Тема 2: Принципи правосуддя.

Учасники кримінального процесу

1. Класифікація учасників процесу.

2. Суд (суддя).

3. Прокурор.

4. Органи розслідування.

5. Підстави для відводу і самовідводу судді, прокурора, слідчого.

 

1. Всіх учасників процесу можна поділити на три групи:

А). Суд і правоохоронні органи;

Б). Особи, що мають якийсь інтерес у справі (захисники, позивачі, відповідачі, потерпілі);

В). Особи які не мають особистих інтересів (свідки, експерти), а також особи, які допомагають правоохоронним органам: спеціалісти, секретарі.

 

2. Суд – центральний орган у кримінальному судочинстві, це орган, який визначає результат кримінальної справи. Основні повноваження суду: суддя може порушити кримінальну справу, він виконує функцію попереднього розгляду справи, вирішує справу по суті, бере участі у апеляційному і касаційному розгляді справи.

Суд у всіх стадіях процесу – dominus litis (господар процесу).

 

3. Прокурор – це єдиний учасник всіх стадій процесу.

Форми діяльності прокурора:

1. Порушення кримінальної справи.

2. Притягнення до відповідальності осіб, що вчинили злочин.

3. Здійснення нагляду за органами розслідування.

4. Обов’язкова участь прокурора у попередньому розгляді справи суддею.

5. Виконання функції державного обвинувачення, заявлення клопотань, відводів.

6. Участь у розгляді справи у апеляційному і касаційному суді.

7. Здійснення нагляду за виконанням вироку.

 

4. Органи розслідування - це родове поняття, вони поділяються на органи дізнання і органи слідства.

До органів слідства відносяться: слідчі прокуратури (загальної, військової, природоохоронної, транспортної), слідчі органи внутрішніх справ, слідчі органів безпеки, слідчі податкової міліції. Як правило всі рішення слідчий приймає самостійно, за винятком тих для яких потрібна санкція прокурора. Вказівка прокурора є обов’язковою для слідчого. Але слідчий може висловити незгоду з рішенням прокурора у наступних випадках:

1) про притягнення як обвинуваченого;

2) про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення;

3) про направлення справи до суду;

4) про закриття справи.

У даних випадках слідчий має право не виконувати вказівку прокурора і повідомити про це прокурора вищого рівня.

Функції органів дізнання виконують: міліція, органи безпеки, органи охорони державного кордону, органи державного пожежного нагляду, митні органи, начальники ВТУ, командири військових частин, капітани кораблів, які знаходяться у далекому плаванні.

 

5. Підстави і поряд відводу суддів, прокурорів, слідчих передбачені у статтях 54 – 63 КПК.

Суддя підлягає відводу:

1. Якщо він являється позивачем, відповідачем або родичем учасників процесу.

2. Якщо суддя брав участь у даній справі у якості свідка, експерта, перекладача.

3. Якщо суддя особисто або його родичі зацікавлені у результатах справи.

4. При наявності інших підстав, що викликають сумнів в об’єктивності судді.

5. Якщо суддя вже брав участь при розгляді справи у судді першої інстанції, то він не може брати участь при повторному розгляді справи.

Для відводу прокурора застосовуються також підстави, як і для відводу судді. Однак існують певні виключення. Так попередня участь прокурора у розгляді справи у суді першої інстанції не є підставою для його відводу при подальшому перегляді справи у апеляційному чи касаційному суді.

До слідчого застосовуються такі ж правила відводу, що й до судді і прокурора.

Порядок відводу:

Ø якщо справа розглядається колегією суддів, то питання про відвід вирішують інші судді цієї колегії. При рівності голосів суддя підлягає відводу.

Ø Питання про відвід прокурора за клопотанням зацікавленої сторони, вирішує прокурор вищого рівня.

Ø Питання про відвід слідчого вирішує прокурор, який здійснює нагляд за слідчим. Заява про відвід слідчого має бути розглянута протягом 24 годин.

 

Докази у кримінальному процесі.

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів.

2. Поняття доказування, допустимість доказів.

3. Процес доказування.

4. Предмет доказування.

5. Обов’язок доказування.

