Повноваження та порядок розгляду справ

Податковий суд Канади має спеціальну юрисдикцію щодо справ про оподаткування і доходи. Він розглядає справи про

Судова система Канади _______________________________ 205

федеральні податки, сплачувані як юридичними, так і фізич­ними особами. На його рішення можуть бути подані апеляції до апеляційного відділу Федерального суду Канади.

Будучи наділеним всіма повноваженнями вищого суду, Податковий Суд Канади є судом першої інстанції для звер­нень платників податків.

До повноважень суду належить:

1) здійснення незалежного перегляду рішень державного департаменту зборів;

2) перегляд звернень щодо порушення строків подання скарг до Федерального суду Канади чи Податкового Суду Канади;

3) на прохання Державного департаменту зборів здій­снювати тлумачення законодавства щодо відносин, які нале­жать до юрисдикції податкового суду;

4) звільняти сторони від сплати судових витрат;

5) надавати інформацію та документи щодо своїх рішень.
Податковий суд Канади має виняткову юрисдикцію щодо

слухання і вирішення справ, і перегляду апеляцій, що вини­кають з відносин, які регулюються відповідно до: Пенсійного законодавства Канади; закону про експорт і імпорт культур­них цінностей; закону про страхування працівників найманої праці; частини 9 закону про стягнення податків; закону про податок на прибуток; закону про безпеку літніх (старих) лю­дей; закону про оподаткування газу і нафти; питання щодо виплат ветеранам війни і учасникам військових дій та пов'я­заних з військовими діями виплат цивільним особам.

До повноважень суду належить також взяття присяги та слухання свідків, дослідження документів, матеріалів спра­ви, всі інші повноваження, якими наділені вищі суди як суди першої інстанції.

Слухання у Суді проводяться у формі двох різних проце­дур: неформальної та загальної.

У неформальній процедурі не існує жодної спеціальної форми заяви (позову) і позивач може вільно викласти суть справи у письмовій формі і звернутись до суду безпосеред­ньо чи через адвоката. Оскарження рішення, прийнятого у такій процедурі, може бути здійснено протягом 60 днів з мо­менту винесення рішення. Суд зобов'язаний розглянути скаргу протягом 180 днів з дня закінчення терміну для вне-

206

Розділ III

сення скарги. Рішення, прийняті в такому порядку, є оста­точними і оскарженню не підлягають.

Загальна процедура автентична процедурі, за якою спра­ви слухаються у всіх інших судах Канади, про що йшлось у попередніх главах цього розділу.

Якщо скарга передбачає розгляд за загальною процеду­рою для звичайних судів, то рішення може бути оскаржено безпосередньо до Федерального Апеляційного Суду.

Глава 4 Військове правосуддя в Канаді

§ 1. Умови існування військового правосуддя

Основа, на якій будується система військової юстиції — це вимога дотримання дисципліни. Дисципліна необхідна будь-яким збройним силам не лише для забезпечення ефек­тивного та надійного виконання покладених на них завдань, а й для того, щоб не допустити зловживання військовою си­лою. Щоб підтримувати збройні сили у стані бойової готов­ності, військове командування повинне мати засоби ефек­тивного та дійового підтримання внутрішньої дисципліни. Як правило, звернення до системи звичайного карного судочин­ства не відповідало б конкретним дисциплінарним потребам війська; звідси випливає необхідність запровадження окре­мої системи військової юстиції. Випадки порушення військо­вої дисципліни слід розглядати швидко й карати за них більш суворо, ніж за аналогічні вчинки цивільних осіб. Саме для цього збройні сили Канади мають свій власний Кодекс військової дисципліни. Порушення його норм підпадає під юрисдикцію спеціальних військових трибуналів, а не звичай­них судів.

Канадська система військової юстиції має тривалу істо­рію і, подібно до канадського загального права, веде свій ро­довід з Англії. Перші військові трибунали було створено За­коном про національну оборону (Закон про НО), до нього майже постійно вносяться різні зміни та доповнення, що, як і в цивільній системі карного судочинства Канади, відобра­жають поточні зміни у правному середовищі. Цей процес бу-

Судова система Канади _______________________________ 207

по активізовано у 1982 р. після ухвалення Канадської Хартії прав і свобод. Зміни в дисциплінарному кодексі є наслідком як внутрішнього юридичного аналізу, так і окремих судових рішень. У 1992 р. Верховний суд Канади ще раз висловився ■за необхідність окремої системи військових судів, яку й було

Створено.

