Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Суд у справах про порушення свободи конкуренціїСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Цей суд письмового провадження для всієї Великої Британії було створено за Законом про обмежувальну торгову практику від 1956 р., який нині скасований і замінений Законом про Суд у справах про порушення свободи конкуренції від 1976 р. і Законом про обмежувальну торгову практику від 1976 р. Функцією суду є розгляд "обмежувальних угод" та "інформаційних угод", пов'язаних із забезпеченням товарами чи послугами. Справи передаються до суду генеральним директором з питань свободи конкуренції або сторонами у таких угодах, яким наказано подати подробиці до суду. Предметне охоплення справ суду було тимчасово розширене Законом про роздрібні ціни від 1964 р., який обмежив встановлення й підтримання мінімальних роздрібних цін. Будь-який постачальник або торгова асоціація могли звернутися до Суду у справах про порушення свободи конкуренції з клопотанням про пільги для певної категорії товарів на тій підставі, що це було б в інтересах суспільства. Юрисдикцію суду було розширено Законом про добросовісну конкуренцію від 1973 р. Тепер генеральний директор з питань свободи конкуренції може подати до суду на будь-яку особу, яка не дала або не дотримується письмових гарантій, Що у своїй підприємницькій діяльності вона утримуватиметься від лінії поведінки, яка в очах директора є шкідливою для інтересів споживачів у Сполученому Королівстві і відповідно до критеріїв Закону несправедливою щодо них. 62 Розділ І система Великої Британії ________________________ 63
За Законом про сумлінну ділову практику від 1973 р. до його юрисдикції належить також розгляд тих урядових документів, що обмежують права споживачів. Суд складається з трьох суддів Високого суду, призначених лорд-канцлером, судді Верховного цивільного суду Шотландії, судді Верховного суду Ірландії і не більше десяти непрофесійних членів, призначених королевою за рекомендацією лорд-канцлера. Суд вважається належним чином укомплектованим, якщо є головуючий суддя і два непрофесійні члени, а у випадку якщо справа стосується лише питань права, суд може складатися з одного судді. Апеляції на рішення подаються стосовно питань права, а у справах, передбачених частиною III Закону про добросовісну конкуренцію від 1973 р.(захист споживачів), на рішення стосовно питань факту або права, — до Апеляційного суду, Верховного цивільного суду Шотландії або Апеляційного суду Північної Ірландії, залежно від обставин. § 4. Військові трибунали Військові суди здійснюють юрисдикцію над членами збройних сил. Їхній склад, юрисдикція і судочинство регламентуються різними законами, в основному законами про армію та військово-повітряні сили від 1955 р., Законом про військово-морську дисципліну від 1957 р. і Законом про збройні сили від 1981 р. Військово-повітряні та військові суди схожі за своїми складом і судочинством. Обвинувачений може бути заарештований старшим за званням за будь-яке порушення військового права. У багатьох випадках його злочин буде всього лише порушенням військового статуту, що переслідується у порядку сумарного провадження, і його судитимуть старші за званням. В інших випадках обвинувачений має вибір: бути притягнутий до судової відповідальності у порядку сумарної юрисдикції чи постати перед військовим судом. Серйозні правопорушення завжди розглядають військові суди. Однак навмисне вбивство, ненавмисне вбивство, зрада та зґвалтування, вчинені в межах Сполученого Королівства, не можуть розглядатися військовими судами; вони повинні розглядатися кримінальними судами звичайної юрисдикції. В усіх інших випадках юрисдикція цивільних і військових судів збігається. Втім, особа, яку вже було засуджено або виправдано цивільним судом, не може в подальшому постати перед військовим чи військово-повітряним судом і навпаки. Судовий розгляд злочину у військовому суді багато в чому подібний до розгляду в кримінальних судах ординарної Юрисдикції. Йому передує дізнання, яке подібне до попереднього слідства. Обвинуваченого направляють до суду на основі обвинувального висновку, який можна