Апеляційна процедура у кримінальних справах

Апеляція на вирок чи покарання, які присуджені муніци­пальним судом, взагалі підлягає розглядові у Вищому суді,

юрисдикція якого поширюється на район, де розміщену суд, що виніс вирок або рішення. Апеляцію може подати ^ обвинувачений, так і прокурор. Апеляція подається прот^ гом чотирнадцяти днів після прийняття рішення або вироь судом першої інстанції, а у разі коли обвинувачений не б>_в присутнім на судовому слуханні справи — протягом чоти^ надцяти днів з дня вручення рішення або вироку. На апел^ цію однієї сторони інша сторона також може подати апел^ цію протягом чотирнадцяти днів з дня отримання повідо^ лення про подання апеляції. Сторони можуть подати запер^ чення на мотиви апеляції.

В апеляційній скарзі мають бути представлені причи^ подання апеляції та, зокрема, вказівка, чи апеляція стосуєт^ ся тільки покарання, чи обвинувального вироку в цілому. ^ правило, апеляції на рішення у справах, порушених і роза| дуваних поліцією, можуть подаватися прокурором тільки разі присудження покарання суворішого, ніж штраф або к^ ли на підставі рішення, на яке подано апеляцію, може^ бу^ проведена конфіскація. Як правило, обвинувачуваний м^ право подати апеляцію тільки у разі, якщо він був засуди^ ний до покарання суворішого, ніж грошовий штраф. Апел^ ції на рішення і постанови про затримання, арешт, обшук і^ що, постановлені муніципальним судом на попередній стад₍подаються до відповідного вищого суду. Апеляцію має бу;,| подано протягом чотирнадцяти днів з дня прийняття ріше^ ня або постанови. Процедура подання апеляцій на такі | шення або постанови регулюється в усіх істотних аспект^ тими самими положеннями, що застосовуються до рішещ. постанов, прийнятих у ході судового провадження в циві^ них справах. Апеляції також можуть бути подані в усИ| формі під час судового розгляду.

Судовий процес проходить в усній формі. Якщо подаєд ся апеляція на обвинувальний вирок суду, то апеляцій^ процедура включає повторне дослідження доказів, допит С(винуваченого та свідків, які були заслухані муніципальну судом. Можуть подаватися нові докази. Для слухання сщ, ви у порядку апеляції завжди повинен призначатися захі, ник (адвокат) для захисту обвинуваченого, якщо обвинуї, чений з'являється в судове засідання без обраного ним <, мим захисника. Те саме стосується справ, порушених і р\

256

Розділ IV

Огляд системи правосуддя в Данії

257

 

слідуваних поліцією, навіть якщо обвинувачений не мав за­хисника при розгляді справи муніципальним судом.

Апеляції, подані до Вищого суду, розглядаються трьома професійними суддями і трьома суддями, які не є професій­ними юристами (судовими асесорами), якщо судовий роз­гляд справи в муніципальному суді проходив за їх участю, також у випадках, коли при розгляді справ, що перебувають у межах компетенції прокурора (державного обвинувача), обвинувачений визнав свою вину у пред'явленому йому об­винуваченні. Крім того, судові асесори беруть участь у роз­гляді Вищим судом справ у злочинах, за вчинення яких мо­же бути призначене покарання суворіше, ніж грошовий штраф, або якщо у справі розглядаються питання, що мають особливе суспільне значення або можуть у подальшому мати вплив на права та інтереси сторін. Судові асесори (судді, які не є професійними юристами) мають такі самі повноважен­ня, як і професійні судді. Кожен з них має один голос. У разі, коли голоси розділилися порівну, результат такого голосу­вання тлумачиться на користь підсудного.

§ 3. Верховний Суд

Статус і організація

Верховний суд Данії розміщений у м. Копенгагені і є од­ним із найстарших суддів Європи, його було засновано ще у 1661 р. Верховний суд є найвищим судом Королівства Данія і складається з голови Суду та чотирнадцяти суддів. Суд складається з двох відділів (колегій), до одного з яких вхо­дять п'ять, а до іншого — сім суддів. Однак Верховний суд може прийняти рішення, яке зобов'язує більшість суддів або всіх суддів взяти участь у розгляді справи. Це буває у випад­ках, коли потрібно вирішити питання про відповідність Кон­ституції будь-якому закону.

