Художні тексти. Для вивчення напам’ять. Давня українська література). Біблія. Новий заповіт. Євангеліє від Матвія 5; 3-10. Біблія. Новий заповіт. Євангеліє від Матвія 6; 9-13. Плач ярославни

ХУДОЖНІ ТЕКСТИ

для вивчення напам’ять

 (Давня українська література)

БІБЛІЯ

Новий Заповіт

Євангеліє від Матвія 5; 3-10

3

Блаженні вбогі духом,

бо їхнє Царство Небесне.

4

Блаженні засмучені,

бо вони будуть утішені.

5

Блаженні лагідні,

бо землю вспадкують вони.

6

Блаженні голодні та спрагнені праведності,

бо вони нагодовані будуть.

7

Блаженні милостиві,

бо помилувані вони будуть.

8

Блаженні чисті серцем,

бо вони будуть бачити Бога.

9

Блаженні миротворці,

бо вони синами Божими стануть.

10

Блаженні вигнані за праведність,

бо їхнє Царство Небесне.

 

БІБЛІЯ

Новий Заповіт

Євангеліє від Матвія 6; 9-13

9

 Отче наш, що на небі!

Нехай святиться Ім’я Твоє,

10

нехай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля Твоя,

як на небі, так і на землі.

11

 Хліба нашого щоденного

дай нам сьогодні.

12

 І прости нам довги наші,

як і ми прощаємо

винуватцям нашим.

13

 І не введи нас у випробування,

але визволи

нас від лукавого.

Бо Твоє є царство,

і сила, і слава навіки.

Амінь.

 Тарас Шевченко

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

 

В Путивлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

«Полечу, - каже, - зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани…»

 

І квилить, плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

«Вітрило-вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього. На морі

Гойдай насади-кораблі.

А ти, прелютий… Горе! Горе!

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав».

 

Сумує, квилить, плаче рано

В Путивлі-граді Ярославна.

І каже: «Дужий і старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси високі скали,

Текучи в землю половчана,

Носив єси на байдаках

На половчан, на Кобяка

Дружину тую Святославлю!..

О мій Словутицю преславний!

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль весела слала,

У море сліз не посилала, -

Сльозами моря не долить».

 

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу, на брамі,

Святеє сонечко зійшло.

І каже: «Сонце пресвятеє

На землю радість принесло

І людям, і землі, моєї

Туги-нудьги не розвело.

Святий, огненний господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя, і дружину,

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи…

Загинув ладо… Я загину!»

4 іюня [1860]

СПБ