порівняти з обвинувальним актом. Судовий розгляд проводиться принаймні трьома (або п'ятьма у випадку військового суду загальної юрисдикції) офіцерами, яким допомагає суддя-адвокат (консультант з правничих питань у військовому суді) з відомства генерального судді-адвоката, який є юристом і консультує з питань права. Розгляд відбувається у відкритому судовому Засіданні. І баристер, і соліситори мають право виступати в суді. Версія звинувачення підтримується армійським або вІЙсЬково-повітряним офіцером особисто або через цивільного адвоката. Порядок судового розгляду і застосовні норми доказового права подібні до тих, що застосовуються в інших кримінальних судочинствах. Обвинувачений може постати перед судом особисто або бути представленим баристером, соліси-тором чи офіцером-захисником. Присяжних немає. По закінченню представлення доказів і свідчень суддя-адвокат підсумовує результати розгляду та коментує їх з погляду права, полишаючи на членів суду прийняття рішення, яке має бути прийнято більшістю голосів, крім випадків, коли суд має бути одностайним, коли йдеться про винесення смертного вироку. Виправдувальний вирок є остаточним, у той час як визнання винним підлягає затвердженню старшим за званням офіцером. До затвердження висновку про винуватість затверджу-вальна інстанція може передати висновок судові для перегляду і відмовитися затвердити рішення, якщо він не підтверджений доказами, був неправомірний або був результатом судової помилки. Необхідність затвердження висновку про винуватість захищає обвинуваченого від несправедливості. 64 Розділ І система Великої Британії 65
Додатковою гарантією є право Високого суду запобігати перевищенню або зловживанню військовою юрисдикцією шляхом прерогативних наказів про зупинення раніше схвалених дій, про витребування справ і приписів про приводи заарештованих до суду. Хоч військові суди загалом не можуть здійснювати юрисдикцію над цивільними особами, це можливо, коли збройні сили її Величності перебувають на ворожій території. За таких обставин командування може оголосити воєнний стан. Воєнний стан може також оголошуватися у часи повстань, хоч сумнівно, щоб таке оголошення було обгрунтованим у межах Сполученого Королівства. Крім того, цивільні особи, які найняті обслуговувати збройні сили, що беруть участь у бойових діях за межами Сполученого Королівства, підлягають судові у "постійно діючих цивільних судах", які можуть створюватися за межами Сполученого Королівства згідно зі ст. 6 Закону про збройні сили від 1976 р. Військовий апеляційний суд. До 1951 р. не існувало права оскарження рішень військових судів про засудження. Єдиним засобом судового захисту для засудженого були клопотання перед наглядовою інстанцією або, у випадку посилань на перевищення юрисдикції, прохання про заборонний судовий наказ, передання обвинувального акта до Високого суду чи припис про направлення заарештованого до суду для розгляду законності його арешту. Військовий апеляційний суд було засновано у 1951 р. відповідним законом. Нині він складається з членів за посадою і звичайних членів Апеляційного суду, суддів Відділення Королівської лави, призначених лорд-канцлером, деяких шотландських та ірландських суддів та інших осіб з правничим досвідом, призначених лорд-канцлером, тобто суто цивільних, а не військових осіб. На практиці склад суду, який розглядає апеляцію на рішення суду першої інстанції, дуже схожий на склад карного відділення Апеляційного суду. Як і в останньому, до нього мають входити принаймні три судді. Виноситься тільки одне рішення, а процесуальні норми подібні до норм кримінального відділення Апеляційного суду. Підстави для апеляцій до Військового апеляційного суду і повноваження цього суду у прийнятті рішень з апеляцій значною мірою схожі на ті, що притаманні Апеляційному судові, за винятком того, що в нього немає права оскарження обвинувальних вироків. Апеляції на рішення Військового апеляційного суду можуть подаватися до Суду Палати лордів на прохання прокурора або захисту на тих самих умовах, що й апеляції на рішення карного відділення Апеляційного суду до Суду Палати лордів. Військово-морські суди — це суди, які можуть