Глава 2 Система судів Англії та Валії

§ 1. Суди графств

Суди графств (англ.Country Courts) — основні органи правосуддя з цивільних питань. Вони розглядають до 90 від­сотків усіх цивільних справ, які надходять до судів Англії та Валії. Історія їх виникнення і розвитку така.

Внаслідок занепаду місцевих судів та судів сотні, що іс­нували з часів середньовіччя, на середину XIX ст. виникла потреба у створенні загальнодержавної системи судів, які б розглядали цивільні справи, де йдеться лише про невеликі

грошові суми. З огляду на це на основі Закону про суди графств від 1846 р. (англ. Country Courts Асt) такі суди було засновано; вони й досі існують у тому самому вигляді.

Коло повноважень судів графств було окреслено новим Законом про суди графств від 1959 р. і поправками до нього. Протягом 70-х років громадськість серйозно критикувала су­ди графств через функціональну невідповідність; часто судо­ві видатки перевищували вартість того, що позивач сподівав­ся повернути собі в разі виграшу справи. Тому в 1973 р. бу­ло запроваджено нову неформальну систему арбітражного розгляду дрібних позовів, згідно з якою юрисдикція знову стала визначатися грошовими обмеженнями. Близько двох третин справ, які підпадали під цю арбітражну схему, стосу­валися продажу та передачі рухомого майна, виконаної робо­ти чи постачання матеріалами.

В 1984 р. було затверджено новий Закон, який значно розширив юрисдикційну компетенцію цих судів. Юрисдикція таких судів сьогодні поширюється: на позови, що стосуються виконання умов угоди, цивільного порушення (делікт) чи ви­лучення землі у судовому порядку (віндикація), майнові спо­ри, де ціна позову не перевищує 5 тис. фунтів стерлінгів, а спори щодо довірчої власності, іпотеки, партнерства — до 30 тис. фунтів стерлінгів, банкрутства, розірвання шлюбу, деякі незначні делікти адміралтейської юрисдикції — до 15 тис. фунтів стерлінгів, усиновлення.

Для справи кожного виду, що може бути розглянута су­дом, встановлено граничну суму позову. Якщо сума переви­щує встановлений ліміт (позови щодо деліктів і виконання умов договорів — до 5 тис. фунтів стерлінгів), то позов зазвичай передається до Високого суду, але за згодою сторін його може розглянути й суд графства; за певних обставин справу може бути передано з Високого суду до суду графства.

Будь-яка особа, яка поставить під сумнів чинність запові-­
ту, який необхідно затвердити, може подати заперечення до
відповідної канцелярії. У такому випадку процедура набуває
змагального характеру і чинність заповіту визначатиметься
в суді. Такий судовий розгляд може відбуватися в суді
графства, де заповідач мешкав до своєї смерті, якщо чиста
вартість майна менша з 30.тис. фунтів стерлінгів. Існує чи­
мало інших законодавчих актів, які надають судам графств
2-1-2347

18

Розділ І

повноваження в певних сферах, зокрема тепер вони розгля­дають справи про розлучення без участі адвокатів.

Друге обмеження юрисдикції судів має географічний ха­рактер. Юрисдикція судів графств є місцевою за своєю при­родою з тим, щоб між позовом та округом суду графства, в якому розглядається цей позов, був якийсь об'єднуючий чинник.

Юрисдикція суду графства поширюється лише на округ, де він розміщений, тому повинна існувати певна колізійна прив'язка справи до округу. Сьогодні у країні налічується 400 судів графств, які з метою ефективного управління об'­єднуються в судові округи, кожним з яких керує один або кілька суддів. До кожного із судових округів графства має бути призначений щонайменше один окружний суддя. На практиці цими судами часто керують реєстратори (судові розпорядники); їх призначають з числа соліситорів зі стажем не менше семи років. Великі за територією судові округи графств можуть бути поділені на районні округи, в яких районних суддів призначають з числа осіб, які належали до реєстраторів.

