Основи побудови податкової системи та організація оподаткування

Податкова система — це сукупність установлених у країні податків і обов'язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння. Як видно з визначення, вона дещо ши­рша від сфери оподаткування як механізму перерозподілу дохо­дів. Водночас із погляду платників податків будь-які платежі на користь держави, що ведуть до зменшення їхніх доходів, розгля­даються як податки, у зв'язку з чим подібне розширене тракту­вання податкової системи цілком виправдане.

Паралельно з поняттям «податкова система» досить часто ви­користовується термін «система оподаткування». Іноді ці поняття вживаються як синоніми, що не правильно, оскільки податкова система — це сукупність податків, а оподаткування — це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткуван­ня характеризується її елементами — платник, об'єкт оподатку­вання, ставка тощо — та механізмом обчислення і сплати податків.

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умо­ви. У світі немає держав з тотожними податковими системами.Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова по­літика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положен­ня, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Для того щоб податкова політика давала позитивні результати, не­обхідне наукове обґрунтування основ податкової системи.

Формування податкової системи ґрунтується на таких засадах:

по-перше, системність, по-друге, установлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, вихідних принципів.

Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бу­ти взаємопов'язаними між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність із системою загалом та окре­мими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалі­зовуватись обидві функції податків. З фіскального погляду подат­кова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне над­ходження доходів у бюджет. З регулюючого погляду — забезпе­чувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг видатків бюджету та цільових фондів. Податки в державі — не са­моціль. З погляду організації її фінансової діяльності вони вторин­ні відносно видатків'. В основі їх установлення лежить така схема:

 

Функції держави

Державні видатки

Податки

 

Безумовно, слід ураховувати можливий негативний вплив ви­соких податків на суспільство й економіку, але й ігнорувати ін­тереси держави неможливо. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Ідеться насамперед про інфляцію, яка, по суті, також є формою оподаткування, але прихованою. Особливість інфляції полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, од­нак завтра доведеться платити значно більше, ніж сьогодні.

Важливою складовою побудови і функціонування податкової системи є встановлення її вихідних принципів. Вони розглядаю­ться за трьома напрямами:

• принципи формування податкової системи;

• принципи оподаткування;

• принципи податкової політики.

' Інша річ бюджетне планування — при складанні бюджету і його затвердженні держава має виходити з суми наявних доходів, установлених законодавством.

Принципи формування податкової системи визначають фун­даментальні домінанти відносно встановлення кожного податку окремо та їх сукупності. До них відносять: рівнонапруженість в оподаткуванні, урівноваженість інтересів держави і платників подат­ків та цілеспрямоване застосування податків як фінансових інстру­ментів регулювання пропорцій соціально-економічного розвитку.

Рівнонапруженість означає такий розподіл податкового тяга­ря між суб'єктами оподаткування, який відображає всі аспекти їх діяльності: і доходи, що характеризують, по суті, їх внесок у створення ВВП (що вони дають суспільству), і споживання, що певною мірою характеризує їх участь у розподілі і використанні створеного ВВП (що вони беруть від суспільства), і майновий стан, і зусилля кожного суб'єкта, які він докладає для отримання певного доходу, виходячи зі своїх здібностей та рівня їх реаліза­ції, і характер отриманих доходів та напрями їх використання, і співвідношення між споживанням та заощадженнями, і напрями та характер використання цих заощаджень. Як бачимо, рівнонап­руженість відображає комплексний підхід і може досягатись ли­ше за умови дотримання вимоги системності у побудові податко­вої системи. Цей принцип передбачає оптимізацію співвідношен­ня між прямими і непрямими податками, між оподаткуванням доходів, майна і споживання, між податками з юридичних і фізи­чних осіб та між окремими видами податків.

Принцип рівнонапруженості є ознакою високорозвиненої еко­номіки, в умовах якої основу суспільства становить так званий се­редній клас. Він сформувався на основі принципів рівномірності і соціальної справедливості. Рівномірність, або податкова рівність, означає, що всі платники мають однакові зобов'язання перед дер­жавою за певними критеріями. При цьому не відбувається поділу платників на особливі категорії, наприклад, дуже багаті, чи надто бідні — усі рівні відповідно до своїх можливостей. Принцип рів­номірності передбачає або використання пропорційних ставок, або дуже помірної й обмеженої шкали прогресивних ставок.