бути скликані офіцером, який командує одним з кораблів її Величності на одній із закордонних військово-морських баз на підставі поданої йому будь-ким з членів команди скарги, що вимагає негайного розслідування, або коли британський корабель зазнав катастрофи/аварії, залишений командою чи загинув у тому районі, або коли того вимагають інтереси власника будь-якого британського корабля чи його вантажу. Такий суд у складі військово-морських офіцерів повинен розслідувати справу в судовому порядку і може призначити ув'язнення, штраф чи обернення в казну зарплати або зупинення дії чи анулювання офіцерського атестату, відправлення правопорушника на батьківщину для суду над ним і наказати піддати корабель перевірці щодо його придатності для плавання. Апеляції на його рішення можуть подаватися до апеляційної секції Відділення Королівської лави, а звідти, за наявності дозволу, — до Апеляційного суду. Діяльність військових трибуналів перебуває під наглядом Відділення Королівської лави. Цей нагляд здійснюється через прерогативні судові накази та розпорядження. Церковні суди Церковні суди мають таку ж тривалу історію, що й саме загальне право. Хоч вони контролювалися монархами починаючи з часів Генріха VIII і їхня юрисдикція щодо мирян поступово скасовувалася, ієрархія судів Англіканської церкви залишилася. Крім того, Синод Англіканської церкви за законом має право ухвалювати приписи стосовно будь-якого питання, яке зачіпає Англіканську церкву, і навіть стосовно актів парламенту. Ці приписи мають силу закону після отримання королівської санкції. Од- 5 — 1-2347
Розділ І ним з таких приписів був Припис щодо юрисдикції у церковних справах від 1963 р., який змінив ієрархію церковних судів і скасував велику кількість віджилих судів та їхню юрисдикцію. Систему церковних судових органів можна резюмувати таким чином. У кожній єпархії є консисторський суд, суддя якого є канцлером єпархії, призначеним єпископом. Він повинен мати не менше 30 років і бути або баристером із 7-річ-ним стажем або побувати на високій суддівській посаді. Юрисдикція консисторських судів поширюється головним чином на заяви про непристойну поведінку священнослужителів і постійне невиконання ними обов'язків. Апеляції на рішення консисторських судів подаються до Арчського суду (церковного апеляційного суду Кентерберійської єпархії), очолюваного Арчським деканом, тобто головою апеляційного суду_ архієпископа Кентерберійського, або Канцлерського суду Йорка, очолюваного аудитором. Вони є баристерами з 10-річним стажем або особами, які побували на високих суддівських посадах. Апеляції на рішення цих двох судів подаються до Таємної ради. Юрисдикція, аналогічна юрисдикції консисторських судів, здійснюється над єпископами та архієпископами конво-каційними комісіями, тобто органами, які опікуються соборами духовенства. Юрисдикцію над всім духовенством у справах, пов'язаних з "обрядовим або формальним догматом", здійснює Суд у церковних справах другої інстанції у складі п'яти суддів, призначених Ґї Величністю, включно з двома особами, які побували на високих суддівських посадах, і трьома єпархіальними єпископами. Нарешті, клопотання на рішення як конвокаційних комісій, так і Суду у церковних справах другої інстанції подаються до Касаційної комісії у складі трьох призначуваних членів Палати лордів з розгляду апеляцій і двох лордів духовного звання. Стягнення, що їх церковні суди можуть накладати на осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією, лежать у межах від догани до позбавлення сану і втрати права на подальше підвищення у сані. Крім того, такі позбавлення і втрата є автоматичними, якщо священик або настоятель засуджений до ув'язнення, має судове рішення про розлучення або постанову суду про окреме проживання подружжя, винесену щодо нього на певних конкретних підставах, визна- Суаова система Великої Британії ________________________ 67 ний винним у вчиненні перелюбства у справі про розлучений або проти нього винесено наказ магістратського суду за Здобних обставин. і,- Перевищення церковними судами їхньої юрисдикції можуть скасовуватися прерогативними наказами Високого суду нижчим інстанціям