Глава 1 Конституційні основи правосуддя

До 1868 р. Японія являла собою феодальну державу, символом якої був імператор. За тих часів у японській полі­тичній філософії ніколи не виникало ідеї розподілу влади.

У 1889 р. новий центральний уряд імператора проголо­сив імператорську Конституцію, в якій було продекларовано сучасний принцип поділу влади. Але незалежність трьох влад (законодавчої, виконавчої та судової) не була повною.

Згідно з Конституцією загальне керівництво судами здійснював міністр юстиції, який був членом Кабінету, хоч судді під час виконання судових повноважень і не залежали від нього. У країні існувалі спеціальні суди, зокрема адмініст­ративні і військові, а юрисдикція звичайних судів обмежува­лася цивільними справами щодо суперечок між приватними Особами та кримінальними розслідуваннями. Навіть якщо внаслідок незаконної адміністративної діяльності порушува­лися чиїсь права, то в багатьох випадках до вищих держав­них органів можна було звертатися тільки з проханням про добровільну зміну ухваленого рішення. Іноді справу розгля­дав адміністративний суд, який попри свою назву був радше адміністративною установою чи квазісудовим агенством. Він заслуховував справи як суд останньої інстанції, користую­чись спеціальною процедурою, що відрізнялася від цивільних і кримінальних процедур у звичайних судах.

Після закінчення Другої світової війни у вересні 1945 р. в 'Японії було проведено демократичну реформу. Конститу­ція 1946 р., яка набрала чинності з 3 травня 1947 р., внесла значні зміни в державну політичну структуру. Разом з ре­формами в законодавчій і виконавчій галузях управління Зміни відбулися й у судовій системі¹.

'. Див. таблицю 10.

"-1-2347

291

290 _____________________________________________ Розділ VI

Згідно з Конституцією Японії всю судову владу було пе­редано Верховному суду та іншим судам загальної юрисдик­ції. Адміністративні та військові суди було скасовано. Забо­ронено було утворювати надзвичайні суди й надавати оста­точну судову владу виконавчому органу. Таким чином, суди стали відповідальними за всі юридичні справи, включаючи й ті, що велися між приватними особами і державою, а також пов'язані з адміністративною діяльністю. Більше того, Кон­ституція надала судові повноваження вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, наказу, постанови чи офіційного акта. Слід зазначити, що протягом останніх десятиліть суди не раз ухвалювали рішення про неконститу­ційність деяких найважливіших урядових постанов внутріш­нього та зовнішньополітичного характеру.

Крім вищезгаданих, суд має й інші повноваження, спе­ціально визначені в законах. Найважливішим з них є право вирішувати справи, з приводу яких не виникає суперечок. Нагляд за реорганізацією або ліквідація корпорації, призна­чення адміністратора трастової компанії, оголошення неком­петентності та розподіл майна, забезпечення захисту мало­літніх злочинців під час процесу є прикладами безспірних справ. Система судових наказів про передачу заарештованих до суду також була запроваджена у 1948 р.; це давало мож­ливість незаконно затриманим особам подавати позов на підставі судового наказу про недоторканність особи.

Незалежності судової системи нині надається надзвичай­но великого значення. В Конституції чітко сказано, що всі судді у своїй діяльності мають керуватися тільки конститу­ційними положеннями та законами; вони можуть бути звіль­нені зі своєї посади тільки в разі імпічменту або коли їх за­конно оголошено неспроможними виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Виконавчі органи не можуть застосову­вати до суддів жодного дисцплінарного заходу; вони мають отримувати за свою роботу адекватну винагороду, яка не мо­же бути зменшена протягом усього часу перебування на посаді.

Новий закон про організацію суду, який почав діяти З травня 1947 р., одночасно з новою Конституцією запрова­див цілком нову судову структуру.