6. Класифікація доказів.

 

1. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права, теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

 

2. Доказування – це діяльність судді слідчого, прокурора з виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів та отримання таким чином певних висновків.

Допустимість доказів визначається джерелом доказів, із якого вони його отримані. Допустимі лише ті докази, які визначені КПК і з дотриманням усіх правил.

 

3. Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об’єктивної дійсності для вирішення конкретної справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1). Збирання і закріплення доказів. Збираються докази під час розслідування справи. Закріплення доказів оформлюється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2). Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3). Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК). При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отримання доказів і достатність їх для вирішення справи.

 

4. Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину: об’єкт злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. У статті 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і характер відповідальності обвинуваченого;

4) характер і розмір шкоди завданої злочином.

 

5. Обов'язок доказування покладається на правоохоронні органи. Суддя, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. У справах приватного обвинувачення обов’язок доказування покладається не на правоохоронні органи, а на потерпілого.

 

6. Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи і визначення особливостей, кожної з таких груп. Докази класифікуються на такі групи:

1. Щодо обвинувачення:

а) обвинувальні;

б) виправдувальні.

2. Щодо головного факту:

а) прямі;

б) побічні.

3. По джерелу отримання:

а) першоджерельні;

б) похідні.

 

 

Джерела доказів.

1. Показання свідків.

2. Показання потерпілого.

3. Показання підозрюваного.

4. Показання обвинуваченого.

5. Висновок експерта.

6. Речові докази.

7. Протоколи слідчих і судових дій.

8. Інші документи.

 

1. Показання свідків – це найбільш розповсюджене джерело доказів. Показання свідків – це повідомлення певної особи про обставини справи. Особа, що є свідком не може виконувати інші процесуальні функції, за винятком законних представників.

Не можуть бути свідками: захисники обвинуваченого, представники позивача, відповідача, потерпілого, психічно хворі особи. Відмовитися давати показання як свідки мають право: члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Права свідка:

1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він
вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2) знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

3) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

4) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для
дачі показань;

5) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

6) має право вносити зміни і доповнення до протоколу допиту.

Свідками можуть бути особи будь-якого віку. Однак особи менше 14 років допитуються з врахуванням таких особливостей: допит проводиться в присутності батьків, вчителя, або лікаря, неповнолітні не несуть відповідальності за відмову від дачі показань.

 

2. Потерпілого можна допитувати про обставини, які підлягають встановленню у справі. В тому числі про факти, які характеризують особу підсудного, про його взаємовідносини з ним, про міркування з приводу обставин справи. Всі правила, щодо свідків поширюються і на потерпілого.

Особливості становища потерпілого:

1. Потерпілий безпосередньо зацікавлений у вирішені справи.

2. Як правило, він активний учасник процесу.

3. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи.

4. Потерпілий не вилучається із зали суду.

5. На відміну від свідка несе відповідальність лише за неправдиві показання.

 

3. Підозрюваний дає показання з приводу обставин затримання або застосування запобіжних заходів. Дача показань – це його право, а не обов’язок. Відмова від дачі показань не може вважатися доказом вини.

Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення
лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в
справі.

 

4. Особливістю показань обвинуваченого є те, що він найбільш зацікавлений і найбільше знає про події злочину (якщо він його вчинив). Як і підозрюваний не несе відповідальності за відмову від показань або дачу неправдивих показань. Показання обвинуваченого ретельно перевіряються, навіть якщо він зізнався у вчинені злочину.

Причини зізнання обвинуваченого:

1) зізнається в одному злочині аби приховати інший;

2) оговорює себе під впливом психічного стану;

3) розраховує на зменшення покарання;

4) як наслідок незаконних методів розслідування;

5) та інші.

Обмова – це показання, обвинуваченого у яких, він повідомляє про участь у вчиненні злочину інших осіб. Мотивами обмови можуть бути: помста, приписування собі другорядної ролі у вчинені злочину.

 

5. Експерт – це особа, яка володіє спеціальними знаннями в науці, техніці, мистецтві і якій доручено провести дослідження обставин справи.

Експертиза – це процес дослідження експертом обставин справи.