У виняткових випадках засідання може відбуватися у пленарному режимі, але це буває дуже рідко, коли виникає проблема права у правовідносинах, що не мали аналога, і їх вирішення має значення для розвитку правної системи. Як­що голова Суду не бере участі в розгляді справи, то він, по­радившись з членами Суду, призначає одного з суддів вико­нувати функції головуючого. Більшість цивільних справ роз­глядається у двох інстанціях. Однак у справах, рішення з

яких були винесені муніципальними судами і в яких сума по­зову не перевищує 10 тис. датських крон, апеляції направ­ляються лише до Вищого суду після отримання спеціального дозволу Міністерства юстиції. Такий дозвіл також вима­гається для направлення справи, в якій провадження було розпочато за ініціативою муніципального суду, до Верховно­го суду як до суду третьої й останньої інстанції.

Кримінальні справи так само розглядаються у двох ін­станціях, за винятком деяких незначних для безпеки сус­пільства справ, що порушено і розслідувано поліцією, сто­совно яких не передбачено подання петицій. Міністерство юстиції може також дати дозвіл на розгляд кримінальної справи у Верховному суді як суді третьої й останньої інстан­ції. Юрисдикцію Верховного суду в таких справах буде роз­глянуто пізніше. В усіх судах розгляд справи проходить в ус­ній формі, але передбачено можливість процесу у письмовій формі у Вищому та Верховному судах. Сторони мають право особисто представляти свої справи в суді, але суди можуть розпорядитися, щоб сторона, чиї клопотання і заяви, подані у письмовій формі, є незрозумілими, або сторона, яка не мо­же спокійно і чітко представити свою справу в суді, скорис­талася послугами адвоката. Якщо особи не ведуть свої спра­ви в суді особисто, то, як правило, тільки адвокати можуть представляти їх інтереси в суді. У виняткових випадках сто­рони можуть бути представлені іншими особами, наприклад, близькими родичами.

Процедура у Верховному Суді

Апеляції на рішення, постановлені вищими судами і Морським та Комерційним судом Копенгагена у першій ін­станції, подаються до Верховного суду. Процедура апеляцій­ного оскарження така сама, як і щодо апеляцій, що розгля­даються вищими судами, але заслуховування свідків та сто­рін відбувається не у Верховному суді, а в окружному суді за місцем проживанням свідка або однієї зі сторін. До Вер­ховного суду можуть бути подані додаткові (нові) документи під час розгляду апеляції.

Апеляції з приводу покарання або обвинувального виро­ку, присудженого Вищим судом як судом першої інстанції (справи, що розглядаються судом присяжних), можуть бути

17—1-2347

258

Розділ IV

Огляд системи правосуддя в Данії

259

 

подані до Верховного суду. Підставами для подання апеляцій є те, що:

— не були застосовані або були застосовані неправильно норми процесуального права (результатом подання такої апеляції може бути скасування рішення, прийнятого Вищим судом);

— суд неправильно виніс обвинувальний вирок, коли за сукупністю з'ясованих доказів мав виправдати обвинуваче­ного або неправильно відмовився від обвинувального вироку;

— головуючий припустився неточностей при напутньому слові або питання, на які присяжні мали дати відповіді, були неправильно сформульовані;

— винесений вирок не відповідає законові, який встанов­лює відповідальність за цей злочин, або явно не відповідає характерові правопорушення, або має передбачати інше по­карання (наприклад, направлення до психіатричної лікарні, в'язниці, приватної лікарні, виховного закладу).

У справах, які перебувають у компетенції прокурора (державного обвинувача) та у справах, порушених і розслі­дуваних поліцією, апеляції можуть подаватися на підставах помилкового застосування або недодержання норм проце­суального права, неправильного застосування кримінального закону або у випадках, коли вироком передбачається пока­рання, яке перебільшує межу покарання, передбачену санк­цією відповідного закону, або коли покарання явно не відпо­відає характерові правопорушення або злочину. У зв'язку з цим слід зазначити, що потрібно обережно відноситися до концепції "відсутності пропорційності", оскільки на практиці Верховний суд вносив до оскаржуваних вироків тільки дуже незначні зміни.

Процес проходить в усній формі. В деяких випадках за­слуховуються свідчення обвинуваченого та свідків. Проте Верховний суд не має права висловлюватися щодо вірності оцінки доказів у справі.

Як згадувалося вище, докази, подані на підтвердження вини обвинуваченого, не можуть переглядатися Верховним судом. Ця різниця між застосуванням законодавства і пере­глядом доказів може призвести до певних сумнівів, але у ба­гатьох випадках Верховний суд давав дуже широке тлума­чення положень закону. Суд, зокрема, виносив рішення що-

до змішаних питань факту і права, наприклад, щодо питання, чи мала місце "необережність" чи "груба необережність".

Рішення вищих судів, прийняті в апеляційному порядку, не можуть оскаржуватися до Верховного суду як суду тре­тьої інстанції, за винятком випадків, коли Міністерство юс­тиції дало на це дозвіл. Такий дозвіл дається лише у випад­ках, коли справа, що розглядається, має особливе суспільне значення або якщо вона може у подальшому мати вплив на права та інтереси заінтересованих сторін.

