Поняття та структура моралі.Основні соціальні функції моралі.

Питання Залік прокурорська етика

 

Поняття та структура моралі.Основні соціальні функції моралі.

Мораль і право. Спільні і відмінні риси.

Етика-вчення про мораль.Предмет,структура і завдання етики

Професійна етика юриста-предмет,особливості та завдання.

Перелік та зміст моральних якостей юриста.Моральний конфлікт.Моральна відповідальність.

Тема 2

Міжнародні професійні асоціації та об'єднання прокурорів; їх завдання.мета створення та роль у фармуванні міжнародних стандортів морально-етичних вимог до працівників прокуратури

7. 2. Міжнародні стандарти професійної поведінки прокурорів.Незалежність та неупередженність прокурорів.

Стандарти професійної відповідальності та викладення основних обовязків та прав пркурорів.

Европейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів.

Тема 3

Етичні основи ЗУ Про прокуратуру. Моральні засади діяльності прокуратури.

Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів. Мета, завдання, передумови прийняття.

3. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ ПРОКУРОРА

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ПОЗАСЛУЖБОВОЇ ПОВЕДІНКИ ПРОКУРОРА

5. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ

6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ КОДЕКСУ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ТА ПОВЕДІНКИ ПРОКУРОРА

Зміст і значеня Дисциплінарного статут прокуратури України

Тема 4.

Моральний зміст засад кримінального провадження

Морально-етичний зміст рівності перед законом і судом

Поняття честь і гідність

Морально-етичний зміст значення права на свободу та особисту недоторканість

Моральні аспекти презумції невиноватості

Морально-етичні основи свободи від самовикриття

 

Тема 5:

7. 1.Етичні засади процесуальної діяльності прокурора при здійсненні ним нагляду за додержанням законів органами, що провадять ОРД, дізнання та досудове слідство.

Етика взаємовідносин прокурора і слідчого.

9. 3. Етичні засади діяльності прокурора в статусі керівника органу прокуратури. Взаємовідносини керівного складу органів прокуратури і керівного складу з підпорядкованими працівниками у Кодексі професійної етики.....

Тема 6

10. 1. Поняття, предмет і значення кримінально-процесуального доказування.

11. 2. Моральна обґрунтованість процесуального примусу що застосовується при доказуванні у кримінальній справі.

12. 3.Етичні проблеми оперативно-розшукової діяльності з виявлення доказів

13. 5. Морально-етичні аспекти взяття під варту підозрюваного або обвинуваченого на досудовому розслідувані.

14. 4. Етичні аспекти оцінки та перевірки доказів на стадії досудового розслідування. Недопустимі докази та їх моральнй аспект

Тема7

Загальні етичні вимоги до проведення слідчих дій

Етичні основи проведення допиту

Етичні основи проведення слідчого експеременту

Морально етичні основи освідування особи

Етичні аспекти проведення обшуку

Тема 1

Поняття та структура моралі.Основні соціальні функції моралі.

Мораль — явище більш високого розвитку духовності, — складний суспільний феномен. Це система норм, що відображають реально наявне та бажане в стосунках із позицій інтересів суспільства та людства.

З одного боку, мораль фіксує реальний рівень розвитку людяності стосунків у конкретному соціумі в конкретний історичний період, тобто "тут" і "тепер". З іншого боку, вона містить у собі ідею досконалості стосунків та утверджує їх ідеал у конкретних образах (символах), що служать взірцем людяності як для людей певного часу, так і для людства в цілому. Такими образами моральності є герої — захисники роду (народу) або "подвижники духу" (захисники честі, гідності людини) тощо.

Моральні норми регулюють не «внутрішній» світ людини, а відносини між людьми. Однак не слід упускати з виду індивідуальні аспекти моральних вимог. В остаточному підсумку їхня реалізація залежить від моральної зрілості людини, міцності його моральних поглядів, соціальної орієнтованості його індивідуальних інтересів. І тут першорядну роль грають такі індивідуалізовані моральні категорії, як совість, обов'язок, які направляють поводження людини в русло соціальної моральності. Внутрішнє переконання індивіда в моральності або аморальності свого вчинку значною мірою визначає і його соціальну значимість.

