Структура українського шляхетського стану у 16 – на поч. 17 ст.

Князь:глава держави, князівства або окремого політ. об'єднання. У 15 – 16 ст. втрачають держ владу і перетв. на впливових зем. магнатів. Становили єдиний замкнутий стан. Князем був лише син князя. З утвердж. лит. пануючої династії місцеві князі були відкинуті на 2 план. При Вітовті(1392 – 1430) відб. перерозподіл на удільних князівствах. Різко зросла к-сть службових князів –становище між феодалом і уділ. князем. Князі под. на 4 групи:

- лит. походж.;

- руського походж. (Рюриковичі);

- князі-вихідці з татар. орд і Крим ханства;

- князів новоставленого походж.

Магнати: Класичні риси магнатерії:

- обійняття сенатор. урядів протягом к-х поколінь;

- утрим. в своїх руках королівщин;

- надання почесних титулів;

- наявність власних збройних загонів;

З магнатів склад. Рада панів – до 1564 р. – найвища держ. установа у ВКЛ. М. утрим. в своїх руках всі вищі уряди держави і раду ВКЛ.

Пани: віднос. члени великокнязів. ради і найб. феодали, які під час збору військ. ополчення виїжджади окрему з власними загонами під власними хоругвами. Критерії:

- давність роду;

- отчинний х-р землеволодіння.

Пани отрим. від великого князя у почерговому порядку право збору окремих данин. З соц. групи панів виросли магнати.

Земяни: Господарські земяни – належ. до «вищого стану». Вважались безпосередніми підданими пануючого і користуючим правом повного і необмеженого розпорядж. своїми маєтками.

Дрібні земяни напередодні Хмельниччини склад. абсолютну більшість шляхет. загону. Найпош. була служба на князів. і великопол. дворах або в судово-адмін. апараті, військ. служба за кордоном. Малозем. шляхта склад. осн. контингент легкоозброєної рухливої кавалерії.

Залежні земяни – нижчий щабель. Їхні маєтки не були повною, безумовно відчужуваною спадковою власністю.

Головний землянин – виступав як носій особистого шляхетства.

    

79. Князів. стан на укр. землях у 16 – пер. половині 17 ст.

Найвищим шляхетським станом були князі. Адже в їхніх руках зосереджувався контроль над місцевими корпораціями шляхти, оскільки князі обіймали всі головні адміністративні уряди. Дрібна шляхта залежала від княжих домів. Проте далеко не всі князі були маєтними і впливовими. Особа князя і вище право, носієм якого він вважався, сприймалися як дар Божий. Прямими нащадками могутніх князів давньоруської доби в письменстві кінця 16 – початку 17 ст. проголошуються волинські княжі роди. За схемою Ю. Вольфа, усі князівські роди, розселені на території русько-литовської держави умовно діляться на 4 групи:

- князі литовського походження:

          * нащадки володарів литовських удільних князівств, ліквідованих у 13 ст. у процесі обєднання Литовської держави;

          * представники династії Гедиміновичів.

- князі Руського походження (Рюриковичі);

- князі – вихідці із татарських орд і Кримського ханства;

- князі невстановленого походження.

Права князя:

- збирати податки в князівстві;

- суд над підданими;

- князі мали власну печатку;

- власне військо.

 Князі поділялися на:

- князів-господарів – князі, які володіли своїми вотчинами;

- князі-сужебні –князі, які отримували певну територію для правління, на основі несення служби у великого князя литовського.