Юрисдикція щодо конституційності

Найважливішою функцією Верховного суду є розгляд конституційних питань. Закон про Конституцію від 1982 р. у ст. 52 прямо зазначив, що Конституція є основним законом країни, тому всі інші законодавчі акти, що їй суперечать, мають бути оголошені нечинними. Ці питання можуть поста­вати перед Верховним судом як наслідок звичайного судово­го процесу, позову держави з боку будь-якого громадянина або передачі на розгляд конкретного питання. Останнє має місце тоді, коли суд висловлює свою думку з приводу того чи іншого питання конституційного права, що стосується спра­ви, переданої йому на розгляд федеральним урядом або од­нією з провінцій. Головною перевагою цього способу є те, що питання про конституційність відповідного акта чи рішення може бути вирішено безпосередньо.

У разі призначення конституційної справи до розгляду суд надсилає федеральному міністру юстиції та генерально­му прокуророві відповідної провінції запрошення виступити на його засіданнях. Як правило, суд заслуховує справи до полудня, а потім його члени проводять закриту нараду. Піс­ля ухвалення остаточного рішення Верховний суд доручає одному із своїх членів сформулювати висновки. Інші судді можуть не погоджуватись з рішенням більшості; у цьому ра­зі їм надається право зафіксувати свою окрему думку.

Під час розгляду таких справ треті сторони, в тому числі інші провінції, можуть вимагати для себе участі у розгляді. На це вони мають отримати дозвіл суду, хоч загалом Верхов­ний суд нечасто відмовляє провінціям у такому праві.

Судова система Канади

Юрисдикція щодо апеляцій

Верховний суд повинен запроваджувати апеляційне, ци­вільне та кримінальне законодавство по всій Канаді.

Верховний суд розглядає апеляції, які потрапляють до нього трьома шляхами. Для більшості судових справ потрі­бен дозвіл на апеляцію. Такий дозвіл дається судом, якщо справа має державне значення або порушує важливе правне питання. Питання щодо дозволу на апеляцію вирішує пере­важно комісія з трьох суддів на основі письмової заяви, по­даної сторонами. Усне слухання може відбуватися за нака­зом суду. Якщо в апеляції відмовлено, справа вважається за­критою.

Другий варіант — коли дозволу на апеляцію не потрібно. Така ситуація виникає, якщо Апеляційний суд провінції у певній кримінальній справі змінює виправдувальний вирок або один із суддів цього суду розходиться з іншими в погля­дах на питання закону. В цьому разі обвинувачена сторона може автоматично подавати апеляцію до Верховного суду.

Третій шлях — це запити від федерального уряду, коли суд зобов'язують подати свої міркування про конституційні чи інші питання.

Якщо дозвіл одержано або справа надходить безпосеред­ньо до Верховного суду з інших джерел, сторони готують і подають письмові юридичні доводи та іншу документацію. Призначається час слухання апеляції; для усних аргументів, як правило, відводиться дві години.

Апеляція на судове рішення щодо кримінальної справи не подається до суду в разі:

а) судового наказу про передачу заарештованого під суд
згідно з рішенням нижчого суду або про заборону такої пе­
редачі;

б) судового наказу про передачу заарештованого суду,
який виник із претензії щодо екстрадиції (видачі) відповідно
до міждержавного договору.

Не подається апеляція до суду на рішення або наказ, зроблений суддею на його розсуд, крім випадків, коли роз­гляд стосується порядку ведення справи або процесу спра­ведливості будь-де, крім провінції Квебек та крім процесів Щодо судових наказів офіційним особам про виконання ви­мог позивача.

222

Розділ III

 

^ Апеляція подається судові на підставі висновку провін­ційного вищого суду кінцевої інстанції щодо будь-якої спра­ви, віднесеної до компетенції губернатора, якщо у статуті провінції сказано, що такий висновок є судовим рішенням вищого суду кінцевої інстанції і що апеляцію подано на осно­ві судового рішення у справі.

Апеляція до Верховного суду йде від вищого суду кінце­вої інстанції у провінції на основі судового рішення цього су­ду, якщо на думку цього суду питання, порушене в апеляції, є таким, що потребує обговорення Верховним судом.

