Суд у справах про порушення свободи конкуренції



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суд у справах про порушення свободи конкуренції



Цей суд письмового провадження для всієї Великої Британії було створено за За­коном про обмежувальну торгову практику від 1956 р., який нині скасований і замінений Законом про Суд у справах про порушення свободи конкуренції від 1976 р. і Законом про об­межувальну торгову практику від 1976 р. Функцією суду є розгляд "обмежувальних угод" та "інформаційних угод", пов'язаних із забезпеченням товарами чи послугами. Справи передаються до суду генеральним директором з питань сво­боди конкуренції або сторонами у таких угодах, яким нака­зано подати подробиці до суду.

Предметне охоплення справ суду було тимчасово розши­рене Законом про роздрібні ціни від 1964 р., який обмежив встановлення й підтримання мінімальних роздрібних цін. Будь-який постачальник або торгова асоціація могли зверну­тися до Суду у справах про порушення свободи конкуренції з клопотанням про пільги для певної категорії товарів на тій підставі, що це було б в інтересах суспільства.

Юрисдикцію суду було розширено Законом про добросо­вісну конкуренцію від 1973 р. Тепер генеральний директор з питань свободи конкуренції може подати до суду на будь-яку особу, яка не дала або не дотримується письмових гарантій, Що у своїй підприємницькій діяльності вона утримуватиметь­ся від лінії поведінки, яка в очах директора є шкідливою для інтересів споживачів у Сполученому Королівстві і відповідно докритеріїв Закону несправедливою щодо них.


62


Розділ І


система Великої Британії________________________ 63


 


За Законом про сумлінну ділову практику від 1973 р. до його юрисдикції належить також розгляд тих урядових доку­ментів, що обмежують права споживачів.

Суд складається з трьох суддів Високого суду, призначе­них лорд-канцлером, судді Верховного цивільного суду Шот­ландії, судді Верховного суду Ірландії і не більше десяти не­професійних членів, призначених королевою за рекоменда­цією лорд-канцлера. Суд вважається належним чином уком­плектованим, якщо є головуючий суддя і два непрофесійні члени, а у випадку якщо справа стосується лише питань пра­ва, суд може складатися з одного судді. Апеляції на рішення подаються стосовно питань права, а у справах, передбачених частиною III Закону про добросовісну конкуренцію від 1973 р.(захист споживачів), на рішення стосовно питань факту або права, — до Апеляційного суду, Верховного ци­вільного суду Шотландії або Апеляційного суду Північної Ір­ландії, залежно від обставин.

§ 4. Військові трибунали

Військові суди здійснюють юрис­дикцію над членами збройних сил. Їхній склад, юрисдикція і судочинство регламентуються різними законами, в основно­му законами про армію та військово-повітряні сили від 1955 р., Законом про військово-морську дисципліну від 1957 р. і Законом про збройні сили від 1981 р.

Військово-повітряні та військові суди схожі за своїми складом і судочинством. Обвинувачений може бути заарештований старшим за званням за будь-яке порушення військового пра­ва. У багатьох випадках його злочин буде всього лише пору­шенням військового статуту, що переслідується у порядку сумарного провадження, і його судитимуть старші за зван­ням. В інших випадках обвинувачений має вибір: бути при­тягнутий до судової відповідальності у порядку сумарної юрисдикції чи постати перед військовим судом. Серйозні правопорушення завжди розглядають військові суди.

Однак навмисне вбивство, ненавмисне вбивство, зрада та зґвалтування, вчинені в межах Сполученого Королівства, не можуть розглядатися військовими судами; вони повинні розглядатися кримінальними судами звичайної юрисдикції.


В усіх інших випадках юрисдикція цивільних і військових су­дів збігається. Втім, особа, яку вже було засуджено або ви­правдано цивільним судом, не може в подальшому постати перед військовим чи військово-повітряним судом і навпаки.