Згідно з цим законом існує 5 видів судів: Верховний суд, вищі, сімейні, районні та прискорені суди. Суду присяжних

система Японії

у Японії немає. Ця інституція не дістала практичної підтрим­ки після її введення в 1923 р. — традиції Сходу виявилися сильнішими.

к

0г

Глава 2 Суди першого рівня

._;. § 1. Прискорені суди

"^г В усіх містах і селах країни існує 453 прискорені суди. (Усі цифрові показники на цій сторінці й далі наведені за станом на 1990 р.). У них працюють 810 суддів. ^' Прискорений суд має юрисдикцію слухати цивільні спра­ви с претензіями на суму не більше 900 тис. єн і певні^ пе­редбачені законом кримінальні справи. Покарання, що його |юже призначити прискорений суд, обмежується ув'язнен­ ням на невеликий строк або штрафом за такі порушення, як крадіжка або привласнення майна. Якщо прискорений суд вирішує, що міра покарання має бути більшою, справа пере­дається до місцевого суду. Прискорений суд розглядає спра­ви з примирення громадян у щоденних суперечках.

Деякі види особливих цивільних або кримінальних справ також можуть розглядатися за скороченою схемою у приско­реному суді. За заявою кредитора суд може видати наказ еро сплату боржником боргу без його дослідження (процес вбору боргу).

с При скороченому розгляді кримінальних справ суд може намасти на звинуваченого штраф, який не перевищує 500 тис. єн, на підставі вивчення документальних свідчень, незважаючи на характер порушення (коротке представлення Кримінальних справ). Суд може також накласти штраф у розмірі не більш як 500 тис. єн на особу, обвинувачену в до­рожніх порушеннях, шляхом заслуховування обвинувачено-•0 у відкритому засіданні суду та вивчення документальних свідчень (коротке представлення справ з дорожніх пору­шив). Подібні короткі представлення не позбавляють борж­ників чи обвинувачених права на звичайний процес.

292

Розділ VI

система Японії

293

 

§ 2. Місцеві суди

В Японії існує 50 місцевих судів, кожен з яких має тери­торіальну юрисдикцію над своїм судовим районом, територія якого відповідає префектурі, за винятком Хоккайдо. Ці суди мають 201 підрозділ, де працюють близько 910 суддів та 460 їхніх помічників. Місцевий суд початково є судом загальної юрисдикції, у ньому слухаються всі справи в першій інстан­ції, за винятком тих, які підлягають особливій юрисдикції ін­ших судів. Однак він також має апеляційну юрисдикцію що­до рішень прискореного суду з цивільних справ.

У місцевому суді справу слухає один суддя або колегіаль­ний орган з трьох суддів, залежно від характеру та важли­вості справи. На практиці переважну більшість справ місце­вого суду вирішує один суддя.

Колегіальна система необхідна:

— у справах, коли колегіальним судом вирішено, що
"слухання та рішення приймаються колегіальним судом";

— у справах, де має бути винесений смертний вирок або йдеться про довічне ув'язнення чи ув'язнення на строк не менше одного року. Для останньої категорії є винятки: це справи про пограбування, повторне пограбування або спро­би здійснити цей злочин;

— для здійснення апеляційної юрисдикції;

— у справах, які за законом вимагають рішення коле­гіального суду.

§ 3. Сімейні суди

Сімейні суди та їх відділення розміщені там же, де й міс­цеві суди зі своїми відділами. Крім того, у країні існує ще 79 їх підрозділів. У сімейних судах по всій країні працюють близько 200 суддів, 150 помічників та 1 тис. 500 службовців.