Висновок експерта – це процесуальний документ складений експертом, у якому даються відповіді на питання судді, прокурора, слідчого. Цей висновок виступає доказом по справі. Існують такі види експертиз – судово-медична, технічна, психіатрична та інші.

Не можуть бути експертами:

1. Особи, які мають власні інтереси у справі.

2. Особи, які виконують іншу процесуальну роль.

3. Особи, як перебувають у професійній залежності від обвинуваченого.

За ухилення від обов’язків експерта або неправдивий висновок настає кримінальна відповідальність.

Обов’язкове призначення експертизи:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для встановлення статевої зрілості потерпілої;

4) для визначення психічного стану підозрюваного або
обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів
щодо його осудності;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення і відсутні документи, які підтверджують вік цих осіб;

6) аваріях, катастрофах, підробці грошей, випуску недоброякісної продукції.

Права експерта:

1) знайомитися з матеріалами справи;

2) порушувати клопотання про надання додаткових матеріалів;

3) бути присутнім при проваджені слідчих дій (з дозволу слідчого);

4) задавати питання особам, що допитуються;

5) відмовитися від експертизи, якщо він не володіє достатніми знаннями для її проведення;

6) давати висновок рідною мовою;

7) оскаржувати дії прокурора, слідчого;

8) за наявності достатніх підстав – на забезпечення безпеки

Обов’язки експерта:

1. З’являтися за викликом.

2. Провести експертизу.

3. Дати об’єктивний висновок.

Експертиза може бути: комісійна, комплексна, додаткова, повторна.

Комісійна – експертиза, проведена кількома експертами однієї спеціальності.

Комплексна - експертиза, проведена кількома експертами різних спеціальностей.

Додаткова – експертиза, яка відповідає на додаткові питання і доповнює попередню.

Повторна – експертиза провадиться тоді, коли попередня експертиза була визнана необґрунтованою або суперечливою.

Наряду з експертом у розгляді справи бере участь фахівець (спеціаліст). Він має спеціальні знання і допомагає судді, прокурору, слідчому, консультує їх. Фахівець дає довідки, які не є доказами.

 

6. Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення
злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом
злочинних дій та інші, які можуть допомогти при розкритті злочину.

Для того, щоб той або інший предмет проходив як доказ, потрібно скласти протокол. Кожен речовий доказ ретельно описується, фотографується. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили
або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про
закриття справи. Після цього знаряддя злочину конфіскуються, а речі, що вилучені з обігу знищуються. Гроші і цінності передаються державі або повертаються громадянам. Якщо речі швидко псуються, то вони здаються на реалізацію або повертаються власникам.

 

7. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в
порядку, передбаченому КПК, носії інформації, на яких з
допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є
джерелом доказів. Такими доказами є: протоколи обшуку, огляду, освідування, виїмки, судового засідання, протоколи з відповідними додатками складені за результатами оперативно-розшукових заходів.

 

8. Документи – це папери, на яких друкованими або рукописними літерами виражена якась думка (акти ревізії, накази, посвідчення, наряди, протоколи). Коли достовірність документів викликає сумнів потрібно призначити експертизу.

 

Слідчі дії.

1. Допит свідка.

2. Допит потерпілого.

3. Очна ставка.

4. Впізнання.

5. Обшук і виїмка.

6. Виїмка поштової кореспонденції. Зняття інформації з каналів зв’язку.

7. Огляд.

8. Освідування.

9. Відтворення обставин і обстановки події.

10. Проведення експертизи.

 

1. Свідка можна допитувати про факти справи, про особу обвинуваченого, потерпілого (ст. 167 КПК).

Свідок може викликатися:

1) шляхом надсилання йому повістки. У випадку відсутності свідка, повістка передається дорослому члену сім’ї, сусідам.

2) шляхом надсилання телеграми або телефонограми, факсу або ін засобів зв’язку.

Свідок зобов’язаний з’явитися у зазначене місце, у визначений час. Якщо свідок не з’являється, то його доставляють у примусовому порядку, у цьому випадку на свідка можна накласти штраф у розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або адміністративний арешт до 15 діб. Неповнолітні особи викликаються через своїх батьків, опікунів, піклувальників.