Судовий розгляд злочину у військовому суді багато в чо­му подібний до розгляду в кримінальних судах ординарної Юрисдикції. Йому передує дізнання, яке подібне до поперед­нього слідства. Обвинуваченого направляють до суду на ос­нові обвинувального висновку, який можна порівняти з об­винувальним актом. Судовий розгляд проводиться принайм­ні трьома (або п'ятьма у випадку військового суду загальної юрисдикції) офіцерами, яким допомагає суддя-адвокат (кон­сультант з правничих питань у військовому суді) з відомства генерального судді-адвоката, який є юристом і консультує з питань права. Розгляд відбувається у відкритому судовому Засіданні. І баристер, і соліситори мають право виступати в суді. Версія звинувачення підтримується армійським або вІЙсЬково-повітряним офіцером особисто або через цивільно­го адвоката.

Порядок судового розгляду і застосовні норми доказово­го права подібні до тих, що застосовуються в інших кримі­нальних судочинствах. Обвинувачений може постати перед судом особисто або бути представленим баристером, соліси-тором чи офіцером-захисником. Присяжних немає. По закін­ченню представлення доказів і свідчень суддя-адвокат підсу­мовує результати розгляду та коментує їх з погляду права, полишаючи на членів суду прийняття рішення, яке має бути прийнято більшістю голосів, крім випадків, коли суд має бути одностайним, коли йдеться про винесення смертного вироку.

Виправдувальний вирок є остаточним, у той час як ви­знання винним підлягає затвердженню старшим за званням офіцером.

До затвердження висновку про винуватість затверджу-вальна інстанція може передати висновок судові для пере­гляду і відмовитися затвердити рішення, якщо він не під­тверджений доказами, був неправомірний або був результа­том судової помилки. Необхідність затвердження висновку про винуватість захищає обвинуваченого від несправедли­вості.


64


Розділ І


система Великої Британії


65


 


Додатковою гарантією є право Високого суду запобігати перевищенню або зловживанню військовою юрисдикцією шляхом прерогативних наказів про зупинення раніше схва­лених дій, про витребування справ і приписів про приводи заарештованих до суду.

Хоч військові суди загалом не можуть здійснювати юрис­дикцію над цивільними особами, це можливо, коли збройні сили її Величності перебувають на ворожій території. За та­ких обставин командування може оголосити воєнний стан. Воєнний стан може також оголошуватися у часи повстань, хоч сумнівно, щоб таке оголошення було обгрунтованим у межах Сполученого Королівства. Крім того, цивільні особи, які найняті обслуговувати збройні сили, що беруть участь у бойових діях за межами Сполученого Королівства, підля­гають судові у "постійно діючих цивільних судах", які мо­жуть створюватися за межами Сполученого Королівства згідно зі ст. 6 Закону про збройні сили від 1976 р.

Військовий апеляційний суд. До 1951 р. не існувало права оскарження рішень військових судів про засудження. Єдиним засобом судового захисту для засудженого були клопотання перед наглядовою інстанцією або, у випадку посилань на перевищення юрис­дикції, прохання про заборонний судовий наказ, передання обвинувального акта до Високого суду чи припис про на­правлення заарештованого до суду для розгляду законності його арешту.

Військовий апеляційний суд було засновано у 1951 р. відповідним законом. Нині він складається з членів за поса­дою і звичайних членів Апеляційного суду, суддів Відділення Королівської лави, призначених лорд-канцлером, деяких шотландських та ірландських суддів та інших осіб з правни­чим досвідом, призначених лорд-канцлером, тобто суто ци­вільних, а не військових осіб.

На практиці склад суду, який розглядає апеляцію на рі­шення суду першої інстанції, дуже схожий на склад карного відділення Апеляційного суду. Як і в останньому, до нього мають входити принаймні три судді. Виноситься тільки одне рішення, а процесуальні норми подібні до норм кримінально­го відділення Апеляційного суду. Підстави для апеляцій до Військового апеляційного суду і повноваження цього суду у прийнятті рішень з апеляцій значною мірою схожі на ті, що


притаманні Апеляційному судові, за винятком того, що в нього немає права оскарження обвинувальних вироків.

Апеляції на рішення Військового апеляційного суду мо­жуть подаватися до Суду Палати лордів на прохання проку­рора або захисту на тих самих умовах, що й апеляції на рі­шення карного відділення Апеляційного суду до Суду Пала­ти лордів.