про задоволення вимоги позивача і про зупинення раніше схвалених дій. Але це не стосується бажань про передання інших справ до Високого суду, оскільки ці суди застосовують іншу систему права. Проте їх контроль над мирянами поступово зменшувався, нині церковне право чинне переважно лише щодо кліру Англіканської церкви. Найважливішими церковними судами є Суд архієпископа Кентерберійського та Канцлерський суд Йорка (суд архієпископа Иоркського). Ці суди мають апеляційну юрисдикцію щодо рішень єпархіальних єпископських судів. Крім того, їм належить виключне право подання апеляцій у правних питаннях, що розглядаються Судовим комітетом Таємної ради. Суд з особливих церковних питань вирішує справи, пов'язані з ритуальними та церемоніальними аспектами віри. Для суду над архієпископами та єпископами створено комісії Синоду. Правний нагляд за діяльністю церковних судів здійснює Відділення Королівської лави. § 6 Інші спеціалізовані суди Протягом XX ст. було утворено велику кількість передбачених законом судів спеціальної юрисдикції для забезпечення неформальних, відносно недорогих механізмів роз-в'язання конфліктів, як правило, між громадянами і державою. Ця система адміністративної юстиції у минулому викликала певне занепокоєння. Автор праць з конституційних питань Дайсі відкидав ідею відокремленої системи правосуддядля розв'язання конфліктів між громадянами і державою. Нині такий погляд, навіть якщо він і був правильним і логічним у часи, коли його було висловлено, більш не є придатним: за останні 100 років парламент відчував дедалі більшу потребу в наділенні органів юрисдикцією, яка виходить за межі звичайної юрисдикції судів, особливо у зв'язку із соціальним законодавством. 5* 68 Розділ І система Великої Британії ________________________ ^
Причинами, що спонукали розвиток системи судів спеціальної юрисдикції є: 1) видимі вади традиційних судів, а саме формалізм, повільність, брак компетентності в деяких спеціальних галузях права та великі витрати; 2) але також і видимі переваги судів спеціальної юрисдикції як органів, які: дотримуються неформальних процедур, можуть відносно швидко розглядати справи, є компетентними у певних питаннях і дешевими з точки зору реалізації звернення до суду і проведення судових слухань у справі. До складу таких судів часто входять правознавці. Багато головуючих у судах — кваліфіковані юристи, але так само часто членами судів є судді-непрофесіонали, які володіють конкретними знаннями у відповідній спеціалізованій сфері діяльності, але мало обізнані чи взагалі необізнані в галузі права. Проте ці дві категорії суддів доповнюють одна одну і цей конгломерат дає універсальний позитивний результат для розв'язання проблеми, що виникла перед людиною, яка потребує захисту від свавілля держави. Серед таких судів обов'язково треба зазначити: 1) трибунали з питань соціального забезпечення, які розглядають претензії громадян до структур державної влади з приводу соціальних відрахувань і компенсацій, що встановлені урядовим законодавством і мають вагу державних зобов'язань перед найманими робітниками; 2) податкові трибунали, які розглядають позови суб'єктів оподаткування у взаємовідносинах з фіскальними органами влади, а також позови держави до юридичних та фізичних осіб, які ухиляються від повного оподаткування; 3) трибунали, до компетенції яких віднесено розгляд земельних спорів та інших питань, що стосуються розрахунків і стягнення ренти за орендування будинків, квартир, іншого майна та приміщень. Лицарський суд Англійський суд може бути позбавлений юрисдикції лише законом. Попри це, більшість місцевих і феодальних судів поступово її втрачають. Втім, уже в наш час було проведено засідання колишнього Лицарського суду, феодального суду, з метою прийняти рішення щодо права одного театру демонструвати герб міста Манчестер. До цього суд не скликався з 1737 р. Лицарські суди вирішують питання про право користування геральдичними девізами та гербами. І:, Суд розв'язує конфлікти стосовно права використовувати символіку, прапори та емблеми. В ньому головує граф-маршал (головний церемоніймейстер і голова геральдичної палати), хоч у згаданому вище