Юридичні помічники та штатні юристи

За американською традицією юридичної практики, до XX ст. судді виконували свої обов'язки з прийняття судових

гчгяпяя си стема США _________________________________ Ї£»

рішень без сторонньої допомоги. Суддя суду першої інстанції абб апеляційного суду самостійно аналізував юридичні ас­пекти справи та приймав рішення одноособово, ніколи не звертаючись по допомогу чи пораду. Якщо рішення відклада­лися письмово, суддя самостійно оформляв документ і пере-вІЬяв точність усього цитованого матеріалу. 'Першим професійним помічником у судовій практиці СЇЙА став юридичний секретар. Ця посада спочатку була за­проваджена у Верховному суді США наприкінці XIX ст., а в 20-х роках поширилась і в апеляційних судах. Пізніше най­мати таких помічників почали судді верховних судів штатів ї_ь, врешті-решт, це стало звичайною практикою в апеляцій­них судах штатів проміжного рівня.

,."■.,'. Тепер кожен суддя Верховного суду США має право на чотирьох помічників, а суддя Апеляційного суду Федераль­ного округу США — трьох. Більшість суддів верховних судів штатів має двох помічників.

Судді апеляційних судів як штатів, так і федеральних сьогодні мають принаймні одного помічника. Усі судді ок- ружних федеральних судів мають юридичних помічників. Судді судів штатів проміжного рівня найчастіше наймають одного помічника. Деякі судді судів штатів першої інстанції Шк мають юридичних помічників.

•даіЮридичні секретарі, як правило, є нещодавніми випуск­никами юридичних коледжів; більшість з них була там від-ЙШниками. Майже для всіх них посада секретаря є обов'яз­ковим першим щаблем юридичної кар'єри. Чимало судів апе­ляційних судів вимагають від кандидатів на посади своїх по-і^чників досвіду роботи в періодичному бюлетені, що в^щається в кожному юридичному коледжі. Як правило, строк роботи секретаря становить один рік, хоч дехто пра­цює і по два роки. Прикладів постійної служби на цій посаді є небагато.

Юридичний секретар, якого іноді називають "підручний клерк", є особистим помічником судді. Він проводить правні дослідження, готує меморандуми зі справ, підсумовуючи факти та проблеми й подаючи референтський аналіз, редагує підготовлені суддею проекти рішень, а також бере участь в обговореннях та дискусіях на правах партнера судді.

160

Розділ II

аюва система США

161

 

Робота юридичних секретарів у суді першої інстанції де­що відрізняється від роботи секретарів апеляційних судів. Останні приділяють багато часу редагуванню, а іноді й скла­данню проектів рішень, підготовлених судами. Секретарі су­дів першої інстанції також готують невеликі проекти рішень та меморандуми, допомагають судді в розгляді різних клопо­тань та у проведенні попередніх засідань і слухань. Нерідко вони працюють безпосередньо з юристами сторін, допома­гають судді утримувати в належному стані реєстр справ, призначених до розгляду.

Починаючи з 60-х років XX ст. стало очевидно, що судді апеляційних судів потребують і можуть ефективно викорис­товувати послуги більшої кількості професійних помічників. Отож було розроблено концепцію центрального штату юрис­тів, що його сьогодні має майже кожен значний апеляційний суд федерального рівня чи рівня штату.

Різниця між штатним юристом і юридичним секретарем полягає в тому, що останній працює під керівництвом окре­мого судді, причому їхні стосунки є особистими, секретар не підпорядкований нікому, крім цього судді. Юристи централь­ного штату, навпаки, працюють на суд загалом. їх підпоряд­кування встановлюється не на особистому рівні, а на рівні всієї установи.

Кількість юристів у центральному штаті в різних апеля­ційних судах є різною: від двох—трьох до двадцяти—тридця­ти осіб. До центрального штату часто входять як досвідчені юристи, що роблять на цій посаді кар'єру, так і нещодавні випускники юридичних коледжів зі стажем роботи не більше одного-двох років. Як правило, штат судових юристів очолює досвідчений завідуючий, який звітує перед судом з усіх пи­тань, що стосуються роботи персоналу. Юристи централь­них штатів в апеляційних судах звичайно складають мемо­рандуми для судів у справах, які тим доручено вести. У дея­ких судах вони також пишуть проекти запропонованих роз­поряджень, як правило — короткі рішення у справах без особливих труднощів і специфіки.