Військово-морські суди — це су­ди, які можуть бути скликані офіцером, який командує одним з кораблів її Величності на одній із закордонних війсь­ково-морських баз на підставі поданої йому будь-ким з чле­нів команди скарги, що вимагає негайного розслідування, абоколи британський корабель зазнав катастрофи/аварії, залишений командою чи загинув у тому районі, або коли то­го вимагають інтереси власника будь-якого британського ко­рабля чи його вантажу. Такий суд у складі військово-мор­ських офіцерів повинен розслідувати справу в судовому по­рядку і може призначити ув'язнення, штраф чи обернення в казну зарплати або зупинення дії чи анулювання офіцерсько­го атестату, відправлення правопорушника на батьківщину для суду над ним і наказати піддати корабель перевірці щодо його придатності для плавання. Апеляції на його рішення мо­жуть подаватися до апеляційної секції Відділення Королів­ської лави, а звідти, за наявності дозволу, — до Апеляційно­го суду.

Діяльність військових трибуналів перебуває під наглядом Відділення Королівської лави. Цей нагляд здійснюється че­рез прерогативні судові накази та розпорядження.

Церковні суди

Церковні суди мають таку ж тривалу історію, що й саме загальне право. Хоч вони контро­лювалися монархами починаючи з часів Генріха VIII і їхня юрисдикція щодо мирян поступово скасовувалася, ієрархія судів Англіканської церкви залишилася. Крім того, Синод Англіканської церкви за законом має право ухвалювати при­писи стосовно будь-якого питання, яке зачіпає Англіканську церкву, і навіть стосовно актів парламенту. Ці приписи мають силу закону після отримання королівської санкції. Од-

5 — 1-2347


             
 
   
   
 
 
   
 

66

Розділ І

ним з таких приписів був Припис щодо юрисдикції у церков­них справах від 1963 р., який змінив ієрархію церковних су­дів і скасував велику кількість віджилих судів та їхню юрис­дикцію.

Систему церковних судових органів можна резюмувати таким чином. У кожній єпархії є консисторський суд, суддя якого є канцлером єпархії, призначеним єпископом. Він по­винен мати не менше 30 років і бути або баристером із 7-річ-ним стажем або побувати на високій суддівській посаді. Юрисдикція консисторських судів поширюється головним чином на заяви про непристойну поведінку священнослужи­телів і постійне невиконання ними обов'язків. Апеляції на рі­шення консисторських судів подаються до Арчського суду (церковного апеляційного суду Кентерберійської єпархії), очолюваного Арчським деканом, тобто головою апеляційного суду_ архієпископа Кентерберійського, або Канцлерського су­ду Йорка, очолюваного аудитором. Вони є баристерами з 10-річним стажем або особами, які побували на високих суд­дівських посадах. Апеляції на рішення цих двох судів пода­ються до Таємної ради.

Юрисдикція, аналогічна юрисдикції консисторських су­дів, здійснюється над єпископами та архієпископами конво-каційними комісіями, тобто органами, які опікуються собора­ми духовенства. Юрисдикцію над всім духовенством у спра­вах, пов'язаних з "обрядовим або формальним догматом", здійснює Суд у церковних справах другої інстанції у складі п'яти суддів, призначених Ґї Величністю, включно з двома особами, які побували на високих суддівських посадах, і трьома єпархіальними єпископами. Нарешті, клопотання на рішення як конвокаційних комісій, так і Суду у церковних справах другої інстанції подаються до Касаційної комісії у складі трьох призначуваних членів Палати лордів з розгляду апеляцій і двох лордів духовного звання.

Стягнення, що їх церковні суди можуть накладати на осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією, лежать у ме­жах від догани до позбавлення сану і втрати права на по­дальше підвищення у сані. Крім того, такі позбавлення і втрата є автоматичними, якщо священик або настоятель за­суджений до ув'язнення, має судове рішення про розлучен­ня або постанову суду про окреме проживання подружжя, винесену щодо нього на певних конкретних підставах, визна-


Суаова система Великої Британії________________________ 67

ний винним у вчиненні перелюбства у справі про розлучен­ий або проти нього винесено наказ магістратського суду за Здобних обставин.