Елементами морального регулювання є:

- ідеал, що виражає подання суспільства, класів, соціальної групи про моральну досконалість;

- система норм, дотримання яких є необхідною умовою функціонування суспільства, досягнення їм своїх моральних цінностей;

- особливі форми соціального контролю, що забезпечують реалізацію моральних норм, у тому числі суспільна думка.

Результатом такого підходу до моралі є викривлене тлумачення її регулятивної, виховно-ідеологічної та комунікативної функцій. Розчленування моралі, навіть якщо розглядати її через функціональну своєрідність, розділення її за відношенням до практики-повєдінки на сферу суспільної свідомості, початково тлумачену як протилежну індивідуальній свідомості, тягне за собою уявлення, що норми, приписи, правила вироблені суспільством у процесі практики, а індивідові належить їх засвоїти.

Специфічна сутність моралі конкретно розкривається у взаємодії її історично сформованих функцій: регулятивної, виховної, пізнавальної, оціночно-імперативної, що орієнтує, мотиваційної, комунікативної (забезпечує спілкування людей), прогностичної й ін. Неважко помітити, що перераховані вище функції моралі взаимноперекрещиваются: регулятивна функція містить у собі оціночно-імперативну, що орієнтує, почасти комунікаційну (упорядковуючи спілкування людей); виховна функція містить у собі почасти оціночно-імперативну, мотиваційну; пізнавальна - що орієнтує й прогностичну й т.д.

Основні соціальні функції моралі

1. Регулятивна функція проявляється на практиці досить стихійно і суперечливо, що значною мірою пов'язано з відсутністю спеціального інституту, який займався б її реалізацією. 2. Ціннісно-орієнтована функція орієнтує людину у світі оточуючих його культурних цінностей, виробляє систему переваги одних моральних цінностей іншим, дозволяє виявити найбільш моральні оцінки і лінії поведінки.

3. Пізнавальна функція служить засобом пізнання внутрішнього світу людини, дає йому етичні пізнання, допомагає вирішувати моральні проблеми, керувати своєю поведінкою, почуттями і т.д.

4. Виховна функція націлена на формування кращих моральних якостей особистості. Проте всі можливі зовнішні виховні впливи у цій сфері повинні здійснюватися з великою обережністю, щоб не придушити повноцінне самовизначення індивіда.

5. Оціночна функція допомагає розцінювати з позицій добра і зла освоєння людиною дійсності. Предметом оцінки є вчинки, відносини, наміри, мотиви, моральні погляди і особистісні якості.

6. Мотиваційна функція дозволяє людині оцінювати і виправдовувати свою поведінку за допомогою моральної мотивації. Чисті і благородні мотиви - найважливіший елемент моральної поведінки особистості.

7. Комунікативна функція полягає в ритуалізації і гуманізації людського спілкування, прагненні зробити сто максимально приємним для всіх сторін. Забезпечує взаєморозуміння, спілкування людей на базі вироблення загальних моральних цінностей, орієнтує людину на добро в спілкуванні.

8. гуманізіруют функція полягає в прагненні моралі удосконалювати людини.

 

Тема 3

Стаття 8. Недопущення дискримінації

Прокурор повинен захищати принцип рівності всіх громадян перед законом та не допускати проявів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

 

Стаття 17. Обмеження участі прокурора у політичній діяльності та щодо сумісництва

Прокурор не може належати до політичних партій, об’єднань та рухів, брати участь у будь-якій політичній діяльності, суміщати виконання своїх службових обов’язків з іншою діяльністю, окрім наукової, творчої та викладацької.

 

Тема 4.

1. Мораль (лат. mores) - інститут суспільної свідомості, який виконує функцію регулювання поведінки людей; основні правила людського співжиття, що базуються на силі переконання, совісті, традиціях та існують у вигляді принципів, понять, уявлень і суджень людей про добро, зло, честь, гідність, благородність, справедливість.

