Принципи організації та діяльності прокуратури

 

Принципи організації та діяльності прокуратури України сформульовані в Конституції України та Законі “Про прокуратуру”. Вони представляють собою керуючі правові положення, основні засади, що виражають демократичну сутність прокурорського нагляду, визначають особливості організації і діяльності органів прокуратури, а також характер повноважень прокурорів і правових засобів їх реалізації.

Відповідно до положень Конституції та Закону “Про прокуратуру”, органи прокуратури нашої держави діють на наступних принципах:

Принцип законності – це вимога нормативного характеру, яка зобов’язує органи прокуратури неухильно й точно виконувати всі норми Конституції та законів України. Відповідно до ст.8 Основного Закону в нашій державі визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є пріоритетним у правовій державі, якою є Україна.

Принцип єдності та централізації полягає у тому, що всі органи прокуратури складають собою єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Діяльність всіх органів прокуратури – Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міських, районних, міжрайонних, військових та інших – направляється з єдиного центру, і всі вони підпорядковуються Генеральному прокурору України. Відповідальні працівники прокуратури також призначаються Генеральним прокурором України. Крім того, єдність системи органів прокуратури обумовлена спільними завданнями, функціями, принципами діяльності, а також повноваженнями по виявленню правопорушень і засобами реагування на них. Усе це робить прокурорську систему цільною та монолітною, що, в свою чергу, забезпечує виконання прокуратурою завдань по впровадженню єдиного розуміння та застосування законодавства на території всієї держави.

Принцип незалежності реалізується через те, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження виключно на підставі додержання Конституції України та чинних на території нашої держави законів, незалежно від впливу будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів.

Цей принцип нерозривно пов’язаний з принципом централізації системи органів прокуратури та свідчить про її незалежність від інших державних органів влади та управління, крім Верховної Ради України. Незалежне положення прокуратури в державному апараті дає можливість відповідному прокурору рішуче та принципово відстоювати свою позицію в боротьбі за єдину законність. Прокурор може й повинен протистояти проявам панібратства та бюрократизму окремих посадових осіб.

Жодним чином реалізація принципу незалежності не свідчить про повне відокремлення прокуратури від інших органів державної влади та управління. Прокуратура є органом держави, і її діяльність будується на взаємодії з іншими органами держави. Розробку й проведення в життя заходів по боротьбі з правопорушеннями прокуратура завжди здійснює на основі ділового контакту з іншими органами юстиції, з місцевими Радами та громадськістю.

Крім того, статтею 7 Закону України “Про прокуратуру” нормативно закріплені гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень:

— втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється;

— вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом;

— звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення тощо.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу рішення Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 року № 4-рп/2000 у справі про запити народних депутатів України до прокуратури. У цьому рішенні зазначено, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах.

Принцип захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом полягає у тому, що органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного або соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

Прокурор наглядає за тим, щоб не було допущено прямих або непрямих обмежень прав громадян або надання прямих чи непрямих переваг по вказаним ознакам і переслідує по закону винних у цьому.

Зміст принципу публічності (офіційності) полягає у тому, що органи прокуратури вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлюючи порушені права і притягаючи у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Для виконання цих обов’язків прокурори наділені відповідними повноваженнями і засобами їх реалізації. В залежності від ступеня небезпеки допущеного порушення закону прокурор повинен прийняти міри по притягненню винної особи до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, або до мір суспільного впливу.

Дія принципу гласності простежується у тому, що органи прокуратури діють гласно, інформуючи державні органи влади і громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Інформування органів державної влади і громадськості про стан законності та заходи по її укріпленню є обов’язком прокуратури. Прокурори повинні підтримувати постійний зв’язок із засобами масової інформації, висвітлювати в пресі, по радіо і телебаченню результати своєї діяльності щодо укріплення законності, інформувати населення про прийняті заходи в рамках виконання основних завдань, покладених на відомство. Крім того, не менш як один раз на рік Генеральний прокурор України зобов’язаний інформувати Верховну Раду про стан законності в державі.

Крім того, Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокурори на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік зобов’язані інформувати населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про стан законності, заходи щодо її зміцнення та результати діяльності на відповідній території.

Принципи позапартійності та несумісництва полягають у тому, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів, а також займатися будь-якою підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю крім викладацької, наукової та творчої.

Принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності в діяльності прокуратури полягає у тому, що поряд із суворо встановленим порядком субординації та підпорядкування прокурорів нижчестоящої ланки прокурорам вищої ланки, а також координацією діяльності всією прокурорською системою Генеральним прокурором України, в органах прокуратури створюються дорадчі органи – колегії, які розглядають найважливіші питання стосовно діяльності цих органів.

До інших положень, визначених Законом України “Про прокуратуру”, що суттєвим чином впливають на формування статусу прокуратури та визначають особливості діяльності її органів відносяться:

Обов’язковість виконання вимог прокурора. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Участь у засіданнях органів державної влади і управління. Генеральний прокурор України і його заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, колегій міністерств та інших органів виконавчої влади, а також місцевих Рад, їх виконавчих комітетів, комісій та інших органів управління. Входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних Радами або їх виконавчими органами прокурори не можуть.

Координація діяльності по боротьбі із злочинністю. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі із злочинністю, яка проводиться органами внутрішніх справ, органами служби безпеки, органами податкової міліції, органами митної служби, Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України та іншими правоохоронними органами. З цією метою прокурори можуть скликати координаційні наради, організовувати робочі групи, витребувати статистичну та іншу необхідну інформацію.

Право невідкладного прийому. Генеральний прокурор України має право бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради України, Президентом України, Прем’єр-міністром України. Прокурор Автономної Республіки Крим має право бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим і головою Уряду Автономної Республіки Крим. Прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міські і прирівняні до них інші прокурори мають право бути невідкладно прийнятими керівниками, іншими посадовими особами відповідних органів державної влади та управління, підприємств, установ і організацій.

 

Функції прокуратури

 

Прокуратура, як і інші державні органи, виконує специфічні, притаманні тільки їй функції. Функції прокуратури визначаються як головні напрямки діяльності прокуратури, що безпосередньо виражають її сутність та призначення.

Відповідно до ст.121 Конституції України на прокуратуру покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Функції прокуратури можуть бути розподілені на наглядові і ненаглядові. Відповідно, перші дві – ненаглядові. Вони передбачають участь прокурора при розгляді справ у судах, а також у процесі досудового розслідування по справам. Три наступні відносяться до наглядових функцій прокуратури. На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України та Законом “Про прокуратуру”.

Основний Закон нашої держави серед функцій прокуратури, передбачених ст.121, не називає такі види прокурорської діяльності як нагляд за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) і досудове слідство. Поряд із цим, у п.9 розділу XV Конституції “Перехідні положення” зазначається: “Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування”.

Надання Перехідними положеннями означеним двом функціям статусу тимчасових було обумовлене тим, що Україна, взявши курс на вступ до Ради Європи, взяла на себе зобов’язання змінити роль та функції прокуратури шляхом перетворення її в орган, який відповідатиме принципам цієї міжнародної організації (Висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи, Страсбург, 26 вересня 1995 року). Прийнята у червні 1996 року Конституція України врахувала застереження Ради Європи щодо прокуратури, передбачивши позбавлення її функцій загального нагляду (нагляду за додержанням і застосуванням законів) та досудового слідства.

Проте, сьогодні Конституція вже відсвяткувала свою 14 річницю, а норми Перехідних положень, які відразу викликали застереження Ради Європи і тому передбачались як тимчасові, продовжують діяти і донині та не мають чітко визначеного обмеження у часі.

Розглянемо кожну із прокурорських функцій детальніше.

Підтримання державного обвинувачення в суді передбачає, що прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ, а також постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Всією своєю діяльністю в суді прокурор сприяє виконанню цих завдань, але здійснює він це особливими засобами з урахуванням принципів правосуддя: змагальності, рівноправності сторін тощо.

Так, реалізуючи одну з основних засад судочинства – змагальність сторін, прокурор виступає в процесі, представляючи одну зі сторін – обвинувачення. Підтримка державного обвинувачення в суді – службовий обов’язок кожного прокурора. Персональний склад державних обвинувачів затверджується відповідними наказами Генерального прокурора України, прокурора Автономної республіки Крим, прокурорами областей, міст, районів. Керівництво й контроль за якістю підтримки державного обвинувачення такими працівниками покладається на заступника прокурорського органу, що відповідає за цю ділянку роботи.