і,- Перевищення церковними судами їхньої юрисдикції мо­жуть скасовуватися прерогативними наказами Високого су­ду нижчим інстанціям про задоволення вимоги позивача і про зупинення раніше схвалених дій. Але це не стосується бажань про передання інших справ до Високого суду, оскіль­ки ці суди застосовують іншу систему права. Проте їх контроль над мирянами поступово зменшувався, нині церковне право чинне переважно лише щодо кліру Англіканської церкви. Найважливішими церковними судами є Суд архієпископа Кентерберійського та Канцлерський суд Йорка (суд архієпископа Иоркського). Ці суди мають апеляційну юрисдикцію щодо рішень єпархіальних єпископських судів. Крім того, їм належить виключне право подання апеляцій у правних питаннях, що розглядаються Судовим комі­тетом Таємної ради. Суд з особливих церковних питань вирішує справи, пов'язані з ритуальними та церемоніальними аспектами віри. Для суду над архієпископами та єпископами створено комісії Синоду. Правний нагляд за діяльністю цер­ковних судів здійснює Відділення Королівської лави.

§ 6 Інші спеціалізовані суди

Протягом XX ст. було утворено велику кількість перед­бачених законом судів спеціальної юрисдикції для забезпе­чення неформальних, відносно недорогих механізмів роз-в'язання конфліктів, як правило, між громадянами і держа­вою. Ця система адміністративної юстиції у минулому ви­кликала певне занепокоєння. Автор праць з конституційних питань Дайсі відкидав ідею відокремленої системи правосуд­дядля роз­в'язання конфліктів між громадянами і державою. Нині та­кий погляд, навіть якщо він і був правильним і логічним у часи, коли його було висловлено, більш не є придатним: за останні 100 років парламент відчував дедалі більшу потребу в наділенні органів юрисдикцією, яка виходить за межі зви­чайної юрисдикції судів, особливо у зв'язку із соціальним за­конодавством.


5*


68


Розділ І


система Великої Британії________________________ ^


 


Причинами, що спонукали розвиток системи судів спе­ціальної юрисдикції є: 1) видимі вади традиційних судів, а са­ме формалізм, повільність, брак компетентності в деяких спеціальних галузях права та великі витрати; 2) але також і видимі переваги судів спеціальної юрисдикції як органів, які: дотримуються неформальних процедур, можуть відносно швидко розглядати справи, є компетентними у певних пи­таннях і дешевими з точки зору реалізації звернення до суду і проведення судових слухань у справі.

До складу таких судів часто входять правознавці. Багато головуючих у судах — кваліфіковані юристи, але так само часто членами судів є судді-непрофесіонали, які володіють конкретними знаннями у відповідній спеціалізованій сфері діяльності, але мало обізнані чи взагалі необізнані в галузі права. Проте ці дві категорії суддів доповнюють одна одну і цей конгломерат дає універсальний позитивний результат для розв'язання проблеми, що виникла перед людиною, яка потребує захисту від свавілля держави.

Серед таких судів обов'язково треба зазначити: 1) трибу­нали з питань соціального забезпечення, які розглядають претензії громадян до струк­тур державної влади з приводу соціальних відрахувань і ком­пенсацій, що встановлені урядовим законодавством і мають вагу державних зобов'язань перед найманими робітниками; 2) податкові трибунали, які розглядають позови суб'єктів оподаткування у взаємовідносинах з фіс­кальними органами влади, а також позови держави до юри­дичних та фізичних осіб, які ухиляються від повного оподат­кування; 3) трибунали, до компетенції яких віднесено роз­гляд земельних спорів та інших питань, що стосуються розрахунків і стягнення ренти за орендування будинків, квартир, іншого майна та приміщень.

Лицарський суд

Англійський суд може бути позбавлений юрисдикції ли­ше законом. Попри це, більшість місцевих і феодальних су­дів поступово її втрачають. Втім, уже в наш час було прове­дено засідання колишнього Лицарського суду, феодального суду, з метою прийняти рішення щодо права одного театру демонструвати герб міста Манчестер. До цього суд не скликався з 1737 р.


Лицарські суди вирішують питання про право користу­вання геральдичними девізами та гербами. І:, Суд розв'язує конфлікти стосовно права використовува­ти символіку, прапори та емблеми. В ньому головує граф-маршал (головний церемоніймейстер і голова геральдичної палати), хоч у згаданому вище випадку він призначив засіда­ти як свого заступника голову Відділення Королівської лави Високого суду правосуддя. Суд не має ніякого права забез­печувати виконання своїх рішень.