Сімейні суди було утворено 1 січня 1949 р. Вони мають юрисдикцію щодо всіх спорів та конфліктів у сім'ї, злочинів, здійснених неповнолітніми, та всіх внутрішніх конфліктів юридичної значущості. Існує два способи розв'язання спорів: ухвалення рішення або примирення сторін. Справи про ого­лошення некомпетентності, надання дозволу на усиновлення неповнолітніх та затвердження заповіту підлягають вирішен­ню. Конфлікти між подружжям та між членами сім'ї, на­приклад, суперечки з приводу підтримки, розподілу майна та

розлучення слід розв'язувати шляхом застосування процеду-. рн примирення. Хоч справу з судового розлучення можна ?• вести в місцевому суді, процедура має починатися.в сімейно-^А щ суді, де робиться спроба вирішити проблеми та примири-> -&і сторони або, в разі неможливості примирення, досягти £ домовленості сторін про справедливе припинення подружніх стосунків. Якщо ж угоди досягнути неможливо й один з по­дружжя наполягає на розлученні, справу може бути переда­но до місцевого суду.

>:ь'Сімейний суд займається також справами неповнолітніх правопорушників до 20 років, які вчинили злочин чи спробу­вали його здійснити (14—19 років) або порушили закон, за що мають понести покарання, чи спробували його порушити (до 14 років). Крім того, сімейний суд розглядає справи до­рослих, які обвинувачуються у порушеннях, що завдають шкоди неповнолітнім. Справи з усіх кримінальних злочинів, здійснених неповнолітніми, спочатку подаються для розслі­дування та слухання до сімейного суду. Однак у разі коли суддя сімейного суду після розслідування вирішить, що не­повнолітній за обставинами чи характером справи є злочин­цем, він може передати справу громадському прокуророві, щоб її можна було заслухати в місцевому або прискореному суді, якщо неповнолітньому злочинцю вже виповнилося 16 років.

Справи в сімейному суді розглядає один суддя, який ви­користовує документи, підготовлені стажистами сімейного суду, та висновки експертів-психіатрів.

Глава З Вищі суди

Вищі суди розміщені у восьми найбільших містах Японії; це т— Токіо, Осака, Нагоя, Хіросіма, Фукуоку, Сендай, Сап-цо^ро та Такамацу. Кожен з вищих судів має власну юрисдик­цію над однією з восьми територій Японії. Деякі суди мають галузеві відділення, до шести в кожному. У вищих судах працюють 280 суддів. Голови судів призначаються Кабінетом Міністрів та затверджуються імператором.

294

Розділ VI

Видова система Японії

295

 

Як правило, Вищий суд має юрисдикцію щодо апеляцій на рішення, винесені місцевими чи сімейними судами. Однак стосовно кримінальних справ, порушених у прискореному суді, апеляції подають прямо до Вищого суду, тоді як апеля­ції з цивільних справ, які розглядаються у прискореному суді, спочатку відсилаються до місцевого суду, а згодом повторні та остаточні апеляції — до Вищого суду. За згодою сторін до Вищого суду може подаватися пряма апеляція на рішення місцевого суду у цивільній справі.

Лише Вищий суд має юрисдикцію щодо адміністративних справ, пов'язаних з виборами, процедури віддавання судових наказів офіційній особі про виконання вимоги позивача, пе­тиції про судовий наказ з приводу передачі заарештованого до суду та справ, пов'язаних з повстанням. Токійський Ви­щий суд має також виключну юрисдикцію переглядати рі­шення таких квазісудових установ, як Комісія з питань до­тримання справедливості в торгівлі, Агенство з патентів та Довідкове агенство з нещасних випадків на морі, а також приймати рішення з приводу заяв на підставі Закону про пе­редачу злочинців.

Справи у Вищому суді розглядають троє суддів, за винят­ком справ щодо повстання та перегляду рішень Комісії з пи­тань дотримання справедливості в торгівлі, коли справи за­слуховують п'ятеро суддів.

Глава 4 Верховний суд Японії

Розміщений у Токіо Верховний суд є найвищим судом Японії. Він складається з п'ятнадцяти суддів, включаючи го­лову суду.

Конституція Японії (ст. 81) визнала Верховний суд ос­танньою інстанцією, якій надано повноваження остаточно визнавати відповідність Конституції законів та урядових ак­тів.

