Апеляційні суди, їх склад та повноваження.

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і нижчими стосовно Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.
У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди, а саме: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів і апеляційний суд Військове-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. За потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальну юрисдикцію яких поширено на кілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України.
В апеляційних судах утворюються судові палати. В складі загального апеляційного суду утворюється судова палата в цивільних справах і судова палата в кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.
Апеляційний суд України має діяти в складі трьох палат: судової палати у цивільних справах, судової палати у кримінальних справах та військової судової палати.
Суди другої ланки мають однакову компетенцію та рівні права Щодо розгляду кримінальних, цивільних, господарських і адміністративних справ. Вони діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних та цивільних справах, які віднесено до їхньої підсудності законом. Апеляційні господарські суди справ у першій інстанції не розглядають. Апеляційні суди вивчають і узагальнюють судову практику, а також здійснюють інші повноваження, надані їм законом. Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Цей суд має переглядати в апеляційному порядку судові рішення у справах, розглянутих апеляційними загальними судами у першій інстанції. До його компетенції не віднесено перегляд судових рішень у господарських і адміністративних справах.
До складу апеляційних судів входять судді, як правило, обрані Верховною Радою України безстрокове чи, в окремих випадках, призначені Президентом України в межах п'ятирічного строку. Кількість суддів у кожному апеляційному суді визначає Президент України.
Голова апеляційного суду має першого заступника та заступників голови суду - голів судових палат.
Голову апеляційного суду та його заступників зі складу суддів відповідного апеляційного суду строком на п'ять років призначає і звільняє Президент України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови вищого спеціалізованого суду). Для вирішення організаційних питань у апеляційних судах діє президія апеляційного суду. До повноважень президії апеляційного суду віднесено також розгляд узагальнень судової практики, надання методичної допомоги місцевим судам тощо.

ІЗ ЗУ Про судоустрій і статус суддів

Глава 3
Апеляційні суди

Стаття 26. Види і склад апеляційних судів

1. У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди
як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних,
господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні
правопорушення.

 

2. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних
справ, а також справ про адміністративні правопорушення є:
апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та
Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ,
апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно
апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди,
які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу
Президента України.

4. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж
роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких
призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді,
кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути
призначено не більше трьох заступників голови суду.

{ Положення частини четвертої статті 26 щодо зайняття посади судді
апеляційного суду суддями, які мають стаж роботи на посаді судді
не менше п'яти років, визнано конституційним згідно з Рішенням
Конституційного Суду N 3-рп/2011 (v003p710-11) від 05.04.2011 }

5. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові
палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної
судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати,
який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про
утворення судової палати, її склад, а також про призначення
секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного
суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати
організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення
аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до
компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про
діяльність судової палати.

Стаття 27. Повноваження апеляційного суду

1. Апеляційний суд:

1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в
апеляційному порядку згідно з процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає
справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції;

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову
практику;

4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні
законодавства;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Стаття 28. Суддя апеляційного суду

1. Суддя апеляційного суду здійснює судочинство в порядку,
встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження,
визначені законом.

Стаття 29. Голова апеляційного суду

1. Голова апеляційного суду:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з
іншими органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначає адміністративні повноваження заступників голови
апеляційного суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить
Голові Державної судової адміністрації України подання про
призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника
апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про
застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення
або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до
законодавства;

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи
звільнення судді з посади відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про
наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк
з дня їх утворення;

6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного
суду;

7) контролює ведення та аналіз судової статистики,
організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про
інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення
якості судочинства;

8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації
суддів апеляційного суду;

8-1) здійснює повноваження слідчого судді та призначає з
числа суддів апеляційного суду суддів (суддю) для здійснення таких
повноважень у випадках, передбачених процесуальним законом;

{ Частину першу статті 29 доповнено пунктом 8-1 згідно із Законом
N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

9) здійснює інші повноваження, визначені законом.

2. Голова апеляційного суду з питань, що належать до його
адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

3. У разі відсутності голови апеляційного суду його
адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови
суду за визначенням голови суду, за відсутності такого
визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи
на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду -
суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Стаття 30. Заступники голови апеляційного суду

 

1. Заступники голови апеляційного суду здійснюють
адміністративні повноваження, визначені головою суду.

6 питання.Вищі спеціалізовані суди України та організаційно-правові засади їх діяльності.

ЗУ Проо судоустрій від 7 липня 2010 р

Глава 4
Вищі спеціалізовані суди

Стаття 31. Види і склад вищих спеціалізованих судів

1. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі
спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду
цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.

2. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований
суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий
господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

3. До складу вищого спеціалізованого суду входять судді,
обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються
голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді,
кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути
призначено не більше трьох заступників голови суду.

