Докази у кримінальному процесі.

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів.

2. Поняття доказування, допустимість доказів.

3. Процес доказування.

4. Предмет доказування.

5. Обов’язок доказування.

6. Класифікація доказів.

 

1. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права, теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

 

2. Доказування – це діяльність судді слідчого, прокурора з виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів та отримання таким чином певних висновків.

Допустимість доказів визначається джерелом доказів, із якого вони його отримані. Допустимі лише ті докази, які визначені КПК і з дотриманням усіх правил.

 

3. Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об’єктивної дійсності для вирішення конкретної справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1). Збирання і закріплення доказів. Збираються докази під час розслідування справи. Закріплення доказів оформлюється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2). Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3). Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК). При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отримання доказів і достатність їх для вирішення справи.

 

4. Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину: об’єкт злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. У статті 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і характер відповідальності обвинуваченого;

4) характер і розмір шкоди завданої злочином.

 

5. Обов'язок доказування покладається на правоохоронні органи. Суддя, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. У справах приватного обвинувачення обов’язок доказування покладається не на правоохоронні органи, а на потерпілого.

 

6. Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи і визначення особливостей, кожної з таких груп. Докази класифікуються на такі групи:

1. Щодо обвинувачення:

а) обвинувальні;

б) виправдувальні.

2. Щодо головного факту:

а) прямі;

б) побічні.

3. По джерелу отримання:

а) першоджерельні;

б) похідні.

 

 

Джерела доказів.

1. Показання свідків.

2. Показання потерпілого.

3. Показання підозрюваного.

4. Показання обвинуваченого.

5. Висновок експерта.

6. Речові докази.

7. Протоколи слідчих і судових дій.

8. Інші документи.

 

1. Показання свідків – це найбільш розповсюджене джерело доказів. Показання свідків – це повідомлення певної особи про обставини справи. Особа, що є свідком не може виконувати інші процесуальні функції, за винятком законних представників.

Не можуть бути свідками: захисники обвинуваченого, представники позивача, відповідача, потерпілого, психічно хворі особи. Відмовитися давати показання як свідки мають право: члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Права свідка:

1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він
вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2) знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

3) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

4) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для
дачі показань;

5) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

6) має право вносити зміни і доповнення до протоколу допиту.

Свідками можуть бути особи будь-якого віку. Однак особи менше 14 років допитуються з врахуванням таких особливостей: допит проводиться в присутності батьків, вчителя, або лікаря, неповнолітні не несуть відповідальності за відмову від дачі показань.

 

2. Потерпілого можна допитувати про обставини, які підлягають встановленню у справі. В тому числі про факти, які характеризують особу підсудного, про його взаємовідносини з ним, про міркування з приводу обставин справи. Всі правила, щодо свідків поширюються і на потерпілого.

Особливості становища потерпілого:

1. Потерпілий безпосередньо зацікавлений у вирішені справи.

2. Як правило, він активний учасник процесу.

3. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи.

4. Потерпілий не вилучається із зали суду.

5. На відміну від свідка несе відповідальність лише за неправдиві показання.

 

3. Підозрюваний дає показання з приводу обставин затримання або застосування запобіжних заходів. Дача показань – це його право, а не обов’язок. Відмова від дачі показань не може вважатися доказом вини.

Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення
лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в
справі.

 

4. Особливістю показань обвинуваченого є те, що він найбільш зацікавлений і найбільше знає про події злочину (якщо він його вчинив). Як і підозрюваний не несе відповідальності за відмову від показань або дачу неправдивих показань. Показання обвинуваченого ретельно перевіряються, навіть якщо він зізнався у вчинені злочину.

Причини зізнання обвинуваченого:

1) зізнається в одному злочині аби приховати інший;

2) оговорює себе під впливом психічного стану;

3) розраховує на зменшення покарання;

4) як наслідок незаконних методів розслідування;

5) та інші.

Обмова – це показання, обвинуваченого у яких, він повідомляє про участь у вчиненні злочину інших осіб. Мотивами обмови можуть бути: помста, приписування собі другорядної ролі у вчинені злочину.

 

5. Експерт – це особа, яка володіє спеціальними знаннями в науці, техніці, мистецтві і якій доручено провести дослідження обставин справи.

Експертиза – це процес дослідження експертом обставин справи.

Висновок експерта – це процесуальний документ складений експертом, у якому даються відповіді на питання судді, прокурора, слідчого. Цей висновок виступає доказом по справі. Існують такі види експертиз – судово-медична, технічна, психіатрична та інші.

Не можуть бути експертами:

1. Особи, які мають власні інтереси у справі.

2. Особи, які виконують іншу процесуальну роль.

3. Особи, як перебувають у професійній залежності від обвинуваченого.

За ухилення від обов’язків експерта або неправдивий висновок настає кримінальна відповідальність.

Обов’язкове призначення експертизи:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для встановлення статевої зрілості потерпілої;

4) для визначення психічного стану підозрюваного або
обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів
щодо його осудності;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення і відсутні документи, які підтверджують вік цих осіб;

6) аваріях, катастрофах, підробці грошей, випуску недоброякісної продукції.

Права експерта:

1) знайомитися з матеріалами справи;

2) порушувати клопотання про надання додаткових матеріалів;

3) бути присутнім при проваджені слідчих дій (з дозволу слідчого);

4) задавати питання особам, що допитуються;

5) відмовитися від експертизи, якщо він не володіє достатніми знаннями для її проведення;

6) давати висновок рідною мовою;

7) оскаржувати дії прокурора, слідчого;

8) за наявності достатніх підстав – на забезпечення безпеки

Обов’язки експерта:

1. З’являтися за викликом.

2. Провести експертизу.

3. Дати об’єктивний висновок.

Експертиза може бути: комісійна, комплексна, додаткова, повторна.

Комісійна – експертиза, проведена кількома експертами однієї спеціальності.

Комплексна - експертиза, проведена кількома експертами різних спеціальностей.

Додаткова – експертиза, яка відповідає на додаткові питання і доповнює попередню.

Повторна – експертиза провадиться тоді, коли попередня експертиза була визнана необґрунтованою або суперечливою.

Наряду з експертом у розгляді справи бере участь фахівець (спеціаліст). Він має спеціальні знання і допомагає судді, прокурору, слідчому, консультує їх. Фахівець дає довідки, які не є доказами.

 

6. Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення
злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом
злочинних дій та інші, які можуть допомогти при розкритті злочину.

Для того, щоб той або інший предмет проходив як доказ, потрібно скласти протокол. Кожен речовий доказ ретельно описується, фотографується. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили
або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про
закриття справи. Після цього знаряддя злочину конфіскуються, а речі, що вилучені з обігу знищуються. Гроші і цінності передаються державі або повертаються громадянам. Якщо речі швидко псуються, то вони здаються на реалізацію або повертаються власникам.

 

7. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в
порядку, передбаченому КПК, носії інформації, на яких з
допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є
джерелом доказів. Такими доказами є: протоколи обшуку, огляду, освідування, виїмки, судового засідання, протоколи з відповідними додатками складені за результатами оперативно-розшукових заходів.

 

8. Документи – це папери, на яких друкованими або рукописними літерами виражена якась думка (акти ревізії, накази, посвідчення, наряди, протоколи). Коли достовірність документів викликає сумнів потрібно призначити експертизу.