Сутність і склад державних фінансів, організація фінансової діяльності держави

Державні фінанси являють собою досить розгалужену систему відносин, яка опосередковується формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фон­дів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функ­цій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади.

Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесе   формування і використання централізованих фондів ї грошових коштів, призначених для фінансового за- ї Убезпечення виконання державою покладених на не ї функцій.

Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб'єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізова­них фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обся­гами і питомою вагою і пов 'язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держа­ви у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фі­зичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на ос­

нові обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отри­мані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізич­них осіб державні фінанси мають насамперед яскраво ви­ражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

Склад державних фінансів, що відображений на схемі 19, роз­глядається за ланками і рівнями органів державної влади й упра­вління. Ланками державних фінансів, як вже зазначалося, є:

— бюджет держави;

— фонди цільового призначення;

— державний кредит;

— фінанси державного сектора.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержав­ні й місцеві.

 

Схема 19

Система державних фінансів

		Ланки
		Бюджет держави	Цільові фонди	Державний кредит	Фінанси державних підприємств
		Державний бюджет	Загально-державні-фонди	Державні по­зики	Фінанси державного сектора:
Рівні	Загально-державні фінанси
		Місцеві бюджети	Регіональни фонди	Місцеві позики	Фінанси муніципального господарства

Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здій-

снюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих ор­ганів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потре­би у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіаль-ний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

 

Основна проблема структурної побудови системи державніх фінансів - установлення оптимального співвідношення між її рівнями.

 

З одного боку, рівень загальнодержавної централізації має бути таким, щоб надійно забезпечувати загальнонаціональні інтереси. Брак коштів у центральних органів влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що може негативно позначатись на країні в цілому.

З іншого боку, рівень загальнодержавної централізації не мо­же підривати фінансової бази регіонів. Місцеві органи влади й управління потребують достатньо фінансових стимулів для ефек­тивної діяльності. Якщо цього немає, місцева влада перетворює­ться у звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не заробляють їх самостійно.

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні ви­датки, державний кредит.

Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується держа­вою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані (схема 20). Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяють­ся на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщуються на державних під­приємствах. У свою чергу, частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосову­вати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилу­чення частини доходів.

Метод взаємовідносин держави зі своїми підприємствами ви­значається характером економічної системи. В умовах адмініст­

ративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У рин­ковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринково­му середовищі, будують свої взаємовідносини з державоюна за­гальноприйнятих податкових засадах.

Схема 20

Система державних доходів

Основне призначення системи державних доходів — створен­ня надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяль­ності держави.

Державнівидатки — це сума коштів, що витрачається дер­жавою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (схема 21). За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети. За формами фінансу­вання розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінан­сування. Відповідно до цільового призначення видатки класифі­куються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

Система державних видатків призначена забезпечити раціо­нальне розміщення та ефективне використання державних кош­тів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпе­чення та соціально-економічного розвитку країни.

Схема 21

Система державних видатків

Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може бути кредитором (при наданні кредитів іншим країнам) чи гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобі­лізуються з допомогою державного кредиту, надходять до бю­джету. Вони можуть використовуватись як знеособлено через бюджетні видатки, так і на конкретні проекти — при випуску ці­льових позик.

Фінансова діяльність держави ґрунтується на принципово ін­ших засадах, ніж у підприємств, і характеризується досить прос­тою, на перший погляд, схемою:

 

Мобілізація доходів

Фінансування видатків

 

З одного боку, це спрощує її, оскільки не існує проблем мобі­лізації фінансових ресурсів, їх розміщення та забезпечення отри­

мання доходів від їх використання — це завдання підприємниць­ких структур. Натомість держава встановлює і законодавче фік­сує систему і порядок формування своїх доходів. Але, з іншого боку, це ставить фінансову діяльність держави у пряму залеж­ність від результатів діяльності суб'єктів господарювання, адже основою формування її доходів є перерозподіл доходів юридич­них і фізичних осіб. При цьому обсяги доходів держави залежать від двох чинників — обсягів виробленого ВВП і налагодженості механізму вилучення його певної частини на формування держав­них доходів.

Безумовно, основним чинником, що забезпечує стабільність фінансової діяльності держави, є обсяг виробленого ВВП, адже якщо він обмежений, то ніякий механізм не забезпечить достат­ності доходів, необхідних для фінансування державних видатків. Така залежність держави від результативності функціонування економіки дуже важлива — вона змушує державу всебічно спри­яти її розвитку. Тому, здавалося б на перший погляд, необгрунто­вана схема фінансової діяльності держави за рахунок перерозпо­ділу створеного у суспільстві ВВП є якраз логічною, виправ­даною і доцільною. При такій схемі фінанси держави не можуть бути у кращому стані, ніж у підприємств і громадян. Навпаки, здійснення фінансової діяльності державою за відособленою схемою може привести до ситуації, коли її фінансовий потенціал буде досить потужним на фоні обмеженості доходів юридичних і фізичних осіб (що, власне, і було у недавньому минулому в нашій країні).

З позицій підпорядкованості фінансування видатків надхо­дженню доходів дуже важливим є налагодженість механізму формування державних доходів. Саме тому у фінансовій системі кожної країни така велика увага приділяється податковій службі, яка повинна забезпечити повне, регулярне і стабільне надхо­дження податків та обов'язкових платежів, що є основою систе­ми державних доходів. При цьому дуже важливим чинником є податкова дисципліна і свідомість. Але для цього держава по­винна забезпечувати прозорість своєї фінансової діяльності, щоб було видно, хто, скільки і як платить податки та куди вони вико­ристовуються.

Система державних фінансів характеризується досить розга­луженими грошовими потоками, які поділяються на зовнішні — з іншими суб'єктами розподільних відносин та іншими сферами і ланками фінансової системи, і внутрішні — між окремими лан­ками державних фінансів (схема 22).

Схема 22