{ Положення частини третьої статті 31 щодо зайняття посади судді
вищого спеціалізованого суду суддями, які обрані на посаду судді
безстроково, визнано конституційним згідно з Рішенням
Конституційного Суду N 3-рп/2011 (v003p710-11) від 05.04.2011 }

4. У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з
розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової
юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який
призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення
судової палати, її склад, а також про призначення секретаря
судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого
суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати
організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення
аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до
компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого
суду про діяльність судової палати.

5. У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого
спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених цим
Законом. Склад і порядок діяльності пленуму вищого
спеціалізованого суду визначаються цим Законом.

6. При вищому спеціалізованому суді утворюється
Науково-консультативна рада, статус якої визначається цим Законом.

7. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган
та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Стаття 32. Повноваження вищого спеціалізованого суду

1. Вищий спеціалізований суд:

1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в
касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає
справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або
апеляційної інстанції, а також розглядає справи у разі
встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої
визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при
вирішенні справи судом, якщо за результатами розгляду питання про
допуск справи до провадження Верховного Суду України буде
встановлено, що така справа підлягає розгляду вищим
спеціалізованим судом;

{ Пункт 2 частини першої статті 32 в редакції Закону N 4847-VI
(4847-17) від 24.05.2012 }

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову
практику;

4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою
однакового застосування норм Конституції (254к/96-ВР) та законів
України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу
судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня
рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства
щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Стаття 33. Суддя вищого спеціалізованого суду

1. Суддя вищого спеціалізованого суду здійснює судочинство в
порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші
повноваження, визначені законом.

Стаття 34. Голова вищого спеціалізованого суду

1. Голова вищого спеціалізованого суду:

1) представляє відповідні спеціалізовані суди як орган
державної влади у зносинах з іншими органами державної влади,
органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними
особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними
організаціями;

2) визначає адміністративні повноваження заступників голови
вищого спеціалізованого суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить
Голові Державної судової адміністрації України подання про
призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника
апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про
застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення
або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до
законодавства;

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи
звільнення судді з посади відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про
наявність вакантних посад у вищому спеціалізованому суді в
десятиденний строк з дня їх утворення;

6) вносить відповідно до цього Закону пропозиції щодо
утворення відповідних місцевих та апеляційних судів, зміни їх
територіальної юрисдикції, а також щодо кількості суддів у них;

7) скликає пленум вищого спеціалізованого суду; вносить на
розгляд пленуму подання про призначення на посаду секретаря
пленуму; виносить на розгляд пленуму питання та головує на його
засіданнях;

8) інформує пленум вищого спеціалізованого суду про стан
правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та практику вирішення
окремих категорій справ;

9) забезпечує виконання рішень зборів суддів вищого
спеціалізованого суду;

10) контролює ведення та аналіз судової статистики,
організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про
інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення
якості судочинства;

11) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації
суддів вищого спеціалізованого суду;

12) здійснює інші повноваження, визначені законом.

2. Голова вищого спеціалізованого суду з питань, що належать
до його адміністративних повноважень, видає накази і
розпорядження.

3. У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду
його адміністративні повноваження здійснює один із заступників
голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого
визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи
на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду -
суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Стаття 35. Заступники голови вищого спеціалізованого суду

1. Заступники голови вищого спеціалізованого суду здійснюють
адміністративні повноваження, визначені головою суду.

Стаття 36. Пленум вищого спеціалізованого суду

1. Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх
суддів вищого спеціалізованого суду для вирішення питань,
пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах
відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до
його повноважень цим Законом.

2. Пленум вищого спеціалізованого суду:

1) призначає за поданням голови вищого спеціалізованого суду
з числа суддів вищого спеціалізованого суду та звільняє з посади
секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду;

2) узагальнює з метою забезпечення однакового застосування
норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції
практику застосування матеріального і процесуального закону;

3) заслуховує інформацію про стан правосуддя у відповідній
судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ;

4) приймає рішення про звернення до Верховного Суду України
про направлення конституційного подання щодо конституційності
законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів
Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових
актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного
тлумачення Конституції (254к/96-ВР) та законів України;

5) затверджує Регламент пленуму вищого спеціалізованого суду;

6) за результатами узагальнення судової практики дає
роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування
спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ
відповідної судової юрисдикції;

7) затверджує положення про Науково-консультативну раду
вищого спеціалізованого суду та визначає її персональний склад;

8) визначає персональний склад редакційної колегії
друкованого органу вищого спеціалізованого суду;

9) розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до
його повноважень.

3. Пленум вищого спеціалізованого суду скликається головою
вищого спеціалізованого суду в разі потреби або на вимогу не менш
як п'ятої частини від складу суддів вищого спеціалізованого суду,
але не рідше двох разів на рік. Про день і час скликання пленуму
його учасники повідомляються не пізніш як за десять днів до
засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які
виносяться на розгляд пленуму.