Принцип соціальної справедливості у такому вигляді, як він спо­чатку сформувався, навпаки, передбачав виділення окремих катего­рій і застосування шкали суттєво зростаючої прогресії. Так, свого часу вважалось, що найбільшим проявом соціальної справедливості е прогресивний прибутковий податок — чим більший рівень дохо­дів у платника, тим вищий рівень податкового навантаження на нього. Однак поняття соціальної справедливості набагато складні­ше, ніж здається на перший погляд. Так, у поляризованому суспіль­стві воно справді може зводитися до перерозподілу через бюджет

частини доходів багатих верств населення на користь бідних. Але у країнах суспільного добробуту такий підхід, по-перше, не актуаль­ний, а, по-друге, значною мірою шкідливий. Адже високий рівень оподаткування багатих, а це, як правило, провідна і головна частина продуктивних сил, підриває у них стимули до високих результатів, унаслідок чого уповільнюються темпи економічного розвитку, що особливо болісно відобразиться якраз на найбідніших.

Поняття соціальної справедливості досить умовне і з погляду різних верств населення та різних завдань, що стоять перед су­спільством, може мати різний зміст і різні ознаки. З погляду бід­них прошарків воно означає перерозподіл на їх користь частини доходів як за рахунок надання їм певних суспільних благ, опла­чених іншими членами суспільства, так і за рахунок пільгового оподаткування (чи навіть повного звільнення від сплати подат­ків). З погляду багатих і забезпечених громадян соціальна спра­ведливість полягає насамперед у рівномірності оподаткування, що розкладає податкове навантаження на всіх членів суспільства за тією чи іншою ознакою. Сутність принципу рівнонапруженос-ті полягає у тому, що він, по суті, об'єднує перерозподільність і рівномірність. Податкова система має бути побудованою у такий спосіб, щоб і забезпечити через бюджет та цільові фонди певний перерозподіл доходів, і водночас обмежити його, виходячи з не­обхідності забезпечення достатніх стимулів для продуктивної ді­яльності у найбільш активних членів суспільства, та недопущен­ня формування утриманської ідеології окремих верств населення.

Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове по­чаткове становище. Саме початкове, тому що подальша господар­ська діяльність неодмінно веде до диференціації доходів. Спроба з допомогою податків вирівнювати доходи може знищити всі стиму­ли до їх зростання і, як наслідок, до подальшого розвитку. Крім то­го, рівноцінні права і зобов'язання зовсім не обов'язково означають установлення єдиних ставок податків для всіх платників. Навпаки, іноді саме єдині для всіх ставки створюють нерівноцінні умови.

Принцип урівноваженості інтересів держави і платників по­датків означає, що побудова податкової системи, яка відображає взаємовідносини вказаних суб'єктів, повинна обов'язково вихо­дити з необхідності збалансування їхніх інтересів та протиріч між ними. Оскільки визначальною базою податкової системи є видатки бюджету, то і держава повинна мати достатньо доходів. Але податкова система не повинна при цьому підривати фінансо­

вий стан платників податків. І держава, і суб'єкти підприємниць­кої діяльності, й окремі громадяни мусять нести солідарну відпо" відальність за фінансовий стан суспільства. Не може бути і мови про превалювання інтересів держави, наприклад, в умовах фінан­сової кризи. Установлена сукупність податків та механізму їх справляння повинна обов'язково виходити з необхідності врівно­важеності інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин.

Принцип цілеспрямованого використання податків як фінан­сових інструментів означає, що, формуючи податкову систему, слід ураховувати її вплив на діяльність платників податків і на характер, темпи і пропорції соціально-економічного розвитку су­спільства загалом. Кожний певний набір податків, що формує податкову систему, справлятиме відповідний вплив на суспільст­во. Дуже важливо чітко уявляти, яким саме буде цей вплив як стосовно окремих податків, так і податкової системи загалом. Без подібного обгрунтування впровадження тієї чи іншої податкової системи — це шлях навмання.