Верховний суд має виключно апеляційну юрисдикцію, за винятком випадків, коли він розглядає справи стосовно ім­пічменту судці національної державної служби як суд першої

У останньої інстанції й коли має повноваження ухвалити рі­шення щодо справи, яка перебуває у нижчому суді і в якій Йдеться про прохання відносно судового наказу щодо недо­торканності особи, оскільки він може видавати наказ про пе­редачу справи до суду. Підстави для подання апеляцій до Верховного суду є обмеженими. В цивільних справах основ- яою підставою для апеляції є конституційне питання або пи­тання законодавства, яке підлягає вирішенню в нижчому су-дь У кримінальних справах вона обмежена конституційним цитанням або прецедентом у Верховному суді чи у вищих су­дах, хоч Верховний суд і може розглядати справи, які вклю­чають важливі юридичні питання. Однак у цивільних спра­вах апеляція може подаватися з приводу рішення районного суду, коли на це погоджуються обидві сторони. У криміналь­них же справах апеляція на рішення районного, сімейного < чи прискореного суду, які оголосили закон чи указ неконсти-і ^уційним, може надсилатися безпосередньо до Верховного ї суду. Рішення Вищого суду як суду третьої інстанції стосов-г но цивільних справ звичайно є остаточним, але якщо воно І включає конституційні питання, спеціальна апеляція може ■ і^адсилатися до Верховного суду.

і, .,_ Верховний суд засідає трьома відділами, кожен з яких \ вкладається з п'ятьох суддів. Апеляційні процедури у Вер-| довному суді починаються з подання повідомлення про апе-[ л*цію від сторони, незадоволеної рішенням Верховного суду, г Верховний суд було створено головним чином для прийнят-і тя рішень щодо законодавчих питань; як правило, він вино-і сить рішення тільки після вивчення документів. Якщо апеля-г Ція не має підстав, суд може відхилити її без усного слухан­ня. Проте якщо апеляція приймається, рішення виноситься тільки після усного слухання справи.

Кожна справа спочатку надсилається до одного з трьох Малих відділів; кворум у них становлять троє суддів. Однак яйИцо виявиться, що справа стосується конституційного пи­тання або треба змінити встановлені судові прецеденти, її Лають передати до Великої лави. Кворум Великої лави — І^в'ятеро суддів; оголосити закон чи наказ неконституцій- •Ійі можна лише переважною більшістю — вісьмома голо­сами.

**"• Особливу увагу треба звернути на те, що Верховний суд, •Ж^уже було сказано, має повноваження встановлювати пра-

296

Розділ VI

вила та чинити суд. При провадженні адміністративних справ Верховний суд керується резолюцією Судової асамб­леї, в яку входять усі судді на чолі з головою суду. Для роз­гляду додаткових справ суд забезпечується допоміжними ад­міністративними органами, Генеральним секретаріатом Вер­ховного суду.

Конституція надала судові повноваження, за якими він може визначати правила практики та процедур, вести спра­ви з внутрішньої дисципліни судів та управління судовими справами. За цими повноваженнями Верховний суд може не тільки оприлюднювати правила ведення цивільних, кримі­нальних та інших процедур, а й здійснювати такі повнова­ження, як призначення суддів для особливих судів, призна­чення та звільнення офіційних осіб у суді (крім суддів), уп­равління фінансовими справами суду та інше, що за Консти­туцією 1889 р. належали міністру юстиції.

Розглядати справи суддям Верховного суду допомагають дослідники. В основному це судді, залучені з інших судів.

У 1947 р. при Верховному суді був заснований Інститут правничих студій та досліджень. Це головний інститут, де юристи всієї країни підвищують свою кваліфікацію. Всі суд­ді — аспіранти, громадські обвинувачі та практикуючі пра­цівники поглиблюють там свої знання і проходять практичне навчання протягом двох років після складання іспиту на юриста. Після цього вони можуть претендувати на суддів­ську посаду.

