Принцип Самостійності і незалежності суддів

Стаття 6. ЗУ Про судоустрій Самостійність судів 1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи
правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції (254к/96-ВР) і
законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

{ Положення частини першої статті 6, за яким, здійснюючи
правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу,
визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду
N 8-рп/2011 (v008p710-11) від 12.07.2011 }

2. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб,
які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з
приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо
інше не передбачено законом.

3. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів
у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання,
зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або
в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу
на безсторонність суду забороняється і тягне за собою
відповідальність, установлену законом.

4. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів
відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

 

Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддясамостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якоговпливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Гарантіїсамостійності судів і незалежності суддів визначаються КонституцієюУкраїни, цим та іншими законами. Органи та посадові особи державноївлади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни таїх об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежністьсуддів і не посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив насуд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання,зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або вінший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути нанеупередженість суду забороняється і тягне передбачену закономвідповідальність. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішеннясудових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтуєтьсяна вимогах закону. Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються:особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальностіта звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом,таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійсненняправосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленоюзаконом; особливим порядком фінансування та організаційного забезпеченнядіяльності судів, встановлених законом; належним матеріальним ісоціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівськогосамоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистоїбезпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правовогозахисту.При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів недопускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантійсамостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів. Недоторканність суддів. Недоторканність суддів гарантується КонституцієюУкраїни, законом про статус суддів та іншими законами. На народнихзасідателів і присяжних на час виконання ними у суді обов’язків,асідателів і присяжних на час виконання ними у суді обов’язків,пов’язаних із здійсненням правосуддя, поширюються гарантіїнедоторканності суддів. Незмінюваність суддів. Професійні судді судів загальної юрисдикціїобіймають посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посадусудді вперше. Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді додосягнення ними 65 років. До закінчення цього строку вони можуть бутизвільнені з посади лише за підстав, зазначених у п. 3—9 ч. 5 ст. 126Конституції України. Суддівське самоврядування. Для вирішення питань внутрішньої діяльностісудів у межах, визначених законодавством, діє суддівське самоврядування.Законом можуть бути визначені також інші принципи судочинства в судахокремих судових юрисдикцій.

Семінарське заняття №2

1 питання. Поняття та склад судової системи України. Порядок утворення судів та призначення суддів на адміністративні посади.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно із законами України.

Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально вповноважених органів - судів.

Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повноваження: це правовий статус судів як особливих органів державної влади; це й власне виконання владних суддівських повноважень.

Заданими соціально-правових досліджень, в Україні поступово відбувається трансформація ролі суду з органу примусу на гілку влади, яку покликано здійснювати державний захист прав і свобод людини. Наприклад, з року в рік суд має найкращий рейтинг серед інших інститутів (засобів масової інформації, державних адміністрацій, у тому числі Адміністрації Президента, прокуратури) - найвищу загальну довіру та найнижчу недовіру.

В незалежній Україні судова влада як складник державної влади почала формуватися з прийняттям таких актів політичного характеру, як Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та Акт проголошення незалежності України (1991 р.).

28 квітня 1992 року було прийнято Концепцію судово-правової реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утворення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих судів, введення апеляційних судів і побудову органів суддівського самоврядування. За цей проміжок часу в Закон України "Про судоустрій" неодноразово вносили зміни. Найсуттєвіші відбулися 21 червня 2001 року, на основі яких стало можливим удосконалення процесуальних кодексів, тобто тих нормативних актів, що регламентують процедуру розгляду справ. Вагомим внеском у розбудову судової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону України "Про судоустрій України".

Поняття судової влади містить два основні компоненти: по-перше, цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди); по-друге, ці органи має бути наділено тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через такі повноваження:

- здійснення правосуддя;

- конституційний контроль;

- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень ідій державних органів і посадових осіб;

- формування органів суддівського самоврядування;

- роз'яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

- утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов'язано з розглядом справ. Насамперед це організаційні та інформаційно-аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації про усунення порушень закону, вирішення скарг позивачів, відповідачів, підозрюваних, обвинувачуваних, адвокатів тощо).

Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України"). Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 18 Закону "Про судоустрій України" до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Щодо Касаційного суду України, то згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року Закон "Про судоустрій України" в частині утворення такого судового органу визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття "ланка судової системи" пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.