Допит проводиться у приміщені міліції, прокуратури, служби безпеки або в інших місцях. Свідки допитуються окремо. Перед допитом слідчий встановлює особу свідка. Всі необхідні дані про свідка заносяться до анкетної частини протоколу допиту. Свідок попереджається про відповідальність за відмову від дачі показань і за неправдиві показання.

Допит складається з двох частин:

1) вільна розповідь;

2) запитання – відповідь.

Існує чотири види запитань:

1) доповнювальні запитання – стосуються тих обставин, що не згадані у розповіді свідка, які він забув, або яким не надав значення.

2) уточнювальні питання – ставляться для деталізації окремих фактів, про які свідок розповів лише у загальній формі.

3) Нагадувальні питання – допомагають свідку відновити у пам’яті, події і факти, які він забув.

4) Контрольні питання – ставляться з метою перевірки правдивості показань свідка.

Всі показання заносяться до протоколу від першої особи, по змозі дослівно. Після закінчення допиту, протокол зачитується свідку. Якщо необхідно вносяться доповнення і поправки. У разі необхідності, для дачі показань, запрошується перекладач.

 

2. Порядок виклику потерпілого такий же як і обвинуваченого. Потерпілий попереджається про відповідальність у разі дачі неправдивих показань. Потерпілий – це зацікавлена особа, тому його показання ретельно перевіряються.

 

3. Очна ставка – це слідча дія, яка проводиться між двома раніше допитаними особами, в чиїх показаннях є суттєві суперечності (ст. 172 КПК).

Анкетні дані, осіб, що допитуються до протоколу не заносяться. В заголовку вказується лише прізвище, ім’я та по-батькові.

На початку очної ставки встановлюється чи знають особи один одного, у яких стосунках перебувають. Якщо особи, що дають показання, є свідками, то попереджаються про відповідальність за неправдиві показання або відмову від дачі показань. Особи можуть задавати питання одна одній (з дозволу слідчого). Оголошення показань даних на попередніх допитах здійснюється, лише після закінчення очної ставки. Протокол очної ставки має бути підписаний на кожній сторінці.

 

4. Впізнання – це ефективний спосіб викриття злочинців. Метою впізнання є встановлення чи є дана особа, чи предмет, саме тією особою чи предметом, на які вказав свідок, обвинувачений, потерпілий. Порядок проведення:

1) спочатку складається протокол, куди заносяться показання про зовнішній вигляд, ознаки особи чи предмету, обставини при яких особа їх спостерігала.

2) далі пред’являється особа для впізнання. Особа пред’являється не сама, а у кількості не менше трьох осіб (особи, що пред’являються для впізнання, мають бути тієї ж статі, віку і не мати різких відмінностей в одязі чи зовнішності). Перед тим, як пред’явити особу, її пропонується зайняти будь-яке місце;

3) той хто впізнає запрошується до кімнати, він має чітко вказати на особу, що вчинила злочин;

4) можливе впізнання за фотознімками.

Про наслідки впізнання складається протокол, який підписують всі учасник пізнання (слідчий, особа, що впізнає, три особи, що пред’являються для впізнання, двоє понятих).

 

5. Обшук і виїмка – це невідкладні слідчі дії.

Обшук - це примусове відшукання і вилучення слідчим, у будь-якому приміщені, на будь-якій території, знарядь злочину, цінностей здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають доказове значення.

Виїмка – проводиться тоді коли слідчий достеменно знає, де і в кого знаходиться певний предмет.

Слідчий має скласти постанову про проведення обшуку або виїмки. Для проведення обшуку у житлі громадян, необхідно отримати вмотивовану постанову судді, для виїмки це не потрібно. Якщо документ, який підлягає виїмці містить державну таємницю, необхідно отримати санкцію прокурора. У невідкладних випадках, обшук можна провести без санкції судді. Однак протягом доби має бути повідомлений прокурор.

Обшук і виїмка, як правило, проводяться вдень. Для проведення обшуку і виїмки запрошуються двоє понятих.