4. Засідання пленуму вищого спеціалізованого суду є
повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від
складу пленуму.

5. На засідання пленуму можуть бути запрошені судді судів
відповідної спеціалізації, представники органів державної влади,
наукових установ, громадських організацій, засобів масової
інформації та інші особи.

6. Постанови пленуму приймаються відкритим голосуванням
більшістю голосів членів пленуму, підписуються головуючим на
засіданні пленуму та секретарем пленуму і публікуються в
офіційному друкованому органі вищого спеціалізованого суду.

7. Секретар пленуму вищого спеціалізованого суду організовує
роботу секретаріату пленуму, підготовку засідань пленуму,
забезпечує ведення протоколу та контролює виконання постанов,
прийнятих пленумом вищого спеціалізованого суду.

Стаття 37. Науково-консультативна рада та офіційний
друкований орган вищого спеціалізованого суду

1. Науково-консультативна рада утворюється при вищому
спеціалізованому суді з числа висококваліфікованих фахівців у
галузі права для попереднього розгляду проектів постанов вищого
спеціалізованого суду, підготовка яких потребує наукового
забезпечення.

2. Порядок організації та діяльності Науково-консультативної
ради визначається положенням, що затверджується пленумом вищого
спеціалізованого суду.
3. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган,
в якому публікуються матеріали судової практики вищого
спеціалізованого суду та інших судів відповідної судової
юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів
відповідної судової юрисдикції та інші матеріали.

 

7 питання. Верховний Суд України, його склад, повноваження та керівництво

ЗУ Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 р.

Глава 5
Верховний Суд України

Стаття 38. Верховний Суд України - найвищий судовий орган

1. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі
судів загальної юрисдикції.

2. Верховний Суд України:

1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування
судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми
матеріального права у подібних правовідносинах у порядку,
передбаченому процесуальним законом;

2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою
установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною
міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в
яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або
іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України
письмове подання про неможливість виконання Президентом України
своїх повноважень за станом здоров'я;

4) звертається до Конституційного Суду України щодо
конституційності законів, інших правових актів, а також щодо
офіційного тлумачення Конституції (254к/96-ВР) та законів
України.

Стаття 39. Склад Верховного Суду України

1. До складу Верховного Суду України входять сорок вісім
суддів, з числа яких обираються Голова Верховного Суду України,
Перший заступник Голови Верховного Суду України та чотири
заступники Голови Верховного Суду України.

{ Частина перша статті 39 в редакції Закону N 3932-VI (3932-17)
від 20.10.2011 }

2. Суддею Верховного Суду України може бути особа, яка має
стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років або суддя
Конституційного Суду України.

{ Положення частини другої статті 39 щодо зайняття посади судді
Верховного Суду України особою, яка має стаж роботи на посаді
судді не менше п'ятнадцяти років, визнано конституційним згідно з
Рішенням Конституційного Суду N 3-рп/2011 (v003p710-11) від
05.04.2011 }
{ Положення частини другої статті 39, яким встановлено, що суддею
Верховного Суду України може бути суддя Конституційного Суду
України, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного
Суду N 8-рп/2011 (v008p710-11) від 12.07.2011 }

3. У Верховному Суді України діють:

1) Судова палата в адміністративних справах;

2) Судова палата у господарських справах;

3) Судова палата у кримінальних справах;

4) Судова палата у цивільних справах.

 

 

Семінарське заняття №3

1 питання. Поняття прокуратури, система її органів та організаційно -правові засади діяльності прокуратури.