Нагляд за адміністративною справою у суді здійснює ок­ружний суддя, з досвідом у галузі юриспруденції щонаймен­ше сім років; нерідко він обіймає посаду керівника місцевої судової канцелярії Високого суду. Районний суддя має обме­жену юрисдикцію у розгляді справ, на які йому може бути подана апеляція.

Кожен суд проводить свої засідання не рідше ніж кілька разів на місяць. Справи розглядаються окружними суддями чи рекордерами, як правило, одноособово або навіть судом присяжних (максимум вісім осіб), якщо суддя задовольнить про це клопотанням будь-якої сторони.

Суддя графств має апеляційні права щодо рішень район­ного судді. Не всі рішення суду графств підлягають апеляцій­ному оскарженню. За певних умов суд графства може пода­вати апеляцію до Апеляційного суду, апеляцію щодо справ про банкрутства слід подавати до Канцлерського відділення Високого суду. Апеляційна скарга може бути подана лише за згодою суду, який виніс апеляційне рішення, і тільки з пи­тань права або допустимості доказів, але аж ніяк не з питань факту. У цій частині рішення вважається остаточним.

Судова система Великої Британії 19

§ 2. Магістратські суди

* Основна за кількістю кримінальних справ, що розгляда­ються (до 95 відсотків), ланка британської судової систе­ми — магістратські суди (англ. Маqister^,s Courts).

Термін "магістратські суди" сьогодні охоплює те, що ра­ніше було відоме як "малі сесії" або "судді, які проводять до­пит". Ці суди переважно мали справу з численними дрібни­ми злочинами, що переслідувались за спрощеним порядком судочинства. Магістрати — це власне судді від народу. Пе­реважна більшість їх — мирові судді, які не є професійними юристами, і тільки незначна решта є правниками за фахом.

Непрофесійні судові заклади як невід'ємна частина бри­танської юридичної системи вперше з'явилися у XIV ст., ко­ли нарешті офіційно були запроваджені королівські комісії, що спочатку являли собою додаток до старої кругової пору­ки. Внаслідок цього юрисдикція мирових суддів значно роз­ширилась. На кілька наступних століть суди квартальних се­сій, що мали як апеляційну, так і широку початкову юрис­дикцію у кримінальних справах щодо майже всіх правопору­шень, стали головними закладами місцевого врядування.

Теперішня система магістратських судів, члени яких пра­цюють на громадських засадах, є життєво важливою для ефективного здійснення карного судочинства. Ця система діє відповідно до Закону про магістратські суди, що був ух­валений у 1980 р. Кожне графство, райони Лондона, лондон­ське Сіті мають власні комісії для нагляду за додержанням правопорядку. Отже, юрисдикція цих судів є суто локаль­ною. Сьогодні в Англії та Валії налічується понад 500 магіст­ратських судів з понад 24 тис. мирових суддів, які не є юрис- тами, не отримують платню за виконання своїх функцій, але їм компенсуються витрати, пов'язані з відрядженнями; май­же-третина з них — жінки. Вони розглядають одноособово або колегіально (двоє-троє суддів без присяжних) криміналь­ні справи та дуже обмежену кількість цивільних справ.

Судді магістратських судів призначаються від імені Бри­танської Корони лорд-канцлером, який розглядає кандидату­ри, подані експертними комісіями, що існують у кожному графстві Англії і Валії. Юридична кваліфікація не є необхід­ною умовою цього призначення; члени експертних комісій радше зважають на особисті та моральні якості кандидатів,

2*

20

Розділ І

а також їхнє розуміння роботи. Незважаючи на спроби зро­бити процес призначення мирових суддів політично більш нейтральним, у суспільстві існує певне незадоволення тим, що на суддівську лаву, як правило, потрапляють консерва­тивно настроєні громадяни. Кандидатів на посаду мирового судді добирають переважно з-поміж осіб середнього класу й середнього віку.

