Галицька митрополія 14-15 ст. Проблеми її відновлення та ліквідації

Галицько-волинські володарі подбали про утворення своєї власної митрополії і за короля Юрія Львовича добилися за формальною згодою не тільки царгородського патріарха, але й візантійського імператора, визнання окремої Галицької митрополії у 1303 р., митрополитом став Нифонт. Центр був зосереджений у Владимирі. До нової митрополії мали належати такі єпархії: Володимирська, Черемиська, Галицька, Луцька, Туровська й Холмська. Проти окремої Галицької митрополії виступили на Суздальщині та у Москві. Мабуть завдяки цим інтригам патріарх висвятив по смерті Нифонта присланого з Галичини кандидата Петра Рутенського не на галицького митрополита, а на митрополита «всієї Русі», і Петро за резиденцію обрав собі Москву. Та в Галичині добилися висвячення нового митрополита, грека Теогноста. Але й цей зумів обєднати у своїх руках дві митрополії, галицьку й києво-московську. Нарешті противникам окремої Галицької митрополії вдалось добитися її скасування в 1347 р. Відновлено її було в 1371 р. на бажання короля Казимира, очевидно, під впливом прохань про це укр. населення, але й цього разу Галицька православна митрополія протрималася недовго і в кінці 14 ст. була ліквідована. 

32. Київська православна митрополія в др. половині 15-16 ст.

Київська митрополія залишалася неподільною і підвладною Царгородові до середини XV ст. Тодішнє небезпечне і скрутне становище Візантійської імперії, заляканої загрозою турецького поневолення, стимулювало нові спроби досягти примирення між східним і західним християнством. Флорентійська унія 1439 p., схвалена візантійським імператором, царгородським патріархом і всіма делегатами, здавалося, на короткий час розв'язала основні догматичні та обрядові відмінності між Сходом і Заходом.

На прийняття Флорентійської унії греками та митрополитом Ӏзидором Москва відреаґувала обранням нового митрополита без санкції Царгородського патріарха-уніоніста. Висвячення Йони, московита з походження, на митрополита у 1448 p. було фактичним переходом до автокефалії Московської Церкви.

невдовзі після Флорентійської унії давня Руська митрополія поділилася па окремі — Київську та Московську — юрисдикції. З 1458 p. до Берестейського собору землі Київської митрополії фактично збігалися з кордонами династично об'єднаних держав — Литви і Польщі.