Відповідно до ст.35 Закону України “Про прокуратуру” прокурор може вступити в справу в будь якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, ким би вони не допускалися. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Підтримуючи державне обвинувачення в суді, прокурор бере участь у дослідженні доказів – у допиті підсудного, потерпілого, свідків, дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він бере участь у судових дебатах, виступаючи з обвинувальною промовою, в якій аналізує докази, що досліджувались під час судового слідства; подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону, міри покарання підсудному, вирішення цивільного позову та інших питань, що мають значення при винесенні судом рішення по справі. При цьому прокурор керується вимогами закону й об’єктивною оцінкою зібраних по справі доказів. Як і будь-який учасник процесу, прокурор має право робити перед судом відповідні заяви і вносити клопотання, а в разі незгоді із судовим рішенням – направляти апеляційні чи касаційні скарги у встановлений законом строк до апеляційної чи касаційної інстанції.

Гарантією об’єктивності та незалежності прокурора в суді є встановлений для нього законом обов’язок відмовитися від підтримання обвинувачення у разі, коли при розгляді справи він дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного. Відмова від обвинувачення означає, що на думку прокурора підсудний має бути виправданий. Крім того, під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред’явлене особі обвинувачення.

Важливими повноваженнями прокурор наділений і у цивільному судочинстві. Беручи участь у судовому розгляді цивільних справ, прокурор сприяє суворому додержанню матеріального законодавства та норм цивільного судочинства. Для цього він наділений низкою повноважень:

— правом звертатися до суду із заявою про захист прав і інтересів інших осіб;

— вступати у справу в будь-якій стадії процесу;

— ознайомитися з матеріалами цивільної справи, навіть якщо він не брав участі у процесі, тощо.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення в суді за своєю суттю є діяльністю прокурора, яка складається з аналізу матеріалів справи і доказування вини особи в суді, а також сприяння винесенню законного, обґрунтованого та справедливого рішення по справі.

Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави. Отже, прокурор у межах своєї компетенції діє як представник держави, маючи при цьому усі процесуальні права суб’єкта, якого він представляє.

Термін “інтереси” не має конкретного, законодавчо закріпленого змісту і визначається прокурором самостійно у кожному конкретному випадку необхідності їх захисту. Поряд з цим, конкретні інтереси (права, свободи) громадян і держави сформульовані і закріплені в Конституції та Законах України. Саме необхідність захисту інтересів громадянина або держави від неправомірних зазіхань і є передумовою виконання прокурором дій, спрямованих на реалізацію другої функції прокуратури.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а підставою представництва інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва є:

— звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

— участь у розгляді судами справ. Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили;

— внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Таким чином, під функцією представництва інтересів громадянина або держави в суді слід розуміти діяльність прокурора щодо своєчасного і повного використання передбачених законодавством повноважень для захисту прав та законних інтересів громадян і держави, перегляду незаконних судових рішень, а також відшкодування шкоди, заподіяної державі, підприємствам, установам, організаціям тощо.

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство має своїм предметом додержання законів названими органами у їх діяльності.

Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство має своїм завданням сприяти:

1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Таким чином, виконуючи ці завдання, прокурор вживає заходів для того, щоб органи дізнання та досудового слідства:

1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строків провадження слідства та тримання під вартою;

2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують його відповідальність;

3) виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Повноваження прокурора в цій галузі встановлюються кримінально-процесуальним законодавством. Так ст.227 Кримінально-процесуального кодексу України наділяє прокурора наступними повноваженнями:

1) вимагати від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини;

2) перевіряти не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;

3) скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;

4) давати письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;

5) доручати органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також давати вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

6) брати участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;

7) санкціонувати проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у певних, передбачених кримінально-процесуальним законом, випадках;

8) продовжувати строк розслідування у випадках і в порядку, встановлених Кримінально-процесуальним кодексом України;

9) давати згоду або подавати до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою;

10) повертати кримінальні справи досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

11) вилучати від органу дізнання і передавати слідчому будь-яку справу, передавати справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об’єктивного розслідування;

12) усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;

13) порушувати кримінальні справи або відмовляти в їх порушенні; закривати або зупиняти провадження в кримінальних справах; давати згоду на закриття кримінальної справи слідчим; затверджувати обвинувальні висновки (постанови); направляти кримінальні справи до суду;

14) вирішувати питання про допущення захисника до участі в справі.

Вказівки прокурора, адресовані органу дізнання і досудового слідства у зв’язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, подані у порядку, передбаченому КПК України, є для цих органів обов’язковими. У необхідних випадках прокурор має право доручати керівникам органів досудового слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.