Існуюча система військової юстиції підтримується офіце-рами-юристами, а юридичні рішення та вироки у військових трибуналах виносять спеціально підготовлені військові суди. У Великій Британії посаду Генерального судді-адвоката, на­чальника управління військової юстиції, було запроваджено "ще наприкінці XVII ст., а в канадських збройних силах— у 1911 р. Його обов'язок — забезпечувати ефективну роботу всього апарату військової юстиції. Разом з тим її цілісність та однорідність значною мірою залежать від офіцерів серед­ньої ланки, які виконують судові, досудові та адміністративні

функції.

Законодавча база системи військової юстиції міститься в Законі про НО та інших нормативних актах, виданих згідно £ ним, зокрема в королівських наказах про збройні сили Ка­нади. Частини IV — IX Закону про НО, розділ 60-248 визна-дають окремі риси системи військової юстиції, що разом.Складають Кодекс військової дисципліни. Кодекс містить ви­значення службових порушень і перелік категорій осіб, що підлягають судовому переслідуванню в рамках системи іфіськової юстиції. Військові суди (тШгагі/зепасе ігіЬипаїз) Можуть розглядати справи лише цих категорій осіб. н Службові порушення поділяються на три загальні категорії:

а) порушення суто військового характеру, які не мають
аналогів у цивільному законодавстві, наприклад, недбале ви­
конання службових обов'язків або самовільна відсутність
(розділ 73-129 Закону про НО);

б) правопорушення, що караються згідно з національним
законодавством країни, де розміщені канадські війська, на­
приклад, ввезення наркотиків до Німеччини (розд. 130 Зако­
ну про НО);

в) правопорушення загального характеру, що караються
згідно з іншими законодавчими актами, наприклад, Карним
кодексом Канади, Законом про боротьбу з розповсюдженням
наркотиків тощо (розділ 132 Закону про НО).

208 _________________ ^___________________________ Розділ III

Судова система Канади

 

Юрисдикція системи військового судочинства має певні обмеження. Вона поширюється лише на вказані в Кодексі категорії осіб і лише протягом трьох років. Якщо обвинува­чення не висунуто і судовий розгляд не розпочато протягом трьох років після вчинення порушення (за винятком окремо визначених випадків, наприклад, самовільної відсутності), воно виходить з-під військової юрисдикції за давністю часу і надалі має розглядатися цивільними судовими установами або не розглядатися взагалі. Крім того, певні правопорушен­ня, вчинені військовослужбовцями на території Канади, в жодному разі не підпадають під військову юрисдикцію. Це, зокрема, навмисне або необережне вбивство, злочини на сексуальному грунті, викрадення дітей.

Якщо система військової юстиції втрачає свою юрисдик­цію за давністю строку, з огляду на місце вчинення злочину або зміну у статусі відповідної особи, то можуть бути засто­совані інші варіанти судового розгляду справи. Цивільна система карного судочинства Канади не має 3-річного обме­ження у часі (максимальний строк ув'язнення за адміністра­тивні правопорушення становить 6 місяців), тому справа, час розгляду якої вичерпано, може бути передана цивільним судовим установам. Саме вони мають виключну юрисдикцію у справах, пов'язаних з навмисним або необережним вбивст­вом, сексуальними злочинами або викраденням дітей на те­риторії Канади. Якщо особа підпорядковується Кодексу військової дисципліни, але вчинила порушення за кордоном, а потім повернулася до Канади, то, хоч на неї вже не поши­рюється військова юрисдикція (внаслідок зміни її статусу), розділ 273 Закону про НО дозволяє цивільним судам провін­цій розглядати це порушення таким чином, мовби його вчи­нено на території Канади.

На відміну від системи цивільного судочинства, військо­ва поліція не висуває обвинувачень проти підозрюваного. Згідно з військовим законодавством виключне право вирішу­вати питання щодо обвинувачення має командир затримано­го військовослужбовця. На практиці безпосередній командир звичайно передає це право командирові військової частини. Формулювання обвинувачення залежить від фактів та обста­вин подій. Як правило, в усіх випадках, крім найдрібніших службових порушень, у процесі формулювання обвинувачен­ня бере участь військовий юрист.