Компенсаційні трибунали

Суди спеціальної юрисдикції іноді утворюються для вста­новлення прав громадян на компенсацію за рахунок держав­них коштів. Право на компенсацію виникає, коли особа зазна-де шкоди чи збитку, часто внаслідок акту законодавчої чи виконавчої влади. Відчуження землі є яскравим прикладом. Найважливішим поповненням лав компенсаційних три­буналів стала Рада з компенсації збитків, спричинених зло­чинами. Програму було започатковано в 1964 р. як експери­ментальний захід. Вона передбачає добровільну компенсацію жертвам насильницьких злочинів (або, якщо жертва помре, її утриманцям). Компенсація встановлюється на тій самій ос­нові, що й збитки за загальним правом (якщо клопотання по­дається утриманцем, застосовуються принципи Закону про нещасні смертельні випадки) і має вигляд разового платежу. Хоч жодного права на компенсацію не існує, рішення за пре­тензіями виносяться Радою у складі голови і певної кількості компетентних членів.

У першій інстанції клопотання розглядаються одноособо­вим членом. Якщо подавець клопотання незадоволений рі­шенням одноособового члена, він має право бути заслуха­ним трьома іншими членами Ради. На усному розгляді про­хач повинен довести власну версію на основі балансу ймо­вірностей. Він може (як і Рада) викликати, опитувати і піддавати перехресному допитові свідків. Процесуальні нор­ми неформальні, а слухання закриті. Компенсація призна­чається, якщо Рада переконана, що а) збиток є таким, що вимагає компенсації не менш ніж у 1 тис. фунтів; б) обста­вини збитку були предметом кримінального судочинства або були негайно передані в поліцію; в) прохач надав Раді всю необхідну допомогу, особливо в тому, що стосується всіх ме-


70


Розділ І


система Великої Британії________________________ 71_


 


дичних довідок, яких вона може потребувати. Рада може скоротити суму компенсації або взагалі відхилити клопотан­ня, якщо, з огляду на поведінку потерпілого, його особу та спосіб життя, було б недоречним надавати йому компенса­цію у повному обсязі або й взагалі.

Програма поширюється, з обмеженнями, на жертв на­сильства в сім'ї.

Рада може відновлювати справи, враховуючи серйозні зміни в стані здоров'я потерпілого протягом трьох років піс­ля дня остаточного призначення компенсації.

Відомчі трибунали

Існує низка приватних чи професійних об'єднань, які за­снували свої власні суди спеціальної юрисдикції для роз­в'язання конфліктів між своїми власними членами або для здійснення контролю над ними чи їх покарання. Юрисдикція цих трибуналів грунтується в першу чергу на договорі, ос­кільки ставши членом об'єднання чи професійної організації, людина приймає на себе зобов'язання визнавати юрисдик­цію трибуналу. Однак у багатьох випадках ці трибунали іс­нують на законній підставі з правом апелювати до судів. Прикладами внутрішніх трибуналів, заснованих згідно із за­коном, є Дисциплінарний суд соліситорів (Закон про соліси-торів від 1974 р.) і Комітет з професійної етики Генеральної медичної ради (Закон про медицину від 1983 р.). Якщо три­бунал створений не на підставі закону, апеляції до судів ор­динарної юрисдикції не подаються. Втім, Високий суд здій­снює наглядову юрисдикцію над трибуналами, навіть коли їхня юрисдикція не грунтується на законі, і втручається для запобігання зловживанню правосуддям на основі принципів природного права.

Усі зазначені та інші трибунали можуть бути одно- чи дворівневі. Якщо та чи інша структура дворівнева, то апеля­ція на рішення нижчого трибуналу подається до Вищого (апеляційного) трибуналу (тільки з питань законності), а по­тім — до Апеляційного суду Великої Британії.

При однорівневій структурі апеляція (також з питань за­конності) подається: в Англії і Валії — до Високого суду; у Шотландії — до Сесійного суду; у Північній Ірландії — до її Апеляційного суду.