Мабуть, перші моральні заповіді щодо правосуддя можна відшукати ще в Біблії, дев'ята заповідь якої буде актуальною завжди, бо забороняє одне з найбільш аморальних діянь - лжесвідчення. В наш час правосуддя має будуватись на світовій культурі духовного багатства і свободи та вироблених людською цивілізацією моральних засадах суспільного життя, уявленнях людства про істину, добро і справедливість. У сфері правосуддя норми права і моралі співпадають за своїми цілями. Тут повною мірою має реалізовуватись принцип: на добро відповідають добром, справедливістю - на зло.

у сфері судочинства реалізуються як загально юридичні моральні принципи: гуманізм, справедливість, толерантність, рівність людей перед законом і судом, поваги честі і гідності особи тощо, так і знаходять реалізацію певні менш загальні засади: незалежність та неупередженість суду, принцип встановлення істини, недоторканності особистого життя, неприпустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів.

Між тим, багато питань як щодо законності, так і щодо моральності викликають норми законодавства, якими регламентуються такі дії, як негласне проникнення в приміщення та візуальне спостереження в них. Тим більше, що законодавець без якихось обмежень пропонує використовувати результати таких дій як докази у кримінальних справах. Процесуальній діяльності має бути притаманна висока етична, естетична, психологічна, юридична і загальна культура. Вона проявляється як в діях слідчого, прокурора, судді, так і матеріалізується в процесуальних документах, що нерідко виступають дзеркалом як культури, так і моральності. Безумовно, розвиток моральних засад кримінального процесу не завершується. Життя вимагає поглиблення цих процесів. На першому плані стоїть завдання удосконалення інституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності, зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної і компенсації моральної шкоди, гарантій істини і забезпечення справедливості правосуддя.

 

2..

У частині 1 статті 10 Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. встановлено, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. Через цей принцип реалізується уявлення людства про справедливість і він пов'язаний з іншими принципами, такими, як: верховенство права, доступ до правосуддя, обов’язковість судових рішень тощо.

 

Поняття честь і гідність

Гідність — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність. Гідність як абстрактна властивість конкретизується у процесі становлення людини як особистості, реалізуючись у її конкретних моральних чеснотах. Честь — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією. Честь людини, на думку Г.-В.-Ф. Гегеля, полягає в тому, щоб стосовно задоволення своїх потреб вона залежала тільки від свого працелюбства, від своєї поведінки і від свого розуму. "...Честь — це нагорода, яка присуджується за доброчесність... Для кого навіть честь — дрібниця, для того і все інше [нікчемне]" (Арістотель). "Протилежністю честі є безчестя, або ганьба, яка полягає в поганій думці і презирстві інших" (Б. Мандевіль).

Визнання гідності, тобто самоцінності кожної людини, залежить від суспільства, його економічного ладу та політичного режиму, від його здатності забезпечити утвердження невідчужуваних прав громадян. Від цього залежить і те, наскільки особистість зможе у своїй діяльності не заплямувати, зберегти свою честь.

 

5.

Наріжним каменем кримінального судочинства виступає презумпція невинуватості, яка має ранг конституційного принципу, котрий є суттєвою гарантією, що захищає особу від сваволі, діє повною мірою і повним обсягом на всіх без винятку стадіях кримінального процесу, спрямована проти хибної практики обґрунтування обвинувачення недостатніми доказами. Схематично презумпція невинуватості полягає в тому, що особа може бути визнана винуватою (названа злочинцем) лише на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Важко собі уявити моральність ставлення держави до своїх громадян більш високого рівня, особливо в такій гостроконфліктній сфері як боротьба із злочинністю! Переоцінити роль презумпції невинуватості в забезпеченні прав і свобод людини неможливо. Тому викликають щонайменше здивування висловлювання окремих теоретиків процесуального права, що начебто цей принцип дає людині право вважати себе винуватою чи невинуватою, а з формули презумпції невинуватості, закріпленій у нормативних актах, не випливає, хто саме вважає особу невинуватою – сам громадянин, держава, якийсь орган держави, закон чи ще хто- небудь. При цьому наголошено, що цей принцип не узгоджується з принципом про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи, оскільки таким чином віддається перевага тільки тим версіям у кримінальному провадженні, які презюмують невинуватість особи

 

Тема 5:

1.Етичні засади процесуальної діяльності прокурора при здійсненні ним нагляду за додержанням законів органами, що провадять ОРД, дізнання та досудове слідство.