Якщо обшук чи виїмка проводяться у дипломатичних представництвах, необхідно отримати згоду самих представництв і дозвіл з міністерства закордонних справ. При проведенні обшуку і виїмки у цих приміщеннях має бути присутній слідчий, прокурор і уповноважена особа дипломатичного представництва.

Після проведення обшуку складається протокол в двох примірниках, у якому описуються речі, що були вилучені, вказується час, місце проведення обшуку.

 

6. Виїмка поштової кореспонденції (ст. 187 і 187¹ КПК).

Проводиться тоді, коли через кореспонденцію можливо встановити місце знаходження особи, злочинні зв’язки обвинуваченого чи підозрюваного, встановити обставини справи. Арешт на кореспонденцію провадиться з санкції прокурора. Слідчий складає постанову, яка направляється у поштово-телеграфну установу. Виїмка кореспонденції проводиться у присутності двох представників поштово-телеграфної установи. Накладання арешту на поштову кореспонденцію скасовується, якщо в цьому відпадає необхідність.

Зняття інформації з каналів зв’язку можливе і до порушення кримінальної справи. Слідчий, за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду, який виносить постанову про зняття інформації з каналів зв’язку. Інформація, що виявлена, прослуховується, після чого складається протокол. Далі слідчий складає постанову, якою цей протокол визнається доказом і приєднує його до справи.

 

7. Огляд – це найневідкладніша дія, яку можна проводити до порушення справи. Якщо під час огляду були виявлені ознаки злочину, то необхідно негайно порушити кримінальну справу.

Органи, які виїхали на огляд, повинні забезпечити охорону місця проведення огляду. Огляд проводиться у присутності не менш як двох понятих, у разі необхідності запрошуються фахівці. Огляд як правило проводиться вдень.

У більшості випадків, слідчий крім протоколу робить план і креслення місця події. Коли проводиться огляд документів і для цього потрібен тривалий час, то слідчий може опечатати і вилучити ці документи і переглянути їх у себе в кабінеті.

Для огляду трупа необхідно запросити судового медика або лікаря.

Слідчий складає протокол огляду, до якого додаються плани, схеми, записуються всі обставини, що виявлені підчас огляду. У протоколі огляду слідчий не може робити висновків з приводу події, що відбулася.

 

8. Освідування – це слідча дія направлена на виявлення на тілі живої людини слідів злочину чи особливих прикмет. Освідування, як правило проводиться тоді, коли немає необхідності у проведені експертизи. Освідувати можна: підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого.

Освідування можуть проводити:

1) судовий медик;

2) слідчий;

3) лікар.

Якщо освідування проводить слідчий, то це робиться у присутності двох понятих. Слідчий не має прав бути присутнім при освідування особи іншої статі, якщо це пов’язано з необхідністю оголювати цю особу. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність людини або є небезпечними для її здоров’я.

Про результати освідування може бути складений один з таких документів (в залежності від того хто проводив це освідування): протокол освідування, акт судово-медичного освідування, довідка.

 

9. Відтворення обставин і обстановки події складається з двох дій:

1. слідчий експеримент;

2. перевірка показань на місці.

При експерименті відтворюються обставини, як вони були описанні у показаннях свідків. Шляхом досліду перевіряється чи міг в дійсності бути такий факт. При проведені цієї дії запрошуються поняті, при необхідності фахівці. Виконання цих дій допускається при умові, що вони не принижують гідність особи і не є небезпечними для її життя.

Якщо наслідки експерименту негативні, то свідчить, що такої події не було. А якщо позитивні, то всі обставини мають бути ще ретельно перевірені.

Про відтворення обставин і обстановки події складається протокол, який підписують всі особи, що брали участь у цих діях.

 

10. Експертиза призначається, коли необхідні наукові технічні чи інші спеціальні знання. Обов’язкове призначення експертизи:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини за ст. 155 КК;

4) для визначення психічного стану підозрюваного або
обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів
щодо його осудності;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення, немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Слідчий має сам визначити яку саме експертизу потрібно провести і які питання ставити на її вирішення. Слідчий має право призначити експертом будь-якого фахівця. Про призначення експертизи слідчий складає постанову. У ній зазначається: коли і ким вона складена; підстави для проведення експертизи; прізвище експерта або назва установи, якій доручено проводити експертизу; питання, на які необхідно відповісти експерту; об'єкти, які мають бути досліджені і перелік матеріалів, що додаються до експертизи.