Глава 7

Суд Палати лордів

 

§ 1. Організація

- Вершиною кожної з пірамід, що схематично зображають структуру цивільного і карного судочинства, є Палата лордів. Апеляція до цієї палати теоретич­не», але не на практиці являє собою апеляцію до Високого суду Парламенту — найстарішого в Англії судового органу, що розглядає справи за нормами загального права. Історія Палати лордів бере початок ще від часів урядової Ради, яка втілювала в життя кодекси англосаксонського періоду, і феодальної Великої ради часів норманського правління. За Генріха VII це утворення стало відігравати роль судо­вого органу, оскільки було вирішено, що завжди, коли судочинство здійснюється за нормами загального права, "наказ про помилку" (тобто про передачу матеріалів справи до апеляційного суду на підставі того, що під час розгляду справи було допущено помилку) видається Палаті лордів Королівською лавою та Апеляційним судом державної скарбниці.

Слід сказати, що до 1876 р., коли Палату лордів було ре­формовано, її репутацію як судового органу було настільки Підірвано, зокрема тим, що ті лорди, які були адвокатами за освітою і брали найпомітнішу участь у здійсненні юрисдикції палати, аж ніяк не були старшими або найшанованішими «уйдями свого часу, що 1873 р. Парламент запропонував узагалі скасувати її повноваження щодо розгляду апеляцій, а єдиним органом з таким правом зробити Апеляційний суд. На практиці рядові судді часто запрошувалися для консуль­тування їхніх світлостей з юридичних питань. Але внаслідок змін в уряді та обурення парламентарів — прихильників тра-диціоналізму цю пропозицію так і не було розглянуто, отож можливість паралельного апелювання існує донині.

Майже до кінця XIX ст. усі члени Палати лордів брали участь у голосуванні під час судових засідань; внаслідок цього ухвалені нею судові рішення поціновувались не надто високо. Цій практиці було покладено край у 1876 р. із засну­ванням довічно оплачуваної посади пера, чиїм обов'язком стало розглядати апеляції (суто суддівська справа), які над­ходять з нижчих судів. Втім, лише із прийняттям Закону про


72


Розділ І


Судова система Великої Британії________________________ 73


 


апеляційну юрисдикцію від 1876 р., який передбачав, що оп­лачувані довічні пери розглядатимуть апеляції, закорінилася міцна традиція проти участі непрофесійних перів у судових засіданнях. Ці пери, яких було названо "лордами для розгля­ду апеляцій", або "ординарними лордами з питань апеляцій", належать до найвищих посадових осіб у системі судочин­ства. Як правило, вони переходять у Палату лордів з Апеля­ційного суду і зазвичай не беруть участі в політичних спра­вах, поки ці справи не зачіпають царини правосуддя. Тобто таким чином у всієї Палати лордів, як верхньої палати англійського парламенту, відбиралися суддівські функції, що передавалися утвореному в складі цієї палати спеціальному утворенню — Суду Палати лордів.

Нині від імені Палати лордів справи розглядає Суд Пала­ти лордів, який складається з лорд-канцлера (Голови суду Палати лордів), "ординарних лордів длялрозгляду апеляцій" і тих перів — членів Палати лордів, які вліинулому обіймали вищі судові посади, в тому числі посаду лорд-канцлера. З то­го часу на практиці більшість апеляцій розглядається ви­ключно спеціально призначеними на те лордами. Вони є старшими особами судової професії, мають ті самі права, що й інші пери. Суд Палати лордів залежно від обставин скла­дається з семи—одинадцяти осіб; двоє з них повинні бути шотландськими правниками, особливо коли розглядається апеляція на рішення Сесійного суду Шотландії.

Попри те, що навколо паралельної системи розгляду апе­ляцій досі точаться дискусії, сьогодні для неї, здається, сер­йозної небезпеки вже немає. Існує думка, що хоч така сис­тема може бути корисною для всієї системи судочинства за­галом, це відбувається за рахунок окремих позивачів. Лу­нають також голоси, які вважають, що нібито збереження Палати лордів як апеляційного органу означає увіковічення цієї дорогої неповороткої та неефективної системи. Утвер­дження Апеляційного суду в ролі єдиної та найвищої апеля­ційної інстанції, безперечно, було б справою легшою, ніж масштабне реформування Палати лордів з метою зробити її спроможною впоратися зі значно більшим обсягом роботи в разі скасування Апеляційного суду. Слід, однак, пам'ятати, що Суд Палати лордів став судовим органом усього Сполу­ченого Королівства, отож, виступаючи в ролі апеляційної ін­станції, чиї рішення є авторитетними для будь-якого регіону


країни, в певних сферах судочинства вона могла бути більш корисною, ніж будь-який інший суд.