Юристів центрального штату часто залучають до попе­реднього розгляду, тобто процесу визначення тих апеляцій, стосовно яких може бути прийнято рішення за скороченою процедурою, що здебільшого виключає усні дебати. Такі ско­рочені процеси можуть закінчуватися винесенням розпоря-

дження у справі у формі стислої заяви замість докладного обгрунтування. Така заява рідко буває підписана іменем конкретного судді як автора.

§ 2. Помічники в судах

Посада судового помічника на рівні першої інстанції роз­гляду судових справ була запроваджена набагато раніше, ніж з'явилися пости юридичного секретаря та юриста цен­трального штату. Така квазісудова посада називалася "по­мічник" або "старший помічник". У різних варіантах вона віддавна запроваджувалась в американських судах першої інстанції як штатів, так і федеральних.

Особа, яка обіймає посаду помічника, працює, як прави­ло, неповний робочий день й залучається, за потреби, для виконання конкретних робіт. Помічники часто обираються з-поміж практикуючих юристів з метою надання допомоги судові під час розгляду винятково складних або затяжних справ. Наприклад, під час цивільного процесу, де розгля­дається багато складних питань фінансової звітності, суддя може призначити на посаду помічника юриста, який вивчає справу з точки зору бухгалтерських норм і складає для суду доповідь за результатами цієї роботи. У справах, що вима­гають опитування багатьох свідків, які перебувають далеко, суд може призначити помічника для керування процесом опитування та передачі його результатів судові разом з вис­новками щодо з'ясованих фактів. Суди також користуються послугами помічників під час розгляду деяких складних справ. У перебігу цивільних процесів вони, наприклад, допо­магають здійснювати нагляд за виконанням судових розпо­ряджень.

Разом з тим залучення помічників є винятком, а не пра­вилом. Вони використовуються як допоміжні працівники і не можуть бути допущені до здійснення функцій правосуддя, тобто вирішення тих питань, які перебувають у виключній компетенції суддів. їхні висновки мають дорадчий або реко­мендаційний характер і як такі розглядаються суддями, яким надано всі вирішальні повноваження.

Останніми роками у федеральних окружних судах з'явився і добре зарекомендував себе ще один вид судових помічників. Це заснована Конгресом у 1968 р. та офіційно

П — 1-2347

162

Розділ II

затверджена штатна посада "федерального громадського судді"; в деяких судах, проте, вона визначається як поза­штатна. На відміну від федеральних, громадські судді при­значаються самими судами та обіймають посаду протягом 8 років з можливістю переобрання.

Федеральні громадські суди виконують подвійну функ­цію. По-перше, вони розглядають різні клопотання, такі як клопотання з приводу перевірки правомірності дій юристів під час розслідувань цивільних справ, і дають рекомендації окружному судді щодо можливих розпоряджень. Допомога такого роду дає змогу окружним суддям вирішувати ці пи­тання, уникаючи необхідності самим займатися слуханнями: вони можуть просто керуватися рекомендаціями, наданими громадськими суддями. Громадські судді також розглядають нескладні петиції ув'язнених, де оскаржується законність їх вироків, і подають з'ясовані факти на розгляд суддів. По-дру­ге, громадські судді уповноважені проводити за згодою сто­рін розгляд цивільних та кримінальних справ. Інакше кажу­чи, замість окружного судді сторони можуть обрати для розгляду їхньої справи громадського суддю. Якщо вони під­твердять таке своє рішення, громадський суддя одержує пов­новаження розглядати справу й виносити остаточний вирок від імені окружного суду.

У багатьох судах штатів першої інстанції працюють й ін­ші помічники, які називаються по-різному: спеціальні упов­новажені, арбітри, позаштатні судді. У деяких апеляційних судах штатів є спеціальні уповноважені, які допомагають су­дові нарівні зі штатними юристами.

§ 3. Адміністративно-допоміжний персонал суду

В адміністративних та допоміжних службах, які мають істотне значення для функціонування судів, працює досить багато людей. Наприклад, у судовій системі штату Вірджи-нія налічується приблизно 3 тис. 500 службовців, причому тільки 302 з них судді. У судах штату Аризона працює близько 4 тис. 500 службовців, з них лише 315 суддів.

