Організаційні засади функціонування Фінансів

Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні — це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (ви­трат). У вузькому розумінні, це ті надходження, що відобража­ють приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості — заробітна плата, прибуток, позичковий про­цент, рента, непрямі податки.

Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування. За стадіями розрізняють первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які форму­ються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи — від певної продук­тивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, до­ходи можуть поділятися на законні — отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні — одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб'єкта на даний момент, з ме­тою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються про­дуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ре­сурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншо- а го — фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення "| та запозичення коштів.

Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (схема 2).

Схема 2

Об'єкти фінансових відносин

Національне багатство

Вартість нагромадже­них у країні матері­альних цінностей та залучених у вироб­ництво природних ресурсів

Валовий внутрішній продукт

Додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році

Склад: | основні засоби; а матеріальні | ресурси;    І страхові запаси; | золотий запас; | валютний запас; | природи і ресурси /

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення без­перервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з од­ного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З іншого боку, саме ВВП як об'єкт фінансових відносин характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відпові­дно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об'єктом фінансових відносин є національне ба­гатство, для формування доходів використовується те, що ство­рене попередніми поколіннями або дане природою. Закономір­ним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують

зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використову­ються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що пе­ревищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ре­сурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

 

Нормальна фінансова ситуація

Основним об'єктом фінансових відно­син є ВВП; національне багатство — тільки в частині зайвих ресурсів.

Кризова фінансова ситуація

ВВП не вистачає для формування до­ходів і фінансових ресурсів, тому роз­продається національне багатство.

 

Тільки зростаюче виробництво ВВП створює ста- | більш фінансові передумови для процвітання нації.

 

Суб'єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава (схема 3).

Схема З

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У межах державного сектора економіки такі самі права власності нале­жать державі, яка в даному випадку є звичайним підприємцем.

Права держави як керуючої структури суспільства визначаю­ться об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

— заробляти як власник засобів виробництва;

— отримувати від природних ресурсів, що перебувають в її власності;

— мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

З позицій використання створеного ВВП суб'єктами фінансо­вих відносин є юридичні та фізичні особи та держава. Це пов'язано з тим, що не всі фізичні особи беруть участь у створен­ні ВВП, а тому їх потреби забезпечуються через перерозподіл, який здійснює держава.

Фінансові протиріччя. Оскільки об'єкт фінансових відносин один, а суб'єктів троє, то ці відносини мають яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб'єкт прагне отримати якомо­га більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб'єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхід­ність збалансування інтересів усіх суб'єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

І. Установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

II. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб'єктів.

Збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин дося­гається насамперед шляхом установлення оптимальних пропор­цій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожно­го, зокрема й держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і кри­теріїв ефективності на практиці не існує. Оцінювання проводить­ся опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує стабільно й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соці­альне напруження у суспільстві відсутнє, то воно в цілому задо­волене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках — рів­ні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Обсяг валового національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних крите­ріїв життєвого рівня населення окремих країн. Як відносний по­казник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Обсяг ВНП на душу населення за рік у різ­них країнах має дуже значні коливання. У розвинених країнах він становить 25—4-0 тис. дол. США, а в деяких, наприклад у Швей­царії, перевищує 40 тис. дол. У найменш розвинених країнах цей

показник становить 80—100 дол. В Україні в останні роки рівень ВНП на душу населення перебував на рівні 700 дол. З 2001 р. наша країна входить до групи найбідніших країн світу.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів ко­жного з суб'єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансо­вих відносин: чим вони вищі —тим більше задовольняються по­треби в доходах. Психологічно передусім сприймається не стіль­ки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб'єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів ство­рює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке змен­шення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негати­вно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбагатших країнах негативно сприймається лише сповіль­нення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання доходів веде до їх високого рівня в розрахунку на душу населення.

 

Забезпечення зростання ВВП є основною формою ви­рішення фінансових протиріч у суспільстві. Падіння ВВП веде до фінансової кризи, яку не можна подолати, не зу­пинивши це падіння.

 

Характерні ознаки фінансів:

— обмінно-розподільний характер;

— рух вартості від одного суб'єкта до іншого;

— грошова форма відносин;

— формування доходів і здійснення видатків;

— еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розпо­ділу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну — ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних по­слуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відно­синах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки

ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам'ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл — це тільки наукові абстракції. У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко і навряд чи доцільно.