випадку він призначив засідати як свого заступника голову Відділення Королівської лави Високого суду правосуддя. Суд не має ніякого права забезпечувати виконання своїх рішень. Компенсаційні трибунали Суди спеціальної юрисдикції іноді утворюються для встановлення прав громадян на компенсацію за рахунок державних коштів. Право на компенсацію виникає, коли особа зазна-де шкоди чи збитку, часто внаслідок акту законодавчої чи виконавчої влади. Відчуження землі є яскравим прикладом. Найважливішим поповненням лав компенсаційних трибуналів стала Рада з компенсації збитків, спричинених злочинами. Програму було започатковано в 1964 р. як експериментальний захід. Вона передбачає добровільну компенсацію жертвам насильницьких злочинів (або, якщо жертва помре, її утриманцям). Компенсація встановлюється на тій самій основі, що й збитки за загальним правом (якщо клопотання подається утриманцем, застосовуються принципи Закону про нещасні смертельні випадки) і має вигляд разового платежу. Хоч жодного права на компенсацію не існує, рішення за претензіями виносяться Радою у складі голови і певної кількості компетентних членів. У першій інстанції клопотання розглядаються одноособовим членом. Якщо подавець клопотання незадоволений рішенням одноособового члена, він має право бути заслуханим трьома іншими членами Ради. На усному розгляді прохач повинен довести власну версію на основі балансу ймовірностей. Він може (як і Рада) викликати, опитувати і піддавати перехресному допитові свідків. Процесуальні норми неформальні, а слухання закриті. Компенсація призначається, якщо Рада переконана, що а) збиток є таким, що вимагає компенсації не менш ніж у 1 тис. фунтів; б) обставини збитку були предметом кримінального судочинства або були негайно передані в поліцію; в) прохач надав Раді всю необхідну допомогу, особливо в тому, що стосується всіх ме- 70 Розділ І система Великої Британії ________________________ 71_
дичних довідок, яких вона може потребувати. Рада може скоротити суму компенсації або взагалі відхилити клопотання, якщо, з огляду на поведінку потерпілого, його особу та спосіб життя, було б недоречним надавати йому компенсацію у повному обсязі або й взагалі. Програма поширюється, з обмеженнями, на жертв насильства в сім'ї. Рада може відновлювати справи, враховуючи серйозні зміни в стані здоров'я потерпілого протягом трьох років після дня остаточного призначення компенсації. Відомчі трибунали Існує низка приватних чи професійних об'єднань, які заснували свої власні суди спеціальної юрисдикції для розв'язання конфліктів між своїми власними членами або для здійснення контролю над ними чи їх покарання. Юрисдикція цих трибуналів грунтується в першу чергу на договорі, оскільки ставши членом об'єднання чи професійної організації, людина приймає на себе зобов'язання визнавати юрисдикцію трибуналу. Однак у багатьох випадках ці трибунали існують на законній підставі з правом апелювати до судів. Прикладами внутрішніх трибуналів, заснованих згідно із законом, є Дисциплінарний суд соліситорів (Закон про соліси-торів від 1974 р.) і Комітет з професійної етики Генеральної медичної ради (Закон про медицину від 1983 р.). Якщо трибунал створений не на підставі закону, апеляції до судів ординарної юрисдикції не подаються. Втім, Високий суд здійснює наглядову юрисдикцію над трибуналами, навіть коли їхня юрисдикція не грунтується на законі, і втручається для запобігання зловживанню правосуддям на основі принципів природного права. Усі зазначені та інші трибунали можуть бути одно- чи дворівневі. Якщо та чи інша структура дворівнева, то апеляція на рішення нижчого трибуналу подається до Вищого (апеляційного) трибуналу (тільки з питань законності), а потім — до Апеляційного суду Великої Британії. При однорівневій структурі апеляція (також з питань законності) подається: в Англії і Валії — до Високого суду; у Шотландії — до Сесійного суду; у Північній Ірландії — до її Апеляційного суду. Глава 7 Суд Палати лордів