Найдавніша посада серед допоміжного персоналу — ді­ловод суду із своїм власним штатом. Чисельність цих служ­бових осіб — від двох-трьох у найменших до кількадесят у найбільших судах великих міст. Вони ведуть документацію

Судова система США __________ _________________________ 163

на кожну судову справу й книгу обліку справ, що підлягають слуханню, а також офіційні протоколи судових рішень у справах. Усі питання, які надходять на розгляд судів, спочат-куі|Я°трапляють до канцелярії діловода. V,' Персонал канцелярії працює у тісному контакті з суддя­ми,, готуючи справи до розгляду й упорядковуючи списки справ, які підлягають розглядові, щоб цей процес просувався без перешкод. Ефективно працююча канцелярія діловода ві­діграє важливу роль у забезпеченні нормального функціону­вання суду.

Відносно новою постаттю у судовій системі є адміністра­тор суду. Майже не відомі в американських судах до остан­ньої третини XX ст. судові адміністратори стали тепер най-; црширенішим явищем. У Денвері, штат Колорадо, було на­вить створено спеціальний навчальний заклад — Інститут су­дової адміністрації для підготовки фахівців у цій галузі. „.^Судовий адміністратор є в кожному штаті. Це найвища пррадова особа в усій його судовій системі; вона підпорядко­вана, "безпосередньо головному судді штату. Адміністратор допомагає йому в широкому колі питань, таких, зокрема, як розробка річного бюджету судової системи штату, керів­ництво персоналом (але не суддями), збирання статистич­них даних, що характеризують роботу судів, нагляд за при-Йеннями судів і постачання потрібного обладнання. У роз­рідженні судових адміністраторів, як правило, є чималий ¥ працівників, що виконує вищезгадані обов'язки. Крім "Щр, у найбільших судах загальної юрисдикції великих міст Стаасні судові адміністратори. Ці посадові особи, підпоряд-іЩані головному судді, виконують у своїх судах ті самі бб6в*язки, що й судові адміністратори штатів.

Федеральний суд має свою центральну адміністративну канцелярію; вона розміщена у Вашингтоні й відома як Адмі­ністративна канцелярія судів США. її функції схожі на ті, що ^ пЬкладені на судових адміністраторів штатів та їхні канцеля­рії¹.¹ Крім того, кожен федеральний окружний суд має служ-бВвця, який виконує обов'язки адміністративного помічника 1л головного судді.

^аі Найновіший тип адміністративної посадової особи в судо­вих системах усіх штатів — працівник судової освіти штату. Вій звичайно підпорядкований головному судді штату або то­му чи іншому судовому комітету, працює під їх керівництвом

II*

Розділ II

і відповідає за розробку і виконання програм підвищення кваліфікації суддів штату та іншого судового персоналу. Такі програми, як правило, передбачають заняття, що тривають від двох-трьох днів до тижня. У більшості штатів вони про­понуються суддям усіх рівнів, але найчастіше суддям загаль­ної та обмеженої юрисдикції. Ці програми являють собою частину загальнонаціональної системи судової освіти, що її буде розглянуто нижче.

Секретар судді працює з документами, які надходять до кабінету судді. У кожного судді апеляційного суду є свій сек­ретар, деякі мають навіть двох або трьох секретарів. У бага­тьох суддів у судах загальної юрисдикції також є секретарі, але в менших судах і судах обмеженої юрисдикції секретарі іноді працюють на неповну ставку або виконують секретар­ські обов'язки за сумісництвом у кількох суддів.

Крім згаданого адміністративного й допоміжного персо­налу, безперебійне функціонування судів забезпечують бага­то інших посадових осіб. До них належать судові пристави (бейліфи), оператори ЕОМ, судові стенографістки, друкар­ки, охоронці, доглядачі будинків.

Допоміжні організації

У США поза межами судової галузі існує чимало органі­зацій та установ різних типів, що співпрацюють із судами й допомагають їм. Ці організації здебільшого приватні, хоч дея­кі з них досить тісно пов'язані з урядовими установами. Ра­зом вони утворюють важливу складову загальної судової картини Америки й роблять неабиякий внесок у справу зміц­нення судів та підвищення якості судочинства.