Обвинувачення вважається висунутим, коли воно зафік­совано у протоколі обвинувачення, підписаному уповнова­женою особою. Копія протоколу надається обвинуваченому одночасно з призначенням юридичного консультанта-офіце-ра, на якого покладається обов'язок допомагати обвинуваче­ному під час судового розгляду.

Серед тих, хто підпадає під дію Кодексу військової дис­ципліни, — військовослужбовці збройних сил Канади, які проходять регулярну службу, військовослужбовці запасу за певних визначених обставин (наприклад, під час навчань або на параді), а також певні категорії цивільних осіб, які за своїм статусом або за власною згодою належать до військо­вої юрисдикції (наприклад, члени родин військовослужбов­ців на канадських військових базах у Німеччині). Справи цих категорій цивільних осіб можуть розглядати лише війсь­кові трибунали, а не дисциплінарні суди.

Існують два типи військових судів: дисциплінарні суди (зиттагу ігіаіз), де справи розглядають безпосередньо ко­мандири або спеціально призначені офіцери, і військові три­бунали (соигїз тагііаі).

Дисциплінарні суди

Дисциплінарні порушення унтер-офіцерів (включно до сержанта) можуть розглядати їхній командир або офіцер за наказом командира, якщо ці порушення відносно незначні й не повинні каратися ув'язненням на гауптвахті, пониженням у ранзі або штрафом, сума якого перевищує 200 канадських доларів. Крім того, командир може також розглядати справи підпорядкованих йому курсантів. Якщо порушення мають більш серйозний характер (згідно з нормативними актами) або покарання за них може передбачати ув'язнення, пони­ження у ранзі або штраф на суму, що перевищує 200 канад­ських доларів, обвинувачений має право вирішувати, чи ба­жає він стати перед військовим трибуналом. У разі відмови максимальне покарання, що його може призначити дисцип­лінарний суд, — це 3-місячне утримання на гауптвахті. Юридичний консультант повинен пояснити обвинуваченому різницю між дисциплінарним судом і трибуналом. У дисцип­лінарному суді застосовуються менш формальні процедурні

14—1-2347

210

Розділ III

Судова система Канади

211

 

вимоги, зокрема обвинувачений не повинен визнавати або не визнавати свою вину, не застосовуються всі норми дока­зового права і в розгляді справи не бере участі захисник. Втім, все-таки й тут існують вимоги щодо заслуховування свідків та пред'явлення документальних доказів; обвинува­чений може виступати на свій захист, а рішення має бути ухвалене на підставі свідчень. Розгляд має бути справедли­вим і відповідати основним принципам правосуддя.

Дисциплінарний розгляд справ унтер-офіцерів, вищих від сержанта, та офіцерів включно до капітана може здійснюва­тись офіцерами, спеціально призначеними за тими самими правилами, що й члени військового трибуналу. Однак у цьому разі максимальне покарання винних звичайно не пе­ревищує суворої догани та відрахування 60% місячної плат­ні (не більше 2 тис. 200 доларів). Якщо порушення, вчинені старшими унтер-офіцерами або офіцерами, вищими від капі­тана, вимагають ув'язнення, то вони, як правило, мають сер­йозні наслідки для військової кар'єри порушника й тому обов'язково мають розглядатися трибуналом.

Обвинувачений має право сам вирішувати, чи бажає він стати перед судом трибуналу; право передати справу на розгляд трибуналу надається також його командиру, який приймає рішення, виходячи з характеру порушення або інте­ресів правосуддя.

§ 3. Військові трибунали

Військовий трибунал призначається військовими началь­никами, які стоять вище від командира обвинуваченого й ви­значаються міністром оборони. До них, зокрема, належать сам міністр, начальник генерального штабу та інші вищі офі­цери й генерали. Інстанція, яка має вирішити, чи буде влаш­товано суд трибуналу, приймає відповідне рішення на під­ставі матеріалів, отриманих від командира обвинуваченого, і власного рапорту військовослужбовця. Ця інстанція має пра­во скасувати обвинувачення чи повернути справу командиру для дослідування або прийняття іншого рішення, причому вище начальство не має права втручатися до цих квазіюри-дичних дій.