§ 1. Організація - Вершиною кожної з пірамід, що схематично зображають структуру цивільного і карного судочинства, є Палата лордів. Апеляція до цієї палати теоретичне», але не на практиці являє собою апеляцію до Високого суду Парламенту — найстарішого в Англії судового органу, що розглядає справи за нормами загального права. Історія Палати лордів бере початок ще від часів урядової Ради, яка втілювала в життя кодекси англосаксонського періоду, і феодальної Великої ради часів норманського правління. За Генріха VII це утворення стало відігравати роль судового органу, оскільки було вирішено, що завжди, коли судочинство здійснюється за нормами загального права, "наказ про помилку" (тобто про передачу матеріалів справи до апеляційного суду на підставі того, що під час розгляду справи було допущено помилку) видається Палаті лордів Королівською лавою та Апеляційним судом державної скарбниці. Слід сказати, що до 1876 р., коли Палату лордів було реформовано, її репутацію як судового органу було настільки Підірвано, зокрема тим, що ті лорди, які були адвокатами за освітою і брали найпомітнішу участь у здійсненні юрисдикції палати, аж ніяк не були старшими або найшанованішими «уйдями свого часу, що 1873 р. Парламент запропонував узагалі скасувати її повноваження щодо розгляду апеляцій, а єдиним органом з таким правом зробити Апеляційний суд. На практиці рядові судді часто запрошувалися для консультування їхніх світлостей з юридичних питань. Але внаслідок змін в уряді та обурення парламентарів — прихильників тра-диціоналізму цю пропозицію так і не було розглянуто, отож можливість паралельного апелювання існує донині. Майже до кінця XIX ст. усі члени Палати лордів брали участь у голосуванні під час судових засідань; внаслідок цього ухвалені нею судові рішення поціновувались не надто високо. Цій практиці було покладено край у 1876 р. із заснуванням довічно оплачуваної посади пера, чиїм обов'язком стало розглядати апеляції (суто суддівська справа), які надходять з нижчих судів. Втім, лише із прийняттям Закону про 72 Розділ І Судова система Великої Британії ________________________ 73
апеляційну юрисдикцію від 1876 р., який передбачав, що оплачувані довічні пери розглядатимуть апеляції, закорінилася міцна традиція проти участі непрофесійних перів у судових засіданнях. Ці пери, яких було названо "лордами для розгляду апеляцій", або "ординарними лордами з питань апеляцій", належать до найвищих посадових осіб у системі судочинства. Як правило, вони переходять у Палату лордів з Апеляційного суду і зазвичай не беруть участі в політичних справах, поки ці справи не зачіпають царини правосуддя. Тобто таким чином у всієї Палати лордів, як верхньої палати англійського парламенту, відбиралися суддівські функції, що передавалися утвореному в складі цієї палати спеціальному утворенню — Суду Палати лордів. Нині від імені Палати лордів справи розглядає Суд Палати лордів, який складається з лорд-канцлера (Голови суду Палати лордів), "ординарних лордів длялрозгляду апеляцій" і тих перів — членів Палати лордів, які вліинулому обіймали вищі судові посади, в тому числі посаду лорд-канцлера. З того часу на практиці більшість апеляцій розглядається виключно спеціально призначеними на те лордами. Вони є старшими особами судової професії, мають ті самі права, що й інші пери. Суд Палати лордів залежно від обставин складається з семи—одинадцяти осіб; двоє з них повинні бути шотландськими правниками, особливо коли розглядається апеляція на рішення Сесійного суду Шотландії. Попри те, що навколо паралельної системи розгляду апеляцій досі точаться дискусії, сьогодні для неї, здається, серйозної небезпеки вже немає. Існує думка, що хоч така система може бути корисною для всієї системи судочинства загалом, це відбувається за рахунок окремих позивачів. Лунають також голоси, які вважають, що нібито збереження Палати лордів як апеляційного органу означає увіковічення цієї дорогої неповороткої та неефективної системи. Утвердження Апеляційного суду в ролі єдиної та найвищої апеляційної інстанції, безперечно, було б справою легшою, ніж масштабне реформування Палати лордів з метою зробити її спроможною впоратися зі значно більшим обсягом роботи в разі скасування Апеляційного суду. Слід, однак, пам'ятати, що Суд Палати лордів став судовим органом усього Сполученого Королівства, отож, виступаючи