Апеляція до Верховного суду з питання, що стосується закону, може бути подана з дозволу суду на основі рішення суду провінції, а не обов'язково на основі рішення вищого суду кінцевої інстанції, судді якого призначаються Генерал-губернатором. Це практикується, коли є письмовий дозвіл сторін та їхніх адвокатів, зафіксований в афідевіті заповне­ний реєстратором Верховного суду та реєстратором, клер­ком суду, з якого було подано апеляцію.

Спеціальна юрисдикція

Генерал-губернатор може передавати на слухання або розгляд важливі питання законів або фактів, які стосуються:

а) інтерпретації конституційних актів;

б) конституційності або інтерпретації будь-якого феде­
рального законодавства чи законодавства провінцій;

в) юрисдикції з апеляцій, що стосуються освіти і нале­
жать до повноважень губернатора згідно з Конституційним
актом 1867 р., будь-яким іншим актом або законом;

г) повноважень Парламенту Канади або законодавчої
влади провінцій та відповідних урядів, незалежно від того,
були певні повноваження використані чи лише запропоно­
вані.

Губернатор може звернутися до суду з проханням роз­глянути важливі питання закону або факту стосовно будь-якої справи, незважаючи на те, чи збігаються ці питання, на думку суду, з пунктами, щодо яких губернатор вважає за по­трібне подати запит.

Будь-яке питання стосовно справ, поданих до суду губер­натором, має беззаперечно вважатися важливим. Обов'язок суду — заслухати та розглянути справу, відповісти на кож­не поставлене запитання й повідомити про свої висновки гу-

бернатора. Думка суду має бути оприлюднена таким самими чином, як і судові рішення при поданні апеляції. Кожен суд­дя, думка якого відрізняється від точки зору більшості, пови­нен таким же чином повідомити про неї та мотивувати свою

позицію.

Якщо питання стосується відповідності будь-якого акта Провінційного законодавства чи його положення Конституції або йдеться про випадок, коли з якоїсь причини уряд провін­ції має свій інтерес у справі, головний прокурор провінції по­винен бути попереджений про слухання.

Суд має повноваження наказати, щоб будь-яка заінтере­сована особа або представник групи заінтересованих осіб бу­ли поінформовані про слухання з будь-якого іншого питання; ці особи мають право бути вислухані.

Суд на власний розсуд може вимагати присутності будь-якого радника для обговорення справи з урахуванням будь-якого інтересу. Оплата цих послуг може бути здійснена мі­ністром фінансів з будь-яких коштів, виділених Парламен­том на витрати, пов'язані з судовим процесом.

Процедура проходження апеляції

Процедура апеляції повинна відповідати наказам, відда­ним Верховним суддею, а в разі його відсутності — старшим членом суду.

Апелянт може подавати апеляцію з приводу цілого або будь-якої частини судового рішення чи наказу. Якщо апе­лянт збирається обмежити апеляцію, це має бути зазначено в заяві про апеляцію.

За відсутності інших вказівок з цього питання кожна апе­ляція має подаватися протягом 60 днів з часу підписання, видачі або оголошення судового рішення, на яке подається апеляція, крім місяців липня та серпня, які слід виключати при підрахунку цих днів.

Попри всі ці правила, суд, на рішення якого подається апеляція, Верховний суд або його суддя за особливих обста­вин або після закінчення строку подання апеляції можуть його продовжити. Якщо суд або суддя ухвалюють таке рі­шення, вони повинні залежно від обставин визначити по­дібний для апеляції строк.

Розділ III

 

Апеляція подається шляхом:

а) вручення про попередження про апеляцію всім сторо­
нам, залученим до справи;

б) внесення реєстраторові застави у 500 доларів, яка га­
рантує, що апелянт вестиме апеляцію результативно й опла­
тить витрати, що їх може накласти на нього суд. Застава не
у грошовій формі подається на розсуд суду, з якого подаєть­
ся апеляція, судді цього суду, Верховного суду або судді Вер­
ховного суду. Протягом семи днів після внесення застави
апелянт повинен поінформувати про це всі сторони, безпосе­
редньо залучені до справи.

Попередження про апеляцію з повідомленням про її вру­чення має заповнюватися реєстратором, а копія попере­дження — клерком або відповідним службовцем суду, на рі­шення якого подається апеляція.