Згідно із Законом про апеляційну юрисдикцію від 1876 р. для розгляду апеляції необхідна присутність не менш як трьох осіб з числа названих нижче: лорд-канцлера, лордів для розгляду апеляцій та будь-яких перів, які обіймають "ви­сокі судові посади"; проте фактично Апеляційний комітет складається виключно з лордів для розгляду апеляцій. Оста­точне рішення щодо прийняття чи відхилення апеляції виго­лошується у залі засідань Палати після всебічного розгляду аргументів "за" і "проти" на неформальному засіданні у при­міщенні комітету. Кожен судовий лорд мусить висловити свою думку щодо справи; перебіг обговорення фіксується протоколом.

§ 2. Юрисдикція

Юрисдикція Суду Палати лордів як карного суду першої інстанції на сьогодні фактично є застарілою. Процедура ім­пічменту, згідно з якою Палата громад могла судити особу перед Палатою лордів за державну зраду, востаннє застосо­вувалась проти Уоррена Гастінгса та віконта Мелвілла від­повідно у 1795 та 1805 роках. Комітет з привілеїв, який за традицією складається з членів Палати — правників, роз-ріобляє рекомендації для всієї Палати, що розглядає на про­хання монарха суперечливий позов до одного з перів. Насам­кінець, і Палата лордів, і Палата громад мають юрисдикцію щодо порушень норм регламенту, які включають неповагу до Тієї чи іншої палати і правопорушення у межах кожної пала­ти. Кожна з палат може ув'язнити порушника, який не має нрава оскарження і не може клопотатися про судовий наказ про направлення до суду для з'ясування правомірності утри-мання його під вартою. Давнє право її членів бути судимими -"своїми перами" було остаточно скасовано Законом про кар-ие судочинство від 1948 р., і нині всі люди, чи то вони пери, чи особи нешляхетного походження, підпадають під звичай­ну юрисдикцію англійських кримінальних судів.

Право оскарження рішень у кримінальних справах до Палати лордів з'явилося лише у 1907 р., коли згідно із Зако­нам про апеляції стало можливим надходження скарг з Апе­ляційного суду у кримінальних справах. Право оскарження


74


Розділ І


система Великої Британії


75


 


рішень Відділення Королівської лави було затверджено Зако­ном про здійснення правосуддя від 1960 р. Дозвіл подавати апеляцію надається за умови, якщо справа зачіпає правну проблему загальнодержавної ваги і створюється враження, що Суду Палати лордів варто її розглянути. Право подавати апеляцію до Суду Палати лордів з Карного відділення Апеля­ційного суду сформульовано в Законі про апеляції у кримі­нальних справах від 1968 р. Якщо нижчий суд підтверджує, що порушено правну проблему загальнодержавної ваги, але не дає дозволу на подання апеляції, можна звернутися до Суду Палати лордів з клопотанням про дозвіл на апеляцію. Однак якщо суд відмовляється це підтвердити, то таке кло­потання не може бути подано. За таких умов апеляції мо­жуть подаватися з Апеляційного суду Північної Ірландії у кримінальних справах та з Апеляційного суду військового трибуналу. Суд Палати лордів також заслуховує апеляції, що надійшли від шотландського Сесійного суду, але шот­ландські суди не мають права апеляції у кримінальних спра­вах до Суду Палати лордів.

Рішення Суду Палати лордів як судового органу, що діє за нормами загального права, є обов'язковими для всіх ін­ших судів, які розглядають цивільні і кримінальні справи, незважаючи на те, чи мають ці суди право подавати сюди апеляцію. Ще донедавна Суд Палати лордів суворо дотриму­вався доктрини прецеденту і вважав себе зв'язаним своїми попередніми рішеннями. Такий підхід випливає з ідеї: якщо попереднє рішення визнано неправильним чи застарілим й може призвести до несправедливості, то ніхто, крім Парла­менту, не спроможний виправити ситуацію, що склалася. Ця позиція, що спричинялася до безсистемності та недоскона­лості у механізмі судового прийняття рішень та виправлення помилок, багаторазово піддавалася критиці, аж поки у 1966 р. судовий лорд Гардінер від свого імені та від імені призначених для розгляду апеляцій членів Палати лордів зробив заяву щодо наміру судових лордів надалі відступати від своїх попередніх рішень, "якщо вважатимуть, що це вар­то зробити". Однак було цілком очевидно, що це рішення стосується виключно Суду Палати лордів. До того ж Палата дуже обережно користується цим правом, оскільки воно не­минуче зумовлює певну невизначеність.