Принцип використання податків як фінансових інструментів ґрунтується на їх регулюючій функції. Регулюючий вплив подат­ків є об'єктивним явищем і здійснюється незалежно від волі дер­жави. Тому дуже важливо знати і вміти використовувати здат­ність податків впливати на поведінку та діяльність їх платників. Формування податкової системи грунтується на підборі таких податків, які дають змогу реалізовувати певні пріоритети та за­вдання економічної і соціальної політики. Змінюючи набір пода­тків і механізм їх справляння, держава змінює і напрями свого впливу. Водночас дуже важливо, щоб і формування податкової системи, і її зміни мали цілеспрямований характер, тобто необ­хідно чітко знати, чого треба досягти і як це можна зробити.

Принципи оподаткування відображають засади справляння податків державою. У класичному вигляді вони були сформовані ще А. Смітом і залишаються актуальними до цього часу. Ці принципи досить прості й чіткі і зводяться до такого:

• усі громадяни мають сплачувати податки відповідно до своїх можливостей і доходів (обов'язковість, усеохоплюваність та платоспроможність);

• податок має бути чітко визначений і відомий усім (чіткість і прозорість);

• податок має сплачуватись у зручний час і спосіб (зручність для платника);

• система мобілізації податку має будуватися у такий спосіб, щоб мінімізувати витрати держави (фіскальна ефективність для держави).

Указані принципи відбивають основні засади оподаткування. При цьому слід відзначити, що їх реалізація ґрунтується на право­вому врегулюванні механізму оподаткування. Тобто принципи оподаткування є, по суті, вимогами до податкового законодавст­ва. При цьому правова врегульованість механізму обчислення і сплати податків теж може розглядатись як принцип оподаткування. Крім того, дуже важливим є не тільки мінімізація витрат держави на мобілізацію податків, а й обмеження витрат платників на ведення податкового обліку, на обчислення і сплату податків.

Податкова політика здійснюється за певними напрямами і принципами. Напрями податкової політики визначаються за­вданнями соціально-економічного розвитку і можуть мати сти­мулюючу чи стримуючу спрямованість. Такими завданнями мо­жуть бути забезпечення нарощування національного капіталу за рахунок капіталізації прибутку та сприяння інвестиціям, стиму­лювання експорту, забезпечення зайнятості населення і політика доходів, бюджетне вирівнювання регіонального розвитку, гума­нізація суспільних відносин, демографічна і молодіжна політика та сприяння розвитку сім'ї тощо. Основою податкової політики є забезпечення дійовості податків у реалізації зазначених завдань як через їх фіскальну, так і регулюючу функцію.

Використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обгрунтованої податкової по­літики. Дія кожного податку має бути чітко визначеною і врахо­ваною. Держава повинна керувати податками і через них соціа" льно-економічними процесами, а не пасивно очікувати на неви-значені результати податкового впливу.

Реалізація податкової політики грунтується на двох головних і певною мірою протилежних принципах — стабільності і гнучкості. Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна ви­ходити з установлених на певний період орієнтирів. Податкове за­конодавство має бути стабільним і змінюватись відповідно до змін економічної ситуації в країні. Стабільність податкової політики створює і стабільність у суспільстві, оскільки дає можливість реалі­зовувати інтереси всіх суб'єктів. Вона сприяє налагодженості меха­нізму справляння податків. Принцип гнучкості полягає у тому, що податкова політика повинна вчасно реагувати на істотні зміни ситу­ації в економіці і суспільстві та на зміну стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічної політики. Водночас зміни у подат­ковій системі і механізмі оподаткування мають бути чітко аргумен­тованими. Якщо впевненості у позитивних результатах змін немає, то краще їх взагалі не проводити.

 

Ефективною та надійною може бути тільки та пода­ткова система, яка побудована з дотриманням усіх вимог та принципів і яка врівноважує інтереси держави і плат­ників, однаково враховуючи їх потреби та можливості. Тільки така податкова система може забезпечити дер­жаву надійними і достатніми доходами, цілеспрямовано впливаючи на діяльність кожного платника і соціально-економічний розвиток суспільства загалом.

 

Важливою складовою податкової системи є механізм справ­ляння податків, який наведено на схемі 25.

Податкова робота, що є основою організації справляння пода­тків, являє собою діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі елементи: правове регламентування встановлення і справляння податків, облік платників і надходжень податків, по­рядок та форми розрахунків із бюджетом. Податкова робота ґрунтується на встановленні функцій і прав платників і податко­вої служби, пов'язаних зі своєчасністю і правильністю розрахун­ків із бюджетом. На платників покладаються функції обчислення і сплати податків, а на податкову службу — обліку платників і надходжень податків, здійснення нарахувань окремих видів по­датків (наприклад, земельного) і проведення контролю за дотри­манням податкового законодавства.