Для судів штатів найважливішою серед цих установ є Національний центр у справах судів штатів, розміщений у Вільямсбурзі, штат Вірджинія. Утворений у 1971 р. Центр існує за рахунок внесків усіх п'ятдесяти штатів і коштів, що надходять з різних джерел. Центр надає допомогу й поради з питань технологічних і процедурних новацій. Він збирає статистичні дані щодо персоналу, підраховує завантаженість судів справами, сприяє обміну досвідом та інформацією між судами штатів тощо. Центр також веде дослідну та видавни­чу діяльність.

п уппаа система США ___________________________________ І£2

інститут юстиції штатів був утворений Конгресом у 1986 р. як канал для спрямування федеральних фондів на допомогу судам штатів. Хоч частина федеральних грошей у попередні роки й потрапляла непрямим шляхом до судів штатів, заснуванням Інституту юстиції штатів Конгрес упер­ше однозначно визнав наявність заінтересованості з боку федеральної влади у якості судів штатів, бо саме вони роз­глядають основну масу судових справ у країні й вирішують чималу частку питань, пов'язаних з федеральним законом. Інститут, штаб-квартира якого розміщена в Олександрії, штат Вірджинія, щороку виділяє безпосередньо різним судо­вим системам штатів, а також багатьом установам, що їм до­помагають, кошти з фондів, які йому асигнує Конгрес. Од­нією з найважливіших ділянок вкладання цих коштів є судо­ва освіта.

У США є кілька організацій, які забезпечують суддів штатів освітніми програмами. Ідея постійного підвищення кваліфікації суддів та іншого персоналу судів зародилася ще в 60-ті роки. Нині вона стала загальновизнаною, практично всі судді регулярно навчаються у цій системі освіти. Кожен штат має власну навчальну програму. До того ж існують ще й національні програми, які охоплюють багато суддів з різ­них штатів і пропонуються через такі організації, як Націо­нальний коледж суддів, Інститут судової адміністрації, Аме­риканська академія судової освіти, Американська асоціація адвокатів та Американська спілка суддів. У кількох універси­тетах функціонують школи, які час від часу проводять ско­рочені курси для суддів. Найперспективніші з них — Про­грама дипломованих суддів у правничий школі Вірджинсько-го університету. Ці курси організовано в 1980 р. для суддів апеляційних судів; лише вони з-поміж усіх інших курсів, за­проваджених для суддів юридичними школами, після успіш­ного закінчення присвоюють випускникам вчений ступінь. Схожу програму, хоч і не під егідою правничої школи, про­понує університет штату Невада разом з Національним коле­джем суддів.

Федеральний центр суддів, розміщений у Вашингтоні, — важлива допоміжна ланка для федеральних судів. Хоч й зас­нований Конгресом як офіційна установа судової галузі вла­ди, він значною мірою автономний. Штатні фахівці Центру ироводять дослідження та публікують статті з різних аспек-

Р³ОЗДІЛ II

Система США

 

тів діяльності федеральних судів, маючи на меті вдоскона­лення федеральної судової системи. Вони також планують і впроваджують навчальні програми для суддів та іншого судо­вого персоналу.

Глава 9 Аторней

Аторней (англ. аМогпеу — повірений, адвокат, пред­ставник) — офіційна особа, яка, перебуваючи на державній службі, представляє певні юридичні інтереси (або захищає їх) згідно зі своїми функціональними обов'язками. Така кате­горія юридичних працівників передбачена в англосаксон­ській системі права (Велика Британія, Канада, США та ін.) і не знає аналогів в інших правових системах. Найвищою се­ред цих працівників є посада генерального аторнея, яка в США і Канаді, наприклад, об'єднана з посадою міністра юс­тиції. Аторней-генерал (англ^Аіїогпеу С-епегаї) — одна з найвищих прсад, осіб в юстиції США, Канади, Англії, Брази­лії, Венесуели та деяких інших країн. Він здійснює нагляд за виконанням законів, є головним радником уряду з питань відповідності урядових актів чинному законодавству і кон­сультантом щодо законодавчих ініціатив. Посада аторней-генерала запроваджена і в деяких штатах США. В Англії аторней-генералг— член Кабінету міністрів.

