Формування реєстрового козацтва

Виникнення реєстрового козацтва пов’язане із зростанням феодально-кріпосного гніту та посиленої боротьби селянства. Оскільки Запорізька Січ послідовно виступала проти утвердження польського панування на укр. Землях, залучення запорожців до державної служби передбачало також установлення над ними контролю, щоб обмежити їхній вплив на укр. Суспільство та уникнути загострення відносин із Туреччиною і Кримським ханством.

У 1572 р. польський король Сигізмунд І Август (1548-1572) видав універсал, за яким на службу було взято 300 козаків. Ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали, і власне нічим не відрізнялися від решти козаків. Реформа сприяла організації козацтва, виділенню його з інших верств населення. Фактично нею було покладено початок відокремлення укр. козацтва як соціального стану. Новий етап у визнанні укр. козацтва як окремої соціальної верстви належить до правління Стефана Баторія (1576-1586), щоб не допустити антипольських повстань король у 1578 р. здійснив т.зв. козацьку реформу – 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку – реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровими. Козаки отримали низку привілеїв: звільнялися з-під залежності місцевих адміністрацій; звільнені від державних податків і повинностей, окрім військової; отримали право на землеволодіння; право власної військової та судової влади. Надання козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською владою укр. козацтва як стану.

Проте умови королівської служби поширювалися на час війни. Що свідчило про недовіру Баторія до реєстровців і намір зменшити їх чисельність після завершення експедиції проти московитів. Їх резиденцією оголошувався м. Трахтемирів, де розташовувався і козацький шпиталь. Плату за службу мав видавати писар на день Св. Миколая в Черкасах. Перебуваючи на королівській службі, крім власне військових, козаки мали виконувати поліційні функції, насамперед щодо всіх інших козаків.