Після призначення на посаду магістратським суддям на­лежить пройти базовий навчальний курс, під час якого вони знайомляться зі своїми обов'язками та умовами праці. Перш ніж стати до роботи, магістратський суддя мусить пройти по­чатковий етап навчання: відвідувати суд як спостерігач, зна­йомитися із судовими практикою та процедурою й методами покарання порушників. Другий етап, що має завершитися не пізніше 12 місяців від початку навчання, полягає в подаль­шому вивченні основ роботи суду та відвідуванні тюремно-виправних закладів. За винятком добових та коштів на від­рядження службовці магістратських судів не отримують платні за свою роботу.

Магістратським суддям допомагають професійні столичні магістрати, які працюють на державній службі у Лондоні, та професійні магістрати інших великих міст. На ці посади при­значаються баристери чи соліситори зі стажем не менше се­ми років. До складу магістратського суду повинні входити не менше ніж два, але не більше ніж сім мирових суддів для розгляду справи за заявою у прискореному порядку, слухань з приводу скарги або проведення попередньої перевірки кош­тів особи, яку мають посадити до в'язниці за несплату штра­фу, хоч, за звичаєм, суд складається щонайбільше з п'яти членів, але тепер оптимальною кількістю вважається троє суддів. Виключення забезпечується наявністю оплачуваного судді, який має всі повноваження двох мирових суддів. Ок­ремий мировий суддя має обмежену юрисдикцію і не може наказати будь-якій особі сплатити більше ніж 1 фунт стер­лінгів чи посадити до в'язниці більше ніж на чотирнадцять днів. Однак, слід зазначити, що окремий суддя може викону­вати функцію щодо визначення способу судового розгляду правопорушення у прискореному порядку, за обвинувальним актом чи проведення попереднього розслідування.

Судді щороку обирають голову суду, який проводить за­сідання. Важливою постаттю в магістратському суді є судо-

Суяова система Великої Британії _____________________ 21

вий клерк (секретар суду), який повинен мати початкову юридичну освіту. Головний його обов'язок — давати магіст­ратам поради з питань права, судової практики, процедури й винесення вироків, однак він не має права втручатися у про­цес ухвалення судових рішень. Таким чином, секретар суду виступає як радник з питань законодавства, однак має дбати про те, щоб забезпечити уникнення втручання у функції ма­гістратських судів. Секретар суду також є постійною посадо­вою особою суду з адміністративними функціями, що несе від повідальність за організацію суду, стягнення штрафів, за роботу із заявами про надання правової допомоги у кримі­нальних справах та іншу адміністративну роботу. З огляду на це дуже важливим видається чіткий розподіл обов'язків між цими двома категоріями службовців та здатність посадо­вих осіб і непрофесійних виконавців працювати разом. Нагляд за діяльністю та функціонуванням колегій миро­вих суддів у кожному графстві чи юрисдикційній зоні здійснює комітет магістратських судів. До складу комітету ма­гістратських судів входять магістрати разом з кооптованими членами, саме вони призначають секретаря суду, відповід­ний стаж роботи якого має бути не менше п'яти років і вік якого відповідає встановленим межам. Обов'язки секретаря сущу визначено у ст. 28 (3) Закону про мирових суддів від Ш79 р.

Загальноприйнято вважати, що магістратські суди мають юрисдикцію виключно щодо кримінальних справ. Це твер­дження далеке від істини, адже магістратські суди мають широкі та різноманітні юрисдикційні права. Спільною рисою цивільних і кримінальних справ, що підпадають під юрисдик­цію магістратських судів, є те, що вони мають невелике зна­чення порівняно, наприклад, із цивільними справами, що їх розглядають у Високому суді або судах графств, або ж з кри­мінальними справами, які розглядає Суд корони. Компен­суючою перевагою спрощеного провадження у справі слід вважати її дешевизну та швидкість.