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. "Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. їх наявність визначається реальними потребами побудови правової держави і державно-правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демократичних форм контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції". Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено:
- підтримання державного обвинувачення в суді;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
У ст. 123 Конституції України передбачено, що організацію та порядок діяльності органів прокуратури визначає закон. Прийняття Верховною Радою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" дозволило зняти низку дискусійних питань щодо конституційності деяких норм закону. Зміни в законодавстві, пов'язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України деталізують компетенцію прокуратури, але без нової редакції Закону "Про прокуратуру" гальмується процес подальшого реформування органів прокуратури.
Вступаючи до Ради Європи, наша держава взяла на себе зобов'язання змінити роль і функції прокуратури шляхом перетворення її в орган, який відповідатиме принципам цієї міжнародної організації (висновок і рекомендації Парламентської Асамблеї РЄ № 190 (1995) від 26 вересня 1995 року щодо вступу України).
Проте в цілому діяльність прокуратури України сьогодні ґрунтується на нормативному фундаменті, що поєднує, з одного боку, норми Розділу VII Конституції, які згідно з висновком Венеціанської Комісії, відповідають Європейським стандартам, а з другого - норми Перехідних положень Конституції, які відразу викликали застереження Ради Європи й тому передбачались як тимчасові, але продовжують діяти вже понад 7 років і не мають чітко визначеного обмеження в часі.
Невідповідність наявної моделі прокуратури Конституції України та міжнародним нормам і стандартам стосовно її ролі в демократичному суспільстві, насамперед щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина, зумовлюють необхідність імплементації конституційних і міжнародних норм у законодавство України, а також проведення відповідних змін щодо функціонального наповнення діяльності прокуратури.
Правоохоронна діяльність прокуратури є елементом утілення обов'язку держави з утвердження та забезпечення прав і свобод людини й несе на собі відбиток історичних традицій здійснення нагляду за виконанням правових норм. Попри все, сьогодні дієвий механізм органів прокуратури є одним з важливих чинників законності та правопорядку, сприяє реалізації принципу верховенства права.
Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України "Про прокуратуру", кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.
Діяльність органів прокуратури спрямовано на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку й має своїм завданням захист від неправомірних посягань на:
1) закріплені Конституцією України незалежність республіки, суспільний і державний лад, політичну та економічну системи, права національних груп і територіальних утворень;
2) гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права й свободи людини та громадянина;
3) основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад, органів самоорганізації населення.
Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав і свобод людини. Для цього прокуратура має обмежити неправомірну або таку, що межує з правопорушенням, дію певного кола державних органів і посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.
Оскільки в Україні визнається й діє принцип верховенства права, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тільки нормативно-правовим актам. Принцип верховенства права передбачає визначальну, провідну роль права в співвідношенні права й політики, права та ідеології, права й економіки.
Слід зазначити, що неправомірні рішення, дії чи бездіяльність прокурорів можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважає, що її права й свободи порушено чи порушуються, створено перепони для їх реалізації чи мають місце утиски прав і свобод (у тому числі з боку органів прокуратури). У Законі України "Про прокуратуру" (ст. 6) закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи прокуратури України:
1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищому;
2) здійснюють свої повноваження на основі додержання Конституції України та чинних на території нашої держави законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;
3) захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;
4) вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;
5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.
Суть принципу єдності полягає в тому, що кожний орган прокуратури, її посадові особи діють у межах своєї компетенції, виступаючи як представники єдиної системи прокурорських органів.
Це - важлива структурна ознака, оскільки внаслідок цього забезпечується єдність завдань, що стоять перед прокурорами різних рівнів, загальність методів, форм їх діяльності з основних напрямів роботи, а також засобів реагування на порушення закону. Здійснюючи нагляд за виконанням законів, органи прокуратури вживають заходів щодо усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, виходячи з єдності мети й завдань, що стоять перед прокуратурою.
Сувора підпорядкованість органів прокуратури по вертикалі, яка ґрунтується на принципі централізації прокурорської системи, є не лише фактором виконавської дисципліни, що само по собі важливо в діяльності прокуратури. Вона гарантує, що будь-який акт прокуратури має відповідати закону, наказам Генерального прокурора. Для скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прийняв прокурор нижчого рівня, відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособове розв'язати це питання.
Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від органів державної влади й самоорганізації населення, політичних партій і громадських об'єднань. Конституційний Суд України визнав, що зі способу призначення Генерального прокурора України на посаду та звільнення його з посади не випливають відносини підпорядкованості органів прокуратури України іншим органам державної влади, зокрема тим, які здійснюють повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України.
Принцип гласності в діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан і додержання законів органами й установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові функції. Цим прокуратура зміцнює правовий порядок, запобігає порушенню прав і свобод людини, сприяє формуванню громадської думки щодо засудження правопорушень і осіб, які їх скоїли, впливає на правосвідомість громадян, підвищуючи їх правову культуру.
Для ефективного виконання прокуратурою правозахисної ролі законодавством передбачено гарантії незалежності та повноваження, що значно відрізняють її від інших правоохоронних органів. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, заборонено.
Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.
Як втручання в здійснення прокурорського нагляду, розслідування злочинів кваліфікуються звернення народних депутатів України, депутатів органів місцевого самоврядування, посадових осіб, представників засобів масової інформації до прокурора з вимогою надати інформацію, що становить службову таємницю або.таємницю слідства, виконати чи не виконати конкретні наглядові чи слідчі дії або здійснити їх всупереч законові.
В Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України" (справа про запити народних депутатів України до прокуратури) зазначено, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури й прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками в конкретних справах із питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина (або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання й досудове слідство, нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних: справах, під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства в конкретних кримінальних справах.
Передбачені законом повноваження прокурора брати участь у засіданнях органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів самоорганізації населення є одним із важливих проявів особливого статусу прокуратури в здійсненні наглядових функцій. Разом з тим встановлено заборону прокурору входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими органами.
Отже, посідаючи не підпорядковане місце в системі поділу державної влади, прокуратура всю свою діяльність спрямовує на захист передбачених законом прав і свобод громадян та інтересів держави від неправомірних посягань, утвердження принципу верховенства права.