в державі. Потреба в здійсненні функції правосуддя обумовлена насамперед наявністю конфліктів у суспільстві та прагненням держави захистити встановлений правопорядок від будь-яких посягань. Ці посягання можуть мати різну ступінь небезпеки.

Держава визначає коло особливо важливих соціальних цінностей: життя, здоров’я, державна безпека, власність тощо, посягання на які можуть привести до застосування судом заходів кримінального покарання. Сутність правосуддя з кримінальних справ полягає у розгляді в судових засіданнях таких справ і в застосуванні встановлених законом заходів покарання до осіб, винуватих у вчиненні злочину, або у виправданні невинуватих. Вину обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину може бути встановлено лише вироком суду, який набрав чинності.

Зважаючи на серйозність обмеження особистої свободи громадян, щодо яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, законодавець надає право вирішення цих питань також тільки суду.

Особливе значення держава надає охороні майнових, особистих та інших прав громадян, призначаючи для цього органи судової влади і наділяючи їх відповідною компетенцією по розгляду цивільних справ. Таким чином, змістом правосуддя у цивільних справах буде розгляд і вирішення по суті спорів, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Функція правосуддя також поширюється на випадки, коли слід офіційно посвідчити факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи або фактичні шлюбні відносини тощо. Крім того, тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душевної хвороби тощо. Також юрисдикції органів правосуддя підлягають скарги на неправомірні дії посадових осіб, які обмежують права громадян.

Таким чином, можна виснувати, що правосуддя є однією з форм державної діяльності. Але правосуддя відрізняється від інших форм державної діяльності – законодавчої, виконавчої, розпорядчої або прокурорського нагляду – тільки йому властивими методами і діє в особливому порядку.

Специфічне положення суду в системі органів держави дає можливість виділити ті характерні ознаки, які відрізняють правосуддя від інших форм державної діяльності:

Правосуддя здійснюється тільки судом. Жоден інший орган чи громадська організація не здійснює розгляду судових справ. Тільки суд за законом має право здійснювати правосуддя. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність. І лише народ може брати участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Ці положення знайшли своє нормативне закріплення у ст.124 Конституції України та ст.5 Закону “Про судоустрій і статус суддів”.

Правосуддя здійснюється способами, які вказані в законі. Так, суд в особливому порядку, який докладно регламентується процесуальним законодавством, здійснює правоохоронну функцію держави з метою відновлення порушеної законності, охорони прав і інтересів держави, організацій і громадян.

Кримінальні справи у зв’язку з вчиненими правопорушеннями в більшості своїй порушуються слідчими органами і після проведення розслідування передаються в суд для розгляду їх по суті. Суд при винесенні вироку засуджує чи виправдовує осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності.

Цивільні справи порушуються, як правило, зацікавленою особою – позивачем, який подає до суду позов до відповідача, що порушив права та інтереси позивача. Суд задовольняє позов позивача чи відмовляє в ньому повністю або частково.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, також мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав та інтересів згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ.

Правосуддя здійснюється на основі закону і в точній відповідності з ним. Підзаконність судової діяльності є відмінною рисою правосуддя. Вона полягає не тільки в тому, що судовий розгляд справ здійснюється у відповідності із законодавством, а перш за все – в застосуванні до конкретних фактичних обставин і людських вчинків норм кримінального, адміністративного, цивільного та інших галузей матеріального права.

При цьому, наприклад, нормами цивільного права визначається характер правовідносин сторін, які сперечаються з цивільної справи, а нормами кримінального права визначається злочинний характер діяння в кримінальній справі.

Таким чином, суд своїми актами (рішеннями, вироками, ухвалами, постановами), які він виносить з конкретної справи, не створює ні норм права, ні суб’єктивних прав і обов’язків конкретних осіб. При здійсненні правосуддя він застосовує закон до конкретних обставин і робить висновок з цивільної справи про наявність чи відсутність суб’єктивних прав та обов’язків у зацікавлених осіб, а з кримінальної справи – про злочинний характер діянь правопорушника і про відповідальність за такі діяння.

Рішення чи вирок будуть визнані незаконними і мають бути відмінені, якщо суд застосував закон, який не може бути застосований, чи застосував не той закон, чи не вірно тлумачив закон при його застосуванні, в зв’язку з чим висновки суду зайшли у протиріччя із точним значенням закону.