Глава 5

ЛОНБ

Судді поділяються на -дві групи: власне суддів та їхніх по­мічників. Жодна особа не може бути призначена помічником судді до того, як вона успішно склала іспит на юриста, два роки навчалася два роки в Інституті правничих студій та досліджень і склала заключний екзамен на підтвердження кваліфікації. Однак помічник судді не має достатньої квалі­фікації для того, щоб виносити рішення самостійно. Він мо­же бути членом суду, який складається з трьох суддів, і ви-

Судова система Японії ________________________________ <&'

користовувати деякі обмежені судові повноваження. Щоб дістати призначення на посаду судді, юрист повинен мати не менше 10 років практичного досвіду на посадах помічника судді, судді прискореного суду, громадського прокурора, практикуючого адвоката або університетського професора юриспруденції чи його помічника.

Щодо кваліфікації суддів вищих і нижчих судів існують різні вимоги. Хоч принаймні десятеро з п'ятнадцяти суддів Верховного суду мають бути обрані з-поміж правників, які добре зарекомендували себе як судді, громадські прокурори або практикуючі юристи, решта п'ятеро не повинні мати ква­ліфікацію юриста, хоч і вони мають бути обізнані з питань Права і знати закон. Отож суддівство у Верховному суді, крім кваліфікованих професіоналів, відкрите і для здібних непрофесіоналів. Суддею Верховного суду може бути при-іначена особа, яка має три чи більше років досвіду як поміч­ник судді, громадський прокурор або практикуючий юрист.

Усі судді, так само як і судді Верховного суду, призна­чаються Кабінетом міністрів, за винятком голови Верховного суду, який призначається імператором на пропозицію Кабі­нету. Призначення суддів Верховного суду та голів вищих судів має затверджувати імператор.

Статус суддів гарантований Конституцією. Основні поло­ження: всі судді є незалежними у здійсненні службового обов'язку відповідно до принципу совісті і керуються лише Конституцією і законом (ст. 76. Конституції); судді отри­мують винагороду в кожний встановлений строк, яка не мо­же бути скороченою протягом терміну їх повноваження (статті 79 і 80 Конституції). Однак для запобігання шкоди, яка може бути заподіяна невідповідним чи некомпетентним суддею всьому інституту суддівства, встановлено такі пра­вила:

*. 1) суддя може бути достроково звільнений згідно з рі­шенням Комітету судового імпічменту, який складається з чотирнадцяти членів Парламенту, якщо він припустився сер­йозного порушення або не може виконувати свої обов'язки за станом здоров'я;

2) призначення суддів Верховного суду оцінює народ на Верших загальних виборах до Палати представників після їх призначення. Громадська думка може раз на десять років пе-

Розділ VI

реглядатися під час національних виборів; суддя буде звіль­нений, якщо до цього схиляється більшість виборців;

3) строк перебування суддів на посаді в інших судах об­межується десятьма роками, з правом на повторне призна­чення;

4) судді Верховного суду та судді прискорених судів ідуть у відставку після досягнення 70-річного, інші судді — 65-річного віку;

5) суддя, який невідповідно виконував свої обов'язки чи не зміг належним чином провести процес, підлягає дисциплі­нарним санкціям з боку вищих судів та Верховного суду.

Таким чином, про судову систему Японії можна сказати, що вона посідає рівні позиції із законодавчою і виконавчою системами не тільки формально і, враховуючи важливість її функцій, справді є однією з трьох влад у державі. Наслідком цього факту є те, що голова Верховного суду за рангом стоїть на тому самому рівні, що й Спікер Палати представ­ників, Президент Палати радників, прем'єр-міністр уряду.

Глава 6 Допоміжний персонал суду

§ 1. Службовці суду

Крім суддів, у судах працюють судові дослідники, клерки, стажисти сімейних судів, судові стенографісти, обслуговую­чий персонал, судові виконавці, судові секретарі та інші.