Апеляція має стосуватися справи, викладеної сторонами; в разі розбіжностей обставини з'ясовує суд, на рішення яко­го подається апеляція.

Справа повинна містити судове рішення, що запере­чується, а також попередній розгляд справи, свідчення, афі-девіт та документи, необхідні для прийняття рішення судом.

У разі потреби суд може на власний розсуд за спеціаль­ним дозволом вимагати додаткових свідчень з будь-якого пи­тання або факту. Ці показання судді одержують шляхом ус­ного допиту в суді, письмових свідчень під присягою.

Клерк або інший службовець суду, з якого була подана апеляція, передає справу (отримавши за це відповідну пла­ту) відразу після пред'явлення попередження реєстратору. Далі все відбувається згідно з процедурними нормами Вер­ховного суду. Положення, що вимагають внесення плати, не застосовуються до апеляцій, поданих від імені держави, а та­кож до справ, пов'язаних з виборами, Федеральним судом та кримінальними випадками.

Протягом будь-якого часу надходження апеляції у проце­сі розгляду справи суд може за поданням будь-якої зі сторін або без нього підготувати необхідні документи для вирішен­ня апеляції, реального питання або контроверсії між сторо­нами, що виникають у перебігу обговорення свідчень або процесу. Поправка може бути зроблена, незважаючи на те, була чи не була її необхідність спричинена помилкою, дією, неявкою або неохайністю сторони, яка вимагає поправки.

Судовий наказ про відкликання справи, а також надання будь-яких паперів або інших судових матеріалів, поданих будь-якому судові, судді або мировому судді, які вважаються необхідними при розгляді апеляції, повинен бути представ­лений Верховному суду й розглянутий ним.

Після заповнення й доставки попередження про^ апеля­цію та внесення гарантійної суми виконання у судовій справі має бути зупинено, за винятком випадків, коли:

а) судове рішення, проти якого подається апеляція, пе­
редбачає передачу чи доставку документа або речей, що пе­
ребувають у приватній власності; виконання судового.рішен­
ня не повинно припинятися, поки названі речі не будуть до­
ставлені до суду або взяті під охорону службовцем чи одер­
жувачем, якого призначить суд, або поки не буде надано
гарантії виконання рішення Верховного суду апелянтом, яка
б задовольнила суд, з якого було подано апеляцію, або від­
повідного суддю, в розмірі, що його визначить цей суд або
цей суддя;

б) судове рішення, проти якого подається апеляція, все-
таки передбачає його виконання; виконання судового рішен­
ня не повинно припинятися доти, доки присуджене не буде
виконано або здано на зберігання відповідним службовцем
суду, з якого було подано апеляція, на виконання судового
рішення Верховного суду;

в) судове рішення, проти якого було подано апеляцію,
передбачає продаж або передачу права на володіння нерухо­
мим чи рухомим майном — виконання судового рішення не
повинно припинятися, поки не буде надано гарантії, яка б
задовольнила суд, з якого було подано апеляцію, або суддю,
в розмірі, визначеному чим судом або його суддею, що про­
тягом часу перебування майна у власності апелянта він не
завдасть або не дозволить завдати будь-якої шкоди цьому
майну. Якщо судове рішення буде підтверджено, апелянт
сплатить вартість використання та володіння майном від
терміну подання апеляції до терміну передачі права володін­
ня; якщо ж судове рішення передбачає продаж власності й
при цьому виникає питання виплати нестачі, то її сплачує
апелянт;

г) судове рішення, проти якого було подано апеляцію, пе­
редбачає оплату боргу, збитків або витрат — виконання су­
дового рішення не повинно припинятися, доки апелянт не

•5— 1-2347

226

Розділ III

ва система Канади

227

 

дасть гарантію, яка б задовольнила суд, з якого подається апеляція, або суддю. Якщо судове рішення або його частина підтверджена, апелянт сплачує належну суму або частину цієї суми.

Апелянт може припинити процедуру шляхом подання реєстраторові та відповідачеві відповідного підписаного ним або його адвокатом попередження про припинення проце­дури.

Суд може анулювати процес у справі, якщо апеляцію бу­ло подано не з доброї волі. Суд може відхилити апеляцію або ухвалити судове рішення, або присудити застосувати іншу процедуру.