Основою податкової роботи є податкове законодавство. Воно може бути прямої дії, а може передбачати тільки основи оподат­кування — тоді додатково розробляються відповідні інструкції, у яких конкретизується механізм оподаткування.

Утримання податків може здійснюватись такими способами:

біля джерела доходів (наприклад, утримання прибуткового пода­тку із заробітної плати, сплата ПДВ при реалізації продукції); за декларацією (сплата мита за митною декларацією, перерозрахун-ки з податку на прибуток за декларацією про отримані прибутки);

марками (акцизний збір, державне мито); за платіжним повідом­ленням (земельний податок з фізичних осіб).

Розрахунки з бюджетом можуть проводитись у формі авансо­вих платежів з наступними перерозрахунками за даними про фа­ктичні розміри об'єкта оподаткування та відразу за фактичними даними. Переважна більшість розрахунків здійснюється безготів­кове, і лише окремі податки, як правило, з фізичних осіб сплачу­ються готівкою.

Охарактеризована система організації справляння податків за­галом створює всі передумови для своєчасного і повного надхо­дження доходів до бюджету і цільових фондів і забезпечує надій­не функціонування державних фінансів.

 

Податкова система України

Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994р. цей Закон був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік

податків та інших обов'язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включа­ють чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки:

— податок на прибуток підприємств;

— податок на доходи фізичних осіб;

— податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів;

— податок на нерухоме майно (нерухомість);

— плата (податок) за землю;

— податок на промисел;

б) непрямі податки:

— податок на додану вартість;

— акцизний збір;

— мито;

в) платежі за ресурси та інші обов 'язкові платежі: ^

— збір за спеціальне використання природних ресурсів;

—збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок

бюджету;

— відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання

автомобільних доріг;

— рентні платежі;

— державне мито;

— плата за торговельний патент за деякі види підприємниць­кої діяльності;

г) внески до цільових фондів:

— збір на обов'язкове соціальне страхування;

— збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—збір на страхування на випадок безробіття;

— збір до Державного інноваційного фонду;

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. До місцевих податків та зборів належать:

— податок з реклами;

— комунальний податок;

— готельний збір;

— збір за припаркування автотранспорту;

— ринковий збір;,

— збір за видачу ордера на квартиру;

— курортний збір;

— збір за участь у бігах на іподромі;

— збір за виграш у бігах на іподромі;

— збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

— збір за право використання місцевої символіки;

— збір за право проведення кіно- і телезйомок;

—збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей;

—збір за проїзд по території прикордонних областей авто­транспорту, що прямує за кордон;

— збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

— збір з власників собак.

Крім установленого переліку податків, допускається спрощена уніфікована система оподаткування у вигляді фіксованого і єди­ного податків для суб'єктів підприємницької діяльності та фіксо­ваного сільськогосподарського податку.

Чинне в Україні податкове законодавство передбачає, по суті, дворівневу систему їх встановлення: загальний закон, у якому вста­новлюється сукупність податків, та закони з конкретних видів пода­тків. При цьому окремі види податків і обов'язкових платежів у за­конодавчому порядку не були відрегульовані. У зв'язку з цим розроблено і підготовлено до затвердження «Податковий кодекс», як єдиний законодавчий акт, що регулює усю податкову систему.

Загалом чинна в Україні податкова система відповідає міжна­родними стандартам оподаткування. Основна її відмінність поля­гає в тому, що у структурі податкових надходжень поки що про­відна роль належить платежам підприємств, а податки з громадян становлять менш як 20%.

Розглянемо у загальних рисах механізм оподаткування в Україні на основі структурно-логічних схем основних податків та обов'язкових платежів.

Пряме оподаткування

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий по­даток. Залежно від платників податку він поділяється на два види:

з юридичних осіб;

з фізичних осіб.

Прибуткове оподаткування підприємств може грунтуватись на двох об'єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на дохід справлявся в Україні у 1993—1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток. Система прибуткового оподат­кування підприємств наведена на схемі 26.

Схема 26