Повноваження та особливий статус судді, як представника судової гілки

 

Юридичні можливості судді не обмежуються виключно службовими правами й обов'язками. Відповідно до Закону України «Про статус суддів» суддя є посадовою особою судової (державної) влади. Це означає, що держава наділяє його спеціальними повноваженнями, які мають владний характер і визначені процесуальним законодавством. Можна сказати, що суддя як персональний носій судової влади наділений повноваженнями судової влади. Зміст і обсяг владних можливостей судді залежать від його спеціалізації, покладених функцій, місця в ієрархії судових посад.

Нормативне визначене владне повноваження — основний інструмент виконання покладених на суддю функціональних обов'язків при здійсненні професійної діяльності. Юридичні, владні повноваження є основним елементом правового статусу судді і відображають його функціональну, державно-владну і правову природу. Саме повноваження характеризують статус судді як носія судової влади.

Повноваження є явищем, що безпосереднє обумовлено феноменом влади. Більшість учених розглядають повноваження як один із складових елементів поняття судової влади. Такий підхід не випадковий. Повноваження судді мають державно-владний характер, оскільки вони походять від держави, спираються на її авторитет, а в необхідних випадках і на апарат державного примусу.

В теорії права під поняттям «повноваження» розуміють вид та міру владного впливу посадової особи на зацікавленого учасника правовідносин з метою задоволення його законного інтересу, досягнення певного соціально корисного результату.

Повноваженням судді притаманні такі характерні ознаки:

1) вони реалізуються одноособово суддею (або колегіально у передбачених законом випадках);

2) поширюються на осіб, не пов'язаних із суддею службовими відносинами, тобто мають публічний характер;

3) реалізуються шляхом винесення акта судової влади, що має обов'язковий характер для тих, кому він адресований;

4) держава забезпечує контроль за виконанням рішень судді;

5) мають юрисдикційний характер.

Реалізація державно-владних повноважень, якими наділені судді, можлива тільки в системі процесуальних відносин, поза даними відносинами немає ні правосуддя, ні самого суду. Тобто суддя може реалізувати надані йому повноваження тільки в межах процесуальних правовідносин при здійсненні професійних функцій.

За змістом повноваження можна класифікувати на предметні та функціональні, за значимістю — на основні та додаткові.

Предметні повноваження визначаються юрисдикцією суду, в якому працює суддя, виступаючи, в свою чергу, критерієм щодо розмежування юрисдикції судів. До основних повноважень цієї групи належать повноваження по здійсненню правосуддя та судового контролю. До додаткових слід віднести повноваження щодо узагальнення судової практики, аналізу судової статистики, роз’яснення з питань застосування законодавства, участі у формуванні суддівського корпусу, надання методичної допомоги суддям судів нижчого рівня та ін. Обсяг предметних повноважень судді визначається юрисдикцією суду, в якому він працює.

Повноваженнями щодо здійснення конституційного контролю наділені лише судді Конституційного Суду України, які розглядають всі справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду статтею 147 Конституції України. Відповідно до цієї статті, а також ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України» до предметних повноважень судді цього суду належать прийняття рішення та складання висновків щодо:

а) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК;

б) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

в) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст.ст. 111, 151 Конституції України;

г) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

 

Особливості організаційної моделі судоустрою України передбачають надання повноважень по здійсненню правосуддя та адміністративного контролю суддям судів загальної юрисдикції. Обсяг повноважень суддів відповідних судів установлюється відповідно до судової інстанції.

Так, наприклад, суддя місцевого суду наділений повноваженнями щодо:

а) розгляду по першій інстанції цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справ, а також справ про адміністративні правопорушення;

б) здійснення судового контролю у випадках, передбачених законом. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

Суддя апеляційного суду наділений законом повноваженнями:

а) по перегляду рішень місцевих судів в апеляційному порядку;

б) по розгляду по першій інстанції кримінальних та цивільних справ, віднесених законом до підсудності апеляційних судів;

в) іншими повноваженнями, передбаченими ст. 26 Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законодавством.

Суддя вищого спеціалізованого суду має такі повноваження:

а) переглядає в касаційному порядку справи, що були розглянуті нижчою судовою інстанцією;

б) переглядає інші справи у випадках, установлених процесуальним законом;

в) інші повноваження, передбачені ст. 39 Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законодавством.

Суддя Верховного Суду України наділений законом повноваженнями по:

а) перегляду в касаційному порядку рішень загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;

б) перегляду в порядку повторної касації всіх інших справ, розглянутих судами загальної юрисдикції в касаційному порядку;

в) у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами, та має інші повноваження, передбачені ст. 47 Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законом.

Функціональні повноваження судді — це можливість вчиняти різні процесуальні дії та здійснювати організаційні заходи, спрямовані на забезпечення розгляду справи. Вид та міра функціональних повноважень судді визначається відповідною функцією судової влади та встановлюється процесуальним законодавством. Результатом реалізації суддею своїх функціональних повноважень є ухвалення відповідного рішення, яке має владний характер.

Всі функціональні повноваження судді можна розділити на три групи: а) по підготовці до судового розгляду справи;

б) по розгляду справи;

в) по контролю за виконанням прийнятого судового рішення.

 

Таким чином, під повноваженнями судді слід розуміти вид та міру службової поведінки носія судової влади, яка спрямована на реалізацію функцій судової влади, і має формальне визначення у відповідному рішенні судді.