За будь-якою апеляцією суд на власний розсуд може на­казати провести нове розслідування, якщо цього вимагає справедливість, хоч нове розслідування вважається необхід­ним само собою у разі винесення вердикту проти свідчень.

Судове рішення суду щодо апеляції має бути видано реєстратором відповідному службовцеві суду, який повинен зробити необхідні записи.

Верховний суд має виключну загальну юрисдикцію з ци­вільних та кримінальних справ по всій території Канади. Йо­го судові рішення в усіх випадках є остаточними й оскар­женню не підлягають.

§ 3. Нормотворчі повноваження Верховного суду

Судді (але не менше п'ятьох) можуть встановлювати за­гальні правила й видавати накази щодо:

а) регулювання процедури слухання справ у суді та про­
цедури прийняття справ від судів, на рішення яких було по­
дано апеляції, а також щодо результативного виконання по­
ложень Акта про Верховний суд Канади;

б) дозволу на безкоштовні апеляції, незважаючи на поло­
ження зазначеного або будь-якого іншого акта, що вимагає
гарантованої оплати витрат, а також щодо дозволу обвину­
ваченому на безкоштовний захист;

в) надання повноважень реєстраторові займатися всіма
справами та вести всі справи, як це передбачено правилами
або наказами, а також користуватися всіма повноваженнями
та юрисдикцією стосовно правил та наказів, що виконували-

: суддею Палати на основі будь-якого статуту, традицій або практики суду;

'<■< г) фіксування коштів, які оподатковуються, дозволяють­ся, одержуються або беруться, а також щодо прав та обов'язків службовців суду;

♦о' д) надання та регулювання коштів суду на користь та їцроти держави і певних осіб;

* ■**. є) справ, які належать до юрисдикції суду, а також запи-Генерал-губернатора, особливо в разі розслідування пи-яь або фактів, які містяться у запиті. "к- Правила та накази можуть поширюватися на будь-які рави та процедури, які є необхідними для забезпечення рмальної роботи судів Канади на основі Акта про Верхов- ._.: суд Канади та для кращого розуміння людей. Копії усіх авил та наказів мають бути подані обом палатам Парла-енту на наступній після їх прийняття сесії.

•*$> 4. Адміністративний персонал Верховного суду

Керівництво адміністративним персоналом Верховного

ду Канади покладено на реєстратора Верховного суду,

;ому підпорядковані відповідні служби забезпечення на-

жної діяльності цієї вищої судової інстанції.

ч Реєстратор має повноваження здійснювати юрисдикцію

колегії суддів, які можуть бути покладені на нього за-

іьними правилами або наказами Верховного суду.

Реєстратор та його заступник за вказівкою Верховного

готують звіти та публікують судові рішення суду. Згідно з вказівками Верховного судді реєстратор повинен гролювати роботу службовців, клерків та інших праців-їів суду, а також наглядати за бібліотекою суду та купу-ги правничу літературу.

Заступник реєстратора повинен виконувати обов'язки та

вноваження, передані йому реєстратором. Він також може

конувати всі повноваження та обов'язки реєстратора у ра-

відсутності чи непрацездатності останнього або коли поса-

реєстратора вакантна.

Генерал-губернатор Канади призначає реєстратора Вер-вного суду та відповідно заступника реєстратора Верхов­ого суду спеціальним правним актом, скріпленим Великою

Розділ III

система Канади

229

 

печаткою, з числа осіб, які працювали баристерами або ад­вокатами принаймні протягом п'яти років.

Реєстратор та його заступник призначаються безстроко­во, кожен одержує платню, що призначається Генерал-гу­бернатором.

Реєстратор та його заступник присвячують увесь свій ро­бочий час роботі на цих посадах і не повинні одержувати жодної платні або допомоги в будь-якій формі, яка переви­щує розмір посадового окладу.

Реєстратор повинен працювати в місті Оттаві. Він та йо­го заступник мають мешкати в районі столиці, визначеному в Акті про національну столицю, або в радіусі сорока кіло­метрів.

Акт про найом на державну службу та Акт про пенсії державним службовцям також стосуються реєстратора та його заступника.

Клерки та інші необхідні для роботи суду працівники призначаються відповідно до Акта про державних служ­бовців.