Те, що написано в пит 2+ Стаття 22. Взаємовідносини з правоохоронними органами

У взаємовідносинах із співробітниками правоохоронних органів працівник прокуратуризобов’язаний бути коректним, тактовно та виважено виявляти вимогливість і принциповість, що базуються на вимогах закону.

Тема 6

1. Поняття, предмет і значення кримінально-процесуального доказування.

Доказування є діяльністю державних органів щодо збирання, дослідження й оцінювання фактичних даних про обставини, достовірне встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи. А норми процесуального права, що регламентують цілі, порядок, межі і зміст цієї діяльності, називають доказовим правом.

Встановлення істини у кримінальній справі є необхідною умовою справедливого судочинства, його відповідності вимогам права і принципам моралі. Судочинство демократичної держави має швидко й повністю розкрити злочин, викрити винуватих, забезпечити правильне застосування закону, щоб кожен злочинець був підданий справедливому покаранню, а жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і навіть не потрапив до підозрюваних.

Доказування як процесуальна діяльність здійснюється через комплекс процесуальних дій осіб, яких називають суб'єктами доказування. Залежно від процесуальних інтересів і функцій їх поділяють на дві основні групи. Суб'єктами доказування першої групи є посадові особи, які мають державні повноваження і відповідають за доказування на відповідних стадіях процесу. Це слідчий, особа, яка проводить дізнання, державний обвинувач (прокурор), суддя. До другої групи суб'єктів доказування належать обвинувачуваний, його захисник, законні представники, потерпілий і його представник тощо. У процесі доказування беруть участь свідки, експерти, спеціалісти та інші особи.

Основою доказування є діяльність органів держави, які відповідають за встановлення істини у справі. Вони здійснюють доказування на відповідній стадії процесу, зокрема збирають і перевіряють докази; проводять дії, необхідні для визнання суб'єктами доказування осіб, які належать до другої групи, і залучають їх до конкретних процесуальних дій; на основі зібраних, перевірених і оцінених доказів виносять рішення, на підставі яких відбувається перехід до наступної стадії, справу вирішують або припиняють судочинство.

Моральні проблеми, що виникають у процесі судочинства, насамперед доказування, пов'язані з пошуком істини, яка є основною проблемою в судочинстві. Проте у кримінальному судочинстві, де встановлені слідчим і судом фактичні обставини стають підставою для прийняття відповідальних рішень, що стосуються долі людини, дуже важливою є достовірність використовуваних знань. З огляду на це закон детально регламентує засоби доказування, що гарантує найдоцільніший і найефективніший з точки зору завдань судочинства порядок одержання, перевірки і засвідчення знань. Ефективність доказування залежить не тільки від фахових знань суб'єкта доказування, а й від знання ним логіки, дотримання її вимог. А це породжує нові моральні проблеми.

Логічно правильне мислення необхідне для досягнення істини у процесі судового доказування. Зрозуміло, що логічна досконалість мислення не є самоціллю, однак вона належить до моральних цінностей, а проблема правильності мислення в кримінальному процесі є проблемою не тільки юридичною, а й етичною. Адже доказування в кримінальному судочинстві забезпечує встановлення істини про обставини розслідування злочину, а також обґрунтування одержаних даних.

Судове доказування підлягає не лише логічним, а й юридичним нормам, які перебувають у зв'язку з моральними. Воно пов'язане з ризиком різноманітних помилок і неточностей, здатних спричинити негативні правові й моральні наслідки.