Перед детальнішим вивченням цивільної і кримінальної юрисдикції суддів, слід пам'ятати, що засідання мирових суд­дів у складі магістратських судів не є їх єдиною функцією. Вони також засідають у Суді корони. Крім того, такі важливі Функції, як проведення попереднього розслідування, виклик Д° суду для надання свідчень, видача судових повісток,

22-------------------------------- „_.
-------------------------------------------------------------------------------------- Розділ І

система Великої Британії _______________________ 23

 

звільнення під заставу також здійснюються суддями, хоч і не у складі магістратських судів.

Кримінальна юрисдикція магістратських судів існує го­ловним чином щодо правопорушень, які переслідуються у порядку сумарного провадження. До таких правопорушень належать ті, що підлягають розглядові в суді без залучення присяжних, та злочини за статутним правом, оскільки су­марне провадження має своїм джерелом закон. Така юрис­дикція цих судів поширюється головним чином на дрібні зло­чини, що переслідуються за спрощеним порядком судочин­ства. Найімовірніше, що саме з такими судовими установами має справу пересічний громадянин, оскільки вони розгляда­ють переважну більшість кримінальних правопорушень. Максимально можливим покаранням за них є ув'язнення на строк до б місяців (за сукупністю злочинів — до 12 місяців) або штраф у розмірі 5 тис. фунтів стерлінгів. Щорічно за вчинення подібних правопорушень в Англії і Валії пересліду­ються у середньому понад 1,5 млн. осіб. Проте наслідки будь-якого засудження можуть бути досить значними з огля­ду на втрату репутації або позначитися на результатах пра­цевлаштування. На практиці правопорушники, яких переслі­дують у порядку сумарного провадження, звинувачуються у порушенні правил дорожнього руху згідно із Законом про правила дорожнього руху та інструкціями, виданими на основі вищеназваного закону.

Судочинство в судах магістратів відбувається без при­сяжних і має досить неформальний характер. Хоч усі злочи­ни, що переслідуються за обвинувальним актом, завжди під­падали під юрисдикцію Карного суду, протягом останнього століття намітилася тенденція до стирання відмінностей між злочинами, що переслідуються "у порядку спрощеного судо­чинства" і "за обвинувальним актом". Отже, коли виникає потреба допомогти Карному суду, деякі справи, що вима­гають розгляду за обвинувальним актом, тепер можуть роз­глядати і суди магістратів за спрощеним порядком. У цьому разі магістратський суд повинен визнати це за можливе, вра­ховуючи обставини справи, карні повноваження суду та зго­ду обвинуваченого.

Ще однією важливою функцією магістратських судів є виконання процесуальних дій, пов'язаних з переданням справи на подальший розгляд. Усі особи, обвинувачені у

рнш енні злочинів, які вимагають судового розгляду за обви­нувальним актом, постають перед судом одного або кількох суддів для допиту з метою вирішити питання про передання оправи на розгляд Карного суду. Апеляція з питань ув'язнен­ня або винесення обвинувального вироку подається магіст­ратським судом до Карного суду. Розгляд апеляції відбу­вається шляхом повторного -слухання свідків, але без при-

вяжних.

Магістратські суди здійснюють юрисдикцію щодо право­порушень, вчинених дітьми та молоддю, а також інших Єцрав, що стосуються цієї категорії населення.

Щоб забезпечити ізоляцію неповнолітніх правопорушни­ків від кримінальної атмосфери, створюються спеціальні суди у справах неповнолітніх, про що ухвалюється рішення на загальних зборах суддів Англії і Валії. Такі суди фактично є магістратськими судами, до юрисдикції яких належать спра­ви, пов'язані з дітьми або молоддю. Для утворення суду у справах неповнолітніх необхідно три мирові судді, серед яких щонайменше один має бути жіночої статі. До складу суду у справах неповнолітніх входять судді із спеціальної ко­легії; голова суду у справах неповнолітніх працює на постій­ній основі, а інші члени суду змінюються у порядку ротації.

У таких судах розглядаються кримінальні справи про правопорушення, вчинені підлітками або молодими особами віком до 21 року. Засідання судів у справах неповнолітніх мають проводитися в окремій кімнаті, а не там, де відбу­ваються засідання іншого суду або де такі засідання були або проводитимуться через годину.