У літературі його повноваження узагальнено трактують­ся так: хоч генеральний аторней — член уряду, який пере­буває при політичній владі, його обов'язком є відстоювання громадських і державних інтересів з повною об'єктивністю і всебічністю. Він має діяти незалежно від зовнішнього тиску, хто б його не чинив. Особливий обов'язок генерального аторнея полягає у тому, щоб забезпечувати виконання зако­ну за будь-яких обставин, а під час прийняття урядом рішень дбати про їх відповідність чинному законодавству і праву, бути головним радником уряду у сфері законодавчих ініціа­тив. Не слід ототожнювати генерального аторнея з прокуро­ром. Функції останнього може виконувати як власне атор-

Ш

цей (член уряду), так і звичайний адвокат, якого найняла служба обвинувачення. Прокурор в англосаксонській систе­мі права більше процесуальна фігура, ніж аторней. Однак аторней не є й адвокатом, як баристер (особа, яка займаєть­ся захистом обвинуваченого у кримінальному процесі за про­фесійним, а не посадовим обов'язком, або представляє інте­реси приватної особи у цивільному судочинстві).

Аторней в американському судочинстві виконує за поса­дою окрему роль, але всі його зусилля або безпосередньо, або опосередковано стосуються судової діяльності, через яку він реалізує свої службові амбіції і виявляє себе як особис­тість у сфері представництва публічних інтересів, особливо якщо це стосується галузі кримінального права. Порівняно з європейським поглядом на учасників процесу аторней вико­нує функції представника держави чи її асоціації, який діє за принципом доручення за законом.

;,. З точки зору притаманних населенню України поглядів і правової доктрини у суспільстві аторнея можна дорівняти до Прокурора.

Глава 10 Процедура судового розгляду справ у США

 

Норми конституцій країн світу мають ознаки або полі-тично-декларованих намірів, або матеріального права (якщо це норми прямої дії); реалізуються вони лише з допомогою спеціально організованого процедурного механізму. Якраз на 'іци, фактично технологічній, стадії діяльності суду чи іншої державної установи можлива або повна реалізація конститу­йованого права, або часткова, або знехтування конституйо­ваним правом. Саме тому американська правова система приділяє підвищену увагу безпосередньо самій процедурі су­дового розгляду звернень громадян до суду, небезпідставно вбачаючи у цьому той спосіб забезпечення реалізації прав людини, який неможливий в інших структурах державної |лади. Виходячи з такого філософського погляду, США як Країна прецедентного права, фактично кодифікувала і регла­ментувала процедуру звернення до суду не гірше, ніж у кра-

168

Розділ II

їнах кодифікованого права, а якщо порівнювати з процесу­альним правом України, то у деяких напрямках зробила це краще.

Суди федеральної юрисдикції керуються у своїй діяльнос­ті в основному п'ятьма нормативними актами — Федераль­ними Правилами цивільної процедури. Федеральними Пра­вилами кримінальної процедури, Федеральними Правилами апеляційної процедури, Федеральними Правилами про дока­зи, уточнені редакції яких діють з 1 грудня 1996 року, і Правилами Верховного суду США, чинними з 1 січня 1990 року¹.

Всі зазначені Правила було затверджено Верховним су­дом США. Таке право вищій судовій установі цієї країни на­дано статтею III Конституції США, тобто Конгрес США як законодавчий орган делегував повноваження в нормотвор-чості стосовно судової процедури самій судовій владі, яка цим дуже вдало і активно користується. Вказані особливості притаманні країнам переважно з англосаксонською систе­мою права: Верховні суди, наприклад, Канади, Індії також користуються аналогічними повноваженнями.

В контексті підручника ці Правила коротко аналізуються під кутом зору забезпечення, за допомогою процедурного ме­ханізму, реалізації конституційних прав громадян США у су­ді. Причому мова йде водночас про захист тих конституцій­них прав громадян, які, за суб'єктивними поглядами люди­ни, вважаються порушеними, і про реалізацію конституцій­ного права громадянина на звернення до суду з вимогою забезпечення захисту або поновлення порушеного права. Тобто, норми судової процедури виконують подвійну роль щодо розуміння реалізації конституційних прав.