Всебічна підзаконна судова діяльність, яка не допускає свавільного суддівського розгляду і вирішення справ з міркувань доцільності, як раз і складає відмінну ознаку правосуддя.

Специфічною ознакою правосуддя є здійснення його в процесуальній формі. Судова діяльність пов’язана із дослідженням фактичних даних, матеріалів та доказів, із допитом значної кількості осіб, із необхідністю забезпечення їх прав при участі в справі. Всі ці дії проводяться для того, щоб забезпечити винесення законного і обґрунтованого рішення по справі. Тому вся діяльність суду з розгляду справ (цивільних, кримінальних тощо) суворо регламентована процесуальним законодавством.

Таким чином, правосуддя здійснюється у визначеній законом формі судового процесу – у формі судових засідань, в яких беруть участь склад суду та інші учасники процесу, і які проводяться у відкритій, усній формі. Судові засідання проходять за участю сторін – обвинувачення та захисту – у кримінальному процесі або позивача та відповідача – у цивільному процесі. Отже, судовий процес носить змагальний характер, що дозволяє суду всебічно, повно й об’єктивно розглянути справу і винести правильне рішення.

В процесуальному законодавстві визначені всі дії суду і інших учасників процесу. Суд зобов’язаний не тільки сам дотримуватися вимог процесуального закону, але і забезпечувати його дотримання підсудним і державним обвинувачем, захисником, позивачем, відповідачем і їх представниками, свідками, експертами, перекладачами і іншими особами, які приймають участь в справі. Порушення процесуального закону можуть привести до винесення неправочинного рішення, а, отже, і до відміни його вищестоящим судом.

Важливою ознакою правосуддя є те, що в результаті його здійснення з конкретної справи застосовується державний примус. У відповідності з чинним законодавством суду надається право застосовувати державний примус. Так, наприклад, засуджуючи підсудного з кримінальної справи, суд тим самим застосовує до нього певну міру державного примусового впливу в межах санкції кримінального закону.

Примусовий характер судової діяльності проявляється і в цивільному судочинстві. Задовольняючи позов чи відмовляючи в ньому, суд примушує конкретного відповідача чи позивача до належної поведінки в рамках даного цивільного правовідношення та до належного виконання обов’язків.

Другий не менш важливий бік розглядуваної ознаки правосуддя – це відмова від застосування державного примусу, тобто виправдання підсудного в кримінальному процесі чи його реабілітація, а також відмова в задоволенні позову з цивільної справи. У цьому власне і полягає сама суть судової поведінки – міркування про право та правомірність поведінки, вирішення питання про необхідність застосування примусу з боку держави.

Викладене вище дозволяє сформулювати саме поняття правосуддя. Правосуддя – це здійснювана судом у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства діяльність по вирішенню справ, яка проходить у визначених процесуальних формах при неухильному дотриманні вимог закону, шляхом встановлення у судових засіданнях фактичних обставин та з’ясування істини по розглядуваній справі із ухваленням законних, обґрунтованих, справедливих і загальнообов’язкових судових рішень.

Викладене поняття і ознаки правосуддя із всією визначеністю відрізняють його від інших форм державної діяльності. Ці ж ознаки правосуддя свідчать про таку його значимість, яка піднімає правосуддя на вершину всієї правоохоронної діяльності держави.

Для більш глибокого розуміння суті судової діяльності важливим є наголосити на необхідності проведення диференціації між такими близькими по значенню, але не синонімічними поняттями, як: “судова влада”, “правосуддя” і “судочинство”.

Як вже наголошувалося раніше, правосуддя – це діяльність судових органів по розгляду і вирішенню у судових засіданнях при дотриманні процесуальної форми цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та конституційних справ.

На відміну від правосуддя, судова влада – це юрисдикційні повноваження судових органів, якими вони наділені за чинним законодавством. Поняття судової влади є значно ширшим за правосуддя, оскільки останнє є лише однією з форм реалізації судової влади на ряду з іншими видами діяльності судових органів, а саме: конституційним контролем, контролем за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб, формуванням органів суддівського самоврядування, роз’ясненням судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства тощо.

Поняття “судочинство” включає в себе діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їх компетенції, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права та обов’язки або вступають у процесуальні відносини із судом. Таким чином, поняття “судочинство” є також більш широким ніж “правосуддя”, оскільки охоплює собою діяльність не тільки суду, а й багатьох інших суб’єктів.