Призначення і специфічні ознаки сфер та ланок фінансової системи

Кожна сфера і ланка фінансової системи має відповідне при­значення і специфічні ознаки.

Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпе­чення діяльності підприємств. Вони є основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП який є об'єктом фі­нансових відносин.

Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи — внутрішні й зовнішні. Внутрішні відносини характеризують грошові потоки на підпри­ємстві й відображають процеси формування, розподілу і перероз­поділу його доходів. Зовнішні відносини характеризують зв'язки з іншими підприємствами та сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки.

Діяльність суб'єктів господарювання залежить від забезпече­ності фінансовими ресурсами. Можливості їх нарощення визнав чаються величиною отриманих доходів та рівнем їх вилучення і надходження через систему зовнішніх фінансових відносин.

Мета господарської діяльності — виробництво товарів, ви­конання робіт, надання послуг.

Мета фінансової діяльності — отримання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється:

законодавче — в частині взаємовідносин з державою;

на підставі угод — з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства;

статутними документами — внутрішні відносини. Внутрішні фінансові відносини можуть мати фондовий чи ка­нальний характер. Фондовий характер означає, що спочатку від­бувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових

коштів, а потімїх використання згідно з призначенням фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, ко­ли окремо ведеться їх облік, і повний, коли вони концентруються на окремих рахунках у банку. У разі канального характеру фінан­сових відносин використання коштів відбувається за певними напрямами з одного рахунку згідно з потребами підприємства.

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової сис­теми, яка відображає відносини з приводу формування і викорис­тання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єк­тами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікро-економіки. З іншого боку, створювані фонди відображають пере­розподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страху­вання і таким чином мають ознаки належності до макрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони на­лежатимуть до системи державних фінансів.

Державні фінанси відображають суспільну централізацію дохо­дів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера пере­розподілу ВВП, і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінте­ресовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен як забезпечувати державу достатніми кош­тами, так і не підривати фінансової бази суб'єктів господарюван­ня, а ступінь перерозподілу — як достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку, так і не створювати «утриман­ської» психології у юридичних і фізичних осіб. Тобто сфера дер­жавних фінансів надзвичайно важлива і вимагає встановлення зба­лансованості інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин.

Державні фінанси включають централізовані ланки — бю­джет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані — фінанси суб'єктів господарювання у держа­вному секторі.

Фінансові відносини у сфері централізованих державних фі­нансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями:

мобілізація коштів державою та їх виділення. Мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, платежів, відрахувань, вне­сків і зборів, які надходять до бюджету, та фондів цільового при­значення. Виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, до­тацій і субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, держав­них пенсій і допомог, відшкодування витрат. Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового призначення регулюються на законодавчій основі.

Бюджет держави — це основний фонд грошових коштів і визначальна ланка державних фінансів. Він призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій:

управління суспільством, оборони країни, економічної та соці­альної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства.

Фонди цільового призначення являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем, їх характе­рною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретни­ми потребами, тому їх склад досить різноманітний у різних краї­нах і в різні часи. Серед них виділяються такі, котрі мають стабі­льний характер, наприклад пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що відбивають відносно тимчасові потреби.

Державний кредит відображає відносини, при яких держава виступає позичальником або гарантом за позичками юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні орга­нізації та фінансові інституції. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик.

Фінанси державного сектора економіки включають ті самі відносини, що й фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльнос­ті не залежать від форми власності. Водночас фінансові ресурси й отримані доходи цих підприємств належать державі, а їх фінан­сова діяльність регламентується державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

Міжнародні фінанси відображають відносини, що складаю­ться на рівні світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання і дер­жави, так і міжнародних організацій та фінансових інституцій.

Валютний ринок. Міжнародні фінансові відносини пов'язані з рухом вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, основою якого є встановлення курсу валют. Для проведення розрахунків потріб­на відповідна валюта, а для забезпечення еквівалентного обміну потрібне достовірне співвідношення валют. Відхилення встанов­леного курсу валют від реального веде до міжнародного перероз­поділу доходів і фінансових ресурсів. Це можна порівняти з ціно-

вим механізмом перерозподілу, який, до речі, дієяк на внутріш­ньому, так і на світовому ринку.

Проблеми, пов'язані з функціонуванням валютного ринку, на якому здійснюються операції купівлі-продажу валют, досить складні, оскільки встановлений на ньому курс валют не завжди збігається з економічними реаліями. Відхилення курсу валют від цих реалій, також, як і відхилення цін товарів і послуг від їх вар­тості, нагадує коливання маятника. Усунути ці коливання прак­тично неможливо. Ураховуючи це, а також значні технічні труд­нощі, що виникають при міжнародних розрахунках, у межах Європейського союзу реалізується проект переходу до єдиної ва­люти — євро.

Фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших організацій характеризують формування і використання доходів цих організацій. Суб'єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, усі країни — члени 00Н сплачують членські внески до бюджету цієї політичної організації. Кошти з бюджету 00Н використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних програм і проведення різних заходів. Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам. Отже, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перероз­поділ доходів.

Міжнародні фінансові інституції є своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони характе­ризують зародження єдиної фінансової системи світового співто­вариства. Нині ці інституції виконують здебільшого функції на­дання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, щоїїпотребують. До їх складу входять:

— Міжнародний валютний фонд;

— група Світового банку;

— Європейський банк реконструкції та розвитку;

— Африканський банк розвитку;

— Азіатський банк розвитку;

— Міжамериканський банк розвитку.

Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та еко­номічної систем. З одного боку, це елемент насамперед фінансо­вої системи, який займає в ній особливе місце. По-перше, він яв­ляє собою своєрідну надбудову, через яку координується діяль­ність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, че­рез яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Тобто, якщо фі­нанси суб'єктів господарювання виконують роль двигуна, а дер­

жавні фінанси — функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. Образно кажучи, це кровоносна система, яка живить весь фінансовий організм. З іншого боку, фі­нансовий ринок поряд з ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм. Усе починається з фінан­сового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання.

Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає в купів­лі-продажу фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користуван­ня ресурсами, насамперед у вигляді процента.

Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Його функціо­нування забезпечується насамперед кредитною системою — су­купністю кредитних установ, які здійснюють концентрацію тим­часово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської системи і небанківських кредитних установ (кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги та ін.)

Банківська система є ядром кредитної системи. Вона складає­ться з двох рівнів: центральний банк та комерційні банки. Цент­ральний банк здійснює емісію грошей, організовує грошовий обіг, керує діяльністю всієї банківської системи, виконуючи роль банку банків. Комерційні банки виконують функції мобілізації ресурсів, кредитування і проведення розрахунків. Вони можуть бути універсальними (які виконують усі операції для всіх галу­зей) і спеціалізованими (на певних операціях та галузях).

Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів є спеціальні цін­ні папери — акції. Крім того, до ринку капіталів належать серед-ньо- та довгострокові кредитні зобов'язання. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у тому числі ті, що випус­каються державою, формують ринок цінних паперів. За його до­помогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ре­сурсів між окремими суб'єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами. Причому на відміну від сфери державних фінансів, насамперед бюджету держави, де подібний перерозпо­діл має певні ознаки суб'єктивізму, перерозподіл через ринок цінних паперів завжди має об'єктивний характер, оскільки ви­значається критеріями ефективності використання фінансових ресурсів.