¹ Киїю оГШе Зиргете Соигі оГЙіе ІМіео" 5Ше$. — >Уа$пш8*оп. О. С.1990; Регіегаї Ки1е$ оГ Сіуіі РгосеЛіге. — Ргіпіегі Гог Ше ше оГ Ше Соттіпее оп Ше Ішіісіагу поше оГКерге$епіаііУЄ8, II. 5. Соуегптапі Ргіпішв ОШсе АУа$піп£(оп: 1996; Рейегаї Ки1е$ оГСгітіпаї РгосеЛіге. — РгіШей Гог Ше ше оГШе Соттіпее оп Іпе Лкіісіагу Ноіке оГКерге$епІайУЄ$, IX 3. Соуеттепі Ргіпйпв ОШсе АУах-піодіоп; 1996; Реоегаї Ки1е$ оГАрреаїїаІе РгосеЛіге. — Ргіпіеа' Гог Ше ше оГШе Соттіпее оп Ше Шісіагу Ноше оГКерге$еп(аІіуе$,17. 8. Ооуеттепі Рішіте ОШсе \Уахпіп8Юп; 1996; Ре<1ега1 Киїек оГЕуібепсе. — Ртіпіей Гог Ше ше оГШе Соттіпее оп Ше Лкіісіаіу Ноше оГ Керге«епІаІіуе$, V. 8. Соуеттепі Ргіпііпв ОШсе тяііпвіоп; 1996.

Судова система США __________________________________ 169^

Необхідно зазначити, що в минулі часи в українській юридичній літературі майже не було ґрунтовних досліджень норм, які мають регулювати технологічну процедуру звер­нення громадян до судових установ, а, отже, й відповідних цьому праву обов'язків цих установ і службовців суду. Мож­на сказати, що лише професор Є. Г. Пушкар побіжно звер­тався до цивільно-процесуального аспекту цієї проблеми¹.

Питання забезпечення або захисту конституційних прав громадян досліджувалися зазвичай під кутом зору деклару­вання або в площині матеріального права. Але, як свідчить практичний досвід, труднощі, з якими стикаються громадяни у процесі реалізації своїх прав, у тому числі звернення до су­дових установ, виникають саме під час контакту зі звичайні­сіньким чиновником, обов'язки якого щодо звернення грома­дянина належним чином не регламентовано, та й права гро­мадянина на цій стадії не виписано. Ця сфера сучасного су­спільного життя в Україні потребує відповідного наукового аналізу, але при опануванні дослідниками, хоч би частково, досвіду інших країн, в яких ці питання не лише досліджува­лись, а й дістали нормативне врегулювання.

Аналіз усієї системи вищезгаданих Правил, що стосують­ся процедури в судах США, зосереджує увагу на зовсім ін­шому підході до структури провадження справ у суді, ніж до Цього звикли юристи нашої країни, які виходять зі сталих ^явлень щодо процедури судового провадження за вітчизня­ними кодексами. Американська судова процедура має уніфі­кацію норм за видами судочинства — перша інстанція, апе­ляційна інстанція, касаційна інстанція (повторна апеляція), але два останні види судочинства організовано не за галузе­вою ознакою правовідносин, як це притаманно українському процесуальному законодавству. Цій ієрархії судочинства від­повідає і організаційна ієрархія федеральної судової систе­ми — окружні суди, апеляційні суди, Верховний суд США. Фактично для кожного рівня у цій ієрархії встановлено окре­мі Правила судової процедури без урахування галузевих

Див.: Пушкар Е. Г. Констигуционное право на судебную защиту (граж-ДМіско-процессуальїшй аспект). — Львов: Изд-во при Львов. ун-те "Вища школа", 1982.

170

Розділ II

система США

171

 

особливостей, і лише на першому рівні така процедура поді­ляється на кримінальну та цивільну.

