на жалосний погреб шляхетного лицаря

Касіян Сакович

ВІРШІ

на жалосний погреб шляхетного лицаря

Петра Конашевича-Сагайдачного…[1]

(уривок)

Четвертий спудей

Ідеш од нас, гетьмане милий,

Короні тій вельми зичливий.

Поцілений стрілом ворожим,

Вмираєш за вироком Божим.

Стояв за отчизну горою –

За неї наклав головою.

Нащадки тебе не забудуть –

Довічно славити будуть,

Що вів запорожців на штурми,

Жахав неприятелів юрми.

Кінчив на землі тепер бою,

Спочинь же у вічнім спокою,

По трудах світових і працях

В затишних небесних палацах.

Туди йдеш за добрі діла ти –

Вмів стежку до раю топтати.

 

Климентій Зіновіїв

ПРО ЛЮДЕЙ ПРАВОСЛАВНИХ,

що військову службу справляють,

а саме – ПРО КОЗАКІВ[2]

Всі на світі козаки трудяться багато,

виставляють у бою груди презавзято.

За вітчизну і добро ваше, християни,

щоб подужать не змогли вражі бусурмани.

Та не тільки на війні груди виставляють,

але й голови в бою часто покладають.

Дай спасіння, Господи, за таку відвагу,

грішен той, хто виявля козакам зневагу.

Вдома простий чоловік завше пробуває,

а козак у військо йде, дім свій залишає.

Чи повернеться, йдучи, - впевнитись не може,

тож і ти обережи їх од смерті, Боже.

Не годиться також їм осуд виявляти,

  козаків, немов святих, треба шанувати.

Позаяк і кров свою в битвах проливають,

  і за віру праведну душі покладають.

Тим з небес подай свою, Господи, корону,

хто для нашої землі чинить оборону.

 

Григорій Сковорода

ПІСНЯ 10-та[3]

Всякому місту – звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова.

В серця є власні любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім сій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Ладить юриста на свій смак права,

З диспуту учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин Амур,

Всякому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

 

Знаю, що смерть, як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона,

Байдуже смерті, мужик то чи цар,

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

Григорій Сковорода

ПІСНЯ 18-та[4]

Ой пташино жовтобока,

Не клади гнізда високо,

А клади лиш на лужку,

На зеленім моріжку.

Яструб ген над головою

Висить, хоче ухопить,

Вашою живе він кров’ю,

Глянь-но! Пазури сталить!

 

Стоїть явір над водою,

І киває головою,

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають,

А вербички шумлять низько,

Заколишуть мене в снах,

Тут тече потічок близько,

Видко воду аж до дна.

 

Нащо думати-гадати,

Що в селі родила мати?

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо вгору пнеться.

А я буду собі тихо

Коротати милий вік,

Так мине мені все лихо –

Щасний буду чоловік.

 

Григорій Сковорода

DE LIBERTATE [5],[6]

 

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш – болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

[1] Див.: Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М.М.Сулима. – К., 1998. –

С. 332.

[2] Див.: Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М.М.Сулима. – К., 1998. –

С. 365.

[3] Див.: Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М.М.Сулима. – К., 1998. –

С. 567.

[4] Див.: Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М.М.Сулима. – К., 1998. –

С. 569.

[5] Про свободу (латин.).

 

[6] Див.: Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М.М.Сулима. – К., 1998. –

С. 570.