Засідання у цих судах є закритими, а ім'я підсудного, як­що йому ще немає 18 років, заборонено розголошувати у пресі. До суду допускаються тільки судові чиновники, сторо­ни у цій справі та їхні представники, свідки, добросовісні представники преси та інші особи, присутність яких санк­ціонується судом.

Суд у справах неповнолітніх складається з постійного го­лови та двох спеціально призначених суддів; до цієї роботи обов'язково залучають одну або двох жінок-суддів.

Обсяг роботи в царині цивільного права, що її виконують суди магістратів, значно зріс протягом останніх років пере­важно за рахунок постійного збільшення кількості "сімейних справ" згідно зі ст. 80 Закону про магістратські суди у сімей-

24

Розділ І

них справах від 1978 р. Відповідно до радикальних змін у За­коні про охорону дитинства від 1989 р. їх було перейменова­но на "сімейні суди". До їх складу входять судді із спеціаль­но призначеної колегії, що займається провадженням такого виду справ. На засідання у сімейних судах не допускаються будь-які особи, крім чиновників суду, сторін у справі та їхніх законних представників, свідків, представників преси та ін­ших осіб, які дістали дозвіл суду на присутність. У регламен­ті суду є положення, згідно з яким магістратські суди зо­бов'язані представляти та протоколювати підстави, що стали основою для прийняття рішень (що зазвичай не вимагається і не робиться у звичайному судочинстві), та мати копію та­кого протоколу для надання можливим позивачам.

Відповідно до ст. 1 Закону від 1978 р. кожна сторона в шлюбі може подати клопотання щодо наказу суду на підста­ві того, що інша сторона "(а) не забезпечує належного утри­мання позивача; (б) або не забезпечує чи забезпечує не на­лежним чином утримання дитини в сім'ї; (в) або вчинки од­нієї сторони дають підстави для позивача на висновок про неможливість подальшого життя з відповідачем; (г) або по­кинула позивача". Якщо будь-яка з цих підстав обгрунтова­на, суд може видати наказ про фінансове утримання позива­ча або дитини в такій родині; крім того, суд може видати на­каз про опіку та спілкування з дітьми, а також інші накази, зокрема щодо недопущення одного з подружжя до родинного будинку, про охорону подружжя та дітей та різні накази згід­но із Законом про охорону дитинства від 1989 р. Відповідно до наказу, що видається згідно з цим законом, ряд форм су­дового розгляду, започаткованих магістратським судом, під­лягають перенесенню до суду графства або Високого суду.

Апеляційні скарги з приводу таких наказів підлягають розглядові у Відділенні в сімейних справах, де вони зазвичай слухаються в апеляційній секції Відділення королівської ла­ви Високого суду правосуддя, хоч у деяких випадках можуть розглядатися одноосібним суддею. Розгляд подальших апе­ляцій належить до повноважень Апеляційного суду, Палати лордів у кожному з випадків згідно зі спеціальним дозволом. Апеляції з цих спеціально призначених "сімейних судів" що­до змісту рішень мають надходити до Відділення у справах сім'ї Високого суду.

Судова система Великої Британії ________________________ 25

Повноваження магістратських судів також поширюються на такі дрібні цивільні справи. Цей аспект юрисдикції магіст­ратських судів досить різноманітний. Він охоплює такі пога­шення боргу громадянами, як прибутковий податок, внески до фонду соціального страхування, платню за електроенер­гію, газ та воду, сплату податку, встановленого місцевою ра­дою, платню за надання, відміну і поновлення ліцензії, по­вернення приватних боргів.

