Структурна будова та засади функціонування фінансової системи

Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Во­ни охоплюють широку гаму обмінно-розподільних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній сутності цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінансів ґрунтується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у су­спільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінан­сових відносин.

Форми фінансових відносин — це виокремлені за певною ознакою складові фінансів. Сукупність цих складових визначає­ться терміном «фінансова система». Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю вза­ємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутріш­ньою (змістовою) структурою й організаційною будовою.

 

За	внутрішньою структурою

 

Фінінсова система – сукупність відногсно відособленних взаємозв'язаних сер і ланок, які відображують специфічніформи та методи фінансових відносин.

 

За організаційною будовою

 

Фінансова система – сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками.

 

 

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єк­тивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує уза­гальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка — їх відособлену частину.

Сьогодні як у визначенні фінансів, так і у виокремленні їх складових, що становлять основу формування внутрішньої стру­ктури фінансової системи, немає єдиного підходу. Але це має цілком логічне пояснення. Фінанси, як було показано раніше, до­сить різнобічне явище, що має різні ознаки. Тому, беручи за ос­нову структуризації відмінні ознаки — суб'єкти фінансових від­носин, фонди грошових коштів, рівень економічної системи, фінансові органи та інституції, — вчені по-різному характеризу­ють і склад фінансової системи. Звісна річ, що за будь-якого під­ходу слід, по-перше, дотримуватись єдиної ознаки, а не кількох відразу. По-друге, слід враховувати, що фінанси — це завжди пе­вною мірою організовані відносини — чи у законодавчій, чи в ін­структивній, чи у статутній, чи у договірній формах. Відповідно виділення їх окремих складових може бути обґрунтоване тільки за наявності таких організаційних засад.

Вибір ознаки структуризації фінансів має базуватися на пов­ному відображенні усієї сукупності фінансових відносин. Якщо за основу структуризації взяти суб'єктів фінансових відносин — юридичних та фізичних осіб і державу, то у фінансах можна ви­ділити такі складові: фінанси громадян (сімейні фінанси, або фі­нанси домогосподарств), фінанси підприємств, державні фінанси. Але така структура, по-перше, неповна, бо не включає міжнарод­них фінансів (а це в умовах глобалізації економіки просто непра­вильно), а, по-друге, не до кінця обгрунтована, оскільки фінанси громадян (сімейні фінанси) не мають організаційних засад і тому не можуть виділятись як окрема сфера чи ланка. Якщо за основу структуризації взяти фонди грошових коштів, то відразу випадає певна частина фінансових відносин, що має канальний, а не фон­довий характер. Це насамперед стосується фінансів підприємств, де процес формування грошових фондів не є обов'язковим. При­йняття ж за основу структуризації фінансових органів та інститу­цій взагалі неправомірне, оскільки характеризує організаційну, а не сутнісну сторону фінансів. Воно може і повинно використову­ватися тільки при розгляді організаційної структури фінансової системи.

Отже, перелічені вище ознаки не забезпечують такої структу­ризації, яка б відображала всю сукупність фінансових відносин.

Найбільш доцільно в основу структуризації фінансів покласти рі­вень економічної системи (схема 7), виділивши відповідні сфери фінансів: на мікрорівні — фінанси суб'єктів господарювання (підприємств); на макрорівні — державні фінанси; на рівні світо­вого господарства — міжнародні фінанси, і на узагальнюючому рівні забезпечуючу сферу — фінансовий ринок. Кожна з цих сфер має відповідне організаційне забезпечення, кожна рівнева сфера — певний склад доходів та видатків (витрат) та свою спе^ цифічну схему організації фінансової діяльності, а фінансовий ринок — форми фінансових ресурсів та методи торгівлі ними.

Схема 7

Сфери фінансових відносин

Світове господарство Макроекономіка Мікроекономіка		Фінансова система.
	Міжнародні фінанси
					Фінансовий ринок
	Державні фінанси
	Фінанси суб'єктів господарювання (підприємств)

Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або від­особленого фонду грошових коштів, або специфічних форм і ме­тодів фінансових відносин.

Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи організації і методи здійснення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки. Існують певні особ­ливості, пов'язані з формою власності та галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансо­вих відносин, але не змінюють їх сутності.

Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяль­ність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, дер-

жавний кредит, фонди цільового призначення, фінанси держав­них підприємств.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні Вона складається з двох частин — міжнародних фінансових від­носин та безпосередньо міжнародних фінансів. Міжнародні фі­нансові відносини опосередковуються через міжнародні розра­хунки, які, у свою чергу, грунтуються на використанні двох валют і встановленні валютного курсу. Нині процеси курсоутво-рення, купівлі та продажу необхідних валют пов'язані з функціо­нуванням валютного ринку, який формує специфічну ланку між­народних фінансів. Безпосередньо міжнародні фінанси включа­ють дві ланки — фінанси міжнародних організацій та міжнародні фінансові інституції.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. За формою ресурсів фінан­совий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів. Функціонування фінансового ринку забезпечується через відповідні інституції — банки, інституційні інвестори, фондові біржі.                                        

Відособленою ланкою фінансової системи є страхування. Во­но не належить до конкретної сфери і займає проміжне місцеміжмікро-1 макрорівнями.

Внутрішню структуру фінансової системи відображено v схемі 8.

Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, не­обхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих по­зицій розрізняють національні, регіональні та світову фінансові системи.

Національні фінансові системи відображають структуру фі­нансів окремих країн. До їх складу входять:

— фінанси суб'єктів господарювання;

— страхування;

—державні фінанси;

— внутрішні валютний та фінансовий ринки.

Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів:

— національні фінансові системи країн світучи окремого ое-пону;                               

— міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях коштахта фінансових ре­сурсах.                                          

Схема 8