Перед переданням справи до військового трибуналу об­винуваченого належить ознайомити з копією обвинувачення

та свідченням у справі, а також з переліком свідків обвину­вачення. Обвинувачений має право обирати мову, якою вес­тиметься розгляд справи; крім того, йому безкоштовно на­дається військовий захисник або право обрати собі цивільно­го захисника за власним бажанням і власним коштом. Обви­нувачений також має право надіслати рапорт безпосередньо до інстанції, яка вирішуватиме, чи буде влаштовано цей суд трибуналу, причому цей рапорт не дозволяється використо­вувати під час розгляду справи.

Існують чотири типи військових трибуналів, кожен з яких розглядає окремі види справ, що можуть бути порушені згідно з військовим законодавством. Тип трибуналу деякою мірою залежить вій військового звання та посади обвинува­ченого, а також від тих обмежень, що накладаються на певні типи трибуналів при розгляді тих чи інших порушень.

Військовий трибунал загальної юрисдикції склада­ється з п'ятьох офіцерів, старший з яких виконує обов'язки голови трибуналу. В його роботі бере участь спеціально при­значений військовий суддя, який дає вказівки та пояснення членам трибуналу. Обов'язки військового судді тотожні обов'язкам звичайного судді в суді присяжних. Військовий трибунал загальної юрисдикції розглядає справи будь-яких осіб, включаючи цивільних, проти яких можна висунути об­винувачення у службових порушеннях і судити згідно з нор­мами військового права. Військовий трибунал виносить різні вироки, серед них — штрафи або ув'язнення на строк понад два роки.

Дисциплінарний військовий трибунал складається з трьох офіцерів, старший з яких виконує обов'язки голови трибуналу. В його роботі бере участь спеціально призначе­ний військовий суддя, який дає вказівки та пояснення чле­нам трибуналу. Обов'язки військового судді такі самі, як у звичайного судді в суді присяжних. Дисциплінарний військо­вий трибунал не може розглядати справи цивільних осіб, а також офіцерів, вищих від капітана. Трибунал цього типу теж виносить різні вироки, включаючи штрафи або ув'язнен­ня на строк до двох років.

Постійний військовий трибунал складається з війсь­кового судді, призначеного міністром оборони, який одноосо­бово керує судовим процесом. Цей трибунал розглядає спра­ви військовослужбовців, проти яких висувають обвинувачен­ій

212 __________________ ^__________________________ Розділ III

ня у службових порушеннях, і судить згідно з нормами пра­ва, але його юрисдикція обмежена певними видами пору­шень. Цей тип трибуналу не може виносити вироки, тяжчі від ув'язнення на 2-річний строк, і розглядати справи цивіль­них осіб або офіцерів, вищих від майора.

Постійний трибунал має приблизно такі самі засоби по­карання винних, як і дисциплінарний трибунал.

Спеціальний військовий трибунал складається з військового судді, призначеного міністром оборони. Цей тип трибуналу розглядає лише справи цивільних осіб і виносить різні вироки, включаючи штрафи або ув'язнення на строк понад два роки.

Якщо провести аналогію з цивільною системою карного судочинства, то військовий трибунал загальної юрисдикції і дисциплінарний військовий трибунал можна порівняти із су­дом присяжних, тоді як постійний і спеціальний військові трибунали відповідають суду без участі присяжних. Члени перших двох типів трибуналів добираються випадковим чи­ном серед офіцерів канадських збройних сил. Хоч аналогію з присяжними можна було б продовжити, насправді члени трибуналу не являють собою журі присяжних у звичайному розумінні (як у цивільних судах), оскільки розділ 11(Г) Хартії прав і свобод спеціально підкреслює, що суд військового три­буналу є винятком із загального правила, згідно з яким сер­йозні порушення має розглядати суд присяжних.