Особливої уваги з боку прокурорського нагляду вимагають органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. ОРД – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. При цьому слід враховувати, що саме при здійсненні оперативно-розшукових заходів найбільшою мірою можуть бути обмежені чи порушені права та свободи громадян щодо, наприклад, таємниці листування, телефонних розмов, недоторканності житла тощо. Поряд з цим, при здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор не втручається безпосередньо в цю діяльність, а лише зобов’язаний забезпечувати законність і обґрунтованість заходів, що проводяться.

Після закінчення досудового розслідування прокурор підписує обвинувальний висновок зі справи і направляє її до суду, після чого підтримує державне обвинувачення в суді і, навіть, має право апеляційного чи касаційного оскарження судових рішень.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян має своїм предметом додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом; додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов’язків. Отже, основним завданням діяльності прокуратури в цьому напрямку є не припустити порушення прав і законних інтересів громадян, засуджених до позбавлення волі, а також осіб, обмежених у свободі і внаслідок цього не здатних повною мірою реалізувати своє право на захист.

Прокурор при виконанні обов’язків у цій галузі нагляду має наступні права та обов’язки:

1) у будь який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

3) прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Безпосередньо формами виявлення порушень закону при виконанні цієї функції є наступні: розгляд заяв і скарг засуджених, затриманих та інших громадян і організацій щодо порушення закону, який визначає умови і порядок виконання вироку або затримання; ознайомлення з документами, на підставі яких цих осіб засуджено або затримано; відвідування установ, у яких тримаються засуджені чи затримані особи, та їх опитування; участь у судових засіданнях, на яких суддя розглядає питання, пов’язані із виконанням вироку тощо.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

Нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, як функція прокуратури, знайшов своє нормативне закріплення у Конституції України 8 грудня 2004 року після прийняття Верховною Радою Закону “Про внесення змін до Конституції України”. Це означає часткове відновлення серед функцій прокуратури на конституційному рівні функції так званого “загального нагляду”. У той же час, межі даного нагляду за предметом не виходять за рамки “додержання прав і свобод людини і громадянина та додержання законів з цих питань”, а за об’єктом – за рамки “органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб”.

Такі перетворення стали результатом виконання Україною рекомендацій щодо приведення прокуратури до стандартів Ради Європи. У межах цього процесу Верховною Радою України було створено спеціальну комісію, яка підготувала і направила Президентові України пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинної Конституції, у тому числі і до норм, які регулюють діяльність прокуратури. Спеціальна комісія Верховної Ради запропонувала, зокрема, доповнити передбачені ст.121 Конституції України повноваження прокуратури, доручивши їй здійснювати “нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами”.

Таким чином, прокуратура поступово позбавляється повноважень загального нагляду, як права перевіряти законність діяльності невизначеного кола суб’єктів без чіткої регламентації предмета цієї діяльності. Натомість вона наділяється правозахисною функцією, природа якої визначається пріоритетністю прав і свобод людини і неприпустимістю їх протиправного обмеження.

Нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади та місцевого самоврядування у цьому ракурсі набуває значення додаткової гарантії захисту прав людини, гарантованих Конституцією України, чинними законами та загальновизнаними нормами міжнародного права, зокрема, Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Нагляд за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд), як функція прокуратури, передбачений п.9 Перехідних положень до Конституції України, а також ст.ст.19, 20 Закону “Про прокуратуру”. Відповідно до п.9 Перехідних положень загально наглядова діяльність підлягає вилученню із компетенції прокуратури лише після створення правових та організаційних умов для виконання цієї функції іншими державними органами. Окремими кроками у цьому напрямку стали створені за останні роки такі інституції як Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Рахункова палата, Антимонопольний комітет, органи, що забезпечують захист прав споживачів тощо. Проте, існує також думка, що функція нагляду за додержанням і застосуванням законів із розряду тимчасових для прокуратури, залишиться і надалі та буде визнана на конституційному рівні за цим органом.

Наразі предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів – також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству. Крім того, ще раз зазначимо, що прокуратурі не надано право відміняти чи змінювати рішення (накази, ухвали, розпорядження, інструкції тощо), які є незаконними чи необґрунтованими. Повноваження прокурора полягають у тому, що він зобов’язаний своєчасно виявляти порушення закону і вживати заходів щодо усунення виявлених порушень, причин та умов, що їм сприяли, а також притягувати порушників до певного виду відповідальності.

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою;

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:

1) опротестовувати акти Прем’єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також рішення і дії посадових осіб;