В Україні, як відомо, процедурна градація за галузевим принципом відбувається починаючи від суду першого рівня і закінчуючи вищими судовими інстанціями. Американський підхід має логічне підґрунтя, бо й справді важко знайти від­мінності щодо розгляду кримінальних чи цивільних справ в апеляційному або у Верховному суді. До речі, касаційний чи наглядовий судовий процес в Україні фактично не має галу­зевих особливостей, крім того, що норми, які їх регулюють, містяться у різних кодексах, але ці ознаки поверхові, без змістовного наповнення, що утруднює знаходження відмін­ностей між процедурами розгляду кримінальних і цивільних справ у касаційній чи наглядовій інстанції в нашій країні. Не слід думати, що зміна процедури провадження у справах за скаргами на судові рішення суду першої інстанції може змі­нити автоматично роками вироблені погляди щодо конструк­ції процесуальних кодексів.

Норми зазначених Правил американської судової проце­дури підводять також до думки про гарантованість кожної процедурної дії не лише з боку судді чи суду як установи, а й відповідного службовця із системи судів. Головний показ­ник гарантованості полягає у невідворотній відповідальності посадової особи суду у разі невиконання нею або виконання неналежним чином своїх обов'язків, зазначених у нормах Правил або в інших інструкціях, що регулюють сферу їхньої службової діяльності.

Слід також зазначити й те, що інститут відповідальності стосується не лише представників державних судових уста­нов — у Правилах запроваджено різні форми відповідаль­ності громадян, які звертаються до суду, за зловживання ни­ми конституційним правом щодо судового захисту або за неповагу до суду, що може розглядатись як один з проявів захисту прав людини, але вже тих осіб, стосовно яких не­дбайливі учасники судового процесу навмисно зловживають наданим їм правом.

Дослідження американської судової процедури щодо ме­ханізму забезпечення захисту прав громадян, як і судової процедури інших країн, може бути цікавим для теоретичного і практичного досвіду розробників законодавчих актів в Ук­раїні у сфері гуманітарного права і процедурних актів щодо

механізму роботи зі зверненнями громадян в установах дер­жавної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Але насамперед такий досвід потрібен під час пошуку нових ас­пектів судового механізму розгляду звернень громадян і справ у судах, який максимально відповідав би становленню демократичної держави українського народу і втіленню у сві-цргляд громадян значущості судової влади як складової пра­вової держави.

§ 1. Цивільна процедура

США пишаються тим, що протягом своєї 200-річної істо­рії створили суспільство, де відносини між громадянами та іншими суб'єктами права власності грунтуються на цивіліс-знчних взаємозв'язках. Тому це суспільство вважається су­спільством цивільних відносин. Звідси суд визначається най­важливішим юридичним регулятором цивільних стосунків МІЖ; суб'єктами права власності та захисником громадян-сдоих прав людини. Це зумовило домінуючу роль цивільної цроцедури в американських судах, ступінь її визначеності й регламентації, а також додаткову увагу теоретиків правничої н$уки. Кодифікація нормативів, вироблених судовими преце-дцнтами і звичайною практикою судів, дала можливість В|>ещті-решт з'явитися згрупованим правилам на федераль­ному рівні.

./-Федеральні Правила цивільної процедури встановлюють нррми поведінки громадян і посадових осіб судової влади під ч#с застосування державного механізму здійснення право­суддя, починаючи зі стадії звернення до суду і закінчуючи стадією остаточного виконання рішення суду. З допомогою нормативних положень Правил безпосередньо забезпечуєть­ся реалізація громадянських прав людини в суді як учасника судового процесу або заінтересованої особи. Ці норми визна­чають процедуру проведення в окружних судах США всіх цивільних процесів, що визнаються такими за законом, за вравом справедливості чи за морським правом, крім винят­ків, зазначених у п. 81 Правил. Норми мають бути витлума­чені для надання допомоги правосуддю, прискорення проце­су і зменшення його вартості (п. 1).

Розділ II

Зазначене резюме, вміщене у п. 1 Правил, звісна річ, обумовлюється філософією прецедентного права і спонукає суди під час користування положеннями цього нормативного документа орієнтуватися на них не як на формальний обов'язок, що притаманне нормам кодифікованої системи права, а застосовувати творчо, розглядаючи їх як допомогу в реалізації ролі суду, яка випливає зі змісту ст. III Конституції США.