Щодо структури повноважень судді, то законодавець, юридично їх закріплюючи, робить акцент то на праві, то на обов'язку. Формулювання повноважень судді у вигляді обов'язку є доцільнішим лише у випадках повної формалізації порядку їх використання, а у вигляді права — тоді, коли ситуація недостатньо формалізована і пов'язана з необхідністю приймати рішення виходячи з конкретних обставин справи, а також тоді, коли повноваження виступає як можливість вимагати певної поведінки від інших осіб. Тобто, юридичний зміст повноваження судді можна подати у вигляді синтезу права й обов'язку, як певний правообов'язок. Але, між правами й обов'язками судді, що входять до складу повноважень, існує певна відстань. Суддя, з метою забезпечення вирішення завдань, що стоять перед ним, виконує обов'язок шляхом використання наданих йому прав при настанні відповідних умов. Діючи в рамках закону, він самостійно тлумачить положення, що містяться в законодавстві, оцінює конкретну ситуацію з погляду поширення на неї правової норми та обирає найбільш ефективні шляхи і засоби досягнення мети, виконання велінь правової норми. Тобто, до юридичної структури посадового повноваження судді, крім прав і обов'язків, слід включити і суддівський розсуд.

Закон регулює суспільні відносини в загальному вигляді. Щоб вирішити конкретний спір про право на основі загальних норм, необхідне професійне судження судді. Шляхом надання судді права на розсуд підключаються свідомість, воля і компетентність судді, що дозволяє вирішувати справу на основі загальних (абстрактних) вимог закону з урахуванням індивідуальних особливостей спору.

Поняття «розсуд» означає рішення, висновок, думку. При здійсненні своїх функцій суддя приймає владні рішення на основі норм права. Сутність же розсуду судді полягає в його праві вибрати найбільш доцільний спосіб вирішення поставленого перед ним завдання. Закон має загальний характер і регулює суспільні відносини в загальному вигляді. Стосовно ж конкретного випадку суддя, в межах норм права, має самостійно вибрати найбільш обґрунтований і доцільний спосіб вирішення спору задля досягнення поставленої мети — відновлення справедливості.

Отже, суддівський розсуд — це повноваження судді здійснювати вибір правомірного шляху встановлення справедливості, що реалізується відповідно до принципів права та на основі (в межах) закону. Введення розсуду судді до структури його повноваження передбачає, що суддя діятиме не механічно, а зважуватиме прийняте рішення.

Суддівський розсуд передбачає свободу вибору судді з декількох альтернативних законних рішень. Тому, коли закон не передбачає альтернативних варіантів, права на розсуд у судді немає, а є його обов'язок діяти певним чином. Так, наприклад, якщо одна із сторін заявить клопотання, суддя зобов'язаний розглянути його. Але рішення, що буде прийняте суддею, залежатиме від його розсуду.

При розгляді клопотання суддя зобов'язаний проаналізувати законність вимог, що висуваються, їхню доцільність. Якщо в процесі своїх міркувань суддя дійде висновку про законність і доцільність вимог, він зобов'язаний задовольнити клопотання. При наявності ж будь-яких сумнівів чи переконання в неправомірності або недоцільності вимог суддя може вибрати між рішенням про незадоволення клопотання чи про його задоволення не в повному обсязі.

Суддівський розсуд стосується встановлення: по-перше, фактів, що уявляються судді необхідними для вирішення спору по суті; по-друге, способу вирішення спору; по-третє, самої норми, що підлягає застосуванню в даному конкретному випадку.

Таким чином, сутність суддівського розсуду полягає в судженні судді з того чи іншого питання. Результатом розсуду судді виступає його переконання в правильності та доцільності того чи іншого рішення, причому об'єктивною підставою переконання судді є надані в судовому розгляді докази.

Розсуд судді обмежений рамками права, інтересами справедливості. Характерними рисами розсуду є неупередженість і правомірність. Під час судового розгляду суддя не повинен мати ніякої, хоча б віддаленої зацікавленості у справі. В умовах змагальності судового процесу, коли сторони наділяються рівними можливостями, розсуд судді має ґрунтуватися на доказах, що надаються сторонами. Рішення судді повинне бути мотивованим та законним.

Однак розуміння суддівського розсуду лише як судження, заснованого на доказах, є не зовсім точним. Воно формується на основі аналізу фактичних обставин справи. Крім того, на процес прийняття рішення суддею впливають ще і його погляди на мораль, рівень правосвідомості, професійної майстерності, ціннісні орієнтації, особистісні, психічні якості і здібності.

Отже, при визначенні правової природи повноважень судді, крім об'єктивних аспектів їх реалізації, слід враховувати суб'єктивний фактор — реалізує їх людина, яка наділена певними соціальними і психофізіологічними характеристиками, що справляє певний вплив на процес прийняття судових рішень.

Суддею в Україні є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:

1. визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2. які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді;

3. які мають не зняту чи не погашену судимість.

Не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду. Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за порушення присяги, порушення вимог щодо несумісності або у зв'язку із набранням законної сили обвинувальним вироком, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення з цих підстав або скасування обвинувального вироку суду.

Добір суддів, їх спеціальна підготовка та дисциплінарне провадження щодо них здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (ВККС).

Законом передбачена спеціальна підготовка кандидата на посаду судді, яка включає теоретичне та практичне навчання за денною (очною) чи заочною формою. Організація спеціальної підготовки здійснюється Національною школою суддів України при ВККС.

Кандидати в судді здають кваліфікаційний іспит, після чого зараховуються до резерву і беруть участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді.

Призначення на посаду судді вперше здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради юстиції, на п'ятирічний строк.

Після спливу п'ятирічного строку судді обираються Верховною Радою України безстроково.

Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.

Суддя, який обіймає посаду безстроково, працює до шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення з посади або відставки судді відповідно до закону.

Законодавством визначається правовий статус (права, обов'язки, гарантії, обмеження) суддів.

Оплата праці судді називається суддівською винагородою, а пенсійне забезпечення — щомісячним довічним грошовим утриманням судді у відставці.

 

Розділ 3