Судові дослідники за наказом судді проводять необхідну дослідну роботу, пов'язану із слуханням справ та прийнят­тям рішень. Однак у місцевих судах така діяльність обмеже­на справами про промислову власність та податки.

Судові клерки мають обслуговувати та вести записи процесу, готувати і зберігати записи та інші документи, що стосуються справи.

Стажисти сімейних судів проводять необхідні розсліду­вання внутрішньосімейних стосунків, справ неповнолітніх тощо.

Судові стенографісти відповідають за стенографічний запис судових процесів, їх переклад та займаються питання-

і Судова система Японії _________________________________ 299

'. ми, які відносяться до справи. Обслуговуючий персонал від­повідає за відкриття суду та під керівництвом судді підтри­мує порядок у судовій залі. Судові виконавці виконують су-дові рішення, займаються документами, виданими судом, та іншими справами.

На відміну від згаданих вище працівників суду, які бе­руть безпосередню участь у його роботі, судові секретарі під; керівництвом свого начальства відповідають за ділові, зокре-К ма фінансові питання.

Ц Працівниками суду вважаються також бібліотекарі Вер-

Щ ховного суду, інструктори Інституту правничих студій та

Ц досліджень, Інституту досліджень та навчання судових клер-

I ків та Інституту стажистів сімейного суду.

', Після прийняття Конституції у 1946 р. всі згадані вище

^ працівники суду (у 1990 р. їх було близько 21 тис. 800 осіб)

і призначаються та звільняються судами.

Слід також згадати громадських обвинувачів та практи­куючих юристів, які тісно пов'язані із судом, хоч і не є його; працівниками.

і £■ Громадський обвинувач — прокурор є офіційною гро-
; мадською особою, яка виступає з кримінальним обвинува-
„ чвнням і керує виконанням вироків. За Конституцією
І 1889 р., громадський обвинувач виконував свою роботу в
К прокурорському офісі, який був приєднаний до суду, й разом
к»іншими суддями підпорядковувався міністру юстиції. Після
В того, як Конституція 1946 р. чітко відокремила судову владу
К від виконавчої, офіси громадських обвинувачів стали окре-
Ц мими адміністративними установами, цілком незалежними
І в^д суду. Громадські обвинувачі (прокурори) перебувають
■ під керівництвом та контролем міністра юстиції. Разом з тим
І прокуратура є централізованою організацією, яку очолює Ге-
I неральний прокурор: її структура пристосована передусім до
і судової системи — підрозділи прокуратури є в усіх зазначе-
I них судах. Міністр юстиції може керувати Генеральним про-
I курором тільки в питаннях, які стосуються розслідування
І або представлення особливих справ. Це є засобом захисту
І громадських обвинувачів від політичного тиску.
І На відміну від адміністративних працівників, для призна-

Щ чення громадським обвинувачем особа повинна мати таку * саму кваліфікацію, як і помічники суддів. Число громадських обвинувачів у 1990 р. становило близько 2 тис. осіб.

300

Розділ VI

Судова система Японії

301

 

Практикуючі адвокати беруть участь у судових процесах як адвокати з цивільних справ та як захисники у криміналь­них справах. Якщо особа є членом асоціації юристів, вона може виступати у будь-якому суді та займатися загальною юридичною практикою; на відміну від Англії, в Японії немає різниці між баристером і соліситором. Кваліфікація юриста повинна бути на рівні помічника судді або громадського об­винувача. Кожен юрист має бути членом однієї з місцевих правничих асоціацій, що є в кожному судовому районі, і вод­ночас членом Японської федерації юридичних асоціацій, яка складається з місцевих асоціацій та окремих правників. Згід­но із Законом про юристів від 1949 р., федерація має ви­ключні наглядові повноваження над усіма її членами.