Головний чинник цієї ролі — бути арбітром у стосунках між суб'єктами судового провадження і пам'ятати про верхо­венство права у правозастосовній діяльності, тлумачачи нор­ми формального правового документа якраз у напрямі реалі­зації верховенства права або, як висловлюються американці, діяти на допомогу правосуддю. Отже, текст самих Правил націлює осіб, які їх застосовуватимуть, на використання їх як допоміжної функції до тих положень, що безпосередньо містяться в нормах Конституції щодо прав особи, статусу і функціонального завдання інституцій судової влади. Втім, такий висновок аж ніяк не знижує змістовної вартості зазна­чених норм, бо вони залишаються найважливішим правовим актом, що регламентує і регулює діяльність судів, їх служ­бовців і сторін у судовому процесі цієї країни.

Цивільний процес починається з подання позову до суду. Загальні положення, що стосуються регламентації вимог до заяв сторін (позивача і відповідача), викладено у п. 8 Пра­вил. Ці вимоги необхідно розглядати як процедурні положен­ня, саме з них і починається процес забезпечення і гаранту­вання прав громадян у суді. Заява, що містить позов про су­довий захист чи початковий позов, відповідний, перехресний позови чи позов до третьої сторони, має складатися зі:

1) стислого і зрозумілого викладу підстав юрисдикції су­ду; якщо ж юрисдикція суду щодо цього питання вже існує, то в позові не обов'язково її обґрунтовувати знову (преце-дентна преюдиціальність);

2) стислого і зрозумілого викладу змісту позову, що під­тверджував би право заявника на засоби судового захисту;

3) вимоги судового рішення, що забезпечило б судовий захист, якого домагається заявник від держави.

Може виникнути необхідність у кількох засобах судового захисту одночасно, і всіх їх слід зазначити в позові.

Судова система США ________________,_________________ ^7А*

Всі факти в заяві мають бути викладені чітко, просто і зрозуміло. Не обов'язково дотримуватися певних технічних форм заяви чи клопотання.

Сторона-відповідач повинна чітко і ясно викласти свої за­перечення щодо кожного з позовів, а також визнати чи спростувати факти, що їх висуває сторона-позивач. Якщо у сторони-відповідача достатньо інформації для формування думки про неправдивість фактів, то вона мусить заявити про це і така заява матиме силу заперечення. Спростування по­винні відповідати сутності фактів. Якщо адвокат має намір спростувати тільки частину фактів чи застереження до фак­тів, то йому слід чітко визначити, які саме факти є правди­вими, і спростувати інші факти. Якщо адвокат не хоче спро­стовувати зразу всі факти попередньої заяви, він може запе­речити і спростувати деякі факти чи пункти позову частково чи заперечити разом усі сумнівні на його думку факти чи пункти позову, крім тих, що їх він визнає. У разі наміру ад­воката спростувати всі факти, зокрема й ті, що стосуються основ юрисдикції суду, він може зробити це загальним запе­реченням відповідно до положень п. 11 Правил.

Позивач має можливість подати заяву щодо заперечень відповідача до позову. У такій заяві позивач повинен: викла­сти стверджувальну згоду, бажання укласти мирову угоду щодо наявних заперечень або взяти на себе ризик їх відхи­лення; вказати на можливу недбалість щодо обіцянок відпо­відача; дати згоду на припинення боргу відповідача через бідність, випадки застосування до нього фізичного примушу­вання і позбавлення права посилатися на факти; викласти? відмову в зустрічному задоволенні; вказати на прояви шах­райства чи протизаконність у діях відповідача; зазначити ■розміри завданої шкоди; обгрунтувати зволікання з подан­ням зустрічного позову; дати свій дозвіл на відстрочення оп­лати або звільнення від компенсаційної пені; написати, що гез іікіісаіа, тобто, що він вважає справу вирішеною. Пози­вач у такій заяві може оцінити посилання відповідача на за­кон як вчинення останнім дії з метою обману і викласти за­перечення, а також решту доказів, які спростовують запере­чення щодо позову.

Якщо сторона-позивач помилково визнала заперечення Щодо позову як зустрічний позов чи навпаки, то суд, коли

176 ______________________________________________ Розділ II

нового підходу до забезпечення прав людини на всіх стадіях судового процесу.

Крім того, є ще цікава загальна особливість змістової частини Правил апеляційної процедури у США — в них ре­гулюється механізм розгляду апеляційних скарг не лише на рішення суду, а й на рішення деяких органів системи вико­навчої влади, які у деяких випадках виконують квазісудові функції.