Головним обов'язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата невеликого грошового збору.

Головним обов'язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата невеликого грошового збору.

Шляхтич входив до шляхетської корпорації, що вирішувала різні питання життя повіту, міг бути обраним до повітових органів влади і сейму. Його життя цінувалося дорожче за будь-кого. Винному в образі шляхтича селянину чи міщанину відрубували руку. Шляхта мала широкі привілеїв торгівлі та землекористуванні. Був вироблений своєрідний кодекс шляхетської честі. У суді слово шляхтича не потребувало доказу. Шляхтич, що вчинив злочин, позбавлявся привілеїв.

Виняткові політичні й особисті права виробили у шляхти високе почуття власної гідності й разом з тим зневажливе ставлення до представників нижчих верств.

У XVII ст. в трьох воєводствах - Київському, Волинському, Брацлавському — нараховувалось 38-40 тис. шляхтичів, що становило 2,3-2,5% загальної чисельності населення.

Шляхта була неоднорідна за своїм майновим становищем. Умовно її можна поділити на три основні групи - дрібна шляхта, середня, магнати. Дрібні шляхтичі мали від 1 до 50 селянських дворів, магнати — кілька або десятки тисяч.

Українські магнати не тільки багатіли, а й поступово окатоличувалися та ополячувалися. Найдовше трималась родина українських князівОстрозьких. її найвпливовіший представник Костянтин Іванович у різний час обіймав посади литовського гетьмана, воєводи та ін. До самої смерті в 1530 р. він захищав православну церкву від наступу католицизму, організував захист українських земель системою міст і замків, здійснював походи проти татар.

4. Соціальна структура населення укр. земель в 14-17 ст.

За соціальним становищем населення Львова можна поділити на три основні групи. Перша – це міські багатії, купці, лихварі, нерідко деякі багатії ремісники. ЇХ називали патриціями. Хоч в цій групі було не більше 40-50 родин, вона захопила в свої руки міське управління, господарство, прибутки. З першої половини 16 ст. група патриціїв стала не виборним, а довічним кооптивним органом міського управління. У 1519 р. до 6 членів ради патриціїв кооптували ще 6. Змінюючись щорічно, ці 12 радних управляли містом. Склад ради поповнювався за рахунок 12 лавників, очолюваних війтом, а у лаві засідали зяті і сини радних. До складу міського патриціату входили і деякі ремісники, найчастіше золотарі, кушнірі.

 До другої соціальної групи населення Львова належала основна маса жителів міста: міщани з міським правом – міське поспільство, дрібні та середні купці, цехові майстри різних професій, а також багаті позацехові ремісники, обмежені у правовому відношенні. Інколи цю соціальну групу називали бюргерством. Бюргери були основною опозиційною і рушійною силою в боротьбі проти міського патриціату і шляхти, вони часто очолювали всі незадоволені верстви населення.

Третю, дуже численну групу населення становили плебеї, міська біднота. Вони не мали ніякого права, не були охоплені корпоративними організаціями. До цієї групи належали бродячі ремісники, підмайстри, учні різних ремесел, комірники, гультяї і дуже велика кількість слуг багатих купців. Вони не становили якоїсь окремої суспільно-організованої сили, а в боротьбі проти патриціату завжди ставали на сторону міського поспільства.