Процесуальна сторона судового розгляду у військових трибуналах значною мірою нагадує ведення процесу у зви­чайних кримінальних справах; істотним винятком, однак, є те, що в системі військової юстиції не існує процедури попе­реднього слухання справи в суді. Практично в усіх інших ас­пектах процесуальні та доказові норми, якими керується військовий трибунал, збігаються з нормами, що застосо­вуються в судах звичайної юрисдикції. Інтереси підсудного захищає адвокат, а сам він користується всіма засобами за­хисту, передбаченими військовим та цивільним карним зако­нодавством. Хартія прав і свобод має таку саму силу в рам­ках системи військової юстиції, як і в цивільній системі кар­ного судочинства Канади.

Система вироків, передбачена військовим законодав­ством, нагадує загальну систему вироків, що їх можуть ви­носити цивільні суди, проте має й деякі особливості. Зокре-

Судова система Канади _______________________________ 213

ма, Закон про НО передбачає такі вироки, як позбавлення права на присвоєння чергового звання, звільнення з дійсної служби або пониження у ранзі. Звільнення з позбавленням прав не дає змоги офіцерові надалі перебувати на військовій або державній службі.

Особа, яку було засуджено військовим трибуналом, має право подати до Військового апеляційного суду апеляцію як щодо самого факту засудження, так і вироку. Цей апеляцій­ний судовий заклад складається з членів Федерального суду Канади та вищих судових закладів окремих провінцій. Рі­шення Військового апеляційного суду може бути оскаржене до Верховного суду Канади.

Міністр оборони, діючи через юрисконсульта управління військової юстиції, теж може подавати апеляцію на рішення військових трибуналів до Військового апеляційного суду та \ до Верховного суду Канади.

Глава 5 Адміністративна юстиція

Паралельно з провінційними судами діють адміністратив-«о-судові установи, які називаються адміністративними ра­дами чи трибуналами (англ. Ргоуіпсіаі асітіпізігаііуе ігіЬи-паїз). Вони стежать за додержанням законів у різноманітних нормативних актах, що їх видають управлінські структури. У цих установах громадяни Канади мають можливість оскар­жити дії чиновницького апарату. їхня юрисдикція і процеду­ри викладені у статутах, згідно з якими вони створюються й доповнюються ними самими у процесі роботи. Як правило, діяльність адміністративно-судових установ регулюється від­повідними законодавчими актами на рівні провінцій, а їхні рішення підлягають оскарженню через звичайну судову сис­тему. На жаль, судді адміністративних трибуналів признача­ються тільки на п'ять років, тим часом як судді провінційних і федеральних судів — безстроково. Судді судів, які за ста­тусом відповідають провінційним судам, призначаються про­вінційним керівництвом, яке називається урядом, хоч за змістом це не є уряд у нашому розумінні. У Канаді під уря-

214

Розділ III

система Канади

215

 

дом розуміють Парламент і створену ним виконавчу (екску-зитивну) владу, міністри якої є його депутатами.

За останні 100 років у Канаді значно збільшилася кіль­кість органів адміністративної юстиції (ОАЮ). Нині вони, поза сумнівом, вирішують більше справ і, мабуть, на них ви­трачається більше коштів, ніж на звичайні суди. Причиною такого становища є значне зростання потреби в соціальному та економічному регулюванні. Розв'язання справ, виклика­них новими моделями регулювання, традиційно довірялось ОАЮ, а не судам. Можна назвати деякі причини такої пере­ваги.

По-перше, бажання мати спеціалізовану установу: до ОАЮ призначають спеціально навчені кадри, а ті, хто почи­нає працювати там без відповідної підготовки, можуть набу­ти досвіду і знань у різних сферах регулювання (трудові від­носини, маркетинг сільськогосподарської продукції, транс­порт, передачі в ефірі, ліцензування алкогольних напоїв тощо).

По-друге, прагнення до новаторства: ОАЮ може запро­понувати широкий спектр підходів та засобів судового захис­ту, необхідних для втілення нової моделі регулювання (ска­жімо, перегляд зарубіжного інвестування, контроль над ка­бельним телебаченням тощо).

По-третє, нові ініціативи: ОАЮ (скажімо, комісії з прав людини або цінних паперів) може отримати повноваження відкривати судові справи, започатковувати розслідування, проводити дослідження і навчання, відігравати роль чинника формування політики, а також роль органу з розв'язання су­дових справ.

