Братський рух у концепції реформи о. Бориса Гудзяка

Наприкінці 16 ст. Київська митрополія залишилася сам на сам у протистоянні зі зростаючою внутрішньою кризою і дедалі більшою нетолерантністю влади та католицькою і протестантською експансією, що загрожувала із Заходу.

Своєрідною спробою пошуків виходу з кризової ситуації, у якій опинилася православна церква, стала діяльність укр. православного міщанства, яке обєдналося в братства. Братський рух, зародження якого на укр. землях фіксується ще 15 ст. , набув особливого розвитку наприкінці 16 ст. Форма братств була використана в Україні для вирішення нових завдань, що постали перед православною церквою.

Активізація діяльності братств відбулася як у результаті внутрішніх потреб церковного життя, так і під впливом конрреформаційного та реформаційного рухів на території Речі Посполитої. Братський рух став проявом підвищення ролі світського елемента в церковному житті. Роль ця абсолютно відмінна від тої, яку відігравала королівська влада, магнетерія та шляхта, що користувалися правом патронату. Мета братського руху полягала у відродженні духу первісного християнства, відновленні моралі та канонічних засад церковного життя. Ця мета, як і спроба підвищити роль світського елементу в церкві, наштовхувались на опозицію єпископату, що був творцем тогочасного занепаду церковного життя.

Тереном найзапеклішої боротьби з єпископською владою став Львів, де протягом півтора сторіч не було єпископської кафедри, і православне міщанство звикло самостійно вирішувати питання церковного життя. У 1586 р. антіохійський патріарх Іоким затвердив статут львівського Успенського братства, який визначав нові орієнтири братського руху в цілому, а в 1589 р. константинопольський патріарх Ієремія надав цьому братству право ставропігії, тобто вилучив його з-під влади львівського єпископа. Боротьба між єпископом Гедеоном Балабаном і братством, у якій православний єпископ формально підтримував братство, стала визначальною рисою церковного життя Київської митрополії упродовж цілого десятиліття перед укладенням Берестейської унії.

Одним із головних завдань братств стала внутрішня реформа православ’я, пристосування його до нових зовнішніх та внутрішніх умов. Про характер програми свідчить статут Успенського братства. Згідно з статутом братство зобов’язувалося дбати про чистоту християнської віри, моральність і дотримання церковних законів священиками і навіть єпископами.

Братства організовували освіту та книгодрукування. Заснування братських шкіл мало на меті підвищення освітнього рівня людності в цілому, духовенства зокрема. У цілому братський рух був покликаний до життя вимогами тодішнього стану українського та білоруського православ’я й намагався боронити його, пропонуючи для цього програму внутрішньої реформи.