Глава З Судді

є. Суддів призначає монарша особа відповідним актом за паданням міністра юстиції, який консультується з головою Верховного суду та головою одного з двох вищих судів. Суд­ді муніципальних судів, як правило, призначаються з-поміж помічників суддів цих судів. У деяких випадках їх добирають з числа державних службовців Міністерства юстиції. Судді Муніципальних судів обираються до Вищого суду. Суддями Верховного суду майже завжди стають судді вищих судів. ЗіАзвичай суддів до Верховного суду призначають за реко­мендацією цього Суду. Правом бути рекомендованим до при­значення суддею користуються дипломовані юристи, які на-| були стаж роботи (не менш 15—20 років) при судах або у прокуратурі, чи в інших органах і службах, де їх діяльність безпосередньо стосувалася правозастосування.. Конституція гарантує суддям повну незалежність від уряду при виконанні своїх обов'язків. Розділ 64 Конституції встановлює, що, з одного боку, судді керуються тільки зако­ном при виконанні своїх обов'язків, а з другого боку — вони мають бути захищені від непрямого впливу з боку уряду, ос­кільки загалом суддя не може бути звільнений з роботи про­тії своєї волі та може бути звільнений тільки за рішенням спеціального суду.

Як одна з гарантій їх незалежності — це безстрокове призначення на посаду судді до граничного віку — 70 років, по досягненню якого суддя обов'язково повинен вийти у від­ставку.

17»

Розділ V Судова система Індії

Глава 1 Загальний погляд на судову систему Індії

Індія — одна з країн колишньої британської колоніальної системи. Вона успадкувала деякі елементи державницького устрою й суспільних інститутів метрополії, у тому числі й у правній сфері. В індійській системі права відчуваються на­слідки панування англосаксонської правової системи, що притаманна Англії, однак не обійшлося і без впливу таких країн, як США і Франція. Система державно-територіального устрою — федеральний центр, штат і відповідні адміністратив­но-територіальні одиниці, що була запозичена в американців, певним чином відбилася і на судоустрої країни¹.

В Індії, як і у федеральний системі США, в ієрархії судів існують три рівні: нижчі суди, вищі суди штатів і Верховний суд Індії. Однак індійська судова система відрізняється від американської тим, що федеральна та штатна судові струк­тури утворюють тут єдину судову систему, а не паралельні, як у США. Нижчі суди, на відміну від судів штатів США, мають украй складну ієрархію судових установ різної функ­ціональної і галузевої компетенції. Багато в чому це є наслі­дком доколоніальної судової системи індійських держав, тоб­то на цьому рівні виявляються елементи правосуддя, власти­ві ще феодально-патріархальному устроєві індійської общини.

Судова система Індії зазнала також впливу, але вже гу­манітарного, інших правних систем континентальної Євро­пи, зокрема Франції. Запровадження адміністративної юсти­ції згідно із Законом про адміністративні трибунали від 1985 р. є наслідком впливу французької правної системи².

¹ Див. таблицю 9.

² Див. Ашап Ргееі Шіпгга/ Айтіїгоігаїіуе огіийісіаі ігіЬипаї// Іоипші оГІІіе
Іікііап Ьа* ЬвііШІе. - 1988. — Уоі. ЗО. № 1. — Н.103-107.

Судова система Індії __________________________________ 261

Крім того, в індійській судовій системі існують дві окре­мо організовані судові галузеві гілки. Це особливо чітко про­стежується на рівні нижчих судів, де цивільна і кримінальна юрисдикції мають окремі утворення, що також є спадковою ознакою британського колоніального правління.

Слід зазначити, що індійські правники підготували знач­ну конституційну базу для функціонування судової системи своєї держави; за обсягом вона майже не має аналогів у сві­ті. Судоустрою присвячено 48 статей глави IV частини V і глав V, VI частини VI Конституції Індії.

Оскільки Верховний суд Індії акумулює не тільки повно­важення найвищої судової інстанції щодо загальної юрисдик­ції, а й повноваження конституційної юрисдикції, індійські конституціоналісти прийняли рішення назвати главу IV за­значеної частини Конституції "Судова влада Союзу". Це ду­же симптоматично, бо рішення судів, особливо Верховного суду Індії, справді мають значну вагу й дорівнюються до за­кону, тому що ця гілка державної влади безперечно вва­жається не нижчою за виконавчу або законодавчу.