Четверта причина зумовлена обсягом роботи: якщо якісь справи часто повторюються (скажімо, компенсації працівни­кам, страхування безробіття, імміграційні питання, скарги на розміри податків тощо), то трибунал може розробити про­цесуальні норми, які дають можливість впоратися з таким навантаженням, яке не під силу системі звичайних судів.

По-п'яте, ОАЮ може бути організований як менш фор­мальний орган і мати менш формальний статус, бути більш оперативним і дешевим, ніж звичайні суди (хоч у багатьох галузях права складність питань та суми, про які йдеться, анулюють таку перевагу).

Рішення нижчих судів та ОАЮ в минулому були предме­том перегляду вищими судами провінцій шляхом прерога-ітивного розпорядження про передачу справ з нижчого до ви­щого суду (сегііогагі), заборони, судового наказу офіційній особі про виконання лише рішення суду вищої інстанції (тапсіатиз), судового наказу про з'ясування правомірності нретензій особи (дію луаггапіо) та судового наказу про пере­дачу заарештованого до вищого суду для відповідного судо­вого розгляду (ЬаЬеаз согриз). За наших часів це робиться шляхом позову про визнання права чи судову заборону або, як у деяких сучасних юрисдикціях, за допомогою особливих юридичних засобів судового захисту, таких, як заява про су­довий перегляд. Судовий перегляд, за різними процесуаль-ними нормами, не передбачає повного розгляду суті кон-,Кретних обставин для прийняття рішення у справі, але дає Можливість вищому суду розглянути певні аспекти рішення І з'ясувати, чи був орган, який його приймав, повноважний робити це. Тією мірою, якою перегляд рішення вищим судом ^провінції є можливий, утворення нового ОАЮ не приведе до повного виключення юрисдикції вищого суду.

У процесі заснування нового ОАЮ для законодавчого ор-,гану є типовим вносити до його статуту привативне поло­ження, яке означає неможливість судового перегляду рішень рАЮ. Існує безліч стандартних форм включення приватив-%ого положення. Це, скажімо, "положення остаточності", йке проголошує, що рішення ОАЮ є остаточні й не підля­гають переглядові, або "положення про виключну юрисдик­цією", за яким компетенція ОАЮ вирішувати питання є ви­ключною й не може переглядатись, або "положення по сег-Ііогагі", за яким сегііогагі та інші засоби судового захисту, які звичайно використовуються для перегляду, не можуть бути вжиті як засоби перегляду рішень ОАЮ. Сюди можна включити й "положення про повідомлення чи попереджен­ня" та "положення про позовну давність", за якими перегляд 'Стає неможливим, якщо про нього не було видано попере­дження або якщо позов не подається протягом певного ко-•роткого проміжку часу. Вищі суди мають тенденцію не надто 'активно запроваджувати привативні положення.

Щодо дії привативних положень завжди існувало при­наймні одне конституційне обмеження: вони не мали юри­дичної сили скасовувати рішення вищого суду щодо консти-

216 _________ _^ __________________________________ Розділ III

туційності закону. Це випливало з того, що конституційний розподіл повноважень мовби вимагав від судів підтримувати його з метою запобігання узурпації законодавчим органом повноважень, які йому не належать. З цієї ж причини в разі, коли ОАЮ доводиться вирішувати конституційне питання, його рішення має бути предметом перегляду вищим судом, незважаючи на привативне положення. Типовим є приклад, коли провінційному управлінню з питань трудових відносин доводиться вирішувати, до чиєї — федеральної чи провінцій­ної — юрисдикції належить конкретний сектор промисловос­ті. Оскільки законодавчий орган провінції не мйє повнова­жень регулювати трудові відносини у промисловому секторі, який перебуває у федеральній юрисдикції, то цей орган не може надати повноваження ОАЮ провінції остаточно вирі­шувати, до чиєї юрисдикції належить конкретний сектор промисловості. Інакше ОАЮ с'воїм неправильним рішенням може поширити повноваження провінції на заборонену "фе­деральну територію".