Отже, на стадії попереднього слідства слідчий і орган дізнання, як правило, збирають усі докази, необхідні й достатні для вирішення судом питань при винесенні вироку.

3.Етичні проблеми оперативно-розшукової діяльності з виявлення доказів

Традиційно до числа найбільш важливих рис оперативно розшукової діяльності прийнято відносити те, що її зміст складають переважно негласні оперативно-розшукові заходи, що мають як нейтральний характер, так і, що включають в себе деякі елементи примусу і владних відносин, пов'язані з обмеженням конституційних прав громадян.

Дана обставина (у ряді інших, подібних, - перш за все) залишає місце для цинічних тверджень про те, що «питання моралі та етики для професійного оперативного працівника не існує В». Подібна позиція є результатом відображення поверхневого погляду на істота оперативно-розшукової діяльності. Дійсно:

В· характер оперативно-розшукової діяльності позначені в законі лише в загальних рисах;

В· підзаконні нормативні акти, що регламентують оперативно розшукову діяльність, містять приписи розмитого характеру поведінки оперативного працівника;

В· практика оперативно-розшукової діяльності пов'язана з необхідністю спілкування оперативного працівника з людьми далеко не бездоганною моральності, що може спричинити професійну деформацію;

В· специфічність засобів і методів оперативно-розшукової діяльності зовні обумовлює як би наявне моральне протиріччя між В«благийВ» метою і В«низькимиВ» засобами її досягнення. p> Уважний аналіз наведених положень не тільки не ставить під сумнів, але, навпаки, підкреслює високоморальний характер оперативно-розшукової діяльності. Разом з тим питання про моральному змісті оперативно-розшукової діяльного є досить гострим, що, у свою чергу, обумовлено цілою низкою реально існуючих обставин.

Законодавство, нехай і в найзагальніших рисах, але закріплює принципові положення здійснення оперативно-розшукової діяльності. Так, оперативно-розшукова діяльність, хоча і здійснюється шляхом проведення переважно негласних заходів, проте, застосовується тільки у виняткових випадках (коли можливості вирішити завдання гласним шляхом вичерпані), у виняткових цілях (Тільки боротьба із злочинн...

істю) і органами, посадовими особами, до виключної компетенції яких її ведення відноситься.

Таким чином з формально-логічних позицій оперативно-розшукова діяльність, будучи передбачена законом, вже моральна, оскільки закон - вища форма суспільної моралі.

Разом з тим декларування повної відповідності оперативно - розшукової діяльності принципам і нормам суспільної моралі було б спрощенням складної проблеми. Для моралі не прийнятні такі засоби досягнення мети, як насильство, брехню, обман, зрада і т.п. Але добре відомо, що, здійснюючи оперативно-розшукові заходи, оперативний працівник так чи інакше користується методом примусу і навіть насильства (постановка особи на облік, затримання), дезінформує розроблювальне особа, морально маскується або спонукає до цього іншої людини. У цьому зв'язку правомірно поставити питання, чи є таким засобам пояснення або виправдання з позицій етики або вони повинні бути відкинуті як аморальні. Ні перекрутить чи їх застосування сутності самої мети. У даному випадку в наявності одне з основних положень, що визначають моральні основи оперативно - розшукової діяльності, а саме: співвідношення цілей що стоять перед ОРД, і засобів, що застосовуються для її досягнення. p> Одне з фундаментальних положень наукової етики є те, що немає заздалегідь обумовлених В«добрихВ» чи В«злихВ» коштів, а є кошти вимушені. Але при це вона наказує діяти за принципом: В«мета визначає, а не виправдовує засоби В». Таким чином, будь-якому оперативному співробітнику, слід здійснювати підбір засоби, маючи на увазі певні параметри. До їх числа можуть бути віднесені наступні:

В· Засіб має бути адекватно, умовам стоїть завдання. Іншими словами, якщо можна бігти навпростець, не треба повертати по стежці, через паркан, поповзом і нарешті зробити подвиг.