в ролі апеляційної інстанції, чиї рішення є авторитетними для будь-якого регіону країни, в певних сферах судочинства вона могла бути більш корисною, ніж будь-який інший суд. Згідно із Законом про апеляційну юрисдикцію від 1876 р. для розгляду апеляції необхідна присутність не менш як трьох осіб з числа названих нижче: лорд-канцлера, лордів для розгляду апеляцій та будь-яких перів, які обіймають "високі судові посади"; проте фактично Апеляційний комітет складається виключно з лордів для розгляду апеляцій. Остаточне рішення щодо прийняття чи відхилення апеляції виголошується у залі засідань Палати після всебічного розгляду аргументів "за" і "проти" на неформальному засіданні у приміщенні комітету. Кожен судовий лорд мусить висловити свою думку щодо справи; перебіг обговорення фіксується протоколом. § 2. Юрисдикція Юрисдикція Суду Палати лордів як карного суду першої інстанції на сьогодні фактично є застарілою. Процедура імпічменту, згідно з якою Палата громад могла судити особу перед Палатою лордів за державну зраду, востаннє застосовувалась проти Уоррена Гастінгса та віконта Мелвілла відповідно у 1795 та 1805 роках. Комітет з привілеїв, який за традицією складається з членів Палати — правників, роз-ріобляє рекомендації для всієї Палати, що розглядає на прохання монарха суперечливий позов до одного з перів. Насамкінець, і Палата лордів, і Палата громад мають юрисдикцію щодо порушень норм регламенту, які включають неповагу до Тієї чи іншої палати і правопорушення у межах кожної палати. Кожна з палат може ув'язнити порушника, який не має нрава оскарження і не може клопотатися про судовий наказ про направлення до суду для з'ясування правомірності утри-мання його під вартою. Давнє право її членів бути судимими -"своїми перами" було остаточно скасовано Законом про кар-ие судочинство від 1948 р., і нині всі люди, чи то вони пери, чи особи нешляхетного походження, підпадають під звичайну юрисдикцію англійських кримінальних судів. Право оскарження рішень у кримінальних справах до Палати лордів з'явилося лише у 1907 р., коли згідно із Законам про апеляції стало можливим надходження скарг з Апеляційного суду у кримінальних справах. Право оскарження 74 Розділ І си стема Великої Британії 75
рішень Відділення Королівської лави було затверджено Законом про здійснення правосуддя від 1960 р. Дозвіл подавати апеляцію надається за умови, якщо справа зачіпає правну проблему загальнодержавної ваги і створюється враження, що Суду Палати лордів варто її розглянути. Право подавати апеляцію до Суду Палати лордів з Карного відділення Апеляційного суду сформульовано в Законі про апеляції у кримінальних справах від 1968 р. Якщо нижчий суд підтверджує, що порушено правну проблему загальнодержавної ваги, але не дає дозволу на подання апеляції, можна звернутися до Суду Палати лордів з клопотанням про дозвіл на апеляцію. Однак якщо суд відмовляється це підтвердити, то таке клопотання не може бути подано. За таких умов апеляції можуть подаватися з Апеляційного суду Північної Ірландії у кримінальних справах та з Апеляційного суду військового трибуналу. Суд Палати лордів також заслуховує апеляції, що надійшли від шотландського Сесійного суду, але шотландські суди не мають права апеляції у кримінальних справах до Суду Палати лордів. Рішення Суду Палати лордів як судового органу, що діє за нормами загального права, є обов'язковими для всіх інших судів, які розглядають цивільні і кримінальні справи, незважаючи на те, чи мають ці суди право подавати сюди апеляцію. Ще донедавна Суд Палати лордів суворо дотримувався доктрини прецеденту і вважав себе зв'язаним своїми попередніми рішеннями. Такий підхід випливає з ідеї: якщо попереднє рішення визнано неправильним чи застарілим й може призвести до несправедливості, то ніхто, крім Парламенту, не спроможний виправити ситуацію, що склалася. Ця позиція, що спричинялася до безсистемності та недосконалості у механізмі судового прийняття рішень та виправлення помилок, багаторазово піддавалася критиці, аж поки у 1966 р. судовий лорд Гардінер від свого імені та від імені призначених для розгляду апеляцій членів Палати лордів зробив заяву щодо наміру