У Конституції Індії, майже як у нормативній інструкції щодо експлуатації приладу чи агрегату, викладено не тільки принципи судового устрою, а й порядок створення та органі­зації судових установ; вимоги до призначення окремих кате­горій суддів; порядок затвердження керівного складу судів; умови оплати роботи суддів; участь у суді осіб, які не є суд­дями, але виконують деякі функції судочинства; юрисдикцій-ні межі повноважень судів різного рівня і різних процедур­них інстанцій щодо провадження у справах; порядок роз­в'язання справ і виконання рішень, ухвалених у цих спра­вах, а також способи застосування примусових форм і методів забезпечення виконання судових рішень; питання складу судів, кошторису, витрачання бюджетних коштів; деякі принципи судочинства; місцеперебування судів; питан­ня термінології, що її застосовують у конституційних главах про судову владу, і понятійного апарату, використаного правниками у тексті Конституції, тощо.

Після прийняття у 1985 р. уніфікованого Закону про ад­міністративні трибунали в Індії почалось формування струк-турованої системи адміністративної юстиції, яку очолив Цен­тральний адміністративний трибунал як її найвищий апеля­ційний орган.

262

Розділ V

Законодавство Індії не відпрацьовано в тому плані, що не відрегульовано межі повноважень Верховного суду після появи нової структури судових інституцій (трибуналів), хоч дещо в цьому напрямі вже зроблено (маються на увазі по­правки 42, 43, 44 до статей 32А, 144А, 323А, 323Б, пункти 4 і 5 ст. 368 Конституції). Однак про остаточно сформовану систему адміністративної юстиції говорити поки що перед­часно, отож зосередимо увагу тільки на системі судів загаль­ної юрисдикції, які наділені функціями конституційної юрис­дикції.

Деякі індійські правники вважають, що найпримітнішим досягненням індійського конституціоналізму є право на здійснення вищими судами судового нагляду. Численні звер­нення до вищих судів штатів і до Верховного суду Індії з про­ханням про видання конституційних приписів, а також ре­зультати реагування судів на ці звернення свідчать про ство­рення в Індії "обмеженого управління", тобто управління за­конами, а не особами, людьми. Верховний суд успішно здійснює функцію захисту прав особи від посягань виконав­чої влади, жорстких законів і навіть самого Парламенту, ко­ли виявляє твердість, обстоюючи свої права третьої гілки державної влади "судити" закони й акти виконавчої влади. Бо доки суди ефективно і без побоювань використовувати­муть повноваження судового нагляду, демократія в Індії бу­де забезпечена, а Конституція, попри всі її недоліки, працю­ватиме й далі¹.

Отож маємо докладніше розібратися у структурній ви­значеності та субординації кожного з ієрархічних рівнів сис­теми індійських судів загальної юрисдикції, їх повноважен­нях і юрисдикціях.

Глава 2 Суди нижчого рівня

Як було сказано вище, нижчі суди Індії мають украй складну структуру, набагато складнішу, ніж у країнах Євро-

¹ Басу Дурга Дас. Основи конституционного права Индии / Пер. с англ. // Под общ. ред. М. М. Сайфулина. — М.: Прогресе, 1986. — С. 583.

Судова система Індії ____________________________ 263

пи і Північної Америки. Ця ієрархія побудована таким чи­ном, що в деяких справах окремі суди певного рівня вико­нують функції апеляційної інстанції щодо ще нижчих судів, тобто серед судів названого рівня є поділ на суди першої і другої інстанції, хоч верховенство над ними мають вищі суди штатів і Верховний суд Індії.

Така складність зумовлена, по-перше, поділом юрисдик­ції на кримінальну і цивільну (у 80-х роках XX ст. налічува­лося близько 2 тис. 100 цивільних і понад 4 тис. 200 кримі­нальних судів, тобто маємо тут галузевий підхід); по-друге, розподілом компетенцій між міськими і сільськими судами та ще судами столичних районів (міських округів) у містах, які є столицями штатів і федерації або в яких запроваджено пря­ме президентське правління, з притаманними їм організацій­ними відмінностями (тобто регіональний підхід); по-третє, наявність рис стародавнього судового устрою феодально-пат­ріархальної індійської общини у сільських районах (тобто іс­торична спадщина).

ь Адміністративний контроль за окружними та іншими нижчими судами, що розміщені в судовому окрузі, включаю­чи визначення місця служби і просування ієрархічною града­цією осіб, які перебувають на судовій службі штату й обій­мають посади, нижчі від посади окружного судді, а також на­дання їм відпусток покладається на Вищий суд. Губернатор штату за допомогою публічної нотифікації має право надава­ти чинності вказаним положенням і будь-яким іншим прави­лам, виданим на їх основі, щодо будь-якого класу або класів магістратів штату з певної встановленої дати. Однак ці поло­ження не повинні тлумачитись як позбавлення будь-якої Особи її права оскарження, яке вона має згідно із законом, що регулює умови її служби.