I. Аналіз контрольної роботи

II. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Використовуючи форму й стереотипи «масової культури», німецький письменник Патрік Зюскінд порушив складні філософські проблеми. Серед них особливе місце посі­дає феномен творчості генія. На цьому уроці ми ознайомимося з особистістю митця та його постмодерністськими хитросплетін­нями, прихованими за життєподібним сюжетом та детективною інтригою.

III. Оголошення теми й мети уроку

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Повідомлення учня про життя і творчість П. Зюскінда

— Патрік Зюскінд народився 1949 року в місті Амбах, Федера­тивна Республіка Німеччина (ФРН), у родині письменника. Хло­пець ріс у творчій атмосфері, адже в батьків у гостях часто бували літератори, композитори, художники, які вели між собою цікаві дискусії про мистецтво. Із семи років Патрік почав серйозно займа­тися музикою, здобув музичну освіту. Після закінчення гімназії вивчав у Мюнхенському університеті історію, одночасно працю­ючи у відділі патентів компанії «Сіменс», потім тапером у танц-барі, тренером із настільного тенісу, сценаристом на телебаченні. Університет закінчив із відзнакою.

1984 року Патрік Зюскінд написав одноактний монолог «Контрабас». Після прем'єри в Мюнхенському театрі п'єса ста­ла однією з найпопулярніших у Європі. Одна із цюріхських газет відзначала, що «віртуозне володіння мовою, тонкий гумор авто­ра, неприховані симпатії до свого героя, вигідно вирізняють цей твір серед багатьох драматичних одноденок». Театральні критики писали захоплені відгуки про твір «Контрабас»: «П'єсу Патріка Зюскінда хочеться цитувати безкінечно, захоплено милуючись її гармонійною побудовою, неспішно смакуючи вишукані перепади авторської думки».

Усі уроки світової літератури, 11 клас

1985 року був надрукований роман
«Запахи. Історія одного вбивці», який
приніс авторові світову славу. Цей твір
■£ ^^ перекладений більш ніж 30-ма мовами

^* світу, близько десяти років був бестселе-

Патрік Зюскінд

ром. Наступного року письменник отри-мав у Парижі премію Гутенберга за най­кращий іноземний роман. Німецька пре­са відгукнулася на це так: «Про те, що описує Зюскінд, можна не тільки довіда­тися по запаху, відчути на смак, побачити й почути; це художник, який уміє показа­ти вбоге життя в його великому внутріш­ньому драматизмові».

Нині письменник живе в Мюнхені та Парижі, є членом Пен-клубу. Він веде замк­нений спосіб життя, уникає публічності. Творчість П. Зюскінда близька до літературних традицій Ф. Кафки, Ґ. Ґарсія Маркеса та інших прибічників фантастичного перетворення реальності, у якій абсурдність життя переплітається з глибоким філософським змістом.

Ознайомлення з уривком із твору П. Зюскінда «Літературна амнезія»

«Я опускаюся на стілець біля письмового столу. Ганьба. Скан­дал. Упродовж тридцяти років, з тієї пори, як я навчився читати, я дещо прочитав, не так вже й багато, але дещо, одначе що від цьо­го залишилося? Неясний спогад про те, що в другому томі тисячо-сторінкового роману хтось застрелився з пістолета. Тридцять років читав — і все марно. Тисячі годин мого дитинства, хлоп'яцтва та юнацтва я провів за читанням і не зберіг нічого, крім великого за­буття. І це лихо не зникає, навпаки, воно лише посилюється. Якщо я сьогодні читаю книжку, то забуваю початок, ще не дібравшись до кінця. Іноді моя пам'ять відмовляє вже до кінця сторінки. І я ледь плетуся від абзацу й незабаром зможу утримувати у свідомості тіль­ки окремі слова, що доносяться з пітьми якогось вічно невідомого тексту, спалахують, немов падучі зірки в момент читання, аби від­разу ж потонути в забутті... Упродовж літературних дискусій я вже давно не розкриваю рота, аби не знеславитися, переплутавши Мьо-ріке з Гофмансталем, Рільке з Гельдерліном, Беккета з Джойсом, Італо Кальвіно з Італо Звево, Бодлера з Шопеном, Жорж Санд із ма­дам де Сталь тощо. Я цілими днями перегортаю сторінки книжок

// семестр. Із літератури кінця XX— початку XXI ст.

у пошуках якоїсь цитати, оскільки ім'я автора вислизнуло з моєї пам'яті, а в той час, коли я копаюся в невідомих текстах абсолютно незнайомих мені авторів, я примудряюся забути, що ж я, власне, шукаю...»

(П. Зюскінд «Літературна амнезія»)

Евристична бесіда

♦ Яке враження склалося у вас після прочитання уривка з твору?

♦ Що можете сказати про героя оповіді? (Це високоосвічена люди­на, фахівець у галузі літератури, який прочитав сотні тисяч сторінок. Йому здається, що нічого не пам'ятає, але перелік авторів свідчить про інше. Очевидно, це своєрідне прагнення до досконалості — знати все про літературу, бути найкращим спеціалістом.

Названі оповідачем автори свідчать про те, що це серйозна лі­тература, а не «розважальне чтиво». А може, навпаки — саме від «масової літератури» нічого не залишається в пам'яті ге­роя? Тоді навіщо він шукає цитату із цього твору? Усе це за­лишається на розсуд читача...)

♦ Яким вам здався стиль твору, його манера оповіді? (Легкий,
простий, життєподібний, але, очевидно, з інакомовленням.)

Слово вчителя

— Твір П. Зюскінд а «Запахи. Історія одного вбивці» (дехто пе­рекладає як «Парфумер») належить до постмодерністських, отже, складний і багаторівневий, інтертекстуальний. Читаючи твір удо­ма, зверніть увагу і на детективний сюжет, і на асоціації з іншими творами, і на «віртуальний історизм», що полягає в імітації світо­гляду Франції доби Просвітництва, і на можливість різних інтер­претацій твору читачем.