судових лордів надалі відступати від своїх попередніх рішень, "якщо вважатимуть, що це варто зробити". Однак було цілком очевидно, що це рішення стосується виключно Суду Палати лордів. До того ж Палата дуже обережно користується цим правом, оскільки воно неминуче зумовлює певну невизначеність. Коли йдеться про цивільні справи, Суд Палати лордів виступає як суто апеляційна інстанція. Апеляція подається Апеляційним судом, але її розглядають лише тоді, коли на це погоджується саме цей суд або Апеляційна комісія Палати лордів. Майже завжди апеляції, що беруться до розгляду, стосуються особливо важливого законодавства, хоч ця вимога й не обов'язкова. З метою заощадити кошти до Закону про судочинство від 1969 р. внесено положення про процедуру подання апеляції, "минаючи інстанцію", застосування якої дає можливість у деяких випадках передавати апеляцію з Високого суду одразу до Суду Палати лордів, обминувши Апеляційний суд. Така апеляція має відповідати двом вимогам. По-перше, суддя суду першої інстанції повинен видати свідоцтво, яке дається лише за згодою всіх сторін, що виступають у справі, а сама справа стосується законодавчого положення загальнодержавної ваги, яке цілком або головним чином пов'язане з тлумаченням закону, або коли це положення є таким, що зобов'язує до цього суддю з огляду на по-переднє рішення Апеляційного суду чи Суду Палати лордів. По-друге, на це потрібна згода Суду Палати лордів. 11 На відміну від інших судів, Суд Палати лордів не виносить вироків (рішень за суттю). Замість цього він передає розглянуту справу до суду першої інстанції, голова якого має керуватися його вказівками. У приміщенні Палати виклад аргументів і доказів вже не відбувається, як це було раніше. Апеляція аргументується в одній із службових кімнат комітетів, де лорди засідають без мантій. У кімнаті думки лордів, як правило, не зачитуються, хоч вони й виходять у кімнату, щоб оголосити, задовольняють чи відхиляють вони апеляцію. Ці думки не є в точному розумінні "вироком", а всього лиш промовами з мотивів голосування з приводу пропозиції, висунутої лорд-канцлером або старшим лордом. Якщо голоси Палати розділяються порівну, апеляція відхиляється. Насправді рівності голосів не буває, тому що на засіданнях незмінно буває присутнім непарне число членів. 76 Розділ / \а система Великої Британії _______________________________ Т7_
Глава 8 Судді За традицією судді є одними зі стовпів громадянського суспільства Великої Британії та її правничого устрою. Але, як уже зазначалось вище, судді у Сполученому Королівстві поділяються на професійних і мирових. § 1. Професійні судді Члени судів призначаються переважно з числа баристерів, які мають власну практику. Оскільки баристерами здебільшого стають у двадцять років, а суддями ніколи не призначають тих, кому менше сорока — найчастіше ними стають 50-річні і старші особи, то перш ніж з'являється можливість стати суддею, баристер відбуває тривалий, часом багатолітній період стажування. Були часи, коли адвокати з великою практикою не прагнули стати суддею, бо це означало істотне зменшення їхнього прибутку. Єдиною компенсацією, якщо брати до уваги престиж та повноважний титул, було те, що посада судді розглядалася як цікавий і фінансово надійний спосіб допрацювати до пенсії. Судді й тепер заробляють не більше, ніж інші державні службовці на відповідних посадах, а проте нині вважається почесніше й вигідніше перебувати на державній службі, аніж бути адвокатом, який до самої пенсії займається приватною практикою. Великою мірою це зумовлюється тим фактом, що баристер, який переходить на суддівську посаду, завдяки пільговому оподаткуванню має загалом досить високі прибутки та пенсійне забезпечення. Як і раніше судочинство є сферою діяльності вищих та наближених до них середніх суспільних верств; воно доступне лише випускникам загальновизнаних привілейованих приватних шкіл, які потім навчалися в Оксфорді чи Кембриджі. Отож чимало суддів є вихідцями з одного соціоеконо-мічного класу, оскільки донедавна жодна
|
||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 289; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.129.42.198 (0.011 с.) |