Всі особи, які є баристерами або адвокатами, у провінції можуть працювати як баристери, адвокати або радники суду.

Всі особи, які є аторнеями та стряпчими вищих судів, у провінції можуть практикувати як аторнеї та стряпчі в суді.

Всі особи, які працюють баристерами, адвокатами, рад­никами або повіреними в суді, є працівниками суду.

Шериф графства Карлтон провінції Онтаріо за своєю по­садою є службовцем суду й повинен виконувати обов'язки шерифа на території розміщення Верховного суду Канади.

Обов'язки та функції, покладені на уповноваженого у справах федеральних судів щодо Верховного суду Канади та його суддів, мають виконуватися розпорядником суду, який з цією метою може користуватися послугами інших служ­бовців суду.

Розпорядник Верховного суду Канади, згідно з Актом про державну службу та іншими законодавчими актами Пар­ламенту, обов'язками і функціями розпорядника, має бути заступником голови стосовно тих державних службовців, які були призначені відповідно до Акта про Верховний суд.

Глава 7 Суддівський корпус Канади

¹ § 1. Загальні уяви щодо статусу суддів

- За канадською традицією, що грунтується на англійській системі судочинства, судді не є чиновниками чи виборними посадовими особами. Суддя в Канаді — це передусім об'єк­тивний арбітр між сторонами, які змагаються в суді. Його #оль досить пасивна й полягає скоріше у тому, щоб вислухо-ііувати аргументи й тлумачити їх на користь тієї чи іншої їСторони, аніж провадити активне слідство, як це заведено в ї^вкгатьох європейських системах судочинства. Оскільки біль-|#Йсть канадських суддів розглядають свої обов'язки саме під; таким кутом зору, у країні існує традиція певного суддів-кого консерватизму: судді вважають, що мають тлумйчити кон, а не створювати його. Якщо точка зору судді ріозхо-(Укться з буквою закону, він може зазначити це у своїй "ок-Іремій думці" й порекомендувати законодавчим зборам або ІЖридичній комісії переглянути відповідні положення, але, І^рки закон не буде змінено, суддя мусить неухильно дотри-атись його. Це не означає, що судді в Канаді не можуть >рювати прецеденти, але вони не дуже схильні до цього. Один з основних принципів канадської правничої систе-— незалежність суддів. Це означає, що судді мають бути ьними від зовнішнього впливу й повинні виносити рішен-керуючись виключно своїми уявленнями про право і іведливість, які базуються на букві закону. Автори Кон-гуції намагалися забезпечити незалежність суддів, зокре-шляхом гарантованого строку служби. Є й інші закони звичаї, що сприяють цій незалежності. Наприклад, ніхто має права звертатися до судді поза стінами суду у справі, перебуває у процесі розгляду. Крім того, суддя не пови-робити жодних коментарів до таких справ, і навіть му-гь утримуватись від висловлення своєї думки після закін-

процесу. Така система сприяє незалежності суддів. Крім того, ос-ьки призначувані судді посідають досить високе суспільне йовище, вважається, що бажання зробити кар'єру не по­яв впливати на їхні рішення в суді.

Розділ III

Деякі адвокати, стаючи суддями, зберігали тісні зв'язки з політичною партією того уряду, який призначив їх на цю посаду (при інших рівних можливостях). Це викликало най­більшу критику з боку громадськості. Проте протягом остан­ніх років система стала більш відкритою, і головна увага в ній приділяється професійної компетентності.

Заради забезпечення якомога більшої незалежності, суд­ді навіть позбавлені деяких прав, якими користується решта громадян країни. Оскільки судді повинні дотримуватись су­ворого політичного нейтралітету, їм заборонено брати участь у виборах або підтримувати того чи іншого політика під час виборчої кампанії. Щоправда, у березні 1983 р. Федеральний уряд вирішив переглянути це положення, оскільки нова Кон­ституція гарантує всім громадянам право обирати й бути об­раними. Очевидно, це обмеження скоро буде скасоване. Ви­моги до незалежності суддів передбачають, що після свого призначення вони повинні залишити колегію адвокатів, чле­нами якої були, й відмовитись від приватної юридичної прак­тики та будь-яких інших посад. В окремих випадках правила навіть передбачають, де повинен мешкати суддя.