В· Засіб має бути достатнім для досягнення поставленої мети. Застосування обраного засоби повинно дозволити ефективно вирішити вартісну завдання, не залучаючи до цього інші засоби. p> В· Засіб, вбрання для вирішення що стоїть завдання, не повинно знищувати морального характеру мети, більш високою в порівнянні з тією, яка відповідає розв'язуваної задачі.

Таким чином, з етичної точки зору, здійснення оперативно - розшукової діяльності в основі слід розглядати як моральний компроміс, на який суспільство має йти для досягнення благородних цілей, але який тим не менше, передбачає, що в кожному разі засіб повинен бути адекватно мети. p> Застосовується до самої оперативно - розшукової діяльності, треба зазначити, що компроміс - напевно найбільш тонкий і складний акт морального вибору, де великий ризик знищення морального характеру мети в процесі її досягнення. Особливо контрастно цей ризик виявляється, якщо проаналізувати домінуючі мотиви, стосовно до мотиваційній сфері, за якими громадяни конфіденційно сприяють органам, здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Цілком очевидно, що більшість цих осіб соціально неблагополучні, мають якісь відхилення від норм поведінки, часто злочинне минуле, і в першому випадку тісно пов'язані з злочинцями, їх оточенням і т.п. Виходячи з цього, оперативним працівникам нерідко доводиться знаходити компроміс між домінуючими в їх свідомості пріоритетами нетерпимості в боротьбі зі злочинністю та використанням допомоги, виходить від осіб, що входять до складу криміногенної середовища. Морально-оцінний фактор істотно позначається на зниженні ефективності діяльності зважаючи формальної несумісності ідеалів боротьби зі злочинністю та фактичного співпраці з особами, які є представниками злочинного середовища

Не менш гостро в розглянутої сфері позначена проблема моральної доцільності, яка найтіснішим чином пов'язана з процесами трансформації суспільної моралі стосовно сфері використання оперативними апаратами конфіденційного сприяння громадян. Беручи до уваги, що сам по собі використання конфіденційного сприяння громадян не може розглядатися в якості сукупності (системи) моральних компромісів, вирішення проблеми моральної доцільності в чому визначається ступенем розробки інституту моральної крайньої необхідності.

Розглядаючи питання про критерії нижньої межі моральної допустимості в оперативно - розшукової діяльності, необхідно враховувати, що з практичної точки зору, їх пошуку при розробці рішень стоять перед оперативними апаратами завдань нерідко супроводжує прояв крайньої форми професійної трансформації моральних вимог - їх деформація - освіта корпоративної моралі, замкнутої на власних інтересах професійної групи оперативних працівників. Дуже часто корпоративні інтереси професійної групи зазвичай не відповідають, а часто суперечать суміжним інтересам суспільства, або групи людей або окремої людини. Нейтралізація цього явища в найбільшій мірі залежить від інтенсивності та змісту виховного впливу, націленого не тільки на формування світоглядних позицій, але також на розробку певних правил поведінки при вирішенні службових завдань, що мають яскраво виражену моральну забарвлення. p> Характеристика моральних основ оперативно - розшукової діяльності була б неповною, якщо не сказати про те, що відповідна специфіка накладає особливий морально-психологічний відбиток на характер спілкування співробітників оперативних апаратів між собою. У цьому зв'язку дотримується ряд правил (Звичаїв), які стосовно діяльності інших служб можуть викликати здивування і навіть конфлікти. p> Наприклад, чи не слід проявляти інтерес до дій, виконуваних колегами, складають ними документам, до фактів, ними досліджуваним, а також до осіб, з якими вони контактують. Без необхідності не варто ділитися з В«колегамВ» своїми міркуваннями щодо місця, часу і цілей проведення оперативно-розшукового заходу, його виконавців і т.п. Всі ці відомості повинні бути закриті для колег навіть за умови добрих особистих стосунків з ними. В іншому випадку ваша обізнаність за певних ситуаціях може поставити колег у незручне становище (наприклад, при виявленні витоку інформації про підготовлювані оперативно-розшукових заходах). Кожен із співробітників, залучаються до проведення оперативно-розшукових заходів, обізнаний про них (Об'єктах, цілях, учасників, місце, часу тощо) тільки в тій частині, яка потребна для успішного виконання своїх функцій (дій) в ході проведення відповідного оперативно-розшукового заходу. p> Такі найбільш загальні положення, що характеризують моральні основи оперативно-розшукової діяльності.