Слідчий має роз’яснити експерту його права і обов’язки і попередити про відповідальність за неправдивий висновок і за відмову від проведення експертизи а також про нерозголошення даних слідства.

Обвинувачений має бути ознайомлений з постановою про призначення експертизи. Він має право подавати заяви і клопотання, які мають бути занесені у протокол про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи.

Постанова про призначення психологічної експертизи не оголошується, коли стан обвинуваченого робить це неможливим.

Результати експертизи оформлюються висновком, у якому зазначається: ким складено висновок, на якій підставі проведено експертизу, питання, що були поставлені експерту, мотивовані відповіді на ці питання. Коли експерт виявить факти, які мають значення для справи, але питання про них не були йому поставлені, то він має про них вказати у висновку.

Експерт дає висновок від свого імені. Якщо експертизу проводила група слідчих, то за наявності спільної згоди щодо висновку він підписується усіма експертами. Якщо ж між ними існують суперечності з при воду висновку, то кожен з них складає свій висновок.

Після цього матеріали експертизи надаються обвинуваченому для ознайомлення. Обвинувачений може висловити заперечення проти висновку, може заявляти клопотання про постановку додаткових питань, про проведення додаткової чи повторної експертизи. Про пред’явлення обвинуваченому висновку експерта складається протокол.

При проведені експертизи має бути складено мінімум чотири документи: постанова про призначення експертизи, протокол про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, висновок експерта, протокол про пред’явлення обвинуваченому висновку експерта.

 

 

Обвинувальний висновок

 

1. Суть і значення обвинувального висновку.

2. Описова частина обвинувального висновку.

3. Резолютивна частина обвинувального висновку.

4. Додатки до обвинувального висновку.

5. Затвердження обвинувального висновку прокурором.

 

1. Обвинувальний висновок – це процесуальний акт в якому підводяться підсумки досудового слідства на основі оцінки зібраних по справі доказів.

В обвинувальному висновку слідчий викладає результати проведеного слідства, формулює обвинувачення, яке підтверджує матеріалами слідства. Обвинувальний висновок – це головний документ слідства. За своєю природою – це акт обвинувальної влади. Цей висновок виходить від обвинувача і виражає тезу, яку обвинувач доказує, на визнанні правильності якої він настоює.

Складається обвинувальний висновок слідчим, але свою юридичну силу отримує після затвердження прокурором. Значення обвинувального висновку:

1) визначає обсяг і рамки майбутнього судового розгляду, як щодо осіб так і щодо пред’явленого обвинувачення;

2) є умовою необхідною для того аби, обвинувачений міг побудувати свій захист на суді;

3) має значення систематизованого зведення матеріалів слідства.

Обвинувальний висновок має бути вручений обвинуваченому за три дні до судового розгляду. Обвинувальний висновок оголошується в суді із самого початку. За згодою сторін прокурор може зачитати лише резолютивну частину обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок складається з двох частин: описової і резолютивної.

 

2. Описова частина складається з шести елементів:

1) вказівка на приводи і підстави до порушення кримінальної справи;

2) виклад фактичних обставин справи (місце, час, способи, мотиви
і наслідки злочину, відомості про потерпілого);

3) приведення доказів по справі. Кожне твердження слідчого повинно бути підтверджене посиланням на докази. Підтвердження робиться шляхом посилання на матеріали справи зі вказівкою на конкретну сторінку, і що саме потрібно знайти на цій сторінці;

4) дані про особу обвинуваченого (дані про судимість, про поведінку на роботі та вдома, та інші відомості, які можуть вплинути на міру покарання);

5) приведення пояснень обвинуваченого. Вказується чи визнав себе винним чи ні, чим пояснює свої дії, які заперечення висуває, які докази представив;

6) вказівки на обставини що сприяли вчиненню злочину.