§ 3. Високий суд

До прийняття у 1873—1875 роках законів про правосуд­дя в Англії і Валії існувало кілька високих судів, кожен з яких мав свою власну юрисдикцію, процедуру та практику. Спочатку було три центральні суди, які розглядали справи в різних сферах загального права: Суд Королівської лави, Суд державної скарбниці і Суд загальних позовів. Серед інших судів з окремими сферами юрисдикції слід назвати Суд Лорд-Канцлера, що утворився у XIV ст. з королівської Ради судочинства, Високий суд адміралтейства, Суд у справах про спадкоємство і Суд у справах про розлучення і шлюб. Отже, створення єдиного Високого суду можна розглядати як спробу заповнити про­галину між судами загального права та Судом Лорд-Канцле­ра й забезпечити певну єдність фрагментарної доти судової структури.

Згідно із законами про правосуддя основні незалежні су­ди було перетворено на відділення новоствореного Високого суду. Спочатку було організовано п'ять відділень; у 1981 р. їх кількість зменшили до трьох: Відділення Королівської ла­ви, до якого увійшли колишні суди Королівської лави, Суд загальних позовів і Суд державної скарбниці; Канцлерське відділення; Відділення у справах спадкоємства, розлучення та у справах адміралтейства.

Громадськість часто висловлювала незадоволення з приг воду організації відділень, особливо щодо нелогічного об'єд­нання в одну групу "заповітів, подружжя та корабельних аварій". Через те відповідно до Закону про здійснення пра­восуддя від 1970 р. зазначені відділення у 80-х роках були знову реорганізовані. Замість останнього, зокрема, постало Відділення у сімейних справах. Крім того, були здійснені

26

Розділ І

система Великої Британії

27

 

спроби ефективніше й раціональніше розподілити різні види справ між відділеннями.

Нині Високий суд складається з 80 членів. Ці рядові суд­ді, як їх іноді називають, повинні мати щонайменше 10-річну практику в ранзі баристера. Звичайно суддів призначають до того відділення суду, сфера діяльності якого відповідала їх­ній спеціалізації під час перебування в адвокатурі. В разі не­обхідності лорд-канцлер може запросити певних окружних суддів чи рекордерів взяти участь у засіданні Високого суду або призначити заступників членів Високого суду.

До 1971 р. Високий суд засідав у приміщенні королів­ських судів на Стренді в Лондоні, хоч судді Високого суду скликали повний склад суду щоразу, коли розглядали спра­ви у формі виїзних сесій суду присяжних. Попри це, їхня юрисдикція як виїзної сесії походила не від їхньої посади, а від органів, яким вони були підпорядковані. Закон про суди від 1971 р. скасував усі виїзні суди, однак ст. 71 Закону про Верховний суд нині передбачає, що засідання Високого суду можуть проводитися у будь-якому місці Англії чи Валії. Центри, де проводяться засідання Високого суду, визна­чаються відповідно до розпоряджень лорд-канцлера. Хоч існують постійно діючі розпорядження, лорд-канцлер завжди може видати спеціальне розпорядження для проведення того чи іншого засідання у тому чи іншому місці, якщо для цього є достатні підстави.

Юрисдикція Високого суду поширюється як на цивільні, так і на кримінальні справи, він розглядає судові справи й апеляції. Щодо цивільних справ суд має майже необмежені повноваження. Хоч відділення Високого суду не є окремими судами, кожне з них має свою сферу юрисдикції. Регламент Верховного суду визначає, які саме справи повинно розгля­дати те чи інше відділення.

Цей регламент обумовлює порядок подання позову чи порушення справи і ведення їх у Високому суді. Через це певні типи позовів розглядаються у певних відділеннях. Так, справи про розлучення у Високому суді можуть слухатися лише у Відділенні у сімейних справах, а не в будь-якому з двох інших. У деяких випадках юрисдикція відділень частко­во збігається і можна порушити провадження у будь-якому з них. Наприклад, уже в наші часи дві справи стосовно схо­жих умов у схожих договорах розглядалися у короткий тер-

мін. Перша — в Канцлерському відділенні, а друга — у Від­діленні Королівської лави. Слід пам'ятати, що відділення Ви­сокого суду не є різними судами, тому юрисдикцію будь-яко­го із суддів Високого суду може здійснювати будь-хто з ін­ших його суддів, незалежно від відділення, до якого він при­кріплений.