 

5. Морально-етичні аспекти взяття під варту підозрюваного або обвинуваченого на досудовому розслідувані.

У кримінальному процесі, як і в інших сферах суспільного життя, регулятором поведінки людей, засобом організації взаємовідносин міжними служать не тільки правові норми, а й норми моралі (моральності). Мораль як форма суспільної свідомості діє, існує у вигляді суджень, уявлень людей про добро, зло, справедливості, честі, борг, громадянськості. Відповідні моральні норми у свідомості людей служать регулятором їх поведінки. Це положення важливо для характеристики взаємини права і моралі врегулірованіі кримінально-процесуальних дій і відносин. Взаємодія права і моралі в свідомості дізнавача, слідчого, прокурора, судді впливає на тактику його поведінки, манеру спілкування собвіняемим, свідком, потерпілим і навіть на вибір правового рішення, когдав рамках правової норми це жорстко не визначено. І вибір залежить отконкретних обставин справи, особи обвинуваченого і т. п. Багато процесуально-правові приписи виникли на основесоответствующіх моральних уявлень і правил. Наприклад, уявлення проте, що забороняється виконання дій або прийняття рішень, які принижують гідність громадянина, призводять до поширення відомостей обобстоятельствах його особистої життя, ставлять під загрозу його здоров'я, необгрунтовано заподіюють йому фізичні або моральні страждання, получілозакрепленіе в законі, де сказано: "Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших беруть участь у справі осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів "(ч. 3 ст. 20 КПК). Моральні норми включені в регламентацію правил допиту, особистого обшуку, опосвідчення, слідчого експерименту (наприклад, слідчий експеримент можливий лише за умови, якщо його проведення незв'язаних з приниженням гідності і честі що у ньому осіб і оточуючих іні створює небезпеки для їхнього здоров'я (ст. 183 КПК), враховані при встановленні обов'язку прийняти заходів піклування про дітей і охорони майна ув'язненого під варту (ст. 150, 172, 181, 98 КПК), у правових нормах, що охороняють професійну таємницю захисника (ч. 6 ст. 72 КПК), які звільняють дружина іблізкіх родичів від обов'язку давати свідчення (ст. 51 Конституції РФ). Норми моралі повинні надавати регулятивний вплив на поведінку суб'єктів кримінального процесу. Так, моральний борг повинен спонукати, наприклад, суддю заявити присяжним засідателям самовідвід, якщо він знає, чтоімеются обставини, які можуть вплинути на його об'єктивність, (ст.61, 438 КПК). "Мораль у галузі кримінального судочинства виконує роль додаткової гарантії чіткого, точного і неухильного виконання правових норм. У цьому виявляється її гарантує роль, або, інакше, функції моральної гарантії, що доповнює гарантії правові ". З'єднання вимог права і моралі повинні перешкоджати прояву упередженості, тенденційного підходу при проведенні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду, тяганини, черствості, байдужості до долі людей, формальному відношенню до їх зверненнями, скаргами. p> Моральні аспекти укладення підозрюваного під варту виражені в КПК РФ. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора. Прокурор зобов'язаний негайно звільнити всякого незаконно позбавленого волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом або судовим вироком (ст. 11 КПК РРФСР). Конституція РФ закріплює недоторканність особи громадян, встановлюючи, що ніхто не може бути арештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора. Цей принцип є визначальним для детальної регламентації підстав, порядку і строку арешту, а також затримання громадян, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні злочину або засуджених за скоєний злочин.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується тільки у справах, за якими може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі і за наявності встановлених законом умов з урахуванням тяжкості скоєного, конкретних обставин (Відсутність певного місця проживання, з урахуванням тяжкості скоєного, небезпеки втечі і т.д.), які свідчать, що жодна інша запобіжний захід не може запобігти спроби сховатися, перешкодити встановленню істини або продовженню злочинної діяльності.

