Фінансова модель алміністративної економіки

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну час­тину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розпо­ділу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспі­льстві:

по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

по-друге, доходи юридичних і фізичних осібневідображають їх вклад у створення національного доходу;

по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції перегінного розподілу національного доходу регу­люються державою за допомогою адміністративних методів. Рі­вень заробітної плати регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксувався централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлювався рівень прибутку підприємств.

Звісна річ, виділення зазначених моделей певною мірою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих по­датків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої поля­гає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки — втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної г^ентралізаг^ії ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації =25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мініму­му. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населен­ня, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одно­го боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цьо­го. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і ви­сокоефективна, оскільки заснована, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті = 35—45%. За рахунок ви­щого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зво­диться до паралельного функціонування державних і комерцій­них установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бю­джетної централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона харак­теризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров'я. Вона створює клімат упев­неності й соціальної врівноваженості. Однак така модель можли­ва тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу насе-

лення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивіду­ального споживання, і, по-друге, високого рівня культури та сві­домості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

 

Вибір фінансової моделі — це вибір шляху розвитку су­спільства, установлення певної системи економічних ін­тересів, які лежать в основі забезпечення впливу на тем­пи і пропорції цього розвитку.                           

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чин­ників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби ді­яльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної систем й соціальних гарантій.

 

ФУНКЦІЇ І РОЛЬ ФІНАНСІВ

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії. Призначенням фінансів, як уже зазначалось, є забезпе­чення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси форму­вання доходів окремих суб'єктів, які, у свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи нако­пиченого національного багатства. Причому, оскільки ці процеси опосередковуються рухом грошових потоків і відображають су­перечливі відносини, вони і потребують, і створюють належні передумови для контролю за діяльністю всіх суб'єктів фінансо­вих відносин. Звідси випливає, що фінанси виконують дві функції:

— розподільну;

— контрольну.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбу­

вається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і по­слуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і по­слуги — нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбуваєть­ся не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а нав­паки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно викону­ють функцію вимірювання вартості. На відміну від цін фінанси на­самперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбу­ватися в результаті кримінальних порушень — крадіжок, зловжи­вань службовим становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків та ін. Однак це не економічні ме­тоди, і вони є предметом іншої науки — правознавства.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схе­мою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й форму­вання первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробіт­на плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходжен­ня від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізо­ваних фондів. За рівнем централізації вони поділяються на за­гальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

— вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;

— використання централізованих фондів і формування дохо­дів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу.

Механізм дії розподільної функції фінансів зображено на схемі 6.

Схема 6