Коли йдеться про цивільні справи, Суд Палати лордів ви­ступає як суто апеляційна інстанція. Апеляція подається Апеляційним судом, але її розглядають лише тоді, коли на це погоджується саме цей суд або Апеляційна комісія Палати лордів. Майже завжди апеляції, що беруться до розгляду, стосуються особливо важливого законодавства, хоч ця вимо­га й не обов'язкова. З метою заощадити кошти до Закону про судочинство від 1969 р. внесено положення про проце­дуру подання апеляції, "минаючи інстанцію", застосування якої дає можливість у деяких випадках передавати апеляцію з Високого суду одразу до Суду Палати лордів, обминувши Апеляційний суд. Така апеляція має відповідати двом вимо­гам. По-перше, суддя суду першої інстанції повинен видати свідоцтво, яке дається лише за згодою всіх сторін, що висту­пають у справі, а сама справа стосується законодавчого по­ложення загальнодержавної ваги, яке цілком або головним чином пов'язане з тлумаченням закону, або коли це поло­ження є таким, що зобов'язує до цього суддю з огляду на по-переднє рішення Апеляційного суду чи Суду Палати лордів. По-друге, на це потрібна згода Суду Палати лордів. 11

На відміну від інших судів, Суд Палати лордів не вино­сить вироків (рішень за суттю). Замість цього він передає розглянуту справу до суду першої інстанції, голова якого має керуватися його вказівками.

У приміщенні Палати виклад аргументів і доказів вже не відбувається, як це було раніше. Апеляція аргументується в одній із службових кімнат комітетів, де лорди засідають без мантій. У кімнаті думки лордів, як правило, не зачитуються, хоч вони й виходять у кімнату, щоб оголосити, задовольняють чи відхиляють вони апеляцію. Ці думки не є в точному розумінні "вироком", а всього лиш промовами з мотивів голосування з приводу пропозиції, висунутої лорд-канцлером або старшим лордом. Якщо голоси Палати розділяються по­рівну, апеляція відхиляється. Насправді рівності голосів не буває, тому що на засіданнях незмінно буває присутнім не­парне число членів.


76


Розділ /


\а система Великої Британії_______________________________ Т7_


 


Глава 8 Судді

За традицією судді є одними зі стовпів громадянського суспільства Великої Британії та її правничого устрою. Але, як уже зазначалось вище, судді у Сполученому Королівстві поділяються на професійних і мирових.

§ 1. Професійні судді

Члени судів призначаються переважно з числа баристе­рів, які мають власну практику. Оскільки баристерами зде­більшого стають у двадцять років, а суддями ніколи не при­значають тих, кому менше сорока — найчастіше ними стають 50-річні і старші особи, то перш ніж з'являється мож­ливість стати суддею, баристер відбуває тривалий, часом ба­гатолітній період стажування. Були часи, коли адвокати з великою практикою не прагнули стати суддею, бо це означа­ло істотне зменшення їхнього прибутку. Єдиною компенса­цією, якщо брати до уваги престиж та повноважний титул, було те, що посада судді розглядалася як цікавий і фінансово надійний спосіб допрацювати до пенсії. Судді й тепер зароб­ляють не більше, ніж інші державні службовці на відповід­них посадах, а проте нині вважається почесніше й вигідніше перебувати на державній службі, аніж бути адвокатом, який до самої пенсії займається приватною практикою. Великою мірою це зумовлюється тим фактом, що баристер, який пе­реходить на суддівську посаду, завдяки пільговому оподатку­ванню має загалом досить високі прибутки та пенсійне за­безпечення.

Як і раніше судочинство є сферою діяльності вищих та наближених до них середніх суспільних верств; воно доступ­не лише випускникам загальновизнаних привілейованих приватних шкіл, які потім навчалися в Оксфорді чи Кембри­джі. Отож чимало суддів є вихідцями з одного соціоеконо-мічного класу, оскільки донедавна жодна



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 120; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.017 с.)