Застосування в як запобіжного заходу взяття під варту регламентується ст. 96 КПК РРФСР, а терміни утримання під вартою - ст. 97 КПК РРФСР. Утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів здійснюється в цілях, передбачених КПК РРФСР і згаданих вище.

Підозрювані і обвинувачені у вчиненні злочинів вважаються невинними, поки їх винність не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку і встановлено набрав законної сили вироком суду. Вони користуються правами і свободами і несуть обов'язки, встановлені для громадян Російської Федерації, з обмеженнями, передбаченими Федеральним законом РФ "Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів "від 21...

.06.1995 р. та іншими федеральними законами.

Підозрювані і обвинувачені іноземні громадяни та особи без громадянства, що містяться під вартою на території Російської Федерації, несуть обов'язки і користуються правами і свободами, встановленими для громадян РФ, за винятком випадків, передбачених Конституцією РФ, Федеральним законом від 21.06.1995 року "Про утриманні під вартою... "та іншими федеральними законами, а також міжнародними договорами РФ.

Не допускається дискримінація підозрюваних і обвинувачених за ознаками статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежності до суспільних об'єднанням, а також інших обставин.

 

4. Етичні аспекти оцінки та перевірки доказів на стадії досудового розслідування. Недопустимі докази та їх моральнй аспект

Невизначеність у юриспруденції поняття "доказ" породжує численні непорозуміння, ускладнює пошук істини. А між тим "зміст, що вкладається в це поняття, — за словами сучасного російського юриста Олександра Коблікова, — впливає на встановлення і реалізацію прав і гарантій учасників кримінального судочинства, що органічно пов'язано із забезпеченням демократичних принципів здійснення правосуддя, гарантій прав і законних інтересів учасників процесу". Тлумачення поняття "доказ" впливає і на розв'язання моральних проблем, що виникають у процесі судочинства.

Доказом вважають і певні факти, і знання про них, і логічне доведення, а іноді навіть увесь процес доказування. Нерідко доказ протиставляють аргументу. Мовляв, у логіці доказом вважають аргумент, а в судочинстві — фактичні дані, що містяться в законно встановленому джерелі. Все-таки доказ-факт слід розглядати не як аргумент, а як об'єктивну основу аргументу. Адже принаймні деякі факти (матеріальні докази) не можна вважати аргументами через їх нездатність потрапити до мисленої "тканини" доведення, оскільки вони є матеріальними предметами, явищами, а не думками (або з огляду на те, що вони вже втратили буття і належать минулому).

Не кожен юрист чітко усвідомлює, що, виявивши факт, необхідно закріпити знання про нього у формі відповідного судження, яке повинне бути об'єктивним за змістом, чітким і ясним, позбавленим двозначності й багатозначності. Не усвідомлюючи відмінності між фактом і знанням про нього, ототожнюючи їх, юрист, як правило, переконаний у своїй правоті навіть за умови, що його судження про факт є перекрученими. Це спричинює відхід від істини, вимог закону і моралі.

Поняття "факт" і "подія" не завжди ототожнюють. На незалежності й автономності фактів наполягають так звані фактуалісти. їх опоненти (прибічники "теоретизму") стверджують, що факти повністю залежать від теорії. Як традиційно буває у таких випадках, істину слід шукати між крайнощами: події, явища є справді незалежними, оскільки мають своє буття, без них не існує сутність, закономірні зв'язки, але вони стають промовистими лише у світлі певної версії, догадки про сутність досліджуваної справи. Тоді їх і розглядають як факти, тобто події, що мають відношення до справи.

Основу так званого теоретизму утворюють, очевидно, класовий і партійний підходи, які реалізують себе в заідеологізованих соціологічних концепціях. Так, доноси дітей на своїх батьків ("ворогів народу") комуністична ідеологія розцінюв