Але попри ці обмеження суддя має й певні привілеї. Так, судді не несуть адміністративної відповідальності за будь-які дії під час виконання службових обов'язків, що дає їм повну свободу висловлювань у залі суду. Хоча держава встановлює суддям чималу платню, як правило, вони могли б заробляти більше, займаючись приватною практикою. Компенсацією за ці втрати є високий престиж суддівської професії.

Закон БПА вимагав призначати суддів з числа членів ко­легії адвокатів (ст. 97, 98). У ст. 96 зазначено, що члени ви­щих, окружних і районних судів провінцій призначаються федеральним урядом. Очевидно, такий порядок призначення робив кар'єру суддів незалежною від місцевих урядів, а, отже, й сприяв незалежності судової ланки. Нині така прак­тика видається дещо неактуальною й викликає політичні та конституційні дискусії. Дотримання положень Конституції привело до того, що в Канаді існують три категорії судів: фе­деральні суди на чолі з федеральними суддями, провінційні суди з федеральними суддями та провінційні суди з провін­ційними суддями.

Переважна більшість суддів є дипломованими юристами, хоча в деяких судах нижчого рівня посада судді не вимагає

Судова система Канади *л

вищої юридичної освіти. Нині існує тенденція призначати суддів з числа членів колегії адвокатів, а для деяких посад цього прямо вимагають відповідні статути. Дедалі більше суддів призначається з числа професорів права. На момент призначення вік більшості суддів складає близько 50 років. Як правило, після певного строку бездоганної служби судді мають шанс піднятися на вищий щабель у службовій ієрар­хи'-

Чітких критеріїв для призначення тієї чи іншої особи на посаду судді не існує, хоча федеральний уряд та уряди про­вінцій мають свій власний набір вимог, як правило, основ­ним критерієм є особисті заслуги. З плином часу процес призначення зробився більш відкритим для громадськості. Таким чином, спростовується твердження опонентів, нібито раніше посада судді часто ставала винагородою за певні по­літичні послуги. Можна сказати, що таке звинувачення те­пер вже не має під собою підстав. Федеральне Міністерство юстиції навіть заохочує представників громадськості та прав-ників висувати кандидатури на суддівські посади. ₀. Коли кандидат потрапляє в поле зору урядової установи, яка призначає суддів, його біографія та фахова діяльність ре­тельно перевіряються. В разі позитивного рішення кандида­тура цієї особи рекомендується для затвердження відповід­ною організацією, як правило, спілкою юристів або коміте­том суддів, що спеціально скликається з цією метою. Після затвердження кандидатові робиться офіційна пропозиція обійняти посаду судці. Як правило, такі пропозиції відхи­ляються дуже рідко.

Головний суддя виконує також обов'язки адміністратора суду. В минулому висловлювалась думка, що адміністратив­ну роботу в суді краще було б доручити державним служ­бовцям, але така пропозиція не пройшла внаслідок побою­вань, що таким чином судова ланка може втратити певну частку своєї незалежності.

Крім того, судді часто виконують певні обов'язки й поза межами судової зали: беруть участь у роботі арбітражних установ або працюють у комісіях з реформи законодавства. Судді також очолюють чимало так званих королівських комі­сій, що створюються у кожному окремому випадку для ви­вчення питань загальнодержавного або провінційного зна­чення. Попри важливість такої роботи, це ускладнює стано-

232

Розділ III

Судова система Канади

233

 

вище з розглядом судових справ, якими судді й без того пе­ревантажені.

Суддям гарантується імунітет щодо судових позовів про них протягом усього строку перебування на посаді. Згідно з поширеною доктриною загального права, судді не повинні ставати суб'єктами цивільних акцій внаслідок вчинених ни­ми дій або висловлювань протягом усього періоду виконання своїх службових обов'язків. Вони також користуються імуні­тетом щодо будь-яких кримінальних позовів з приводу вико­нання ними судових функцій. Проте неправильна поведінка суддів може бути предметом дисциплінарного процесу, а сві­доме перевищення юрисдикції — підставою для притягнення судді до цивільної і навіть кримінальної відповідальності.