Немає сенсу оспорювати думку, що законодавчий орган не повинен ізолювати свої закони або ОАЮ від судової каса­ції, тобто перегляду, який грунтується на конституційній ос­нові. Він залишився можливим, принаймні у Федеральному суді. Важче пояснити, чому слід позбавляти федеральний Парламент повноважень вирішувати питання передачі справ на перегляд з вищих судів провінцій до Федерального суду. Федеральний суд — це вищий суд, укомплектований суддя­ми такої самої кваліфікації, як і судді вищих судів провінцій, і їхні рішення оспорюються через апеляцію до Верховного суду Канади.

Компетенція Федеральної адміністративної ради (англ. Зиргете Соигі ої Сапасіа) відображає компетенцію адмініст­ративних трибуналів у провінціях, але тільки в питаннях фе­деральних нормативних актів виконавчої влади. Наприклад, можуть бути оскаржені рішення Ради з трудових відносин, акти Канадського пенсійного фонду та пенсійний план, пра­вила про охорону здоров'я, а також розглядатись спори з приводу діяльності Канадської радіотелевізійної і телекомуні­каційної комісії, ліцензій на телерадіотрансляції тощо. На рі­шення цієї адміністративно-судової установи можуть бути подані апеляції до Федерального суду Канади.

Судова система Канади ___________________

Глава 6 Верховний суд Канади

§ 1. Організаційний статус

Верховний суд Канади — найвищий суд держави (англ. Зиргете Соигі оі Сапасіа). Як апеляційна інстанція він не об­межується федеральним і конституційним правом, а має та­кож повноваження застосовувати закони окремих провінцій при розгляді апеляцій щодо рішень, ухвалених судами про­вінцій. Цією компетенцією Верховний суд Канади значно від­різняється від Верховного суду США, який не може застосо­вувати законодавство окремого штату.

Заснований у 1875 р. Верховний суд на ранніх етапах ка­надської державності відігравав менш значну роль. До 1933 р. найвищою апеляційною установою країни був Судо­вий комітет Таємної ради у кримінальних, а до 1949 р. — у цивільних справах. Найвищою апеляційною інстанцією був Британський судовий комітет Приватної ради Верховного су­ду Британської імперії. Після того, як порядок подання апе­ляцій до цього органу був поступово скасований, Верховний суд Канади очолив канадську судову систему.

У своїй діяльності він керується переважно Законом про Верховний суд. Його дев'ятеро суддів представляють п'ять головних регіонів країни. За статутом, троє суддів мають бу­ти з Квебеку, троє — з Онтаріо, двоє — із західних провін­цій і один — з тих, що розміщені вздовж узбережжя Атлан­тичного океану. За традицією, Верховний суд почергово очо­люють англомовні і франкомовні судді. Хоч жодне з цих пра­вил не є абсолютним, їх зазвичай додержуються.

Будь-яка особа, яка є або була суддею вищого суду про­вінцій, баристером чи адвокатом принаймні десять років і є членом асоціації юристів, може бути призначена суддею.

Суддів призначає Генерал-губернатор Канади спеціаль­ним актом, скріпленим Великою печаткою. Судді перебу­вають на посаді безстроково й можуть бути звільнені Гене­рал-губернатором за поданням Сенату або Палати громад.

У віці 75 років суддя повинен вийти у відставку. Судді не

Можуть обіймати жодної іншої посади, що дає заробіток, ні в

<уряді Канади, ні в уряді провінції. Вони повинні мешкати в

218 _____________________________________________ Розділ III

(Судова система Канади

219

 

районі столиці, описаному в Акті про національну столицю, або на відстані сорока кілометрів від неї.

Приступаючи до виконання своїх обов'язків, кожен суд­дя повинен дати клятву. Верховний суддя дає клятву перед Генерал-губернатором Канади, суддя Верховного суду — пе­ред Верховним суддею, а в разі його відсутності або хвороби — перед будь-яким іншим суддею в Оттаві.

Верховний суд щороку проводить в Оттаві три сесії.

Перша сесія має починатися у четвертий вівторок січня, друга — у четвертий вівторок квітня, третя — у перший вів­торок жовтня. ЦІ дати, зафіксовані для кожної сесії, можуть бути змінені Генерал-губернатором або судом, якщо про це повідомлено в газеті "Сапасііап С-агеІіе" не пізніше ніж за чотири тижні до початку сесії.