 

3. Резолютивна частина складається з трьох елементів:

а) анкетні дані обвинуваченого;

б) формулювання обвинувачення;

в) юридична кваліфікація злочину.

Таким чином у резолютивній частині містяться юридичні висновки, юридичні обґрунтування вимог прокурора. Фактичні обставини наводяться у стислій формі.

Складаючи резолютивну частину потрібно пам’ятати:

1) вона повинна повністю випливати з описової частини;

2) не повторювати всіх обставин справи, а давати їх юридичне формулювання;

3) має містити індивідуалізоване обвинувачення стосовно кожного обвинуваченого.

 

4. Додатки до протоколу:

1) список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з
зазначенням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання
або висновки;

2) довідка про рух справи та про застосування запобіжного
заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з
обвинувачених, якщо вони заарештовані;

3) довідки про речові докази, про цивільний позов, про
заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливості
конфіскації майна;

4) довідка про судові витрати в справі за час досудового
слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

Склавши обвинувальний висновок слідчий, направляє справу прокурору.

 

5) Для того аби обвинувальний висновок отримав юридичну силу, він має бути затверджений прокурором.

Прокурор, отримавши матеріали від слідчого зобов’язаний перевірити цю справу:

Ø чи мали місце подія злочину;

Ø чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад
злочину;

Ø чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права
підозрюваного і обвинуваченого на захист;

Ø чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття
справи;

Ø чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;

Ø чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину;

Ø чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

Ø чи додержано вимог закону при складанні обвинувального
висновку;

Ø чи правильно обрано запобіжний захід;

Ø чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків,
заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

Ø чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню
злочину, і чи вжито заходів до їх, усунення;

Ø та інші вимоги КПК.

Прокурору дається 5-ть днів на перевірку обвинувального висновку. Після цього він може прийняти такі рішення:

а) затвердити висновок або скласти свій висновок;

б) повернути справу слідчому на дослідування;

в) закривати справу.

Прокурор має право: вносити зміни до обвинувального висновку, може змінити запобіжний захід. Затвердивши обвинувальний висновок, прокурор направляє справу в суд, повідомляє чи буде підтримувати обвинувачення в суді, повідомляє обвинуваченому, що справу направлено суд.

 

Тема 2: Принципи правосуддя.

1. Поняття і значення принципів.

2. Здійснення правосуддя виключно судом.

3. Незалежність суддів і підкорення їх лише закону.

4. Одноособовий і колегіальний розгляд справи.

5. Принцип законності.

6. Рівність всіх учасників перед законом та судом.

7. Забезпечення доведеності вини.

8. Принцип змагальності.

9. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.

10. Забезпечення обвинуваченому права на захист.

11. Гласність судового процесу.

12. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження.

13. Презумпція невинуватості.

14. Виборність і призначуваність суддів.

15. Принцип державної мови судочинства.

16. Принцип недоторканності особи.

17. Принцип публічності.

18. Принцип вільної оцінки доказів.

19. Принцип установлення об’єктивної істини.

20. Принцип безпосередності, усності, безперервності судового розгляду.

 

1. Принципи – це основні засади, які закріплені в законі і виражають суть кримінального процесу.

Значення принципів:

Ø Вони забезпечують однакове розуміння і застосування законів

Ø Принципи слугують своєрідним орієнтиром в діяльності юристів.

 

2. Здійснення правосуддя виключно судом. Вихідними для цього принципу є статті 124 і 125 Конституції України. Так правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

 

3. Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ст. 126, 129 Конституції України, ст. 18 КПК). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Гарантії незалежності і недоторканності суддів поділяються на матеріальні і процесуальні. До матеріальних гарантій відносяться: отримання квартири протягом 6 місяців, встановлення сигналізації, встановлення телефону. До процесуальних гарантій відносяться: незалежність суддів від органів влади, незалежність суддів від суддів вищого рівня, особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності та ін.

 

4. Одноособовий та колегіальний розгляд справи. Стаття 129 Конституції України зазначає: судочинство в Україні здійснюється одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. За загальним правилом всі справи у суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Однак, існує два винятки з цього правила: справи про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років, розг