§ 2. Дорадчі комітети

Дорадчі комітети, які оцінюють кваліфікацію кожного заявника, є ядром системи призначення на посаду судді. 66^і ни створені в кожній провінції та території. Провінція Онта­ріо має три районні комітети, провінція Квебек — два, що зумовлено значним розміром територій та кількістю населен­ня цих провінцій. До кожного комітету входять сім членів: представник провінційного товариства адвокатів; представ­ник провінційного відділу Асоціації канадської адвокатури (англ. Сапасііап Ваг Аззосіаііоп); суддя вищого суду, реко­мендований головним суддею відповідної провінції; представ­ник генерального аторнея провінції; три представники феде­рального міністра юстиції.

Члени цих комітетів добираються федеральним міністром юстиції з переліку прізвищ, що подаються кожною вищезга­даною організацією або уповноваженими особами. Міністр юстиції призначає членів комітету на 2-річний строк, з мож­ливістю одноразового відновлення на посаді. Адвокати — члени комітетів не можуть бути призначені суддями протя­гом одного року після закінчення строку їх роботи.

Двоє з перелічених федеральних кандидатів, що входять до складу комітету (крім практикуючих адвокатів), — це особи, здатні представляти народні інтереси. Генеральні про­курори та міністри юстиції провінцій заохочуються добирати своїх власних кандидатів на подібних підставах. Усі засідан­ня та консультації комітету є конфіденційними.

Кожен кандидат дістає одну з трьох оцінок: "рекомендо­ваний", "високо рекомендований" і "непридатний для реко­мендації". Ці формулювання відображають дорадчий харак­тер роботи комітету. Федеральний міністр юстиції здійснює контроль над призначенням і несе остаточну відповідаль­ність.

Члени комітетів добирають суддів за такими критеріями: обізнаність у питаннях права; значний юридичний досвід; зрілість та об'єктивність суджень; розуміння соціальних проблем, про які йдеться на судовому процесі; здатність ви­конувати обов'язки згідно з присягою суддів за положен­нями Хартії прав і свобод; відданість ідеалам служби на бла­го держави. Комітети поважають різноманітність і належним чином оцінюють увесь юридичний досвід кандидатів, а також досвід, набутий поза межами усталеної юридичної практики.

Комітети заохочуються також проводити співбесіди з кандидатами, але це не є категоричною вимогою. Щоб нада­вати всебічні поради міністру, кожен комітет також повинен подавати йому повні й відверті характеристики кандидатів, які були підставою для відповідної оцінки. Міністр може ро­бити запити до комітетів і щодо іншої інформації про будь-якого кандидата. В разі якщо інформація, одержана з інших джерел, суперечить порадам комітету, міністр може вимага­ти від нього переоцінки кандидата.

Кандидатам повідомляють дату розгляду їхніх заяв. Оцін­ки їм не оголошують; це конфіденційна інформація, призна­чена тільки для міністра юстиції.,

Оцінки є дійсними протягом трьох років. Кожен кандидат отримує повідомлення від уповноваженого за три місяці до закінчення 3-річного строку й може подавати заяву з приво­ду нової оцінки, якщо він і далі зацікавлений у призначенні на посаду судді. Попередня оцінка залишається дійсною до моменту появи нової оцінки.

Уповноважений з федеральних судових справ відповідає за вирішення адміністративних питань, які стосуються феде­ральних суддів, у тому числі виплати заробітної плати та пенсій і вивчення офіційних державних мов. Уповноважений відповідальний також за організацію процесу призначень від імені міністра юстиції. Цей обов'язок він виконує сам або че­рез представника уповноваженого — секретаря з призначен­ня суддів. Уповноважений повинен бути присутній на кож-

234 _____________________________________________ РозділІІІ

Судова система Канади

235

 

ному засіданні комітету як його член за посадою і здійсню­вати зв'язок між міністром і комітетами. Він же зберігає за­писи про всіх кандидатів у конфіденційному банку даних, яким може користуватися тільки міністр. Після кожного за­сідання уповноважений передає міністру оцінки комітету.

Федеральних суддів призначає Генерал-губернатор за по­радою федерального Кабінету міністрів. Рекомендації щодо призначення звичайних суддів подає до Кабінету міністр юстиції. При призначенні головних суддів рекомендація подається прем'єр-міністром. Слід зазначити, що призначен­ня суддів Верховного суду Канади не підлягає описаній про­цедурі.