Кожна сесія має тривати до вичерпання всіх питань, які мають бути вирішені. Суд час від часу може відстрочувати будь-яку сесію й збиратися знову на час, призначений для розгляду справ. Суд може бути скликаний будь-коли Верхов­ним суддею або, в разі його хвороби чи відсутності, старшим членом суду.

Будь-які п'ятеро суддів суду становлять кворум і можуть законно проводити засідання.

У разі відсутності на слуханнях будь-кого зі суддів вна­слідок хвороби або з якоїсь іншої причини судове рішення має виноситися більшістю суддів, які були присутні на засі­данні. Коли немає кворуму суддів, щоб проводити або про­довжувати сесію суду, з причин хвороби, відпустки або ви­конання інших обов'язків згідно зі статутом чи наказом, наявності вакансій чи дискваліфікації судді або суддів, Вер­ховний суддя Канади, а в разі його відсутності — старший член суду може письмово вимагати від іншого постійного судді відвідувати засідання суду протягом потрібного часу. До цих суддів належать суддя Федерального суду та суддя вищого провінційного суду в разі, коли суддів Федерального суду немає в Оттаві або вони не можуть засідати з якоїсь ін­шої причини. Цього суддю письмово призначає голова суду, а за відсутності голови — будь-який інший суддя, який ви­конує його обов'язки, або старший член цього провінційного суду.

Для судді, який був призначений відвідувати Верховний суд, цей обов'язок є пріоритетним щодо безпосередніх його

>

обов'язків. Протягом певного періоду суддя повинен викону­вати функції члена Верховного суду, одержуючи відповідні повноваження та привілеї.

При розгляді питань конституційності кворум становлять тільки члени Верховного суду Канади, й відступи від вста­новленого кворуму неможливі. Слухання апеляцій на зви­чайні судові рішення мають деякі особливості.

Жоден суддя, на судове рішення якого було подано апе­ляцію або який брав участь у судовій справі чи у слуханні.справи в нижчому суді, не повинен засідати або брати •участь у слуханні чи винесенні судового рішення з відповід­ної справи у Верховному суді.

Будь-які четверо суддів становлять кворум і можуть за­конно засідати в суді в разі, коли сторони процесу згідні зі црлуханням їхньої справи саме в такому складі. _н Суддя, який слухав справу, але був відсутній при вине-і(?енні судового рішення, може подати свою думку в письмо­вому вигляді будь-якому судді, який був присутній під час принесення судового рішення, що зачитується або оголо­шується на відкритому засіданні суду, а потім залишається '$ реєстратора або службовця, що укладає збірку судових рі­шень.

і, Усі заяви до суду про дозвіл на апеляцію повинні бути даслухані й щодо них має бути ухвалено рішення. При про-¹Ліеденні слухань кворум становлять троє суддів. П'ятеро суд­дів становлять кворум, коли заява на дозвіл апелювати сто­сується рішення суду щодо анулювання обвинувачення у злочині, який карається смертною карою, та відхилення апе­ляції проти виправдання злочину, який карається смертю, включаючи виправдання основного злочину, якщо обвинува­чений був засуджений за злочин, який включає основний закон.

§ 2. Юрисдикція Верховного суду

• Верховний суд Канади розглядає справи всіх видів, за­безпечуючи таким чином єдність правної системи країни. На Його засіданнях можуть виступати правники з будь-яких аровінційних колегій адвокатів. Підставою для слухання «прави у Верховному суді є відповідне рішення, яке ухва­люється або після подання заяви про таке слухання безпосе-

221

220 _____________________________________________ РозділІІІ

редньо до суду, або після рішення Апеляційного суду провін­ції про передання справи на розгляд Верховного суду. З 1975 р., коли поправкою до Закону про Верховний суд було скасовано всі обмеження щодо мінімальної суми позову в ци­вільних справах, рішення про розгляд тієї чи іншої справи цілком віддано на розсуд членів Верховного суду. Таким чи­ном, суд дістав можливість впорядкувати розклад своїх засі­дань і розібратися з тим "завалом" справ, що чекали на його розгляд. Крім того, це також дало Верховному судові можли­вість зосередитися на розв'язанні проблем державної ваги, де він може принести найбільшу користь. Внаслідок цих змін більшість справ тепер розглядається судом у повному складі.